Легенди про українських козаків

 

 

 

ЛЕГЕНДИ ПРО УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ

 

 ЯК ІВАН СІРКО ТАТАР ПЕРЕМІГ

Давним-давно, як Іван Сірко був кошовим отаманом Запорозької Січі, запорожці в похід пішли. Татари тим часом дізналися про це, набігли на Січ та поневолили християн. Полонені плакали так, що аж земля стогнала, татари були немилосердними та вдаряли їх нагайками й підганяли.
 
Сірко почув за те й вирішив визволити полонених. Зібрав козаків в погоню за татарами й летів, немов птах. Татар виявилося занадто багато, тож козак хитрість вирішив використати. Зупинив коня і козакам-братчикам наказав чекати. Сам же красивим хортом перекинувся і побіг до татар.

Їм хорт сподобався, нагодували татари Сірка в образі тварини й забрали до себе. А хорт, як сіли всі відпочивати, нагнав на них сон. Потім кувирть ‒ і знову зробився чоловіком! Татар всіх порубав, визволив полонених християн та пішов далі з козаками гуляти!

 

 

 

 

 

 

ЛЕГЕНДА ПРО КОЗАКА-КОБЗАРЯ

Помер старий кобзар і полетіла його душа до хмар. Перед ворітьми небес на дорозі стали по один бік Ангели Пречисті, по інший ‒ Сили Нечисті. Та чорти й кажуть, що заберуть в пекло кобзаря, бо в літа молоді чимало люду порубав, пустив ріки крові й сліз. Ангели ж захищають чоловіка, і кажуть, що не забрати душу Силам Нечистим. Козак не вбивав невинних людей, тільки в чесному бою захищав свою рідну землю. За це Ангели заберуть його до Раю.

А козацька душа обізвалася, і сказав кобзар: «Душа козацька вільна, за життя ні під ким не був, і зараз нікому не належатиму! Безсмертна душа моя в кобзі, і я оживатиму щораз, коли хтось заграє на струнах!» Після цього душа відлетіла і стала вільно літати на свободі. Хтозна, може, й зараз озивається, як музика на кобзі заграє.

 

 

 

 

 

 

 

ЛЕГЕНДА ПРО ЧУБ КОЗАКА

Козацький чуб був символом відваги, мужності, готовності померти в бою. Чуб називають ще оселедець, чуприна, і він був відзнакою приналежності до лицарського стану. Тільки після посвяти в козаки, тобто, першого бою, морського походу, випробувань, можна було вистригти собі чуба. Носили чуба завжди, закрутивши за ліве вухо. Джури, боягузи, селяни не могли носити таку зачіску, а для козака обрізання чуба вважалося ганьбою.

За легендою, чуба козаки відрощували не просто так. Саме за оселедця Господь, змилостившись, міг витягти козака з пекельного вогню чи забрати на небеса з бою:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛЕГЕНДА ПРО СКАРБИ КОЗАЦЬКІ

За часи походів та переможних битв у Запорізькій вольниці накопичилося немало скарбів, золота, трофеїв. Кожен козак обов’язково мав власний скарб після походів і зберігав його в надійно схованому місці. Була й окрема казна війська Запорозького. Після походу козаки збиралися, ділили нажите та ховали у Дніпрі.

Після ліквідації Січі козаків переселили, але скарби вони з собою не забрали, адже були певні, що скоро повернуться. Козаки розселилися по різних куточках країни, помирали, старіли, а легенди про скарби та прикмети їх знаходження передавалися з вуст в уста внукам та правнукам. Уже століття пройшли від часу славних походів та бурхливого життя Запорозького війська, а  й досі дослідники та шукачі скарбів шукають скарби на Дніпрі. Може, і ви щось знайдете?

Українські козаки були кращими піхотинцями в Європі, мали великий флот та цікаві традиції. Про козаків-характерників ходять легенди та пишуть книги, а військові подвиги козацтва надихають і сучасних українських воїнів.      

Поки пам’ять про наших предків не забута, козацтво живе в казках, легендах, книгах та історичному спадку, а нам є чим надихатися.

 

 

 

 

 

 

 

ЛЕГЕНДА ПРО МЕЧ ЄДНОСТІ

Коли Січ була знищена, козаки розійшлися: хто на Кубань пішов, хто за Дунай, хто на Галичину. Коли ж усі вони знову зберуться в одному місці, з їх шабель ковалі почнуть кувати Меч Єдності. Це триватиме довго, знову і знову приходитимуть нові й нові козаки та будуть приносити свої шаблі. Будуть сипатися іскри з-під величезних ковальських молотів, піт заливатиме очі в цій нелегкій справі, червонітиме метал у величезній печі.

Тим часом злі сили заважатимуть ковалям з усіх сил, спокушатимуть золотом, владою і прославлянням. Та ковалі не здадуться і продовжать справу.

Коли ж Меч Єдності буде готовий, зійдуться знову усі козаки разом, піднімуть меча і воскресять Козацьку Матір-Січ!

Зібрала Вікторія Демидюк для vsviti.com.ua

За матеріалами: Марія Деленко. Джурасикова книжка. Хрестоматія. Вірші, оповідки, цікавинки. Львів, 2023 р.

 

 

Читаймо більше про козаків та козацтво у книзі:

Хрестоматія  містить  вірші, оповідки, ребуси, кросворди, цікаві завдання-заморочки, каверзні та хитрі загадки, легенди про козаків, віртуальну мандрівку «Великий Луг». Читачі  дізнаються  про життя та побут козаків Запорозької Січі,  про Дніпрові пороги та їх історію, зможуть пройти іспит козацько-лицарської честі. Словничок-довідничок малого козачка допоможе відшукати відповіді для кросвордів та ребусів. В оповідках та віршах відображено реальні історії із життя сучасних джур молодшої вікової категорії, які брали участь у Всеукраїнському етапі гри «Джура» на базі дитячої турбази у селі Осій  Іршавського району Закарпатської області. Ця книга призначена для здобувачів позашкільної освіти, початкової загальної середньої освіти, вихованців гуртків «Джура» молодшої вікової групи, виховників, керівників гуртків військово-патріотичного напряму, педагогів та батьків.  

 

 

Дивіться також на нашому сайті:

Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

 

Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі — це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше — душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.

 

 

 

Козацькі пісні

 

У статті пропонуються такі козацькі пісні та їх характеристика: "Гомін, гомін по діброві", "Стоїть явір над водою", "Ой сів козак їсти, ідуть к йому вісти", "Ой літа орел, літа сизокрилий", "Понад морем, Дунаєм", "Ой у лузі та і при березі", "Не жаль мені на сотника", "Соколику-сину! Вчини мою волю", "Ставлю коня в вишневому саду", "Ой а у полі, гей, терен, теренок", "Ой по горах сніги лежать", "Нещаслива годинонька була", "Гомін, гомін, гомін", "Ой мандрував молодий козак", "Ой кряче, кряче чорненький ворон", "Ой із лісу із темного", "Засвистали козаченьки в похід з полуночі", "Ой крикнула лебедонька", "Коло млина, млина", "Ой зацвіла калинонька у темному лузі", "Гаєм зелененьким вода тече", "А, хто хоче війну знати", "Ой там в степу при дорозі", "Горе мені, козакові, що батька немає", "На вулиці сурма грає", "Да вари, мати, вечеряти", "Та йшов козак дорогою", "Ой матусю, та не гай мене", "Добривечір тобі, зелена діброво", "Туман поле покриває", "Гей, з устні Дніпра та до вершини", "Не жур мене, моя мати".