ЛАППІ І ТАПІО
(Фінська легенда)
Давно це було. Лаппі, сміливий мисливець, покликав друзів поганятися за оленями. Цілісінький день вони були в лісі. А коли настала ніч, заночували в лісовій хатинці. Уранці Лаппі погримів лижами й сказав:
— Сьогодні треба здобути три олені: одного — для правої лижі, другого — для лівої лижі, третього — для лижної палки.
Так і сталося. Ледве відійшли вони від хатинки, як натрапили на три оленячі сліди.
Пішли мисливці тими слідами й побачили трьох оленів: двох рогатих, а третього безрогого, який ходив збоку. Тоді Лаппі сказав:
— Ловіть, друзі, рогатих оленів! А я поженуся за тим, що збоку.
Увесь день, до самого вечора, ганявся Лаппі за оленем. Але хоч і бігав він на лижах, як вітер, та зловити оленя він не міг.
Коли стало смеркатися, побачив Лаппі в лісі будинок. Олень забіг у двір. Подався Лаппі за ним. У дворі стояв хазяїн, старий діід. На голові в нього замість волосся ріс сивий лишайник, як у лісі на ялинкових гілках. Такий самий лишайник ріс у нього й замість бороди.
— Ого, — сказав старий, — це ти, негідний хлопчисько, мого жеребчика увігнав у піт?
Лаппі подивився на старого й зрозумів, що потрапив він до садиби лісового господаря Тапіо. Кому ж захочеться вночі зустрітися з лісовиком у лісі! Але Лаппі не злякався, підійшов до старого, привітався й сказав:
— Я гнався за ним, але ж не наздогнав!
— Коли ти до темної ночі ганяв мого жеребчика, — відповів Тапіо, — то заходь до мене в хату, переночуй.
Лаппі зайшов до хати й побачив оленів, лосів, ведмедів, лисиць, вовків й інших мешканців лісу.
Тапіо нагодував мисливця, поклав його спати. Уранці Лаппі зібрався йти, але не знайшов своїх лиж на місці.
Запитав він у Тапіо:
— Де ж мої лижі?
А Тапіо й говорить:
— Чи не хочеш ти, Лаппі, бути моїм зятем? У мене тільки одна дочка.
— Звісно, хочу. Тільки я бідний.
— Не хвилюйся за це, — сказав Тапіо. — У нас знайдеться все, що забажаєш!
Згуляли весілля. І Лаппі, швидка людина, сміливий мисливець, зробився зятем Тапіо.
З того часу минуло три роки. Уже й син народився в Лаппі. Але захотілося мисливцю побувати у своєму рідному домі. Він попрохав Тапіо відпустити його.
А Тапіо сказав:
— Коли зробиш лижі мені до вподоби, тоді потрапиш додому.
Лаппі, не гаючи часу, пішов до лісу й почав майструвати лижі... Він уставив міцний сучок під лижею в жолобку й відніс лижі Тапіо.
— Ось це мої лижі! — зрадів Тапіо. — Тепер я відпущу тебе.
Лаппі з жінкою і сином зібралися в дорогу. А Тапіо захотів їх провести.
— Де побачиш на снігу кружок від моєї лижної палки, тут і ночуй. Тільки курінь роби як слід, щоб зірки небесні не світили через покрівлю.
І пішов Тапіо вперед, сучок на його лижах креслив на снігу відмітки. Цим слідом і біг Лаппі зі воєю жінкою і дитиною.
Тільки ввечері побачили вони на снігу перший кружок від лижної палки. І тут було залишено їм на вечерю багато їжі. Зробили з ялинкових гілок гарний курінь, покрівлю щільно встелили хвоєю, щб зірки небесні не заглядали до куреня. Тут переночували. А вранці наділи лижі й знову побігли, прихопивши залишки їжі із собою в дорогу.
Увечері вони знову знайшли на снігу кружок від лижної палки. Тут була для них і вечеря. Знову зробили курінь і покрівлю щільну, щоб зірки до них не огли зазирнути. Уранці попрямували далі.
Увечері третього дня знову знайшли кружок від лижної палки. Але тут їм уже було залишено на вечерю глухаря.
— Лише один глухар засмажений, — сказав Лаппі. — Тепер дивись — дім не за горами.
Ну, а коли дім не за горами, то й курінь зробили на ніч як-небудь і покрівлю зробили нещільну. А коли лягли спати, то зірки небесні зазирали до них крізь хвою.
Встав уранці Лаппі, а жінки ніде немає. Вийшов куреня — і слідів на снігу немає. Не знайшов Лаппі й лиж. Сидить перед куренем зі своєю дитино і не знає, що далі робити.
Але бачить він — біжить лось. Лось пробіг поблизу і зник у лісі. І знову нікого немає.
Настав вечір. Довелося Лаппі з дитиною залишитися на ніч у своєму курені.
Уранці знову пробіг поблизу лось. А в курені Лаппі раптом з’явився засмажений глухар. І другого дня к само, і третього... Минуло багато років. А лось щодня пробігав поблизу, і засмажений глухар з’являвся в курені.
Синок у Лаппі підріс, став дуже розумним хлопцем. Якось попросив він, щоб батько зробив йому трубочку: хотілося йому подивитися, чи далеко їхній дім. Лаппі зробив сину трубочку. Син подивився в неї і сказав:
— Тату, та ми ж з тобою давно вже вдома! Ось і поле наше, загорожі наші й пасовище... Для чого ж нам з тобою йти звідси? Гарні місця в нас!
Так і лишилися Лаппі із сином тут, нікуди далі не пішли. Із цих місць і взяла свій початок Лапландія — від Лаппі та його сина.
Переклад О. І. Іванової
За матеріалами: Йолкіна Л.В. Книжкова країна. Позакласне читання. Навчальний посібник для 3 класу. Київ, "Генеза", 2016, стор. 30 - 33.
Більше легенд, міфів та переказів на нашому сайті:
Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.
Дивіться також:
Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.