Завантажити текст книги Ярослава Чумака "Євангельські притчі Ісуса Христа" (txt.zip)
Ярослав Чумак
ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ПРИТЧІ ІСУСА ХРИСТА
(Розповіді на основі Євангелії. Малюнки Віктора Амвроза)
СЛОВО ДО БАТЬКІВ
Виховання в християнському дусі є першим і основним обов’язком родини, тобто батьків.
Про цей обов’язок нагадує великий Митрополит Андрій Шептицький такими словами: "Батьки пам’ятайте, що Ви перед Богом і народом є строго зобов’язані дбати і працювати над вихованням своїх дітей.
Пам’ятайте також, що Ваша хата є першою і найважнішою школою. Виїмковою нагодою для релігійного виховання є Тисячорічний Ювілей Українського Християнства. У тому часі кожна українська дитина за Вашими вказівками і прикладом повинна пізнати краще глибину, мудрість і красу християнської віри і її заповіді, що впродовж десяти сторіч були дороговказом для наших дідів і прадідів, як жити на світі, як змагати до Божого царства."
Наша книжечка, притчі Ісуса Христа, хоче бути правою рукою і допомогою у цьому важному виховному ділі. Її глибокий зміст, яскраві ілюстрації і Ваше авторитетне слово стануть власністю дитини на все життя і навчать її іншими очима дивитись на Божий світ.
Св. Павло заохочує всіх людей змагати до великої мети. Вибрані тут притчі Ісуса Христа конкретизують цю мету і прикладами із життя вчать, як співчувати і допомагати людям у потребі, як прощати і забувати заподіяну кривду, як користуватись талантами, ширити добре слово і мати завжди перед очима історію блудного сина, символ людської немочі, дурноти але й протверезіння.
(Ярослав Чумак)
Зміст:
Притча про милосердного самарянина
Король і його боржник
Розповідь про сіяча
Притча про таланти
Притча про скарб у полі
Запрошення на бенкет
Притча про блудного сина
ПРИТЧА ПРО МИЛОСЕРДНОГО САМАРЯНИНА
(Євангелист Лука 10, 21)
Коли Ісусові сповнилось тридцять років, Він почав мандрівку по Палестині, і навчав людей про Царство Боже. Розказував їм притчі, тобто звичайні оповідання з надзвичайним змістом.
Одного разу навчав, що завжди треба пам’ятати про своїх ближніх. Тоді виступив з юрби слухачів якийсь вчений в письмі і запитав: „А хто ж є мій ближній?". У відповідь Ісус розказав притчу про жидів і не дуже їм любих сусідів, Самарян.
Один жид вибрався гористим шляхом з Єрусалиму до Єриха, положеного недалеко Мертвого моря. У тому часі люди звичайно мандрували в гурті, щоб легше оборонитись у випадку нападу розбійників. Але той чоловік їхав самітний і навіть не відчував, що за ним слідкують чужі й погані люди.
Вони зненацька напали на цього мандрівника, стягнули його з осла, важко побили і покалічили. Та й пограбили з усього, що він мав і залишили його ледь живого на запорошеній дорозі.
Незабаром проходив тим шляхом священик. Побачивши нещасного жида, він узяв його осла за віжки. Але приглянувшись краще жахливо побитому він відвернувся і пішов швидко своєю дорогою.
Дещо пізніше проїздив туди Левіт, член божниці і член її хору. Він спинився також на хвилину і оглянув добре жертву нападу. Тоді п’ятами сильно штовхнув свого осла і швиденько подався геть.
Врешті тією дорогою проїздив на своєму ослі Самарянин. Побачивши нещасного жида, він зразу зіскочив з сідла і наблизився до нього. Приклянув на коліна і дбайливо оглянув, що йому бракує. Потім узяв пляшку вина й сулійку оливи зі свого сідла і промив рани вином, намазав оливою і ніжно завинув їх пов’язкою-бандажем.
Скінчивши першу допомогу, Самарянин загорнув побитого у свій халат і обережно висадив його на свого осла. По дорозі Самарянин підтримував нещасного, щоб той не зісунувся з сідла, аж до тієї пори, поки вони безпечно не добралися до готелю.
Там він найняв кімнату, поклав побитого в ліжко і доглядав його, як умів. Наступного дня Самарянин мусив їхати далі, але жидовин не мав сили на їзду і мусив залишитись в готелі.
Самарянин заплатив власникові готелю за кімнату та й додав ще два срібняки кажучи: «Доглядай мого приятеля, будь ласка! Якщо видаш більше грошей, я все тобі віддам повертаючись дододому».
Звертаючись до вченого в письмі Ісус запитав: «Хто ж з цих трьох людей був справжнім ближнім пограбленого чоловіка?»
Вчений відповів: «Той, що мав співчуття і був милосердний».
«Маєш правду! - відповів Ісус. - Кожний чоловік у потребі є нашим ближнім. Йди і твори те саме!»
* * *
КОРОЛЬ І ЙОГО БОРЖНИК
(Євангелист Матей, 18, (21-35))
Одного разу Петро, учень Ісуса, запитав його: «Учителю, скільки разів треба прощати тому, хто мене скривдив? Достатньо сім разів?»
«Ні! - відповів Ісус. - Ти повинен прощати набагато більше разів. Насправді, треба бути завжди готовим забувати провину і кривду».
По цих словах Ісус розказав учням таку притчу:
«Був раз Король, він мав чимало службовців, що стягали податки і доглядали королівську скарбницю.
Якось король подумав, що треба б переконатись, чи головний касир є чесною людиною. Він покликав трьох найбільш довірених людей і повелів їм провірити усі рахунки і документи.
В часі перевірки виявилось, що грошеві записи були неточні, і, навіть, неправдиві, і тому в касі бракувало десять тисяч золотих.
Король відіслав своїх воїнів покликати касира. Коли він прийшов, король показав йому книги з числами і запитав, що сталося, й що він вчинив з десятьма тисячами золотих.
«Ваша Величносте, - промимрив скарбник. - Я зробив велику помилку».
«Так,- закричав король, - ти мусиш заплатити за це. Можеш мені віддати негайно десять тисяч золотих?»
«Ні, Ваша Величносте, не можу, - відповів скарбник.
«В такому випадку, - сказав Король, - даю наказ, щоб усе твоє майно продано разом з твоєю дружиною і дітьми на сплату твого боргу».
Скарбник впав на коліна перед королем і благав його: «Пане, майте милосердя і терпеливість, молю Вас. Дайте мені трохи часу, і я сплачу Вам усе, до цента. Не забувайте моєї відданої служби впродовж довгих років. Змилуйтеся наді мною, моєю дружиною і дітьми!"
Скарбник благав милосердя і просив так довго, поки король, добрий і справедливий чоловік, не простив йому провини. Щобільш, пам’ятаючи його довгу і вірну службу, подарував йому цей великий борг і звільнив його з в'язниці. Врадуваний своїм великим щастям, скарбник зігнувся до землі в поклоні і подякував королеві за його ласкавість. Залишаючи королівську палату, він побачив чоловіка, що йшов йому назустріч.
Скарбник вхопив його за горло і закричав: «Ти винен мені п’ять золотих. Плати негайно, інакше підеш до в’язниці!» Чоловік упав на коліна і благав скарбника, щоб йому зачекав. «Будьте милосердні і терпеливі, - він благав, - я заплачу все, до останнього цента!»
«Ні! - гукав скарбник. - Мусиш заплатити негайно!» А далі він покликав воїнів і велів їм взяти чоловіка до в’язниці і тримати там до тієї пори, поки не сплатить всього боргу.
Коли люди побачили поведінку скарбника, негайно пішли до короля і розповіли йому про все. Король дуже розсердився і повелів привести скарбника до нього.
«Чи це правда, - закричав король, що незабаром, як я подарував тобі десять тисяч золотих, ти вкинув до в’язниці чоловіка, що не віддав тобі своєчасно п’ять золотих?» Скарбник зі стидом похилив свою голову. Він усвідомив собі свою нелюдяність і брак милосердя.
«Я співчував тобі і подарував тобі великий твій борг, - сказав король. Але ти не подарував цьому чоловікові навіть малого боргу. Тепер иди ти до в’язниці до тієї пори, поки не сплатиш мені усе, до цента!»»
Скінчивши розповідь, Ісус сказав Петрові: «Господь Бог вас усіх судитиме так, якщо не прощатимете один одному з глибини ваших сердець!»
* * *
РОЗПОВІДЬ ПРО СІВАЧА
(Євангелист Матей, 18, (21-25); Євангелист Марко, 4, (29); Євангелист Лука, 8, (4-8))
Одного разу була така велика юрба народу над Галилейським озером, що не всі мали змогу чути Ісусове Слово. Недалечко, на березі був човен, а біля нього рибалки направляли сіти.
Ісус запитав одного з них, що звався Симон, чи міг би Він покористуватись човном на часинку. Симон погодився, зіпхнув човен у воду і прикріпив його до берега. Ісус сів у човен і розказав людям таку притчу.
«Вийшов сіяч на зоране поле, щоб посіяти збіжжя. Отже посіяв, але деяке зерно впало на битий шлях, що йшов якраз попри поле цього сіяча.
Як тільки фермер скінчив працю і відійшов, пташки злетілись звідусіль і швидко видзьобали усе зерно з борозен.
Інше зерно впало на скалисте підґрунтя, де верства землі була дуже тонка. Коли зерно почало рости-розвиватися, його коріння не мало ґрунту, отже молоді парості зів’яли, висохли, а потім згинули під промінням гарячого сонця. Ще інше зерно впало на землю, вкриту терниною. Її коріння виссали всю поживу, отже зерно не мало, на чому розвиватись і рости в силу.
Але деяке зерно впало на добру землю, де підґрунтя було глибоке і багате. З нього виросло добре жниво. Деякі колоски зародили по тридцять, шістдесять, а навіть сто зерен».
Пізніше Ісус вияснив своїм учням значіння тієї притчі. Сіячем є Він самий, Ісус Христос, насінням — його наука, а різноманітний ґрунт на який падає насіння - це людські серця: тут пригожі, там черстві, тут врожайні, там втолочені в тернину.
* * *
ПРИТЧА ПРО ТАЛАНТИ
(Євангелист Матей 25 (14-30))
Розказуючи цю притчу Ісус, вказує, що кожний повинен якнайкраще вживати дані йому Богом таланти.
«Один багатий чоловік вибирався в далеку дорогу і, поки вирушити, роздав усе своє золото трьом своїм робітникам. Першому дав п’ять мірок золота, другому - дві, третьому – одну. І сказав: «Глядіть, щоб по моєму повороті ви віддали мені все ще й з надвишкою».
По виїзді пана перший робітник пішов на базар і за все золото накупив від торгівців усього добра: прянощів, шовку, сушених овочів, вбрання, накривал і оливи. Згодом він попродав усе і заробив на цьому добре. Він працював важко, купував, що трапилось, продавав, і наприкінці, при розрахуванні, він міг наповнити грішми не п’ять, а десять мірок.
Другий робітник постановив позичати гроші на процент. Хто позичив, зобов’язувався віддати борг в означеному часі та ще й з малою надвишкою. Ця надвишка була його заробітком. Він працював важко, позичав гроші, кому треба було, і доробився чотирьох мірок золота.
Третій робітник боявся ризикувати й тією однією міркою золота, що одержав від пана. Він потайки викопав яму в землі і закопав там золото, щоб його ніхто не знайшов і не вкрав.
По повороті з далекої дороги пан хотів знати, як робітники господарили його грішми. Він покликав їх до своєї хати і повелів принести мірки із золотом.
Перший робітник сказав: «Пане, ви дали мені п’ять мірок золота-грошей. Я працював, як умів найкраще, і тепер приніс Вам десять мірок».
Пан порахував мірки, дуже зрадів і сказав: «Добре, вірний слуго, ти доказав, що вмієш господарити моїми грішми, винагороджу тебе за твою важку працю».
З черги виступив другий робітник і сказав: «Пане, ви дали мені дві мірки золота. Я також старався мудро поступати. Доказом є чотири мірки золота».
Пан був і тепер дуже радий з його праці і сказав: «Ти також працював важко й заслуговуєш на моє довір’я. Я тебе також винагороджу».
Третій Слуга, притискаючи мірку золота промовив: «Пане, ось Твоє золото, що ти мені дав. Я заховав його безпечно в ямі».
Пан, почувши це, схопився на ноги і закричав: «Я дав тобі гроші вживати, а не закопувати. Чому ж ти не вчинив ними якоїсь корисної справи?»
«Пане, - відповів третій робітник. - Я дуже боявся ризика. Я жахався можливої втрати, коли продаватиму куплені речі. Я тремтів на думку, що люди не віддадуть, коли їм позичу. Ось чому я закопав ваше золото в безпечному місці, а тепер віддаю його таким, як я одержав».
«Ти - нерозумний і лінивий слуга, - закричав пан. - Ти мав нагоду вчинити моїми грішми якесь добро і виявити твої здібності. Але ти все прогавив. Отже, віддай свою мірку золота слузі, що має десять. Він знає своє діло і вміє працювати. А ти йди геть з моєї хати і обійстя».
* * *
ПРИТЧА ПРО СКАРБ У ПОЛІ
(Євангелист Матей 13 (44))
Тут Ісус розповідає історію про людей, що несподівано знаходять Бога.
«Молодий чоловік винайняв від старого фермера кам'янисте і бур’яном заросле поле. Він одразу почав важко працювати, виривав хопту й буряни, щоб засіяти збіжжя. Раптом його сапа зачепила щось тверде у землі.
Він подумав, що це мусить бути великий камінь й намагався його викопати. Відгорнувши землю, він, здивований, побачив, що це не камінь, але скриня. Приклякнув і докладно побачив її віко.
За допомогою сапи-важіля він відчинив скриню і розгубився із здивування. Скриня була повна золотого посуду, полумисків, грошей, всяких оздоб-прикрас і свічників.
Молодий чоловік був такий приголомшений, що сидів непорушно і довго дивився на скарб. Потім оглянувся він довкруги, чи його хто не підглядає. Тоді замкнув віко, і загорнув скриню землею. Наступного дня він пішов до старого фермера і сказав йому, що хоче купити його поле. Вони довго торгувались про ціну.
Врешті, погодились на п’ятдесят срібняків. Молодий фермер чимдуж побіг дододому, щоби взяти ці гроші. Але при рахунку виявилось, що він має всього на всього п’ятнадцять срібняків. Він ще раз оглянув усе у своїй хаті, але вартісних річей там не було. Згодом пішов на обійстя, усе оглянув - усі знаряддя і тварини - і подумав, що все він мусить продати.
У найближчий ярмарковий день, він погнав на продаж свого осла, два воли, кілька овець і кіз. Ярмарок роївся і метушився від купців і продавців, що збіглися звідусіль. Міщани і фермери з недалечких осель купували, що треба й продавали своє добро.
Один купець продавав шмаття, а фермер торгувався про ціну збіжжя. Якась жінка продавала рибу, а інша череп’яний посуд. Хтось ніс куплені помаранчі і виноград, тут продавались сандали і ремінні паски. Нашому молодому фермерові також пощастило. Він продав усі тварини і під вечір мав на руці тридцять п’ять срібняків.
Наступного дня молодий фермер узяв п’ятдесят срібняків і пішов до старого заплатити за поле. Той підписав умову продажу і віддав її молодому чоловікові, який тепер став власником поля і власником закопаного там скарбу.
Нетерпляче він побіг на поле і почав відкопувати закопану там скриню. Вона була безпечно схована там, де він її залишив. Узявши вантаж на плечі, він подався додому. Він знав ціну свого щастя. Ризикував усім своїм добром, але в нагороду дістав скарб, що не має ціни.
* * *
ЗАПРОШЕННЯ НА БЕНКЕТ
(Євангелист Матей 22 (1-10); Євангелист Лука 14 (15-24))
Один Фарисей запросив раз Ісуса Христа на обід. Під час обіду один з гостей сказав: «Моє розуміння неба таке: коли Господь покличе мене на свій бенкет, я радо піду за покликом». Тоді Ісус повернувся до свого сусіда і сказав: «Розкажу вам, до чого подібне Небесне Царство».
«Жив раз багатий чоловік. Він задумав влаштувати великий бенкет. Кілька тижнів раніш перед назначеним днем, він склав листу майбутніх гостей і післав свого посланця рознести запрошення. Посланець слухняно розніс усі запрошення, ще й особисто повторив запрошення свого пана. Кожний сказав, що радо прийде, і з тим післанець повернувся додому.
Напередодні бенкету уся служба в домі багатія працювала безупину, щоб усе добре приготовити для прийняття гостей. Застелено столи, наповнено дзбани вином, приготовано смачні страви. Багатій покликав свого слугу і сказав: «Усе вже є готове на бенкет. Йди і нагадай моїм гостям, що завтра є наш бенкет. Скажи їм, що чекаю їх нетерпляче».
Післанець пішов до першого запрошеного, але він похитав головою і сказав: «Не можу прийти. Я якраз купив поле і йду оглянути його. Нехай твій пан мене оправдає».
В іншій хаті чоловік сказав: «Скажи своєму панові, що я купив десять волів і обіцяв випробувати їх завтра. Прикро мені, але не можу прийти».
Коли посланець пригадав третьому про завтрашній бенкет, він сказав: «Перекажи свому панові, що я якраз одружився, і тому не можу прийти».
У кожній хаті люди себе всіляко оправдували. Почувши всі ці відмови, пан попав у лють і сказав: «Підіть на вулиці і запросіть на бенкет усіх бідних людей, кого тільки побачите! Коли не прийшли мої близькі приятелі, нехай прийдуть хворі, хромі, сліпі і чужі. Йдіть негайно і їх покличте".
Служба перешукала найбідніші частини міста і запросила на бенкет хворих, голодних і убогих. Усі ці бідняки поприходили, проте було ще багато місця. Отже, пан розпорядився: «Йдіть поза місто, на відлюддя і в поля. Кого тільки здибаєте, запросіть на мій бенкет. Мої світлиці повинні заповнитись!»
Таким чином, служба втретє пішла шукати гостей. Служба повернулась і привела стільки гостей, що врешті бенкетова заля була повна. Усі місця зайняли люди, що ніколи не надіялись дістати запрошення і не хотіли вірити своєму щастю. Бенкет був зовсім відмінний від запланованого, але пан-господар вже не був лихий і не пам’ятав, що запрошені приятелі відмовились прийти. Він сидів зі своїми гістьми і усміхався лас каво, а служба докладала всіх сил, щоб кожний гість був вдоволений. Багатий пан радів, що стільки бідних і голодних людей взяло участь у Його бенкеті.»
* * *
ПРИТЧА ПРО БЛУДНОГО СИНА
(Євангелист Лука 15 (11-32))
Ісус Христос частенько нагадував своїм слухачам, що Господь Бог є Милосердним Батьком, що завжди готовий прощати помилки і блуди своїх дітей. Одного разу розказав таку притчу:
«Багатий фермер мав двох синів, що разом з ним працювали на фермі: Одного дня молодший син сказав своєму батькові: «Коли помрете, половина вашого майна припаде мені. Дайте належне мені тепер, а я піду в світ і добре собі поживу".
Батько любив своїх синів і не хотів, щоб вони почувались нещасними. З болем серця порахував усі свої гроші і половину з них віддав молодшому синові. Кілька днів пізніше, цей синок спакував усі свої речі і торби з грішми. Сів на коня, попрощався з батьком і братом і вирушив у світ.
Їхав він довго, аж, нарешті, заїхав-добрів до чужої країни. Він постановив тут трохи пожити, отже купив чудову й велику хату і заплатив за неї добрі гроші.
Крім того, він з легкої руки видавав гроші на коштовні вбрання і на дарунки для своїх нових приятелів, які йому підлещувались. Він думав, що взаміну за дарунок, вони будуть йому ще більш зичливі.
Він запрошував усіх цих нових приятелів до своєї хати на бенкети й забави, що іноді тривали всю ніч і славились надміром вина і вишуканих харчів. Музики пригравали весело, а гарні дівчата танцювали і співали. Гості приходили безупину, кожний радо хотів попоїсти і забавитись на кошт наївного, що легкодушно розкидав грішми. І не розумів, що й за золото не купиш приятеля.
Але так легкодушно трачені гроші незабаром вичерпались. Не минуло й два роки від часу залишення батьківської хати, а він витратив усе до цента і мусив йти за позикою до банкирів. Щодалі, він був приневолений продати свою хату, щоб сплатити борги. На життя йому нічого не залишилось. Та й не мав, де притулитись. У цьому горю звернувся до своїх приятелів по допомогу. Але вони його висміяли й вигнали.
Нещасний і опущений всіма, він хотів найнятись на працю і заробити на хліб. Але була тоді посуха в цій країні, дощу не було впродовж довгих місяців. Сонце спалило усі жнива і люди важко голодували.
Він шукав скрізь собі працю. Врешті фермер прийняв його пасти і доглядати стадо свиней. Єдиною заплатою була скромна миска страви.
Але траплялось, він був такий голодний, що їв їжу, призначену для свиней, щоб тільки втихомирити голод. Одного разу, лежучи на землі, він пригадав собі рідну хату і свого батька, що так його любив. Він нагадав також, що слуги в його батька мешкали в вигідних хатах і мали хліба доволі. «В мого батька слуги мають більше, як їм треба, а я тут загибаю з голоду». Сказав він собі і продовжував так: «Краще повернусь до мого батька і скажу йому: «Отче, я згрішив на Небо і перед тобою, і я вже негідний зватись твоїм сином. Прийми мене хоч за твого слугу».
По тих словах молодий чоловік устав і почав йти до батьківського дому. Була це зовсім інша мандрівка від тієї, яку він відбув два роки тому. Тепер він не мав ні коня, ні грошей. Хоч він був босий, обдертий і брудний, батько здалека пізнав його. Дуже радий і щасливий, він вийшов назустріч синові.
«Батьку, я згрішив на Небо і перед тобою, - злементів він у сльозах. - Не прожени мене геть від себе». Старий батько обняв сердечно свого сина, пригорнув його і поцілував. А потім сказав прислузі: «Принеси йому найкращий одяг і черевики на його ноги, і перстень на його палець». А другому прислузі повелів: «Йди і заколи добре вгодоване теля. У нас велике свято, і ми його врочисто відзначимо. Бо ж мій син був мертвий і ожив, загубився і знову є поміж нами. Запроси наших приятелів і сусідів, нехай прийдуть і з нами повеселяться».
Старший син працював у полі й увечері повертався додому. Почувши музику і співи, він запитав слугу, що сталося. Коли почув, що батько так радіє поверненню його молодшого сина, сильно схвилювався і розгнівався. Першого стрічного слугу попросив викликати батька надвір. Батько прийшов за хвилину і сказав: «Твій брат повернувся додому. Ходи, разом відзначимо цей великий день!»
Але старший син далі був дуже розгніваний. «Як я би міг це вчинити? - кричав він голосно. Я вірно працював вам, батьку, проте ви ніколи не дали мені навіть малої овечки на гостину з моїми приятелями. Але коли повернувся додому мій брат, потративши ваші гроші і ставши посміховищем людей, ви повеліли забити годоване теля і запросити всіх на бенкет. Ні, я на таке не піду!»
Батько був глибоко зворушений постановою свого старшого сина і вповні розумів його гнів.
Він сказав лагідно: «Мій сину, ти є завжди зі мною, і ти мені завжди дорогий. Але старайся й ти зрозуміти мене. Я невимовно щасливий, що твій брат повернувся додому. Він був мертвий і ожив, загубився і знову є з нами. Чи ж ти свідомий того, скільки я нажурився, коли він пішов геть з хати? Він був дурний і блудно жив, проте це мій син, і я його завжди любитиму».
За матеріалами: Ярослав Чумак. Євангельські Притчі Ісуса Христа. Малюнки Віктора Амвроза, Евангельсько-лютеранська місія 2000-х років, 32 с.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.