Публікації за тегом: Народ

"Був собі дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі нові білі сорочки дає, а дурника всі лають, сміються з нього, а він, знай, на печі у просі сидить, у чорній сорочці. Як дадуть, то й їсть, а ні, то він і голодує. Аж ось пройшла чутка, що так і так, прийшов такий царський указ, щоб зібралися до царя всі на обід, і хто зробить такий корабель, щоб літав, і приїде на тім кораблі, за того цар дочку віддає. Розумні брати й радяться: "Піти б, то, може, там де наше щастя закотилося!" Порадились, просяться в батька та в матері: "Підемо ми,— кажуть,— до царя на обід: загубити нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося!.." (українська народна казка)

"Ох" – українська народна казка про парубка, який переміг лісового царя Оха.

Згідно з біблійною оповіддю, на 40-й день після свого воскресіння Христос, кілька разів з’явившись учням, вознісся на небо. На честь цієї події православною церквою встановлено свято Вознесіння Христового. У храмах виносять і ховають плащаницю, тому після Вознесіння вже не можна вітатись словами «Христос Воскрес!» Вознесіння завжди припадає на четвер. На це свято найкраще росте трава. У деяких місцевостях цього, дня «заполювали льон» — щоб добре ріс, «підносився» вгору. Випікали печиво у вигляді драбинок, на Чернігівщині та Сумщині — млинці «христові онучки», з якими ходили в поле («щоб добре росло жито») або на цвинтар — поминати померлих (щоб їхні душі вознеслися на небо). Молодь улаштовувала різноманітні забави. Вважалося, якщо на Вознесіння гарна погода, то на добрий врожай, а якщо слякотлива — на недорід.

 

Найпершими навесні прокидаються трав’янисті рослини – кропива, деревій, чистотіл. Ще раніше нагадують про скору весну, припорошені снігом, зелені поля. У каталозі Кульжинського записано, що озимина здатна подарувати писанці зелену барву. Мені захотілося спробувати. Тож сіла до автобуса і поїхала до окраїни міста, до найближчого поля). У спину тепло, світить лагідне сонце, угорі співають жайворонки. Синьо і гарно довкруж. Озимина з корінням не виривається, зривати її легко і швидко. Для барвника достатньо пари оберемків.

До книги увійшли такі притчі:

Притча про милосердного самарянина
Король і його боржник
Розповідь про сіяча
Притча про таланти
Притча про скарб у полі
Запрошення на бенкет
Притча про блудного сина

"Три останні дні напередодні Великодня люди вважали жалобливими, «бо Ісус Христос покутував за наші гріхи». Найбільш богомільні не тільки «носили жалобу» — голосно не розмовляли, не сміялися, не встрявали в суперечки — а й не вживали їжі, даючи напередодні сувору обітницю, «щоб Бог допоміг позбавитися гріхів та хвороб». Здебільшого це стосувалося Чистого четверга (Живильного, Страсного, Великого, деінде Нявського Великодня). З цим днем пов'язано чи не найбільше обрядів і дійств..." (Василь Скуратівський)

 

"Буковина була і ще є багатоетнічним краєм, і кожний етнос має свої обряди, пов’язані із різними церковними святами та іншими подіями. Великодні обряди розпочинаються тижнем, який передує Великодню і зветься Великим: кожен із його днів ніс у давнину певне культове навантаження. Знаю багато повір'їв, пов'язаних з цими днями у горах, де проживає переважна частина гуцулів. Так, у Чорну середу заказувалося обрізати дерева, бо могли висохнути. Вірили, що на Живний четвер після того, як люди виходили з церкви після вечірньої, «приходять мерці на відправу». У Велику п’ятницю ніхто не пускав кров із ніякої маржини, так само ніхто в цей день не йшов по рибу або полювати. Це табу підкріплялося страхом, що поранений звір «клєстиме цілий рік», і це прокляття діятиме до дев'ятого покоління. Цієї застороги дотримувалися в пам'ять про страту того дня Ісуса Христа..." (Юрій Чига)

"Виграва сопілонька у ліску,
Красується землемька у вінку,
Вітерець, пустуючи, шелестить,
Молоденьке листячко мерехтить."   

(Катерина Перелісна)

Писанка, помережана сіткою таємничих ліній, і сама – суцільна загадка. Мало відомо про походження звичаю розписувати пташині яйця, невідомо звідки і коли цей звичай виник на нашій рідній землі. А що ж відомо про писанкарські символи?  На багатьох сайтах можна знайти детальне потрактування орнаментів. У різних текстах повторюється одна і та ж думка – раніше люди надавали числам особливого сакрального значення і тому поділ писанки на певну кількість частин не є випадковим. Можна зустріти ось таку трактовку – поділ писанки на дві рівні частини передає уявлення про два світи, коли бачимо поділ на три частини, то це на позначення трьох небесних сфер. Прочитав і хочеться пояснень – про які світи йдеться, що то за небесні сфери, чому квітка на писанці має саме п’ять пелюсток, а не сім тощо?

 

 

"​Діждались ми паски, а далі діждемо і Божої ласки.

На Великдень і крашанки цілуються.

За тиждень Великдень - недалечке червоне яєчко! 

Красна річка берегами, а Великдень пирогами.

Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля."

(з народного фольклору)

"Ой весно-весняночко,
Сонячна паняночко,
Ти прилинь скоріш до нас
Талою водичкою,
Килимом-травичкою,
Журавлями у ранковий час."
(Микола Гринчук)

"Благовіщення", "Вербна неділя", "Чистий четвер", "Великдень" — поезії Тетяни Строкач, що увійшли до цієї святкової весняної добірочки.

 

 

 

 

 

Розписувати жовте яйце складно, бо при тім погано видно, куди вести писачок. Ще важче розписувати червону крашанку. Писанки з червоними лініями орнаменту – вкрай рідкісні. До кольорових таблиць каталогу Сергія Кульжинського вміщено одну таку: це червоно-чорний сорококлин. Писанка – білоруська. Наважилися? Тоді запалюймо свічку і берімо писачок!

Люблю цей орнамент за його симетричність. Як і сорококлин, він має багато варіантів і різні назви – Ломаний хрест (бол. Чупен крест), Хрести, Ластівчині хвостики… У каталозі Кульжинського, куди вміщено всі писанки з колекції Володимира Ястребова, назву цієї конкретної писанки, яку ми писатимемо, знайти важко, є там із цим плутанина. Походження її теж важко визначити, імовірно – це одеський зразок. Менше з тим. Подивімося ось на ці три писанки: бессарабську рожеву, подільську та київську. Орнамент один, а скільки мотивів!

Серед писанкарських орнаментів переважають космогонічні. Меншу, але теж чисельну групу становлять рослинні символи. Та чи на всіх писанках із «рослинними» назвами справді зображено рослинні символи? Дізнаємося разом.

"Скінчився день, вже сонце спить,
На небі зірка мерехтить,
Під снігом гнуться віти -
У кожнім домі попри шлях
Стоять ялинки у свічках
І колядують діти..."

(Роман Завадович)

 

 

 

"Ой радуйся, земле! Коляда іде! 
Святий вечір, добрий вечір! 
Коляда іде, всім дари везе.
Всім дари везе, нам слово каже, 
Нам слово каже, що весь світ сяє. 
Земле,земле, одчиняй двері. 
Одчиняй двері, бо твій князь їде!"

(українська народна колядка)

 

 

"Що то за предиво! В світі новина,
Що Діва Марія Сина родила.
Ой як вона породила, у ясельця положила, Пречиста Діва..."  

(українська народна колядка)

"Нема роду переводу", "Коляда для непроданого коня", "Коляда дядькові Іванові", "Коляда в дитбудинку", "Щедрий вечір у Роздолі", "Половинка коляди", "Коляда для ведмедя", "Вертепний чорт", "Коляда для кози", "Виколядоване яйце-райце" - колядки та щедрівки, що увійшли до збірки поезій Миколи Петренка "Нема роду переводу".

До збірки дитячих колядок та щедрівок увійшли: "По всьому світу", "Нова радість стала", "Добрий вечір", "Бажання по коляді, або поколядь", "Ой сивая та і зозуленька".