Український народний переказ "Білгородський кисіль"

На відео: аудіопереказ "Білгородський кисіль".

БІЛГОРОДСЬКИЙ КИСІЛЬ

Завантажити текст українського народного переказу "Білгородський кисіль" (txt.zip)

У 997 році Володимир пішов до Новгорода по верховинних воїв на печенігів, бо були великі бої безупинно. В тому ж часі печеніги довідались, що нема князя, прийшли і стали коло Білгорода. І не дали вийти з города. Був бо великий голод у місті, а Володимир не міг помогти, не міг піти, бо ще й військо не зібралося до нього, а печенігів була велика сила. І затягнулась облога міста, і був великий голод. І зробили віче білгородці і сказали:
-  Оце помремо з голоду, а від князя нема допомоги. Хіба краще нам умерти? Піддаймось печенігам, то одних лишать при житті, а інших умертвлять; уже й так помираймо з голоду.
І так урадили. А був один старий, що не був на тому вічі, він і запитався:
- Пощо зробили люди віче?
І сказали йому, що вранці хочуть люди піддатись печенігам. А почувши це, він послав до городських старійшин і сказав їм:
- Я чув, що хочете піддатись печенігам. А вони відповіли:
- Не стерплять люди голоду.
І він сказав їм:
- Послухайте мене, не піддавайтесь три дні і зробіть те, що вам звелю.
І вони зраділи й обіцяли послухатись. І сказав їм:
-  Зберіть по пригорщі вівса, або пшениці, або висівок.
А вони пішли й радо вишукали. І повелів їм зробити розчин, з якого варять кисіль, і повелів викопати колодязь і вставити туди кадіб і налив того киселю в кадіб, і повелів викопати другий колодязь і вставити туди другий кадіб. Повелів їм пошукати меду. А вони пішли та взяли кадку меду, що був схований у княжій медівні.
І повелів розситити дуже воду та влити в кадіб і в другому колодязі так само. А вранці послав по печенігів.
А городяни пішли та сказали печенігам:
- Візьміть собі наших закладників, а з-поміж вас нехай іде з десять чоловік у город і дивиться, що діється в нашому городі.
А печеніги зраділи, думаючи, що хочуть піддатись, а самі вибрали найкращих мужів у себе та послали їх, щоб розглянули, що діється у них в городі. І вони прийшли в город, і сказали люди:
-  Пощо губите себе? Коли можете перестояти нас? Якщо стояли б десять літ, що можете нам вдіяти? Маємо бо поживу від землі. Якщо не вірите, подивіться своїми очима.
І привели їх до колодязя, де був розчин, і зачерпнули відром, налили в горщики і варили перед ними. Коли зварили перед ними кисіль, узяли та привели їх до другого колодязя, і зачерпнули сити, і почали їсти наперед самі, а потім і печеніги. І вони здивувались і сказали:
- Не ймуть цьому віри наші князі, поки самі не покуштують.
І люди налили горщик кисельного розчину й горщик води з колодязя і дали печенігам. А ті прийшли і оповіли про все, як було. І зварили кисіль, і їли печенізькі князі, і дивувались, і забравши своїх закладників, а городян випустивши, відійшли від міста і пішли в свою землю.

За матеріалами: "Українські перекази". Упорядкував В. Возняк. Художник В. П. Литвиненко. Київ, "Довіра", 1992, стор. 25 - 26.

Більше легенд, міфів та переказів на нашому сайті:

Народні легенди і перекази зафіксували найдавніші відомості про розвиток людства в цілому. Однак немало легенд і переказів виникло в житті кожного окремого народу, відбиваючи його місцеву суспільно-побутову історію. Ці твори мають велике пізнавальне значення, оскільки в них відображено одвічний протест народу проти соціальної несправедливості та зовнішніх загарбників.

Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

Дивіться також:

Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.