Публікації за тегом: Народ

Сортувати:    За датою    За назвою

Рік 1933. Картина художника Віктора Цимбала."У той далекий тридцять третій... ой було,
Здавалось, й небо голодом кричало,
Смерть опустила занавісою чоло,
Скільки людей невинних повмирало..."

(Юлія Хандожинська)

 

 

 

 

 

Панас Мирний. Хіба ревуть воли, як ясла повні. Роман.Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» засвідчив новий етап і у творчому зростанні Панаса Мирного, і в розвитку прози взагалі: це був перший зразок соціально-психологічного роману в українській літературі, перший «роман з народного життя», в якому, за визначенням Івана Франка, «змальовано майже столітню історію українського села», розкрито соціальну дійсність в усіх її суперечностях, показано, як соціально-економічні умови, конкретне життєве середовище формували характер особистості, зумовлювали, визначали її поведінку.

 

 

Олекса Стороженко. Голка. Оповідання. Тульчин (світлина, фрагмент). "За давніх часів колись на Україні були такі люди, що не признавали над собою ніякої влади. Кожний з них мав старшого за ворога, рівного за брата, бо в рівні поважав самого себе, власну самостійність, а менших мав за бидло, прах, посміття. Усе, що господь щедрою рукою розсипав по світу, усе те побачили б у їх палацах, а кругом тих палаців – непокриті халупи, обідраний, голодний і холодний люд. Усе добре і чуле, чим наділя господь чоловіка, даючи йому серце й душу, усе те в них заплило глеєм чванства, ганьби і ненатлі. І як то чудно усе в них зложилось і перекорилось: проповідували вольность, непідлеглість, а тим часом чухрали батогами свою ж таки шляхту! Палили слободи, вибивали народ тисячами і плакали над їх безголов’ям. Строїли монастирі, костьоли, а душі свої губили в тяжких гріхах... А знаєте, люди добрі, як звали тих людей?.. Польськими магнатами!.." (Олекса Стороженко)

"Велике село Піски. Розкинулось, розляглося і вздовж, і вшир, і впоперек на рівній низині, в балці, а перед самим селом, мов хто борошна насипав — білого піску серед чорної землі. Так, наче хто білий килимок прослав, щоб витирати ноги, вступаючи в село. Посеред села стоїть невеличка старенька церковця, трохи перехилилася на один бік і вросла в землю. Не тільки покрівля, де-где й ребра поросли зеленим мохом. Проти церкви, на невисокім згірку, величезний палац світить дверима-вікнами... І палац уже, видно, давній та ще й запущений. Стіни пооблупувані — де-где вивалюється цегла; покрівля поржавіла; у вікнах шибок не долічишся. Мабуть, ніхто не живе в тому палаці, бо й двір нерозчищений — заріс густою муравою. Тільки дві протоптані узенькі стежечки тягнуться через увесь двір до двох невеличких будинків — по один і по другий бік палацу. Все те осунулось, опустилося... Так виглядали Піски перед волею..."  читаймо роман далі: частина друга.

 

"Життя, кажуть, зжити — не поле перейти. Життя — що погода. Як серед ясного літнього дня, коли сонце аж пече, так гріє та світить, дивись: де не взявся вітер, надув-нагнав з усіх боків чорні хмари, — заклуботались вони; насупилось небо... заховалось сонце — похмуріло... загуло, закрутило, закушпелило шляхом... Зиркнула блискавка, загуркотав грім... гряк! трісь!.. Отакечки й тут. Оце тихо й мирно, любо та мило... гульк! — не вспів озирнутись, як повернуло на негоду... Увосени, тільки що позвозив додому Чіпка хліб з поля й лагодився молотити, сам собі міркуючи, як тепереньки бачитись з Галею, — на тік до його вскочило лихо... Стоїть він на току з ціпом, аж приходить десятник з волості. «Чого йому треба?» — подумав Чіпка і прикро глянув десятникові в вічі..."  читаймо роман далі: частина третя.

 

"Була темна осіння ніч. Дощ, як крізь підситок, сіяв — густий та дрібний; з землі вставала важка пара, закутувала все в свое вогке запинало, котре не давало бачити, що діється на землі. Скрізь тихо, темно, сумно, наче у мертвому царстві. Під таку годину завжди важко дишеться, сумно живеться. Добрі люди, аби смеркло, мерщій засовуються по своїх домівках; з вікон низеньких сільських хат блимав світло якимись жовтими кружалами. Кожному чогось не по собі. Всяк не знає, що розпочати, як би хоч трохи розважитись... Чоловіки: одні — чоботи латають, другі рукавиці плетуть, треті — щось інше... Жінки та дівчата — то прядуть, то сорочки шиють. Діти, позалазивши на піч, дрімають... У хаті тепло, тихо — хоч і неясно: серед полу на перекинутім горщаті ледве блищить каганчик; як синя горошина, темно світить накипілий гніт... Якісь померки окривають хату. Негода й туди залазить, і там своє бере? Коли не дощем обдає крізь лиху оселю, то в вікна; не важким туманом налягає, от, як надворі, — то німим сумом по хаті снує, в журбу людей сповивав, тяжкою тугою в душу залазить, сном укриває... Оце дівчина співає-співає своїх любих пісень; а там — дивись: обірвався голос... слабшає, тихшає.... поки й сама незчується — коли й як задубіє голка у недошитій мережці... Схилила над нею дівчина важку голову, заколивалася... дрімає..."  читаймо роман далі: частина четверта.

 

 

Писанки, відтворені за ескізами писанок зі збірки Володимира Ястребова.Музей історії села Хмельове, що на Кропивниччині, днями отримав у дарунок для формування постійно діючої виставки писанки, відтворені за мотивами писанок, які побутували 120 років тому серед наших краян. 

Андрій Дроздов. Дівчина у вінку."Ой під вишнею, 
 Під черешнею
 Стояв старий з молодою,
 Як із ягодою.
 І просилася,
 І молилася:
 – Пусти мене, старий діду,
 На вулицю погулять!.."

(Іван Котляревський)

Фольклорні твори, представлені у цьому розділі, – легенди, притчі, народні пісні.

Степан Руданський, життя та творчість, співомовки

Степан Руданський: «Окуляри», «Чуприна», «Почому дурні?», «Розумний панич», «Слабий зуб», «Торбин брат», «Лінивий», «Добре торгувалось», «Запорожці у короля» (твори зі шкільної програми з української літератури у 6 класі).

Grandmother Artwork By George Owen Wynne Apperley Hand (fragment)"Дідуня в нас не було. Наші дідуньо, сказано, пропали ні за цапову душу ще в першу світову. Вони загинули зовсім молоді: внуками і не бралося на зав'язь. А коли ми знайшлися (двоє хлопців і три дівчини), то нам вкрай бракувало дідуня. Дівчата, правда, це якось не дуже розуміли, навіть наша найстарша сестра Надя, а про близняток Вірку і Любку нема чого й казати, бо вони ще винянчувалися в колисці. Мені ж і Петрові хоч сядь і плач: надходила весна — не було змайструвати кому нам возика, а чи вчинити таке колесо, щоб ми гасали ним ціле літо; надходила зима — не було кому змайструвати санчата чи витесати дерев'яні ковзани. В нас не було дідуня — не було кому вистругати такого свистка, щоб найдальша далина відгукувалася луною на його заливисте фю-ю-ють.. Та біс із тим возиком, що скажемо вищав би, з тим невловимим колесом, за яким тужили наші ноги; біс із тими санками, які переганяли б вітер, з тими ковзанами, на яких ускакували б незамерзлі ополонки. Біс із тим голосистим свистком, від якого усім закладало б у вухах..." (Борис Харчук)

 

Наталя Курій-Максимів. Колядник (скло, олія).

"Колядчане коляча́ лагідком
Колядує колядочку уцілок-цілком."

(Галина Мирослава)

Галина Римар"Ой місяцю-місяченьку, не світи нікому,
тільки ж тому миленькому, як іде додому.
Ой місяцю-місяченьку, світи, не ховайся,
ой як вийдеш, милий, на ніч, хутко повертайся..."

(з народної пісні)

 

Ірина Михалевич, майстриня-писанкарка. Орнаментика української писанки. Пишемо традиційну писанку Харківщини. Натуральні барвники. Майстер-клас"Писанки Слобожанщини відомі своїми незабутніми рослинними орнаментами. Часточку зразків писанок Харківщини можна знайти в каталозі С. К. Кульжинського, куди вони потрапили завдяки старанням професора Миколи Федоровича Сумцова. Ще більше зразків можна побачити в Харківському історичному музеї імені М. Ф. Сумцова. Мені пощастило отримати в подарунок (спасибі майстрині Анні Гібській) альбом з фотографіями відтворених писанок музею. На його сторінках я і побачила цю дивовижну писанку. Її орнамент приваблює простою красою, а дрібні елементи, що надаються до письма всім без виключення, можуть не тільки додати вправності пальцям, а й надихнути на щось більше..." (Ірина Михалевич, майстриня-писанкарка)

"Про вибори, що підступають… віршами?!
А вибори – це ж трохи... землетрус!
І, може, знов хоч гіршого та іншого
Уперто забажається комусь.
І вже піари солов’їні чуємо –
Про далечінь п’янку... кипіння криз...
Ну, та нічого... ми проголосуємо –
Бач, може, і не гірше, ніж колись!"

(Володимир Даник)

Моє село. Картина художника Володимира Дідули (фрагмент)."Щоб квітла Україна
Із сонцем, з вітерцем —
Кожнісінька родина
Саджає деревце.
Той вишеньку,
Той яблуньку,
Той дуб, а той горіх
Для того, щоб прикрасити
Свій батьківський поріг..."

(Надія Кир’ян)

Володимир Даник. Отож і кадрове питання. Стаття про парламентські вибори, вірші"Отож... проблема вибору. Отож будь уважним, отож пильнуй, народе український... Бо яких слуг собі обереш, так вони тобі і служитимуть! Бо кадрове питання – ніхто не відміняв. І головне, що це кадрове питання адресоване нині не висококваліфікованому відділу кадрів чи досвідченому керівництву, а саме... українському народу. Якого від проблеми вибору відволікають стільки побутових турбот. А проблеми є і не тільки побутові. Так, проблеми є... Отож саме про наші проблеми. Вірш у іронічному ключі. Чому так?! Бо тема непроста. Отож, щоб голова від неї менше боліла..." (Володимир Даник)

Весільні пісніУсіх вітаю. А я до вас знову з фольклором, який збирала після 1 курсу в межах практики на малій батьківщині моєї бабусі. Красно дякую «Тріо Федорових», які охоче поділилися духовними надбаннями рідного села. 

Пісні про коханняУсім добридень. «Тріо Федорових» на цей раз тішить вас народними піснями Фрузинівки про кохання. Насолоджуйтеся.

 

Фольклор, ліричні пісні, родинно-побутові пісні. Доброго здоров’я! «Тріо Федорових», із фольклором яких Ви вже мали можливість ознайомитися, приберегли ще кілька рандомних пісень. Насолоджуйтеся. Дякую усім трьом респонденткам. 


Всього:
315
Поточна сторінка: 1
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Покрова   
Топ-теми