Міфи про створення світу різних народів світу (добірка)

Міфологія кожного народу відображає особливості його суспільних норм і життєвих уявлень, природно-кліматичних умов проживання тощо. Скажімо, для племен майя, які колись населяли територію сучасної Мексики, маїс (кукурудза) був основною їжею, а тому посідав важливе місце в їхніх міфах. Майя поклонялися богу маїсу й вірили, що саме із цієї рослини вищі сили створили людину. Утім, за всього розмаїття різні міфології мають чимало спільного. Наприклад, у багатьох народів є міфи про походження Всесвіту. Часто в них ідеться про те, що народженню Всесвіту передував Хаос (Xаос — первісний стан безформної матерії, протилежний порядку (тобто Космосу), із якого народилися перші космічні стихії, або перші боги). Цікаво, що сам Усесвіт нерідко зображували в образі величезного дерева, яке об’‎єднує три світи: підземний світ знаходиться в його корінні, земний — посередині стовбура, а небесний — у кроні. Власне уявлення про походження світу мали й давні слов’‎яни.  

 

Давньослав'янський міф у переказі Сергія Плачинди 

Спочатку панувала безмежна Пітьма, яку пронизувало вічне Око. Якось Око пустило Сльозу-Росинку, з якої народився Першобог-Першоптах Сокіл із золотавим пір’‎ям, що осявало Морок. Із трьох Сльозинок, зронених Соколом на Око, утворився порослий дивовижними квітами й густими травами острів з озером Живої Води посередині. Згодом Сокіл зніс золотий жолудь, з якого постав могутній Дуб-Стародуб, укритий молодильними яблуками. Відтак Сокіл зніс ще два яйця, і з них вродилися Білий і Чорний лебеді. Вони перетворилися на двох велетів — Білобога (Володаря Світла) та Чорнобога (Володаря Пітьми). Сокіл сказав їм: «Ви є Добро і Зло, Краса і Погань, Світло і Тьма, Правда і Кривда. І ви будете завжди, будете скрізь, будете вічно, бо ви є Життя...».

 

 

 

СЛОВ'ЯНСЬКІ МІФИ ПРО СТВОРЕННЯ СВІТУ ТА ЛЮДЕЙ

(переказ Ольги Бондарук)

 
В усних творах слов’янських народів зберігся погляд дуже давніх людей на те, як було створено світ.

Ще до початку світу, коли не було ні неба, ні землі, а саме́ лише синє море, то посеред того моря стояло велике дерево, що його різні слов’янські народи називали по-різному: дубом, явором, сосною, березою, яблунею та інше.

На тому дереві була золота кора, перло́ва роса, і сиділи на ньому дивовижні птахи. Дехто каже, що то були два голуби, а дехто — що сивий сокіл. Серед гілля того дерева роїлися бджоли, у його корінні жили всілякі тварини, на гілках знайшли притулок птахи.

Таке дерево, що існувало до початку світу, в міфологи називається світовим. А найголовніші істоти на ньому — два голуби і сивий сокіл. То не просто птиці. Це втілені у пташину подобу боги, які створили світ — заснували небо із сонцем, місяцем і зорями з синього та золотого каміння, а землю — із дрібного піску.

А ще давнішим є уявлення праслов’ян про світове яйце, з якого постає Всесвіт, або Бог-Творець, якому належить створити землю і все на ній... Недаремно деякі слов’янські племена вважали яйце символом життя. У християнстві й сьогодні яйце — головний символ Великоднього свята. Погляньте на українські великодні писанки. Ви бачите на них не тільки дивовижні візерунки, які за найдавнішими уявленнями мали магічну силу, але й зображення сонця, місяця, зірок, світового дерева, небесних оленів, коней, птахів та інше.

А звідки взялися на землі люди?

Найдавніші міфи твердять, що людей розмножила по світу птиця. Ота первісна птиця — Першоптах — голуб чи сокіл, як кажуть народні легенди.

Як же це відбулося?

Постала земля серед води, та покрилася вона деревами і травою. Але сумним був світ без людського гомону. І тоді Першоптах, що мав у собі божественний вогонь, здатний запалити живу душу, злетів над лісом і вдарив блискавкою в сухий пеньок, що стримів на галявині. З того пенька постало тіло першого чоловіка, а з вогню Птаха-Бога — безсмертна людська душа.

За іншими легендами, тіло першочоловіка зробив Бог із глини. Однак глина — мертвий матеріал, і, щоб оживити людину, Творець схилився до неї й просто в уста вдихнув безсмертну душу.

За матеріалами: О. Я. Савченко. Літературне читання. 4 клас. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Малюнки Марини Крюченко. Київ, видавничий дім «Освіта», 2015 рік, стор. 27 - 28.

 

 

----------------

 

 

 

 

 

З міфів Стародавньої Греції

 

ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І БОГІВ

(Переказ Миколи Куна)

Спочатку існував тільки вічний, безмежний, темний Хаос. У ньому було джерело життя світу. Все виникло з безмежного Хаосу — весь світ і безсмертні боги. 
З Хаосу походить і богиня Земля-Гея. Широко розкинулась вона, могутня, і дає життя всьому, що живе й росте на ній. 
А далеко під Землею, так далеко, як далеко від нас неосяжне ясне небо, в незмірній глибині народився похмурий Тартар — жахлива безодня, повна вічної пітьми. 
З Хаосу, джерела життя, народилась і могутня сила, всеоживляюча Любов — Ерос. Почав творитися світ. Безмежний Хаос породив вічний Морок — Ереба і темну Ніч — Нюкту. А від Ночі й Мороку постали вічне Світло — Ефір і радісний світлий День — Гемера. Світло розлилося по світу, і почали зміняти одне одного ніч і день.
Могутня благодатна Земля породила безмежне блакитне Небо — Урана, і розкинулось Небо над Землею. Гордо піднялися до нього високі Гори, народжені Землею, і широко розлилося вічношумливе Море. Мати-Земля породила Небо, Гори і Море, і немає в них батька.
Уран-Небо запанував у світі. Він узяв собі за дружину благодатну Землю. Шість синів і шість дочок — могутніх, грізних титанів — мали Уран і Гея. Їх син, титан Океан, що обтікає, наче безмежна ріка, всю землю, і богиня Фетіда породили на світ усі ріки, що котять хвилі свої до моря, і морських богинь — Океанід. 
А титан Гіпперіон і Тейя дали світові дітей: Сонце — Геліоса, Місяць — Селену і рум’яну Зорю — рожевоперсту Еос (Аврора). Від Астрея і Еос походять всі зірки, які горять на темному нічному небі, і всі вітри: бурхливий північний вітер Борей, східний Евр, вологий південний Нот і західний пестливий вітер Зефір, що несе багаті на дощ хмари.
Крім титанів, породила могутня Земля трьох велетнів — циклопів з одним оком у лобі й трьох величезних, як гори, п’ятдесятиголових велетнів — сторуких (Гекатонхейрів), названих так тому, що сто рук мав кожен з них. Проти їх жахливої сили ніщо не може встояти, їх стихійна сила не знає меж.
Зненавидів Уран свїх дітей-велетнів, у надра богині Землі замкнув він їх у глибокій темряві і не дозволив їм виходити на світ. Страждала мати їх Земля. Її давив цей страшний тягар, замкнений в її надрах. Викликала вона дітей своїх, титанів, і переконувала їх повстати проти батька Урана, але вони боялися зняти руку на батька. 
Тільки наймолодший з них, підступний Крон *, хитрощами скинув свого батька і відняв у нього владу.
Богиня Ніч народила на покару Кронові цілий сонм жахливих божеств: Таната — смерть, Еріду — розбрат, Апату — обман, Кер — знищення, Гіпноса — сон з роєм похмурих тяжких примар, нещадну Немесіду — відплату за злочини і багато інших. 
Жах, чвари, обман, боротьбу і нещастя принесли ці боги в світ, де воцарився на троні свого батька Крон.

* Крон — всепоглинаючий час (хронос — час).

За матеріалами: Микола Кун. Легенди і міфи Стародавньої Греції. 4-е видання. Художник Віктор Бариба. Тернопіль, АИ "Тарнекс", за участю МП "Мальви", 1993 р., 416 с.

 

 

----------------

 

 

 

У міфологіях народів світу є також оповіді про виникнення перших людей. Зазвичай їхніми творцями виступають боги. Згідно з різними міфічними оповідями, матеріалом для «виготовлення» першолюдей були земля, пісок, глина, деревина, маїсове тісто, кокосовий горіх і навіть пальмове листя. У міфах про створення світу досить часто використовується мотив космічного яйця. Наприклад, у давньокитайському міфі оповідається про те, що спочатку Всесвіт нагадував величезне куряче яйце, у якому зародився першопредок Пан-гу.

 

 

 

Давньокитайський міф

СТВОРЕННЯ СВІТУ

(переказ Ольги Бондарук)

У той час, коли ще земля і небо не були відділені одне від одного, Всесвіт був суцільним хаосом і виглядом своїм нагадував куряче яйце. В тому яйці зародився першопредок Паньгу. Він спав і ріс, важко дихаючи, в тому величезному яйці. Минуло вісімнадцять тисяч літ, перш ніж він прокинувся. Паньгу розплющив очі, але, на жаль, нічого не побачив: навколо нього був суцільний чорний та липкий морок. Серце Паньгу сповнила туга. Не знаходячи виходу з того яйця, він схопив невідомо ким приготовану сокиру і з усієї сили вдарив. Пролунав громовий гуркіт, такий, ніби тріскають гори, – і величезне яйце розкололось.
Усе легке та чисте тієї ж миті піднялось догори і утворило небо, а все важке та брудне опустилось додолу і утворило землю. Так небо і земля, які спочатку були лише хаосом, завдяки удару сокири відділились одне від одного. Після того, як Паньгу відділив небо від землі, він підпер його головою і стояв, змінюючись разом з ними: кожного дня небо піднімалося вище на три кілометри. Ставав вищим на три кілометри і Паньгу.
Минуло ще вісімнадцять тисяч літ – небо піднялося дуже високо, земля стала товстою, і тіло Паньгу теж виросло до небачених розмірів. Зріст Паньгу сягнув відстані, на яку небо піднімається над землею. Як височенний стовп, стояв велетень Паньгу між небом і землею, не дозволяючи їм знову з’єднатися і перетворитися на хаос. Так він стояв сам-самісінький, підтримуючи небо та упираючись у землю.
І не помічав важкої роботи. Минули тисячоліття. Нарешті Паньгу міг більше не турбуватися, що небо і земля знову з’єднаються. Йому теж треба було хоча б час від часу відпочивати. Врешті-решт, як і всі живі істоти, він упав та й помер.
Зітхання, що зірвалося з його вуст, зробилося вітром і хмарами, голос – громом, ліве око – сонцем, праве – місяцем, тулуб з руками та ногами – чотирма частинами світу та п’ятьма знаменитими горами, кров – ріками, жили – дорогами, плоть – грунтом, волосся, вуса та шкіра – зорями на небосхилі, травами і деревами, зуби та кості – блискучими металами, перлинами та іншими дорогоцінними каменями, і навіть піт, що виступив на тілі Паньгу, перетворився на дощ та росу.
Отак, помираючи, Паньгу всього себе віддав для того, щоб новий світ був багатим і прекрасним.

За матеріалами: Клименко Ж. В. Зарубіжна література. Підручник для 6 класу загальноосв. навч. закл. Київ, ТОВ "Навчальна книга", 2006, стор. 13 - 14.

 

 

ВИНИКНЕННЯ СВІТУ

(переказ Ольги Бондарук)

 

Спочатку не було нічого. Не було ні сонця, ні місяця, ні зірок. Лише безмежні води: з темряви першотвореного хаосу, що покоївся без руху, ніби в глибокому сні, води виникли раніше інших творінь. Води народили вогонь. Великою силою тепла в них народжено було Золоте Яйце. Тоді ще не було року, тому що нікому було відміряти час; але стільки, скільки триває рік, плавало Золоте Яйце у водах, у безмежному і бездонному океані. Через рік із Золотого Зародка виник Прародич Брахма. Він розбив яйце, і воно розкололось надвоє. Верхня половина його стала Небом, нижня — Землею, а між ними, щоб розділити їх, Брахма помістив повітряний простір. І він утвердив землю серед вод, і створив сторони світу, і поклав початок часові. Так був створений Всесвіт.
Але тоді творець озирнувся довкола і побачив, що у всьому Всесвіті нема нікого, крім нього; і йому стало страшно. З того часу страх приходить до кожного, хто лишається наодинці. Але він подумав: «Адже тут немає нікого, крім мене. Кого ж мені боятися?» І страх його минув, тому що страх може бути перед кимось іншим. Але і радощів не відчував він, тому що той, хто буває один, не знає радощів.
Він подумав: «Як мені створити нащадків?» І силою думки своєї він народив шістьох синів, шістьох великих Владик творінь. А от сьомий син, Дакша, вийшов з великого пальця на правій нозі Брахми. З пальця на лівій нозі у Брахми народилася донька на ім’‎я Віріні. Дакша і Віріні побралися і мали багато-багато дітей.

Їхня найстарша донька, Діті, стала матір’‎ю грізних демонів. Друга донька, Дану, породила могутніх велетнів. Третя — Адіті — народила дванадцятеро світлих синів — великих богів. Серед них наймогутнішими були бог океану Варуна, бог грози та грому Індра, бог Сонця Вівасват. Та найславетнішим серед них став наймолодший син Адіті — Вішну, хранитель світу.

З давніх-давен сини Діті й Дану — їх називають асурами — були ворогами богів, синів Адіті. І боротьба між асурами та богами за владу над Усесвітом тривала багато століть, і не було їй кінця.

 

*1 Брахма — творець світу й верховне божество в індійській міфології.

За матеріалами: Волощук Є. В.. Світова література, підручник для 6 класу. Киїів, видавництво "Генеза", 2014 р.

 

 

-----------------------------

 

 

 

 

З міфів давніх скандинавів

 

ПОЧАТОК СВІТУ

(переказ Ольги Бондарук)

Давно-предавно, коли не було ні дня, ні ночі, коли взагалі не було ні землі, ні неба, ані моря, велетенська глибока тріщина позіхала в порожнечі, немов рот небаченого страховиська. 
Усе довкола тієї тріщини вкривали туман і темрява, але десь на самому споді миготів язичок вогню.
А ще з тієї тріщини невпинно витікала вода і в холодній темній порожнечі замерзала широкими смугами льоду.
Великий дух глянув на цей лід і побачив, що на ньому нічого не росте, що все довкола — сіре та безбарвне. 

 І духові захотілося, аби темряву осяяло світло, а простір наповнився гомоном живих істот.
Тоді він створив велетня Іміра й оселив його на льоду. А ще він створив величезну корову, яка годувала Іміра своїм молоком. Їла корова сіль, яку вилизувала з льоду.
Одного разу до жорсткого язика корови прилипла золота волосина. Корова лизала далі і знайшла багато золотих волосин. 
Незабаром стало видно, що золоте волосся росте на голові в іншого велетня, який замерз у пластах льоду. 
День за днем корова вилизувала той лід, доки не дісталася спочатку до плечей, потім до грудей, а врешті і до пояса велетня. Цей велетень виявився набагато привабливішим од Іміра.
Минуло трохи часу, і стало Імірові самотньо. Якось він підняв руки, і з-під пахв випали інші велетні. 
Наступного разу він потер ногою до ноги, і на лід впало ще кілька велетнів.
Так постав світ велетнів, які називали себе йотунами. І це був холодний світ без сонячних променів, без блакитного неба, без зеленої трави. 
Деякі йотуни були лихими. Вони билися і сварилися між собою. Та згодом старший онук золотоволосого йотуна переміг усіх лихих і прогнав їх у сірі сутінки на край світу. 
Там було так холодно, що подих йотунів одразу перетворювався на лід і падав на землю льодяними бурульками.
А нащадки добрих йотунів вирішили створити землю і населити її людьми. І вони почали називати себе богами.
Боги убили Іміра, щоб з його тіла зробити землю, рослини і тварин, моря і ріки, ліси і гори. Велетень прислужився востаннє — з нього постав прекрасний зелений світ, повний гомону і руху.
Потім боги з високого ясена вирізали чоловіка, а з гнучкого в’‎яза — вродливу жінку. Вони вдихнули у перших людей життя й оселили їх на землі, щоб розпочати людський рід.

У небесних просторах боги збудували для себе пречудове місто і назвали його Асгардом. Те місто було повне золотих і срібних палаців. 
Щоб прокласти шлях з небесного Асгарду на землю і далі — на той бік, до темного світу йотунів, боги взяли вогонь, воду, повітря і сплели чарівну веселку. 
Та веселка була такою широкою, міцною і такою довгою, що простяглася, як міст, через три частини світу.
Потім боги створили чотирьох дуже сильних і дуже потворних маленьких чоловічків, щоб вони підтримували небо з чотирьох сторін. 
Тих чоловічків звали Нордрі, Судрі, Аустрі та Вестрі, що означає Північ, Південь, Схід і Захід.
Боги наповнили небо іскрами, що сяяли, коли поблизу не було сонця чи місяця, і назвали їх зорями.
У цьому новому світі росло могутнє вічнозелене дерево. Воно було таке високе, що його гілки кидали тінь на палаци богів, і на землю, і на країну йотунів. 
Дерево мало три корені, кожен з яких сягав одного з трьох світів — світу богів, людей і йотунів. Отож і називали його деревом світу. 
Мало воно чудодійну властивість — замість соку його стовбуром тік священний мед. То був чарівний мед, що давав усьому живому вічну молодість, неабияку силу і владу над чарами.
Багато разів боги і йотуни намагалися викрасти мед. Страшні битви і війни траплялися між ними через чудодійний напій — живий сік світового дерева.
Правителем нового світу був Всебатько, король богів, великий воїн на ім’‎я Одін.
Прекрасний сірий кінь Одіна — Слейпнір — мав вісім ніг і біг швидше од вітру. Слейпнір носив на собі Одіна і в лютих битвах, і в тривалих та небезпечних подорожах. 
Коли Всебатько мчав веселковим мостом, стукіт копит його вірного коня лунав над світом і долітав навіть до холодного світу йотунів.

  Г. Фрейд. Одін. Скульптура.
Копенгаген. XIX ст. 

За матеріалами: Клименко Ж. В. Зарубіжна література. Підручник для 6 класу загальноосв. навч. закл. Київ, ТОВ "Навчальна книга", 2006, стор. 15 - 17.

 

 

-----------------------------

 

 

 

З міфів індіанців Північної Америки

 

МІФ ІНДІАНЦІВ ПЛЕМЕНІ ОСЕДЖ ПРО СТВОРЕННЯ СВІТУ

(Переказ Ганни Єрмановської)

 

У далекому минулому оседжі мешкали на небі. Вони захотіли знати, звідки вони родом, і пішли до Сонця. 
Сонце сказало їм, що вони його діти. Оседжі пішли далі і прийшли до Місяця.
Місяць розповів їм, що він їх народив, а батьком їхнім було Сонце. 
Місяць звелів оседжам залишити небо, спуститися на землю і жити там. 
Вони прийшли на землю і побачили, що вона вкрита водою. 
Оседжі вже не могли повернутися на небо і почали плакати, але ніхто їм не відповів. Вони літали в повітрі і шукали духа, який би допоміг їм, але нікого не знайшли. 
Разом з людьми були тварини, і найкращим та найгіднішим був лось. Він утішав людей, і вони попросили їм допомогти. Лось стрибнув у воду і поплив. 
Потім він почав кликати вітри, і вони злетілися з усіх боків і дули доти, поки вся вода не піднялась угору, перетворившись на туман.
Спочатку з’‎явилися гори, і люди оселилися на них, але там нічого не росло і їм нічого було їсти. Потім вода спустилася ще нижче, і з’‎явилася земля. 
Коли це сталося, лось почав радісно качатися по землі, залишаючи на ній свою вовну. З неї виросли боби, кукурудза, картопля та дика ріпа, а потім — усі трави й дерева.

 

За матеріалами: Клименко Ж. В. Зарубіжна література. Підручник для 6 класу загальноосв. навч. закл. Київ, ТОВ "Навчальна книга", 2006, стор. 17 - 18.

 

 

-----------------------------

 

 

З міфів давніх євреїв 

Міфічні історії про походження світу знаходимо і в Біблії — стародавній пам'ятці культури. Слово "Біблія" в перекладі з грецької мови означає "книжки" (звідси й бібліотека - місце для збереження книжок). Біблія - це зібрання багатьох книг, які протягом тисячі років у різних місцях писали різні люди. Книга книг (так ще називають Біблію) складається з двох частин - Старого Заповіту та Нового Заповіту. 
Перша частина (Старий Заповіт) містить оповіді про створення неба, землі, перших людей і тварин.

БІБЛІЙНІ ІСТОРІЇ ЗІ СТАРОГО ЗАПОВІТУ

 

 

ПОЧАТОК СВІТУ

(Переказ Олександра Білоусенка)

(Книга Буття, І)

Спочатку сотворив Бог небо та землю. Земля була пуста та невпорядкована, і темрява вкривала її. Дух Божий витав над водами.

І сказав Бог: «Нехай буде світ» *1. І настав світ. І бачить Бог світ, що воно добре, та й одділив світ од темряви, назвав світ днем, а темряву ніччю. І настав вечір, і настав ранок — день перший. 

Сказав Бог: «Нехай проміж водами стане твердь і розлучає води з водами. І сталось так. І розлучив Бог воду, що була під твердю, із водою, що була над твердю. І назвав Бог твердь небом. І настав вечір, і настав ранок день другий.

Сказав Бог: «Нехай збереться вода, що під небом, в одне місце, і появиться суходіл». І сталося так. І назвав Бог суходіл землею, а куди стекли води, назвав морем. І бачив Бог, що добре. і сказав: «Нехай земля поростить рослину, зілля з насінням i дерево плодовите». І бачив Бог, що добре. І настав вечір, і настав ранок день третій.

Сказав Бог: «Нехай на небі будуть світила, щоб світити на землю й одрізняти день від ночі». І сталося так. З'явилися два світила великі: світило велике про день, світило менше про ніч, і зорі. І настав вечір, і настав ранок - день четвертий.

Сказав Бог: «Нехай породять води живе створіння, і нехай полине птаство над землею під твердю небесною». І бачив Бог, що добре, і благословив їх і сказав:« Плодітеся і множтеся, сповняйте воду в морях, і птаство нехай множиться на землі». І настав вечір, і настав ранок - день п'ятий.

Сказав Бог: «Нехай виведе земля живе створіння, і скотину,
й гадину, й дикого звіря, по родові їх». І сталося так. І бачив Бог, що добре, і сказав Бог: «Створімо чоловіка в наш образ і в подобу *2, і нехай панує над рибою морською, і над птаством небесним, і над скотиною, і над усяким диким звірем, і над усяким гадом, що повзає по землі». І створив Господь людину в свій образ — чоловіка й жінку. Бачив Бог:  все, що створив, було добре.
І настав вечір, і настав ранок - день шостий.

Докінчив Бог шостого дня діло своє і почив на сьомий день від усього діла, що створив. І благословив Бог день сьомий.

 

William Blake: Adam & Eve.

 

*1 Світ — тут: світло.
*2 Образ Божий означає, що чоловік своєю душею подібний до Бога, а подоба – що він може й приподоблятись до Бога добрими ділами (примітка Олександра Білоусенка).

За матеріалами: Клименко Ж. В. Зарубіжна література. Підручник для 6 класу загальноосв. навч. закл. Київ, ТОВ "Навчальна книга", 2006, стор. 19 - 21.

 

 

Дивіться також на нашому сайті:

Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

 

Народні притчі

Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.