Публікації за тегом: Міфи та легенди

Сергій Петрович Плачинда (за творчим псевдонімом – Сергій Кожухар) – відомий український літератор, публіцист, літературний критик. Перу Сергія Плачинди належать книжка оповідань та нарисів «Кам'яна веселка», повісті «Таня Соломаха», «Взяти на себе», «Синьоока сестра», книга історичних повістей «Неопалима купина», романи «Ревучий», «Степова сага» та інші.

 

 

 

"...  - Є в мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це - пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ."

(З народної легенди)

Якщо середню зірку «хвоста» Великої Ведмедиці подумки з’єднати прямою лінією з Полярною зіркою та продовжити цю лінію далі, ми побачимо сузір’я Кассіопеї, яке за обрисами нагадує перевернуту й трохи розтягнуту літеру «М» (чи латинську «W»). Це сузір’я давні греки назвали на честь міфічної цариці Кассіопеї: у його обрисах вони вбачали царицю, яка сиділа на троні.

 

 

 

Зимовими вечорами над південною стороною обрію красується найефектніше сузір’я неба — сузір’я Оріона, що впадає в око своїми сьома яскравими зірками, з яких розташування чотирьох нагадує гігантську літеру X, а три інші, витягнуті в ряд, перекреслюють цю букву посередині. Праворуч від верхніх яскравих зірок, а також лівіше й вище від них видно дві дужки зі слабких зірок, звернені увігнутістю до яскравих зірок. Стародавні греки назвали це сузір’я на честь міфічного велетня — мисливця Оріона. Три середні яскраві зірки відображали мисливський пояс, до якого привішено меч — ряд слабких зірок, розташованих вниз від пояса. Сучасна астрономія теж часто користується цими термінами — «пояс» і «меч» Оріона. Надзвичайно цікавою є легенда, завдяки якій виникли сузір’я Оріон і Скорпіон.

 

Відому групу із семи яскравих зір, що нагадує за обрисами ківш, стародавні греки назвали Великою Ведмедицею. Якщо до неї приєднати менш яскраві зорі, розташовані поблизу «ковша», то за наявності гарної уяви можна провести межі цього сузір’я так, що вони нагадуватимуть обриси якогось великого звіра. У Давній Русі це сузір’я мало різні назви — Віз, Колісниця, Ківш; народи, які населяли в давнину територію України, називали це сузір’я Возом. За аналогією іншу групу із семи менш яскравих зірок, які розташовані поблизу Великої Ведмедиці й також нагадують за обрисами ківш, давні греки назвали  сузір’ям  Малої  Ведмедиці.  Це сузір’я народи Сибіру назвали Малим Ковшем, а народи, які населяли узбережжя Північного Льодовитого океану, бачили в ньому білого ведмедя із задертою догори головою, на носі якого красувалася Полярна зірка, розташована в самому кінці «держална» ковша. Про Велику й Малу Ведмедиць існує багато легенд. Ось одна з них...

 

"Небо глибоке засіяне зорями,
Що то за божа краса!"

(Михайло Старицький)

 

 

 

 

 

"Був у батька Хмеля полковник Морозенко. Вельми славний був лицар. І всюди він перший: і під Жовтими Водами, і під Корсунем, і під Пилявцями та ще й під Кам’янцем-Подільським громив з чернею кляту шляхту голопузу. А ще спільно із загонами Максима Кривоноса здобув Високий Замок у Львові. Кажуть, прийшов на Запорозьку Січ Станіславом Морозовицьким, а став Нестором Морозенком..."  (З народного переказу)

"... І люди налили горщик кисельного розчину й горщик води з колодязя і дали печенігам. А ті прийшли і оповіли про все, як було. І зварили кисіль, і їли печенізькі князі, і дивувались, і забравши своїх закладників, а городян випустивши, відійшли від міста і пішли в свою землю."  (З народного переказу)

"Запорожці як підмовлять було до себе на Січ якого хлопця з Гетьманщини, то перше пробують, чи годиться бути запорожцем. Ото звелять йому варити кашу: "Гляди ж, вари так, щоб і не сира була, щоб і не перекипіла, а ми підемо косити. То ти, як уже буде готова, вийди на такий-то курган да й клич нас, а ми почуємо да й прийдемо. "От поберуть коси та й підуть нібито косити, а де там їм хочеться косити! Заберуться в комиш та й лежать. То оце хлопець, зваривши кашу, вийде на могилу й зачне гукати. А вони й чують, але не озиваються. То він гукав, гукав да й давай плакати..." (З народного переказу)

 

"...  І мовив угорський король польському: "Ми ніколи не завоюємо цієї країни. Тому я повертаю своїх воїнів додому. І тобі раджу зробити те ж саме." Давно це було... Відтоді сотні разів вороги завойовували наш край, але кожного разу залишалися з облизнем. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітують кущі неопалимого зела, стверджуючи незнищенність української землі та її народу." (Євген Шморгун)

"... І тільки Берегиня в яскраво-білому вбранні з вишитими червоними «стрілами Перуна» та «соколами» змогла це зробити. Вона пішла на ящерів з піднятими догори руками — і грізне військо відступило. Ящери відповзали назад, поки не потопилися в річці Росі й не перетворилися на скелі. З того часу люди вважають Берегиню богинею краси, великою охоронницею. Вони вирізьблюють її образ на дверях, віконницях, вишивають її постать на рушниках і сорочках, щоб Берегиня завжди захищала їх від усього злого."  

"... Зробив Квітень, як казав Травень, і махнув до Березня в гості. Березень напустив сніг, а той склав віз і човен на сани і поїхав далі; полив дощ: розлилася вода всюди, - той склав віз і сани в човен і знов поїхав. Приїздить Квітень до Березня, а той і очі витріщив... -  Ну, стій же, Травню, я тобі крилечки вбгаю, - каже Березень. З того часу між Березнем і Травнем немає ладу: що в Травні зацвіте або зросте раннє, то березневий мороз і вигубить."  (З української легенди)

"... Підвівся та почав роззиратися на всі боки. Аж бачить на сосні серед гілля сидить така красуня, що й у сні краща не насниться. Сидить вона в гіллі й вишиває сорочку. Панна глянула на лісоруба, всміхнулася й сказала…" (З української легенди)

"... Ото ті зірки і є Віз, або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма, маленька, — так то душа собаки, що перекинув глечик. Так ото Бог на те їх і поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була та дівчина, а за її щирість Бог послав дощ на ту країну."  (З української легенди)

"... Пес замовк, але здогадався, що людина має бути сильнішою, коли її лев боїться.
Пішов пес до людини й пристав на службу до неї. Від того часу й живе пес з людиною."

(З української легенди)

Читайте стародавні українські легенди: "Про вітер", "Про дощ", "Про вогонь".

І сказав Творець юнакові: «Ти є Дажбог. Найщедріший бог, бо щедро засаджуватимеш землю лісами, гаями, травами, квітами, заселятимеш звіром і птаством та чим зможеш і зумієш». І сказав Сокіл-Род дівчині: «Ти є Жива. Богиня Життя. Бо засіватимеш землю житом, пшеницею та всім, чим зможеш».  (З української легенди)

 

"... Жорна мололи-мололи сіль і намололи таку купу, яка дійшла до стелі. Стіни затріщали. Злякався старший брат, що розвалиться хата, взяв він жорна і виштовхнув з хати. Вони покотилися з гори прямо в море та й потонули. От і до цього часу на дні моря крутяться жорна та все мелють і мелють сіль." (З української легенди)

"... —  А чи ви чули про Довбуша? Я чув від людей, що він виробляє дуже несотворенні речі?
—  Ой, чув, пане, про нього, дай йому боже здоров'я! Д-о-о-о-брий чоловік! Той Довбуш — як рідний брат, як у багачів візьме то бідному дасть..." 

(З української легенди)

"... Цілу ніч товкли турки пшоно у кам'яній ступі-довбанці, наварили сім пудів каші. Їв її, їв Махамуд, аж відвертало. Піднявся з повнісіньким животом. Посунув на козака, мов гора. Схопив ж його, натужився з усієї сили, щоб відірвати від землі, та й лопнув. А турки пішли назад і сто років на Мертвовод не потикалися. Лише залишили по собі пам'ять: — ступу в скелі у Макітриній балці. Там вона є і досі." (З української легенди)