Українські легенди "Дажбог" та "Дажбог і Жива"

На відео: аудіолегенда "Дажбог".

ДАЖБОГ

Син великого Сварога, славетний Дажбог-Сонце, довгі роки владарював над богами, людьми й над усім світом. Він був родоначальником русів-українців, першим їхнім князем і незмінним покровителем. Давні українці гордо казали про себе: «Ми внуки Дажбога — улюбленці богів, ... ми славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла...»
Дажбог уособлював мужність, обличчя його уявлялося подібним до сонячного кола, із русявою бородою-промінчиками.
У пожертву Дажбогові приносили млинці, полотно, дари полів і лісів, вино, гроші тощо.
Йому молилися, звертаючись так: «Даж-боже наш трисвітлий! Славу творімо тобі, нехай летить вона птицею ясною, сповіщаючи всім предкам руським, що шануємо та поклоняємося Сонцю всевишньому, отцю кревному — Дажбогу нашому».

*(1) Сварог — бог Сонця, світла та добра. У давніх русів-українців Сварог — бог-творець, покровитель неба, мудрості, заступник шлюбу й ковальської справи, ремесел.

За матеріалами: Авраменко О. М. Українська література: підруч. для 5 кл. загальноосвітн. навч. закл. Київ. "Грамота", 2013 р., стор. 11.

* * *

ДАЖБОГ І ЖИВА

І тоді Сокіл-Род мовив до Білобога й Перуна:
«Негоже нам, богам, залишати дітей своїх напризволяще, мусимо допомогти їм».
І зніc Творець Золотий Жолудь і Золоте Зернятко. І повелів Білобогові посадити їх на Землі й полити Живою Водою.
І зробив так Білобог.
І сталося диво: з Жолудя виріс крислатий Дуб, вершиною якого був небаченої вроди юнак, що спав міцним сном. А Золоте Зернятко спородило пишний Житній Колос, вершиною якого була чарівної вроди дівчина, що спала міцним сном.
І враз поповзли дві змії по Житньому Колосу й по Дубові. То Чорнобогові слуги кинулись кусати юнака і юнку, аби вони ніколи не прокинулися зі сну. Та вдарив блискавкою Перун — і тої ж миті обидві зміюки перетворилися у в’юнкі стебла рослини, яку згодом назвуть плющем. І прикрасила рослина-плющ стовбур Дуба та стебло Житнього Колоса.
А Сокіл-Род злетів з Прадуба й вдихнув життя у вуста юнака. Так само передав він свій дух і дівчині. І враз обоє — юнак та юнка — почали дихати, ожили, розплющили очі і в один голос мовили:
«Як довго ми спали!»
І сказав сокіл:
«Ви спали вічність. Тепер я даю вам вічне Життя».
І повелів їм творець прийти до Вирію. І довго йшли вони пустельною Землею серед напівтемряви й пронизливого холоду. І таки прийшли у світлий Вирій, де співали пташки і було тепло. І стали вони перед Прадубом, на вершечку якого сидів Сокіл-Род.
І сказав Творець юнакові:
«Ти є Дажбог. Найщедріший бог, бо щедро засаджуватимеш землю лісами, гаями, травами, квітами, заселятимеш звіром і птаством та чим зможеш і зумієш».
І сказав Сокіл-Род дівчині:
«Ти є Жива. Богиня Життя. Бо засіватимеш землю житом, пшеницею та всім, чим зможеш».
І сказав Сокіл обом:
«Ви є чоловік і жінка. Ви народжуватимете богів і людей, аби і Вирій, і Земля не були пустельними, як того хоче Чорнобог. Будете ви щедрими на віддавання, творитимете Добро і Красу на Землі і у Вирії — на зло всьому темному царству. А тепер вкусіть молодильні яблука і скупайтеся у Священному Озері».
Вкусили Дажбог і Жива молодильні яблука й стали безсмертними.
Скупалися вони у живій воді й стали вічно молодими.
І були вони готові прикрашати й збагачувати Світ.

За матеріалами: http://www.ukrlit.vn.ua/

Більше легенд, міфів та переказів на нашому сайті:

Народні легенди і перекази зафіксували найдавніші відомості про розвиток людства в цілому. Однак немало легенд і переказів виникло в житті кожного окремого народу, відбиваючи його місцеву суспільно-побутову історію. Ці твори мають велике пізнавальне значення, оскільки в них відображено одвічний протест народу проти соціальної несправедливості та зовнішніх загарбників.

Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

Дивіться також:

Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.