Іван Франко
НАД ДНІПРОМ
(легенда)
Одного разу пливло Дніпром кілька суден. А в суднах люди озброєні, грізні. Між ними були й жінки. Пливли і пісень співали - грізних, бойових!..
Провідник ураз підняв меча вгору і сказав гучно:
- Тут станемо табором!
Причалили судна до берега, повисідали люди. Із-за лісу сонце озолотило галявину.
- Гарна тут околиця! - сказав русявий юнак. - Тут би нам і осісти.
- І звірини, мабуть, доволі в лісі, - сказав середущий.
- Мені так і здається, що ми тут довше засидимось. Ліс є, звірини буде доволі, і паші для нашої худоби вистачить, - сказав начальник.
Незабаром усі намети були готові, а жінки обід зготували.
Пообідали. Чоловіки подалися в ліс на лови, а жінки з дітворою лишилися в наметах і порались біля своєї роботи. Із лісу долинали пісні й перегуки. Звеселіли гори, ожили ліси.
Уже сонце схилилось до заходу, як чоловіки поверталися з лісу з багатою здобиччю. Кий пішов поміж намети і поназначав вартових на ніч. Після вечері всі подалися на спочинок. Усе заснуло. Тільки блідолиций місяць сипав своє чарівне сяйво в намет трьох братів, на постелю Кия.
І бачить Кий у сні: став старець перед його постіллю, підняв руку і говорить:
- Кию, великий князю! На цих горах побудуєш місто та осядеш зі своїм родом назавжди. Тут прославиться твій рід і держава його. Як довго твої нащадки у згоді і єдності житимуть і труд цінуватимуть, на горах цих сяятиме благодать Божа!
Вранці Кий скликав усіх мужів на раду. Оповів їм про свій сон дивний.
- Це воля Божа, і ми повинні скоритися їй, - сказали мужі.
- І я так думаю, - сказав Кий. - Ми ж поляни, куди нам далі? Нам нема що гаятись, а поки літо, берімося до будови домів та укріплень. Дерев у лісі доволі.
- Місце догідне - відкритий шлях у світ, - сказав Щек.
Це ж саме сказав і брат Хорив.
І задзвеніли гострі сокири. І дзвеніла сокира Руслана, стрункого вродливого молодця, що прибув сюди аж із Бескидів *1 - по всьому світу міста будував і тут знадобився.
Будували брати місто, будували вали та укріплення, щоб захиститися від нападу ворогів. Рознеслася вістка по світу про нове місто над Дніпром - город Київ, що названий ім’ям князя Кия.
Багатів Київ. Стали з’їздитися до нього гості з усіх усюд. Став Київ ласим шматком і для диких орд. Та міцні були вали Києва, а ще сильнішими були руки оборонців, що одностайно живим муром в обороні рідного міста стояли.
*1 Бескиди - Карпати.
За матеріалами: "Перлинка" (Віра Науменко). Книга з літературного читання. Додаток до підручника "Літературне читання" для 4 класу. Навчальний посібник. Київ, "Генеза", 2017, стор. 17 - 18.
Більше легенд, міфів та переказів на нашому сайті:
Читаймо легенди, які записали такі відомі українські письменники, як: Іван Франко, Сергій Плачинда, Катерина Гповацька, Ольга Бондарук, Юрій Мосенкіс, Євген Шморгун, Михайло Слабошпицький, Роман Завадович, Надія Кир'ян иа інші.
Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.
Дивіться також:
Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.