На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Козацькі пісні


Козацькі пісні відзначаються багатством ідейного змісту, емоційною наснаженістю, високою художністю. Для їх поетичного стилю характерне органічне поєднання реалістичної конкретності з символічно-метафоричною образністю. Основний герой цих пісень — відважний воїн, оборонець вітчизни, готовий віддати за неї життя. 

фольклор народна мудрість, Усна народна творчість, українські пісні, Суспільно-побутові пісні, Козацькі пісніУ статті пропонуються такі козацькі пісні та їх характеристика: 

"А, хто хоче війну знати", 
"Гаєм зелененьким вода тече", 
"Гей, з устні Дніпра та до вершини", 
"Гомін, гомін по діброві", 
"Гомін, гомін, гомін", 
"Горе мені, козакові, що батька немає", 
"Да вари, мати, вечеряти", 
"Добривечір тобі, зелена діброво", 
"Засвистали козаченьки в похід з полуночі", 
"Коло млина, млина", 
"На вулиці сурма грає", 
"Не жаль мені на сотника", 
"Не жур мене, моя мати",
"Нещаслива годинонька була", 
"Ой а у полі, гей, терен, теренок", 
"Ой зацвіла калинонька у темному лузі", 
"Ой із лісу із темного", 
"Ой крикнула лебедонька", 
"Ой кряче, кряче чорненький ворон", 
"Ой літа орел, літа сизокрилий", 
"Ой мандрував молодий козак", 
"Ой матусю, та не гай мене", 
"Ой по горах сніги лежать", 
"Ой сів козак їсти, ідуть к йому вісти", 
"Ой там в степу при дорозі", 
"Ой у лузі та і при березі", 
"Понад морем, Дунаєм", 
"Соколику-сину! Вчини мою волю", 
"Ставлю коня в вишневому саду", 
"Стоїть явір над водою",
"Та йшов козак дорогою", 
"Туман поле покриває". 

 

* * *

 

Характеристика козацьких пісень (критика)

Козацькі пісні зі збірника Надії Полякової (тексти та ноти)

 

* * *

 

 

ОЙ НА ГОРІ ЖЕНЦІ ЖНУТЬ

Ой на горі та женці жнуть,
А попід горою,
Яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Козаки йдуть.

Попереду Дорошенко
Веде своє військо,
Військо запорізьке,
Хорошенько.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Хорошенько.

А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний.

"Гей, вернися, Сагайдачний,
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн-люльку,
Необачний!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний!"

"Мені з жінкою не возиться,
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Знадобиться.

Гей, хто в лісі, озовися!
Та викрешем вогню,
Та закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Не журися!"

*(1) Перший рядок кожного куплету повторюється двічі.

За матеріалами: 1. Перлини української народної пісні / Упорядник Микола Гордійчук. – Київ: Музична Україна, 1991. – 383 с.

 

******

 

Гомін, гомін по діброві

Гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина виряджає:
«Іди, синку, пріч од мене,
Нехай тебе турки уб'ють,
Нехай тебе огні спалять,
Нехай тебе звірі з'їдять,
Нехай тебе води втоплять».
«Мене, мати, турки знають,
Вони мене не займають,
Вони мені коня дадуть;
Мене, мати, огні знають,—
Як я іду — потухають;
Мене, мати, звірі знають,—
Як я іду — убігають;
Мене, мати, води знають,—
Як я іду — то втихають».
Гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина завертає:
«Вернись, синку, додомоньку,
Змию, зчешу головоньку
Та постелю постеленьку».
«Змиють, мати, дрібні дощі,
А розчешуть густі терни;
В чистім полі травиченька —
То то ж моя й постіленька».

 

******

 

Стоїть явір над водою, в воду похилився

Стоїть явір над водою, в воду похилився,
Молоденький козаченько сильно зажурився.
Не хилися, явороньку, ще ж ти зелененький;
Не журися, козаченьку, ще ж ти молоденький.
Не рад явір хилитися,— вода корінь миє;
Не рад козак журитися,— так серденько ниє.
Уродився козаченько, уродився, вдався,
А у стеиу при дорозі в неволю попався.
Що узяли козаченька в велику неволю,
Ой узяли в неволеньку, забили в кайдани.
Що в неділю до схід сонця усі дзвони дзвонять,
Молодого козаченька у кайданах водять.
Як забили у кайдани, ведуть перед пани;
Як привели перед пани, кайдани опали.
Ударились вражі пани об поли руками:
«Десь у тебе, козаченьку, отець-мати жива,
А що тобі, молодому, фортуна служила...»
«Ой хоч жива, хоч не жива, у бога просила;
Ой тим мені, молодому, фортуна служила».
«Десь-то тебе, козаченьку, уродила мати,
Що як станеш на камені, то й підкови знати».
Десь взялися молодиці, хазяйськії жони:
«Визволь, боже, сіромаху із сії неволі!»

 

******

 

Стоїть явір над водою, в воду похилився

Стоїть явір над водою, в воду похилився;
На козака пригодонька, козак зажурився.
Не хилися, явороньку, ще ж ти зелененький;
Не журися, козаченьку, ще ж ти молоденький!
Не рад явір хилитися, вода корінь миє!
Не рад козак журитися, так серденько ниє!
Ой поїхав з України козак молоденький,—
Оріхове сіделечко, ще й кінь вороненький.
Ой поїхав на чужину та там і загинув,
Свою рідну Україну навіки покинув.
Звелів собі насипати високу могилу,
Звелів собі посадити червону калину:
«Будуть пташки прилітати, калиноньку їсти,
Будуть мені приносити з України вісті!»

 

******

 

Ой сів козак їсти, ідуть к йому вісти

Ой сів козак їсти, ідуть к йому вісти:
Кидай, козак, вечеряти, час на коня сісти!
Козак покидає, на коня сідає,
Мати його рідненькая з жалю умліває.
«Не дай, боже, смерті, в чужім краю вмерти:
Нема кому жалкувати, головки зв'язати!
Ворон прилітає, в вічі заглядає,
Біле тіло об'їдає, кістки покидає!..»

 

******

 

Ой літа орел, літа сизокрилий

Ой літа орел, літа сизокрилий
По глибокій долині,
Ой і засилає пан кошовий листи
Да по всій Україні:
«Ой живіть, живіть, люди добрі,
Да не бійтеся нікого,
Ой є ж у нас у П'ятигорах
Наших запорожців много,
Вони повдавались, як ріднеє браття,
Один у одного».
Ой пливе щука, щука з Кременчука,
Да пробита із лука,
Ой тепер же нам, да милеє браття,
З козаками — розлука.
Ой у неділеньку рано-пораненьку
Збирає пан громаду,
Збирає він всю чесну громаду,
Всю козацькую пораду.
«Ой хто коні має, то овсом годуйте,
Да будете кіньми їздить,
Хто коней не має, то їх купуйте,
Да будете кіньми їздить!»
Ой у неділеньку рано-пораненьку
Збирає пан громадоньку,
Ой і збирає пан всю чесну громаду,
Всю козацькую пораду.
Ой збирає він старії, й малії,
І парубки молодії:
«Ой хто сини має, то хлібом годуйте
Да до війська готуйте,
А-хто їх не має, то тії наймайте
Да громаду заступайте!»
Ой іде старий, старий старичище
Да із корчми п'яненький:
«Ой я старий, старий — не здолію,
Свого сина не жалію!»
Обізветься да той безбатченко:
«Коли б мені коник сивий,
До коника жупан синій,
То я б був би в Січі отаманом,
Бо я козак уродливий!»

 

******

 

Понад морем, Дунаєм

Понад морем, Дунаєм
Вітер явір хитає,
Мати сина питає:
«Ой сину мій Іване,
Дитя моє кохане!
А чи тебе оженить,
Чи у військо урядить?..
Як я тебе колихала,
Усю ніченьку не спала;
Як я тебе зростила,
Сама себе звеселила;
Як я тебе оженю,
Всю родину звеселю;
Як я тебе в військо дам,
Собі жалю я завдам!»
«Мати ж моя рідная,
Порадонько вірная!
Ісправ мені три труби,
Да й усі три мідяні;
А четвертую трубу
Ісправ мені золоту!
У одну трубу заграю,
Як коника сідлаю;
А в другую заграю,—
На коника сідаю;
А в третюю заграю,—
З твого двора з'їжджаю;
А в четверту затрублю,—
Серед війська стоячи
І шабельку держучи,
Щоб зачула матуся,
До утрені ідучи,
Як голубка гудучи!»
«Ой сину ж мій Іване,
Дитя моє кохане!
Ой коли б же я зозуля,
Я б до тебе полинула!»
«Якби, мати, я сокіл,
Я б до тебе прилетів!»
«Рости ж, синку, в забаву,
Козачеству на славу,
Вороженькам в розправу!»

 

******

 

Ой у лузі та і при березі

Ой у лузі та і при березі
Червона калина;
Породила та удівонька
Хорошого сина.
«Та було ж тобі, а ти, моя мати,
Цих брів не давати,
А було ж тобі, а ти, моя мати,
Щастя й долю дати!»
Розвивайся, а ти, сухий дубе,—
Завтра мороз буде;
Убирайся, молодий козаче,
Завтра поход буде!
«Я морозу та і не боюся,—
Зараз розів'юся!»
«Я походу та і не боюся,—
Зараз уберуся!»
Ой розвився та і край дороги
Та дуб зелененький,
Од'їжджає та із України
Козак молоденький.
Од'їжджаючи, та і шапочку зняв,
Низенько вклонився:
«Прощай, прощай, панове громадо,
Може, з ким сварився!
Прощай, прощай, панове громадо
І дівчино-вутко,
Бо бог знає, бог відає,
Чи побачимось хутко».
Ой ви, галочки-сизокрилочки.
Підніміться вгору,
Ой ви, хлопці, славні запорожці,
Верніться додому!
«Ой раді б ми та і піднятися —
Туман налягає;
Ой раді б ми та і вертатися —
Гетьман не пускає!
Та не так гетьман, та не так гетьман,
Як гетьманська мати,
Хоче нами, нами, козаками,
Турка звоювати.
А ми ж його та і не звоюєм,
Тільки роздратуєм,
Тільки нами, нами, козаками,
Дунай загардуєм»;
Ой ви, верби, верби суховерхі,
Похиліться в воду,
Ой ви, хлопці, славні запорожці,
Верніться додому!
Ой уже ж галочки-сизоперочки
Круту гору вкрили,—
Ой уже ж хлопці, славні запорожці,
Жалю наробили.

 

******

 

Не жаль мені на сотника

Не жаль мені на сотника,
Як на того на полковника,
Що сідає на коника,
Викликає на охотника.
Аж мій милий коня веде,
На ратище підпирається,
За ним, за ним стара мати
Слізочками умивається:
«Годі ж тобі, мій синочку,
На ратище підпиратися,
Ачей же я перестану
Слізочками умиватися...»
Видно степи полтавськії,
Видно гори кобеляцькії,
А давно я поглядаю
На курені на козацькії.
Не веліла мені мати:
«Не йди, сину, та на Запорожжя,
Не дасть, сину, бог долечки,
Щасливої та доріжечки».
Я ж матері не послухав,
Пішов же я, іще каючись,
Не раз, не два я згадаю,
Слізочками умиваючись.

 

******

 

Соколику-сину! Вчини мою волю

«Соколику-сину! Вчини мою волю:
Продай коня, щоб не їздить по чистому полю!»
«Соколихо-мати! Не хочу продати:
Треба мому кониченьку овса й сіна дати!»
«Соколику-сину! Хто буде робити?
Вже прийдеться мені, сину, голодом сидіти!»
«Соколихо-мати! Пусти погуляти!
Буду гулять поденеду, доленьки шукати.
Ой привезу тобі цілі три жупани,
Та щоб були ті жупани серебром заткані!
Ой між ними один із самого хана.
Ой доб'юся я до нього, злого бусурмана!
Ой прощай же, мамо, прощай до морозів,
Привезу я худобоньки тобі десять возів!»

 

******

 

Ставлю коня в вишневому саду

Ставлю коня в вишневому саду, (2)
А сам піду к батьку на пораду.
А мій батько по садочку ходить, (2)
За поводи кониченька водить:

«Ой на, сину, коника, не гайся, (2)
Щоб ти з свого війська не зостався!»
Та моє військо у стременах сяє, (2)
Попереду музикант іграє!

Ставлю коня в вишневому саду, (2)
А сам піду к неньці^ на пораду.
Моя ненька по кімнаті ходить, (2)
На рученьках сорочечку носить:

«Ой на, сину, сорочку, не гайся, (2)
Щоб ти з свого війська не зостався!»
Та моє військо у стременах сяє, (2)
Попереду музикант іграє!

Ставлю коня в вишневому саду, (2)
А сам піду к брату на пораду.
А мій братик по сінечках ходить, (2)
На рученьках сіделечко носить:

«На, братику, сідельце, не гайся, (2)
Щоб ти з свого війська не зостався!»
Та моє військо у стременах сяє, (2)
Попереду музикант іграє!

Ставлю коня в вишневому саду, (2)
А сам піду к сестрі на пораду.
А моя сестра по двірочку ходить, (2)
На рученьках хустиночку носить:

«На, братику, хусточку, не гайся, (2)
Щоб ти з свого війська не зостався!»
Та моє військо у стременах сяє, (2)
Попереду музикант іграє!

Ставлю коня в вишневому саду, (2)
А сам піду к милій на пораду.
Та моя мила у покоях ходить, (2)
На рученьках дитиноньку носить:

«Ой на, милий, дитину, загайся, (2)
Щоб ти з того війська ізостався!»
Та моє військо у стременах сяє, (2)
Попереду музикант іграє!

 

******

 

Ой а у полі, гей, терен, теренок

Ой а у полі, гей, терен, теренок,
Попід терном та доріженька йде.
По доріженьці, гей, запорожець йде,
А коника отець-мати веде. B)
«Ой сину, сину, де твоя дружина?»
«Тобі, мати, гей, та і не питать,
Тобі, мати, та й додому рушать.
Ой у полі, гей, висока могила,
На могилі червона калина.
Біля могили, гей, широка долина,
Отам моя люба та й дружина».
Ой розпрощались, гей, отець-мати й син,
І поїхав запорожець один.

 

******

 

Ой три сестриці-жалібниці

Ой три сестриці-жалібниці
У поход брата виряджали:
Що старшая сестра коня веде,
Середульшая зброю несе,
Сама меншая з братом іде.
«Ой ти, брате, брате, братику наш,
Та коли ж прийдеш в гості до нас?»
«Набери, сестро, піску в жменю
Та посій його на каменю,
Уставай, сестро, зіроньками,
Поливай пісок слізоньками;
Уставай, сестро, ранесенько,
Проривай пісок частесенько,
А коли пісок той ізійде,
То тоді твій брат в гості прийде».
Ой пішов пісок за водою,
Ой пішов наш брат слободою;
Ой пішов пісок за вітрами,
Та пішов наш брат городами.
Ой нема з піску, нема сходу,
Нема братика із походу;
Ой нема з піску, нема цвіту,
Та пішов наш брат по всім світу!

 

******


Ой по горах сніги лежать

Ой по горах сніги лежать,
По долинах води стоять,
А по шляхах маки цвітуть.
То ж не маки червоненькі —
То козаки молоденькі
Битим шляхом у Крим ідуть...
Гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина прикликає:
«Вернись, сину, додомоньку,
Змию тобі головоньку».
«Ізмий, мамо, сама собі
Або моїй рідній сестрі;
Мене змиють дрібні дощі,
А розчешуть густі терни,
А висушить ясне сонце,
А розкуйдить буйний вітер!»
«Верйись, синку, додомоньку,
Постелю ти постелоньку».
«Стели, мати, сама собі
Або моїй рідній сестрі;
Я постелю сірячину,
А в головах кулачину,
А вкриюся калиновим листом,
Та не розстануся з товариством.
Доведеться, мамо,
В степу ночувати,
Чорненькими кучерями
Степи устеляти,
Своїм білим тілом
Орлів годувати,
Червоною кров'ю
Річки напувати,
А жовтою костію
Мости вимощати!»
Пішов козак співаючи,
Стара мати — ридаючи.

 

******

 

Нещаслива годинонька була

Нещаслива годинонька була,
Як матуся свого сина била.
«Ой як будеш мене, мати, бити,
То я не буду із тобою жити.
Ой піду я з туги на Вкраїну —
І там же я, мол од, не загину!»
«Ой вернися, мій сину, вернися,
Внеси жупан, дак ти й приберися;
Подивлюся, мій сину, на тебе,
Чи єсть такий козак на Вкраїні,
Як ти в мене, мій сину вродливий?
Ой'не жалкуй, мій сину, на мене:
Не дай боже пригоди на тебе;
Як ти будеш пострелян, порубан,
Ой хто ж тобі раноньки промиє?»
«В полі, мати, дрібен дощик іде,
Ой той мені раноньки промиє!»
«Ой не жалкуй, мій сину, на мене:
Не дай боже пригоди на тебе;
Як ти будеш в степу помирати,
Ой хто ж тобі голову оплаче?»
«В полі, мати, чорний ворон кряче,
Ой той мені голову оплаче!»

 

******

 

Гомін, гомін, гомін

Гомін, гомін, гомін,
Гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина виганяє:
«Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене —
Нехай тебе орда візьме,
Нехай тебе орда візьме!»
«Мене, мати, мене, мати,
Орда знає —
В чистім полі об'їжджає,
В чистім полі об'їжджає».
«Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене —
Нехай тебе ляхи візьмуть,
Нехай тебе ляхи візьмуть!»
«Мене, мати, мене, мати,
Ляхи знають —
Пивом-медом напувають,
Пивом-медом напувають».
«Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене —
Нехай тебе турчин візьме,
Нехай тебе турчин візьме!»
«Мене, мати, мене, мати,
Турчин знає —
Сріблом-злотом наділяє,
Сріблом-злотом наділяє».
«Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене —
Нехай тебе москаль візьме,
Нехай тебе москаль візьме!»
«Піду, мати! Піду, мати!
Москаль мене добре знає —
Давно уже підмовляє,
Давно мене підмовляє.
У москаля, у москаля
Добре жити:
Будем татар, турків бити,
Будем татар, турків бити!»
Гомін, гомін, гомін,
Гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина призиває:
«Вернись, синку, вернись, синку,
Додомоньку —
Змию тобі головоньку,
Змию тобі головоньку!»
«Мене, нене, мене, нене,
Змиють дощі,
А розчешуть густі терни,
А висушать буйні вітри!»

 

******

 

Ой мандрував молодий козак

Ой мандрував молодий козак, да мандрував стиха:
Він не з добра, не з розкоші, а з великого лиха!
Як мандрував, шапочку зняв, всьому роду уклонився,
Як ізійшов на битий шлях, да слізоньками вмився.
«Ой не плачте ви, карії очі, од роду мандруючи,
Заплачете ви, карії очі, на чужині горюючи!
Ой не ржи ти, вороний коню, з двора ідучи,
Заржи ти, вороний коню, на круту гору йдучи,
Нехай зачує моя ненька, без мене горюючи!»
А ненька зачула, важенько здихнула:
«Ой гаю ж мій, гаю! Ой гаю ж мій, гаю!
Котору дитину кохала, любила, край себе не маю!»

 

******


 
Ой кряче, кряче чорненький ворон

Ой кряче, кряче чорненький ворон
Да на глибокій долині.
Ой плаче, плаче молодий козаче
По нещасливій годині.
Ой кряче, кряче да чорненький ворон
Да у лузі над водою;
Ой плаче, плаче молодий козаче
На конику на вороному.
«Вороний коню! Грай ти підо мною,
Да розбий ти тугу мою!
Розбий, розбий тугу по темному лугу
Козакові да молодому».
Ой їде козак да дороженькою,
Слізоньками умивається:
«Десь моя ненька, десь моя старенька
Да за мною убивається!»
Да в неділоньку рано-пораненьку,
Да як сонце не сходило,
Да з'їжджалася вся моя родина,
Вона мене випроводила.
«Випроводжаєш, моя родинонько!
Да чи не жаль тобі буде,
Як я поїду на ту Україну
Да між чужії люде?
Ой згадай мене, моя стара нене,
Сідаючи да обідати:
«Десь моя дитина на чужій стороні,
Да нікому да одвідати!»
Ой згадай мене, моя стара нене,
Як сядеш увечері їсти:
«Десь моя дитина на чужій стороні,
Да немає од неї вісти».

 

******

 

Ой із лісу із темного

Ой із лісу із темного
Вилітала голубонька,
Виносила од гетьмана
Листи-письма пописані.
«Ходім, брате, у ліс темний,
Вирубаєм три жереби
Та положим в три городи:
Кому, брате, припадеться
Піч кидати, списи брати,
За ким буде плакать мати:
Чи за старшим, чи за меншим,
Чи за середульшим?»
Ой старшого батько хова,
А меншого мати бере.
Середульший коня сідла,
Коня сідла, промовляє:
«Прощай, батьку, прощай, мати,
Рідні сестри, рідні брати!
Тоді мене згадаєте,
Як із двора ізгаєте;
Тоді, батьку, заплачете,
Як на коні побачите!»

 

******

 

Засвистали козаченьки в похід з полуночі

Засвистали козаченьки в похід з полуночі;
Заплакала Марусенька свої ясні очі.
«Не плач, не плач, Марусенько, не плач, не журися,
За свойого миленького богу помолися!»
Стоїть місяць над горою, да сонця немає,
Мати сина в дороженьку слізно проводжає:
«Прощай, милий мій синочку, да не забавляйся,
Чрез чотири неділоньки додому вертайся!»
«Ой рад би я, матусенько, скоріше вернуться,
Да вже щось мій вороненький в воротах спіткнувся.
Ой бог знає, коли вернусь, в якую годину:
Прийми ж мою Марусеньку, як рідну дитину.
Прийми її, матусенько,— всі в божіїй волі!
Бо хто знає, чи жив вернусь, чи ляжу на полі?»
«Ой рада я Марусеньку за рідну прийняти,
Да все не так вона мене буде шанувати».
«Ой не плачте, не журітесь, в тугу не вдавайтесь:
Заграв мій кінь вороненький, назад сподівайтесь!»

 

******


 
Ой крикнула лебедонька

Ой крикнула лебедонька, із-за хвилі виринаючи,
Заспівали козаченьки, та й у похід виступаючи.
«Чи ж нам, браття, на Січ іти, ой чи тута зимуватися:
Навчилися батьки наші та і без нас пробуватися».
Іде козак дорогою, копією упирається,
За ним іде дівчинонька, слізоньками умивається.
Ой у полі могилонька — ні обійти, ні об'їхати.
Молись богу, дівчинонько, щоб у війську
не загинути!

 

******

 

Коло млина, млина  

Коло млина, млина
Червона калина;
Ой то ж не калина —
.Молода дівчина.
Молода дівчина
Козака любила.
Полюбивши парня,
В військо виряджала.
Виряджавши в військо,
Коня осідлала.
Осідлавши коня,
В світлоньку зазвала.
В світлоньку зазвала,
Вечерять давала.
Дала йому рибку
Та ще й хліба скибку:
«Оце тобі, милий,
Вечеря нашвидку.
Вечеряй, вечеряй,
Лягай спочивати,
Доведеться, милий,
В степу ночувати,
Чорненькими кудрями
Степи устилати,
Своїм білим тілом
Орлів годувати,
Червоною крів'ю
Річки напувати,
А жовтою кісткою
Мости вимощати».

 

******

 

Ой зацвіла калинонька у темному лузі

Ой зацвіла калинонька у темному лузі,
Тепер моя головонька і серденько в тузі.
«Чи не жаль тобі, мій батеньку, як я піду в чужу стороночку
Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде!
Чи не жаль тобі, моя матінко, як я піду в чужу стороночку
Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде!»
Ой плаче і жалкується старий батенько і старая матінка,
Та до воза вони доходжають, до молодого козаченька.
Ой не плаче, не жалкується молода дівчина:
Виводить вона вороного коня,
Подає козакові турецькую зброю,
Питає, словами промовляє:
«Ой коли ж тебе, серденько, ждати?»
«Як стане на степу вітер повівати,
Очерет та тирсу по степу розсипати,—
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати;
Як стане по Дніпру хмара походжати,
Старий Дніпр дощем полоскати,—
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати;
Як стане по небу грім грімувати
Та стане блискавками небо засипати,—
Тоді мене, моя мила, Ждати-піджидати;
Та принесе мене не мій кінь вороний,
Та принесе мої кості вітер буйний.
Тоді питай вітра буйного:
«А де подівався молодий козак?»
А вітер буйний ув одвіт промовить:
«Ой лежав козак убитий та у полі під рокитою,
У чужій стороні, у чужому краю,
А я побачив, що він у чужій стороні,
Та й приніс козакові кості у рідний край!»

 

******

 

Гаєм зелененьким вода тече

Гаєм зелененьким вода тече,
На яворі соловій щебече.
Там дівчина мила віночок увила,
Гей, з барвіночку.
Сльози проливала, як го вила,
А ввивши го, на воду спустила:
«Плавай, мій віночку красний з барвіночку,
Гей, за миленьким».
Голос чути в гаю, всередині,
Ой страшно ся стало ба й дівчині.
«Уставайте, неньки, бо йдуть козаченьки,
Гей, у дорогу!»
«А мої панове козаченьки,
Скажіть мені правду, де миленький:
Ци го порубано, ци го живим взято,
Гей, у неволю?»

 

******

 

А, хто хоче війну знати

А хто хоче війну знати,
Хай йде з нами воювати.
Дівча хтіло війну знати,
Пішло в поле жито жати.
їхав козак з України
Та й заїхав до дівчини.
«Ой дівчино, як ся маєш,
Чого сидиш та й думаєш?»
«А я сиджу та й думаю,
На Вкраїну споглядаю,
Як козаки кіньми грають,
Шабельками витинають,
Шабельками витинають,
Біле тіло розтинають,
Біле тіло розтинають,
Та в могилу покладають,
У могилу покладають,
Китайкою накривають».

 

******

 

Ой там в степу при дорозі

Ой там в степу при дорозі
Шумлять, гудуть дрібні лози.
Ой там молод козак блудить,
Під ним сивий коник нудить.
Приблудився він до гаю,
До дрібненького ручаю
І став коня напувати.
Стала зозуля кувати,
Став він зозулі питати:
«Зозуленько, моя ненько,
Скажи мені доріженьку,
Скажи мені слід-дорогу
До мого рідного роду!»
«Там, де доріженька твоя,
Питай собі солов'я;
Бо соловей рано встає,
Стежки, доріженьки знає.
Буде тобі, козаченьку,
Аж три доріженьки вкупі:
їдна в Рим, друга в Крим,
А третя в Запорожжє —
Щасти козаченьку, боже!»
«Я до Риму не доїду,
А у Кримі сам буду.
Є в Запорожжі много братців,
Жвавих, красивих молодців».
«Здоров, здоров, пане-брате,
Будем разом мандрувати,
Будем разом мандрувати.
Кукіль з пшона вибирати;
Час нам тої слави добиться,
Щоб вже з рідними нажиться».

 

******

 

Горе мені, козакові, що батька немає

Горе мені, козакові, що батька немає,—
Батька нема, мати чужа, а жінка не любе;
Пішов би я в Запорожжя,— дороги не знаю!
В чистім полі криниченька, холодная вода;
Там дівчина воду брала, дорогу указала:
«Оце тобі, козаченьку, три дороги вкупі:
Одна — на Дін, друга — на Крим, а третя —
на Запорожжя!»
«Бодай же ти, дівчинонько, щастя-долю мала,
Що ти мені, молодому, дорогу вказала!»

 

******

 

На вулиці сурма грає

На вулиці сурма грає, (2)
Мене мамка не пускає. (2)

Пусти мене, моя мати, (2)
На Січові погуляти. (2)

Буду тобі день орати, (2)
День орати, день косити, (2)

День орати, день косити, (2)
Три дні ціпом молотити. (2)

Летять орли небесами (2)
Та й над нами, козаками. (2)

Ой ви, орли, ви, соколи, (2)
Занесіть мя в чисте поле, (2)

Та й за нашу Україну (2)
Будем битись до загину. (2)

 

******

 

Да вари, мати, вечеряти

«Да вари, мати, вечеряти:
На сторожу загадали».
«Кажи, синку: коня нема».
«Казав, мамцю, не раз, не два,
Що в козака коня нема;
Да мені коня в скарбу дають,—
На сторожу висилають».
«Да вари, мати, вечеряти:
На сторожу загадали».
«Да кажи, синку: сідла нема».
«Да казав, мамцю, не раз, не два,
Що в козака сідла нема;
Да мені сідло в скарбу дають,—
На сторожу висилають».
«Да вари, мати, вечеряти:
На сторожу загадали».
«Да кажи, синку: нагайки нема».
«Казав, мамцю, не раз, не два,
Що в козака нагайки нема;
Да мені нагайку в скарбу дають,—
На сторожу висилають».
Ох, заслали на сторожу,
В чисте поле на могилу.
Пущу коня на долину,
А зброєньку повішу на ялину,
А нагаєчку на дубочок —
Сам ляжу спати на часочок.
Щасливая годинонька,—
Аж приходить дівчинонька;
Виламала черешеньку
Да вдарила по личеньку,
Да вдарила по білому —
Затужила по милому:
«Встань, козаче, годі спати,
Турки ідуть, коня займуть,
Коня візьмуть до прилуки,
Тобі зв'яжуть назад руки.
Коня візьмуть — другий буде,
Тебе візьмуть — вже ж не буде!..»

 

******

 

Та йшов козак дорогою

Та йшов козак дорогою,
Дорогою широкою,
Не сам іде — коня веде,
Коня веде за поводи.
Прив'язав коня до прикорня,
До аркана шовкового,
А сам ліг спать біля його:
Сіделечко в головочки,
Стременечки у бочечки.
Чи спав не спав — прокинувся:
Нема коня у прикорня,
Ні прикорня дубового,
Ні аркана шовкового.
Пішов козак тиняючи,
Свого коня шукаючи;
Вийшов козак на могилу
Та й заглянув у долину.
А в долині корчма стоїть,
Коло корчми огонь горить;
Коло огня турок сидить;
Турок сидить, люльку курить,
Коло його дівка сидить;
Дівка-бранка косу чеше:
«Косо ж моя русявая!
За кого ж ти заручена?
За турчина заручена,
За татара засватана,
За козака рушник дала —
За татара заміж пішла».

 

******

 

Ой матусю, та не гай мене

Ой матусю, та не гай мене,
В далеку дорогу виряджай мене: (2)

Тепер нічка та темненькая,
Козаку дорога та далекая. (2)

Ой їхав козак та дорогою,
Пустив голосочок та дібровою,
Пустив голосочок та зеленою.

Ой щось мені та дрімається,
І кінь підо мною спотикається. (2)

Ой пущу коня на степ, на долину,
А сам ляжу на час, на годину. (2)

Ой сплю годину, та сплю і другую,
А вже повертає та па третюю. (2)
 
Ой добрая та годиночка,
Десь а й узялася та дівчинонька,
Десь узялася та й молодая.

Ой вирвала та травиченьку,
Вдарила козака та по личеньку,
Вдарила козака та по білому.

«Ой встань, козаче, годі тобі спати,
Бо вже твого коня в степу не видати. (2)
 
Турки ідуть і коня ведуть,
Тобі, молодому, з пліч голову знімуть. (2)
 
Турки ішли і табун гнали,
Твого коничка й у табун заняли. (2)
 
Ой хоч коня займуть, то другий буде,
Тебе зарубають,— мені жаль буде,
Бо й повік такого уже не буде!»

 

******

 

Добривечір тобі, зелена діброво

«Добривечір тобі, зелена діброво!
Переночуй хоч ніченьку мене, молодого!»
«Не переночую, бо славоньку чую
А про твою, козаченьку, головку буйную».
«Добривечір тобі, ти, земний байраче!
Переночуй хоч ніченьку ти волю козачу».
«Не переночую, бо жаль мені буде,
Щось у лузі сизий голуб жалібненько гуде;
Вже ж про тебе, козаченьку, й вороги питають,
Що дня й ночі в темнім лузі все тебе шукають».
Гей, як крикне козаченько до гаю, до гаю:
«Наїжджайте, воріженьки, сам вас накликаю!»

 

******

 

Туман поле покриває

Туман поле покриває,
Козак по нім конем грає,
Білу гору проїжджає,
Сам до неї промовляє:
«Горо ж моя, горо біла!
Чому-сь давно не згоріла?»
«Тому ж давно не згоріла,
Бо я кровйов закипіла».
«А якою?» — «Козацькою,
Ба й міщанов з турецькою».

 

******

 

Гей, з устні Дніпра та до вершини

Гей, з устні Дніпра та до вершини
Сімсот річок і чотири,
Да усі вони да у Дніпр впали,
У Дніпр правний, несказанний!
Да повійте, вітри низовії,
Ой на паруси безоднії!
Ой сидить козак да на демені,
І він деменом повертає
І на Чорне море поглядає:
Ой пливе судно одним одно,
В йому турчин сидить з туркенею,
А туркеня сидить, вона не гуляє —
Шовковенький рушничок вишиває.
Ой кому сей рушник буде —
Ой чи турчину, чи татарину,
Ой чи козакові молодому?
Ой се буде кошовому молодому.

 

******

 

Не жур мене, моя мати

Не жур мене, моя мати,
Бо я журбу і сам знаю,
Три дні з коня не вставаю,
З стремен ніжок не виймаю.
Під кручею, під скелею
Сидить турок з туркенею
Та все теє сукно крає.
Кому ж теє сукно придостанеться:
Чи сотничку, чи полковничку,
Л чи тому козакові,
Що шабелька при бокові?
Не жур мене, стара нене
Не жур мене, стара нене,
Бо я журбу і сам знаю:
До Дунаю приїжджаю,
З кониченька не вставаю,
В піхву шаблю не ховаю,
Все з Дунаєм розмовляю:
«Чом ти, Дунай, став так смутен,
Став так смутен, каламутен?
Що, Дунаю, тебе збило,
Чи галочки чорнокрилі,
Чи коники воронії,
Чи козаки молодії?»
Ой чом коні гетьманськії
Не п'ють води дунайської?
Ой не п'ють, но спочивають,
Все на той бік поглядають,
Де козаки кіньми грають,
Шабельками повертають.

 

     

За матеріалами: Соціально-побутові пісні. Збірка. Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1985, Упорядкування, вступна стаття та примітки О. М. Хмілевської, Художники: Гравюри Василь Перевальський та Анатолій Павленко,  стор. 18 - 41.

 

Дивіться також: 

Козацькі пісні. Збірник. Фольклорні записи та упорядкування Н. Г. Полякової, 1991
До цього збірника увійшли пісні, записані Надією Поляковою протягом 90-х років минулого століття переважно в Оріховському, Запорізькому, Чернігівському і Токмацькому районах Запорізької області від фольклорних колективів або окремих носіїв фольклору, які саме і передали фольклорним колективам старовинні пісні: "За Україну!", "Ой у лузі червона калина", "Розлилися круті бережечки", "Гомін, гомін, гомін по діброві", "Зажурилась Україна", "Стоїть явір над водою", "Ой на горі та женці жнуть", "Ой у лузі та ще й при березі".
 

 

Історичні пісні

фольклор народна мудрість, Усна народна творчість, українські пісні, Історичні пісніУ  боротьбі  українського  народу за незалежність і свободу нашої держави  велику  роль  завжди відігравала література,  зокрема  полемічна,  що  широко  розповсюджувалась у  краї.  Однак  найбільшу  моральну  та  естетичну  насолоду  отримував наш народ  від  історичних  пісень та дум,  що  виконувались  в  усіх  місцевостях  України.  Ці  твори підносили  ідею  патріотизму,  оборони  рідної  землі  від  чужоземних нападників,  возвеличували  народних  героїв.

 

Українські народні балади. Ілюстрація Оксани ЛисенкоУ розділі пропонуються українські балади:"Бондарівна", "Ой, летіла стріла", "Ой на горі вогонь горить", "Козака несуть".

 

Українські народні думи. Художник Сергій ДонецьЧитайте у цій добірці українські народні думи: "Маруся Богуславка", "Буря на Чорному морі", "Козак Голота", "Іван Богун", "Смерть козака бандуриста", "Федор безродний, бездольний", "Сокіл і соколя", "Невольницький плач", "Двох братів-невольників пісня", "Самійло Кішка", "Втеча трьох братів із города Озова, з турецької неволі", "Отаман Матяш старий", "Три брати самарські", "Іван Богуславець", "Коваленко", "Смерть Корецького", "Вдова Сірчиха-Іваниха", "Козак Нетяга Фесько Ганжа Андибер", "Розмова Дніпра з Дунаєм", "Про Сулиму, Павлюка ще й про Яцька Остряницю", "Хмельницький та Барабаш", "Хмельницький і Василій молдавський" (Похід у Молдавію), "Перемога Корсунська", "Про Хмельницького Богдана смерть, про Єврася Хмельниченка і Павла Тетеренка" (Про смерть Богдана Хмельницького), "Олексій Попович", "Проводи козака до війська", "Івась Удовиченко, Коновченко", "Повстання проти польських панів", "Утиски польської шляхти і нове повстання проти неї" (Повстання після Білоцерківської угоди). 

 

фольклор народна мудрість, Усна народна творчість, українські пісніПісенна творчість українського народу багата й різноманітна. З глибокої давнини супроводжує вона життя народу. Жоден із фольклорних жанрів не може порівнятися з піснею широтою охоплення життєвих явищ, відображення народного світосприймання, моралі, естетичних уподобань. Створена в незапам'ятні віки, вона хвилює й сьогодні правдивістю, свіжістю і щирістю почуттів, чарує поетичністю, художньою красою. До розділу увійшли: пісні літературного походження, весільні пісні, родинно-побутові пісні, історичні пісні, стрілецькі пісні, коломийки, календарно-обрядові пісні (пісні зимового циклу: колядки та щедрівки, жниварські пісні, петрівки, русальні пісні, купальські, веснянки та гаївки), суспільно-побутові пісні (Заробітчанські, наймитські, строкарські та робітничі пісні, бурлацькі пісні, рекрутські та солдатські пісні, кріпацькі пісні, чумацькі пісні, козацькі пісні).


Характеристика козацьких пісень (критика)

Виникнення і розвиток козацьких пісень пов'язані з історією козацтва, що сформувалося в XV—XVI сторіччя у боротьбі українського народу проти феодального гноблення та іноземних загарбників і уславилося своєю мужністю, героїзмом, відданістю вітчизні. Багато з них своїми мотивами та ідейним змістом споріднені з історичними піснями та думами.

Останні коментарі до сторінки
«Козацькі пісні»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар