Публікації за тегом: Міфи і легенди

Читаймо цікаві та пізнавальні легенди, створені письменницею Галиною Римар про писанки, про  Котигорошка та про котика й песика.

"Було це дуженько давно. Спершу людина приручила песика й гарно про нього дбала. Сама ще не поїсть, а його погодує. А пес за це вірно день і ніч служив господареві — старанно охороняв його сім'ю, дім, майно. І звик до людини. Тоді чоловік узяв до себе й кішку, щоби всіляких гризунів від житла відганяла. І от кішечка чи стереже вночі дім, а чи преспокійненько собі спить, зате як проголодається, то тихенько-ніжно підійде до господині, господаря чи діток і так в очі їм задивиться премило та ще й замуркоче, що вони одразу все покинуть, аби тільки її погладити та погодувати. Вся увага кішці, а про нього мов забули. Кинуть що-небудь чи плеснуть води в черепок — ото й усе..." (Галина Римар)

 

"В однієї Матінки народився Пресвітлий Син. Коли підріс та зміцнів, вирушив нести людям Слово Чисте Любові й Злагоди. Не сподобалося це владі. І почала вона наговорювати на Доброго й Чесного Чоловіка, аби люди самі стратили Сина Світла. Повірили люди обману... Вбили сповнену любові до них душу. Як тужила Матінка, бо народила й виховала Сина для їхнього Добра... Щоб утішити Матусю, злетілися до неї тисячі тисяч пташечок, які добре знають серце людини. Побачив це Бог Сонце. Обернув своє лице до птиць-улюблениць і мовив..." (Галина Римар)

 

"В одному українському селі, а точніше, на хуторі, що розлого красувався неподалік заможного села, навесні народився сильний-пресильний хлопчик. За давньою традицією цього дужого козацького роду щасливий татусь посадив біля дому дуба. Поряд з молоденьким веселим деревцем поважно росли міцні дуби різного віку, які щороку рясно родили плоди-жолудятка. Ними й любив бавитися малюк. Як трохи підріс, інші діти, бувало, в піжмурки, квача, довгої лози грають і його кличуть, бо чесним, добрим та надійним товаришем був, а він між дубами сяде та на сопілоньці чи кобзі з дідусем пограє, пташечок послухає, потім з жолудят іграшок усіляких навигадує для сестричок та сусідських діточок, тоді поїсть та й засне. Просто неба, під своїми дубами. Тільки рядниною його прикриють. Витривалим ріс, і нічого й не боявся...." (Галина Римар)

 

"В одному українському селі, а точніше, на хуторі, що розлого красувався неподалік заможного села, навесні народився сильний-пресильний хлопчик. За давньою традицією цього дужого козацького роду щасливий татусь посадив біля дому дуба. Поряд з молоденьким веселим деревцем поважно росли міцні дуби різного віку, які щороку рясно родили плоди-жолудятка. Ними й любив бавитися малюк. Як трохи підріс, інші діти, бувало, в піжмурки, квача, довгої лози грають і його кличуть, бо чесним, добрим та надійним товаришем був, а він між дубами сяде та на сопілоньці чи кобзі з дідусем пограє, пташечок послухає, потім з жолудят іграшок усіляких навигадує для сестричок та сусідських діточок, тоді поїсть та й засне. Просто неба, під своїми дубами. Тільки рядниною його прикриють. Витривалим ріс, і нічого й не боявся..." (Галина Римар)

 

"Колись у давній давнині - є в людях поговір -
Численні карлики жили серед Кавказьких гір,
Такі дрібні, що папороть здавалась їх очам 
Високоверхим деревом з розложистим гіллям.
На неї лазили вони, стинали гілочки 
І мудро будували з них хороші теремки.
І добре жити їм було. Розумні та сильні, 
Вони уміли ставити огради кам'яні, 
Стріляли з лука дичину, багато мали стад, 
Удозвіль зерна й волокна..."

 (Володимир Свідзінський)

Зміст книги: Нанана Боселе Сонцева помста Сопілка Чудесна тростка​ Кий

Казки класика вітчизняної літератури, одного з найбільших поетів XX століття Володимира Свідзінського друкувалися в часописах ще в 1930-ті роки, а відтак на довгі десятиліття були несправедливо забуті разом зі своїм автором. Лише в останні роки український читач наново відкриває для себе дивовижний казковий світ поезії цього «тихого генія». Сюжети одних його казок - «Сопілка», «Чудесна тростка» - знайомі всім нам, і навіть годі сказати, коли ми їх уперше почули. Інша - «Кий» - нагадує одразу кілька здавна знайомих казок, та водночас не повторює жодної з них. Натомість ще інші - «Нанана Боселе», «Сонцева помста» - вражають своєю екзотичністю, хоча водночас також мають карб тисячолітньої традиції казкотворчості. Втім, у переказі незрівнянного майстра слова всі вони набувають первозданної свіжості, ніби їх торкнулася «чудесна тростка» чарівника.

"Якби я була красунею,
Я не писала б віршів,
Бо обличчя поезії — краса.
Якби я була вільною,
Я не писала б віршів,
Бо суть поезії — воля.
Якби я була вічною,
Я не писала б віршів,
Бо сама поезія — вічність."

(Надія Кир’ян)

 

"Квітам, якими Флора прикрашала землю, були раді всі. І тільки одна ніч не раділа - бродила вона, огорнувши чорною вуаллю голову. Намагалася було зірками та жучками-світлячками розсіяти морок, і все-таки люди не любили її. І Ніч попросила Флору: «Подаруй мені такі квіти, щоб люди, побачивши їх, почали б любити мене...». І тоді Флора подарувала їй маки. А стерегти їх змусила Морфея - бога сну. Коли Морфей хотів кого-небудь приспати, йому варто було тільки доторкнутися до нього голівкою маку, і той засинав, заколисаний солодкими мріями..." (з легенди)

Книга Миколи Куна містить грецькі міфи, які розповідають про пригоди і подвиги наділених надприродною силою, сміливістю і спритністю людей-героів, здебільшого дітей різних богів і богинь. У старогрецьких міфах певною мірою відображені природні явища, історичні події і те суспільне середовище, в якому вони виникли.

Міфічні історії про походження світу знаходимо і в Біблії — стародавній пам'ятці культури. Слово "Біблія" в перекладі з грецької мови означає "книжки" (звідси й бібліотека - місце для збереження книжок). Біблія - це зібрання багатьох книг, які протягом тисячі років у різних місцях писали різні люди. Книга книг (так ще називають Біблію) складається з двох частин - Старого Заповіту та Нового Заповіту. Перша частина (Старий Заповіт) містить оповіді про створення неба, землі, перших людей і тварин.

 

"Коли любиш читати, життя стає цікавішим. У тебе з’являються нові друзі – герої книг та їх автори. Вони завжди порадять, підтримають, допоможуть. У мене в душі ніби відчиняються потаємні віконечка, і я бачу навколишній світ по іншому, помічаю те, що було невидимим досі. Це віконця творчості – і я пишу вірші, казки, легенди." (Олександра Бурбело)

У цьому міфі знайшли відтворення уявлення давніх єгиптян про існування дня і ночі, а також про одвічну боротьбу добра і зла. Силу світла уособлює Ра, а силу зла — змій Апоп. Прийом антитези увиразнює основну думку давньої оповідки, де присутній Ніл як традиційний образ єгипетської міфології.

Як і в інших міфах різних народів, в індійській міфології закарбовані уявлення давніх людей про гармонію світу, мрія про щасливе життя. Це головна думка міфу про золоті часи.

У давнину Індія потерпала від різних природних стихій, під час яких люди боролися за виживання. Це знайшло відтворення в міфі про потоп. У цьому міфі людина дослухається до природи, а тому має шанс вижити. У міфологічній формі давні індуси утверджували, з одного боку, залежність людини від природи, а з іншого — здатність людини жити в злагоді з нею, відроджуватися разом із природою.

У міфі йдеться про смерть чоловіка, якого звали Яма. Він був сином Вівасвата й уважався першим смертним чоловіком на землі, а після смерті став володарем царства смертних, богом смерті. У формі міфу давні індуси намагалися пояснити існування дня і ночі, життя і смерті, а також такого важливого для людей поняття, як час.

 

"У той час, коли ще земля і небо не були відділені одне від одного, всесвіт був суцільним хаосом і виглядом своїм нагадував куряче яйце. В тому яйці зародився першопредок Паньгу. Він спав і ріс, важко дихаючи, в тому величезному яйці. Минуло вісімнадцять тисяч літ, перш ніж він прокинувся. Паньгу розплющив очі, але, на жаль, нічого не побачив: навколо нього був суцільний чорний та липкий морок. Серце Паньгу сповнила туга. Не знаходячи виходу з того яйця, він схопив невідомо ким приготовану сокиру і з усієї сили вдарив. Пролунав громовий гуркіт, такий, ніби тріскають гори,- і величезне яйце розкололось. Усе легке та чисте тієї ж миті піднялось догори і утворило небо, а все важке та брудне опустилось додолу і утворило землю. Так небо і земля, які спочатку були лише хаосом, завдяки удару сокири відділились одне від одного. Після того як Паньгу відділив небо від землі, він підпер його головою і стояв, змінюючись разом з ними: кожного дня небо піднімалося вище на три кілометри. Ставав вищим на три кілометри і Паньгу..." (з давньокитайського міфу)

"З давніх-давен шанували смертні люди Деметру – богиню родючості, сестру всемогутнього Зевса. Це вона навчила людей обробляти землю, користатися її дарами, вона щедро давала людям достаток і мир. Як і інші безсмертні, Деметра жила на захмарнім Олімпі, але більше любила ходити по землі. Висока, ясночола, у вінку із золотого колосся й червоних маків, встигала вона скрізь, пильнуючи, чи добре вродило у полі, чи гарно ліс зеленіє і чи соковита трава на пасовиськах. Деметра часто брала із собою юну дочку Персефону, чи, як звала її змалечку, Кору. Дівчина гралася на зелених луках та милувалася квітами і сама була наче пуп’янок, що от-от пишно розквітне..." (з давньогрецького міфу)

 

Погортаймо перші сторінки Біблії, які розпочинаються легендами, що, здавалося, були відомі нам завжди, ніби ми з ними народилися. Легенди про створення світу, про перших людей Адама та Єву, про потоп на Землі й Вавилонську вежу невеликі за обсягом, проте насичені образністю. Лише кількома штрихами створюється кольорова рельєфна картина світу: «Сказав Бог: "Нехай па землі виросте всіляка зелень: трава і дерева". Хоча легенди сприймаються як окремі завершені твори, проте всі вони пов'язані за змістом, і події в них розвиваються в хронологічному порядку. Проблеми, які порушено у біблійних легендах й через тисячоліття не втратили своєї актуальності для різних народів світу. Своєрідною є мова біблійних творів. Святе Письмо творили різні автори, але деякі виражальні засоби можна визначити як типові для всієї книги.

 

Мандруючи стежками міфів, ми опинились у Давній Греції. «Прекрасна земля Еллади, прекрасні її квітучі долини, її гори в зеленім клечанні лісів, звідки весело мчать дзюркотливі струмки, зливаючись далі и річки, що несуть свої прозорі хвилі до лазурової морської безодні. Такою постає стародавня батьківщина греків у переказаному Катериною Гловацькою міфі про велетня Тіфона. Благодатна грецька земля дала світові народ з живою уявою і величезним літературним талантом, який відображено в багатій міфології. Відомий український літературознавець Андрій Білецький зазначає: «У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи (подвиги Геракла, Персея, Тесея), освоєння далеких земель і морів (подорож аргонавтів і мандри Одіссея), опанунання повітряного простору (Дедал та Ікар), перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю (міф про сина Аполлона, божественного лікаря Асклепія)». Давньогрецькі міфи вражають силою фантазії і величчю думки. Чимало людей з різних країн вважають їх знання обов'язковою складовою власної освіченості.