Публікації за тегом: Міфи та легенди

"Був час, коли земля і небо ще не відділилися одне від одного і, злиті разом, складали щось схоже на куряче яйце. Тут і зародилася, як курча в жовтку, перша людина Пань-гу. Минуло вісімнадцять тисяч років, перш ніж вона прокинулася. Навколо була суцільна липка темрява, і серце людини заніміло від жаху. Але ось її руки намацали якийсь предмет. Це була не знати звідки взялася сокира. Пань-гу розмахнувся що є сили і вдарив перед собою. Пролунав сильний грім, ніби від того, що розкололася гора. Нерухомий світ, у якому перебував Пань-гу, почав рухатися. Все легке і чисте спливло вгору, а важке й брудне опустилося на дно. Так виникли небо і земля..." (з китайського міфу)

"Колись на острові Кіпрі був великий митець Пігмаліон. Жив він самотньо, родини не мав і навіть не думав одружуватись, бо гордував жінками. Дізналась про це богиня кохання Афродіта, розгнівалась і надумала покарати зухвальця. Єдиною втіхою Пігмаліонові було різьбярство. У довгі години виснажливої праці він був справді щасливий. Якось — і, певне, на те була воля богині! — взявся він різьбити з найкращого мармуру, яким славився острів Парос, жіночу постать, таку гарну, вродливу, що подібної і на світі немає..." (з грецького міфу)

"Восени багато роботи для жінок. Не встигне жінка вибрати цибулю і часник, як вже квасоля проситься — тріскають стручки і показують білі зуби. А кукурудза, буряки, картопля... А сливи, яблука, груші! Треба ж назбирати і грибів, ожини, горіхів. Та що там казати: роботи по вуха. Бо треба й посадити, й пересадити, й розсадити... Зібрати, перебрати, перекласти, висушити, змолотити, очистити, поскладати, дозбирати... Зима спитає, де літо було. Зібралися жінки на раду. Вирішили вирядити до цариці Осені свою посланницю — чесну і працьовиту дівчину, щоб переказала Осені їх вічний жаль і попросила полегшити клопоти. А жила цариця Осінь не далеко, не близько, а за сімома горами, за п’ятьма лісами, за трьома річками. Та й дорога була небезпечна..." (з легенди)

"Жили собі в одному селі чоловік та жінка і був у них один-єдиний син. Коли син народився — зраділи вони: буде кому доглянути їх до старості. Ось виросте син і буде поле орати, худобу пасти, дрова на зиму запасати, а вони, старі, відпочинуть. Та от син виріс, батьки постаріли, а відпочинку їм немає. Син вийде на сонечко, розляжеться на траві і лежить, а батьки працюють. Лежить їхній син і мріє про те, як піде він у місто і знайде під кущем торбу із золотими монетами..." (з народного)

 

"Давно це було. Лаппі, сміливий мисливець, покликав друзів поганятися за оленями. Цілісінький день вони були в лісі. А коли настала ніч, заночували в лісовій хатинці. Уранці Лаппі погримів лижами й сказав..." (з фінської легенди)

 

 

 

"Одного разу пливло Дніпром кілька суден. А в суднах люди озброєні, грізні. Між ними були й жінки. Пливли і пісень співали - грізних, бойових!.. Провідник ураз підняв меча вгору і сказав гучно: "Тут станемо табором!" Причалили судна до берега, повисідали люди. Із-за лісу сонце озолотило галявину. "Гарна тут околиця! - сказав русявий юнак. - Тут би нам і осісти". "І звірини, мабуть, доволі в лісі, - сказав середущий". "Мені так і здається, що ми тут довше засидимось. Ліс є, звірини буде доволі, і паші для нашої худоби вистачить", - сказав начальник. Незабаром усі намети були готові, а жінки обід зготували..." (Іван Франко)

"У ніч на Івана Купала дівчата плели вінки, а потім кидали їх на воду Черемоша. Пливіть, мовляв, укаіть на судженого. Тільки Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед дівчат. Вона так захопилася збиранням квітів, що забрела далеко в ліс. Злякалася Лада, опинившись сама-самісінька в нічному лісі. Почала гукати своїх подруг. Та дарма, лиш таємниче відлуння відгукувалося на її голос. А ніч, ця чудова купальська ніч, творила в лісі справжні дива: чулися голоси якихось птахів, на галявині завели свій танок лісові мавки. А під темними кущами розквітали небачені квіти. Вони розкривали свої ніжні пелюстки і сяяли сріблясто, манили до себе, ніби обіцяли розкрити якусь таємницю." (з народної легенди)

Одного разу Небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність: "Усе, що населяє землю, дякує мені. Квіти підносять до небес свої пахощі, ліси — таємничий шепіт, птахи — чарівні співи; лиш ви стоїте, мов закам'янілі, і мовчите. Я наповнюю ваше коріння життєдайною вологою і допомагаю визрівати золотим зернам у ваших золотих колосках". "Це не так. Ми дуже вдячні тобі,— заперечило Колосся.— Наша вдячність у тому, що ми прикрашаємо землю морем зелені. У нас немає іншого способу свою вдячність. Ми не можемо піднестися до тебе. Дай нам таку змогу, і ти відчуєш нашу ласку і любов..." (з народної легенди)

"Було це давно-давно, коли ще на нашу землю нападали кочівники-печеніги. В одному місті жили дуже вродливі дівчата. Хороводи водили, пісень співали. Побачили це печеніги і вирішили захопити дівчат у полон. Підстерегли вони, коли загін воїнів залишив місто і пішов у похід, та й оточили місто з усіх сторін. Зрозуміли дівчата, що їм прийшов кінець і вирішили врятуватися, втекти з міста через підземний хід. Вийшли вони на широке зелене поле і кинулись тікати до лісу..." (з легенди)

 Старослов'янські міфи та міфи стародавніх Греції, Індії, Китаю та Скандинавії про створення світу. Також читайте давньоєврейський міф "Початок світу" зі Старого Заповіту.

 

 

 

 

"Давно-предавно, коли не було ні дня, ні ночі, коли взагалі не було ні землі, ні неба, ані моря, велетенська глибока тріщина позіхала в порожнечі, немов рот небаченого страховиська. Усе довкола тієї тріщини вкривали туман і темрява, але десь на самому споді миготів язичок вогню. А ще з тієї тріщини невпинно витікала вода і в холодній темній порожнечі замерзала широкими смугами льоду. Великий дух глянув на цей лід і побачив, що на ньому нічого не росте, що все довкола — сіре та безбарвне..." (зі скандинавського міфу)

 

 

"У далекому минулому оседжі мешкали на небі. Вони захотіли знати, звідки вони родом, і пішли до Сонця. Сонце сказало їм, що вони його діти. Оседжі пішли далі і прийшли до Місяця. Місяць розповів їм, що він їх народив, а батьком їхнім було Сонце. Місяць звелів оседжам залишити небо, спуститися на землю і жити там. Вони прийшли на землю і побачили, що вона вкрита водою. Оседжі вже не могли повернутися на небо і почали плакати, але ніхто їм не відповів. Вони літали в повітрі і шукали духа, який би допоміг їм, але нікого не знайшли. Разом з людьми були тварини, і найкращим та найгіднішим був лось. Він утішав людей, і вони попросили їм допомогти. Лось стрибнув у воду і поплив. Потім він почав кликати вітри, і вони злетілися з усіх боків і дули доти, поки вся вода не піднялась угору, перетворившись на туман. Спочатку з’‎явилися гори, і люди оселилися на них, але там нічого не росло і їм нічого було їсти. Потім вода спустилася ще нижче, і з’‎явилася земля..." (з міфу племені Оседж)

 

Івана Купала — це день літнього сонцевороту, що є одним з найдавніших свят нашого народу. Символізує він єднання сонця і води, і головними його атрибутами є купальне дерево і опудало Марени. Купальне дерево дівчата прикрашають квітами, ягодами, стрічками і водять навколо нього хороводи. В інших селищах замість дерева роблять солом 'яне опудало — Марену. Одягають у жіночу сорочку, прикрашають. Після всіх веселощів і танців Марену кидають у воду. Якщо Марена — символ води, то палаюче колесо — символ сонця. 

 

У цьому циклі статей-досліджень відомої майстрині-писанкарки Ірини Михалевич читаймо:

Писанка. Духовні символи

Українські традиції. Історія та символіка писанки

Про історію писанки - дослідження

Аспекти семантики кольору (тези)

Писанка: сакральні числа 

Хто така «велика богиня»?

"Писанка "Клиння". Червоно-чорний лабіринт 

Червоно-чорна бессарабська писанка 

Писанка "Юрдана" з колекції Володимира Ястребова 

Історія колекції писанок Володимира Ястребова 

Пелагея Литвинова-Бартош і традиційні писанки Сумщини (історія та символіка писанки)

 

Трійця відзначається на сьомий тиждень після Великодня ще називається Зеленими святами.

Зілля в свято приймає 
На відправі освячення – 
Бог у зілля вселяє 
Особливе призначення.

Після Божої служби – 
Всі до гаю скоріше...
І поринемо дружно 
В свято найвеселіше.

Під прикрашеним колесом
На найвищім з дубів 
Той, хто славиться голосом, 
Вже затягує спів.

 

 

 

День Купала, який припадає на 24 червня, збігається з літнім сонцеворотом. У давніх слов'ян Дажбог — бог Сонця — був найшановнішим серед інших міфологічних святих. Наші пращури вважали, що саме він дарував усьому життя. Відтак Сонце було прообразом свого покровителя, а тому його річний цикл співпадав з певними ритуальними дійствами, серед яких Купало знаменувало літній сонцеворот, тобто найвищий культ Сонця. Християнство не змогло остаточно знівелювати обряд, тому до нього «долучили» свято Різдва Святого пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана. Ось так і з'явилося християнізоване дійство з подвійною назвою — Іван Купало.

 

Коли любиш читати, життя стає цікавішим. У тебе з’являються нові друзі – герої книг та їх автори. Вони завжди порадять, підтримають, допоможуть. У мене в душі ніби відчиняються потаємні віконечка, і я бачу навколишній світ по іншому, помічаю те, що було невидимим досі. Це віконця творчості – і я пишу вірші, казки, легенди. (Олександра Бурбело)

"Колись дуже давно на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, випасали худобу, рибалили. Восени, коли закінчувалися польові роботи, люди виходили на берег моря і влаштовували веселі свята, ігри, які завершувалися пусканням стріл щастя. Дивитися на ці ігри виходив цар морських глибин Нептун, надзвичайно страшний і сердитий володар морської стихії..." (з легенди)

 

 

 

"Великі муки й терпіння переніс наш Спаситель, найбільший Учитель людства Ісус Христос. Його обмовили підступні люди перед римським намісником Пилатом, сказавши що Ісус хоче стати королем Юдеї. І Пилат не міг опиратися судові та віддав їм Ісуса на муки, хоч сам не вірив у цю брехню. Вони мучили Ісуса і допитували, насміхалися над ним, а потім домоглись у Пилата дозволу прибити Ісуса на хрест, і сталося так, як сам Ісус пророкував: Його замучать і Він пожертвує собою за весь людський рід. Але сповнилися й інші слова Ісуса і давніх старозавітних пророків. Ісус третього дня воскрес із мертвих..." (з легенди)

 

"За уявленнями давніх греків, коли ще не існувало Всесвіту, навкруги був лише Хаос. У ньому існувало джерело життя, з якого і народилася Гея — Земля. Глибоко під нею розкинувся Тартар — безмежне царство вічної темряви. Потім у Всесвіт прийшла могутня сила кохання — Ерос. Народилися ніч — Нікта і день — Гемера. Відтоді день і ніч, світло і темрява змінюють одне одного. Над землею Геєю розкинулося небо Уран. Від них походять могутні титани. Першим був Океан, що своїми водами омивав усю землю. Від нього та богині Фетіди народились усі річки. Титани Гіперон і Тейядали світові своїх дітей: Сонце — Геліос, Місяць — Селену та зорю — Еос. Дітьми Геї були також Кронос і Рея..." (з древньогрецького міфу)