Аліса Коломієць
КАЗКИ ПЕЙЗАЖНОЇ АЛЕЇ
Принц
Ліхтарі згасали, а небо готувалося зустрічати новий день, фарбуючи обрій у рожевий. Місто перед світанком притихло, як буває завжди о цій порі.
На Пейзажній Алеї — ані душі. Лише стиха перемовляються скульптури, яким перед людьми доводиться вдавати, що вони зовсім не живі. Інакше люди могли б дуже сильно злякатися. Якби, скажімо, Кішка-Сороконіжка раптом почухала лапкою за вухом або Зайчик позіхнув і знічев’я пострибав до своєї подруги Пташки, хто знає, чи не побігли б перехожі з вереском і лементом подалі від алеї.
Хоча… останні роки мешканці міста живуть під звуки вибухів і сирен. То вже, певно, не злякалися б, якби Слоник жартома оббризкав їх водою.
— Сьогодні буде гарний день, — впевнено промовив Зайчик.
— Так, нарешті повернеться Маленький Принц! Я так скучив за ним! — муркнув Синій Кіт, визираючи з-за рогу. Він завжди там ховався: сором’язливо блимав очиськами і притискався до стіни. Ви здивуєтеся, але попри досить солідні розміри Кіт умів лишатися непоміченим! Він часто сміявся з того, як гарно йому вдавалося маскуватися.
— Це ж треба було такому статися, — зітхнула Кішка-Сороконіжка, — Принц щиро радів, коли потрапив на Пейзажну Алею! Казав, що кращої не бачив у всьому Всесвіті!
— Але ж так і є, — підтвердив Синій Кіт. — Це місце, де оживають казки! Де кожен може бути собою, і його зрозуміють, приймуть, полюблять.
— І другові Лисові в нас сподобалося, — говорила далі Кішка-Сороконіжка.
— Мугу, особливо київську перепічку Лис уподобав, — цвірінькнуло Пташеня, яке примостилося в Кішки-Сороконіжки на спині.
Зайчик усміхнувся:
— О, так, Лис частенько тікав з Алеї, щоб посмакувати перепічкою, а Принц притуляв плащ ближче до чобітків, аби люди не помітили, що його вухатий друг зник.
Закохані Зебри ще міцніше притислися одна до одної:
— Так, жахливий випадок! Шкода Принца! І як ті вандали забрели на нашу Пейзажну Алею? Звідки взялися?
Зайчик заперечливо замахав вухами:
— Досить вам! Маленький Принц — не зі слабодухих! Він звик тримати шпагу і… і удар! Ви бачили, як відважно він кинувся захищати нас усіх? Бачили? Хоч сили були нерівні…
Зайчик, як і належало представникам його роду, був трішки боязким, а тому щиро захоплювався хоробрістю Принца і потайки мріяв хоч раз потримати в лапах його шпагу. Коли одного разу на Алею вдерлися лихі люди, які хотіли зруйнувати красу й гармонію казкового всесвіту, Принц не вагався жодної миті — вихопив шпагу і дав відсіч злодіям. Саме тоді бідолаха втратив руку. Вандали ж злякалися і втекли, не очікували вони такого повороту! Ха! Не розраховували, що Маленький Принц має таке велике і хоробре серце.
Мешканці Алеї здавна любили слухати розповіді Принца про мандрівки між світами, адже навіть Кішка-Сороконіжка, яка мала так багато ніжок, не ходила далі за сходи, що сяють у темряві. А от Принц! Він доглядав за вулканами і полов баобаби, літав з планети на планету, потрапив одного разу у справжнісіньку пустелю — прекрасну, адже в ній ховаються джерела. А ще… приручив Лиса! Так, Принц мав про що розповідати друзям.
І коли холодної лютневої ночі над містом пролунали вибухи, від яких здригнулися навіть найсміливіші, Принц зітхнув і тихо сказав:
— Це знову повторюється. Не вгледіли, не розпізнали баобаба, і він виріс, щоб руйнувати планету.
— Баобаба? Такого, як на твоїй маленькій планеті? — злякано перепитав Зайчик.
— Так, друже, якщо маленьке зло залишається непоміченим, воно може вирости ду-у-уже великим і наробити багато лиха.
Вибухи не припинялися. Здавалося, що весь Київ перестав дихати в ті дні. Страшно було засинати, страшно прокидатися. В одну з таких ночей з Пейзажної Алеї втік Лис.
Та годі про сумне! Маленький Принц повертається! Від цієї звістки радісно й тривожно водночас. Зеленоокий Кіт, перший мешканець Пейзажної Алеї, ледве-ледве стримувався, щоб не заговорити просто з перехожими — так йому кортіло поділитися новиною!
Принц прибув по обіді. І не сам! Навколо юрмилися люди з камерами, мікрофонами, всі клацали телефонами, щось жваво обговорювали, навіть сперечалися. Жителям Пейзажної Алеї довелося зачаїтися і чекати вечора. А їм так кортіло розпитати про все у Принца, обійняти його міцно-міцно, поплескати по плечу.
Першим помітив зміни Зайчик. Його погляд прикипів до шпаги, адже ви пам’ятаєте про давню мрію вуханя? Отож-бо й воно. Шпага на місці. Але рука… З рукою Маленького Принца щось не так. Рука БУЛА, але то була не рука. Зайчик розгубився і не знав, як реагувати. Ні, не рука. І не лапа. І не крило. Щось інше, чого раніше Зайчик не бачив.
Коли люди нарешті розійшлися, друзі Принца оточили його з усіх боків. Слоник куйовдив кучеряве волосся хлопчика хоботом, коти муркотіли від радості, пташки легенько дзьобали сині кружальця на плащі, і всі по-черзі обіймали малого.
— Ми так сумували за тобою! — розчулено шепотіла Кішка-Сороконіжка. — Ти голодний? Їсти хочеш? Не холодно?
— Все добре! — усміхався щасливий Маленький Принц. Нарешті він удома!
— А що з твоєю рукою? — запитав збентежено Зеленоокий Кіт і торкнувся до неї лапкою. — Вона виглядає геть не так, як раніше.
В повітрі повисла тиша, а всі погляди зупинилися на новій руці, якою Маленький Принц стискав шпагу. Чомусь Зайчикові стало ніяково від надмірної уваги до друга. І хоча він достеменно не знав, чи доречно запитувати про таке вголос, подумав, що не варто було так робити. Раптом Принц вирішить, що тепер вони люблять його менше, ніж раніше?
— О, це протез, — Маленький Принц переклав шаблю в іншу руку і зігнув-розігнув металеві пальці, які могли б нагадати мешканцям Алеї про роботів із фантастичних фільмів, але вони їх не бачили. — Коли я втратив руку, то був у розпачі. Як же жити без руки? Та виявилося, що люди винайшли дивовижну річ! Вони вміють робити такі руки й ноги, які здатні замінити справжні. Уявляєте?
— О, здається я таке вже бачила! — мовила Пташка, яка примостилася трохи осторонь від усіх, а тоді змахнула крилами і опустилася поруч із Принцом.
— Якось на Алею прийшов маленький хлопчик зі своєю матусею. Вони вдвох погуляли трішки, а тоді сіли на мою лавочку. Ви ж знаєте, що людям подобається усамітнюватися посеред галасливої юрби на наших з Котиком і Зайчиком лавочках. У малого одна ніжка була така, як в інших діток, а інша — металева. То теж був протез?
— Так! — Принц ствердно закивав головою. — Чудову річ вигадали люди! Спочатку мені було складно прийняти втрату руки. Як же так? Я здавався собі негарним і незграбним. Але тепер я розумію, що я — це не лише моя зовнішність. Я — це набагато більше. Це мої історії, почуття, мій погляд на світ, мої мрії і прагнення, мої вчинки. Мій друг Лис казав, що тільки серцем можна побачити важливе. Так і є.
— Але, друже, ти виглядаєш фантастично! Як людина з майбутнього! — присвиснув Синій Кіт.
— Звідки ти знаєш, якими будуть люди в майбутньому? — скептично зиркнув на Кота Слоник.
— А ось і знаю! Одного разу люди забули біля мене телефон, а там таке показували! Про майбутнє! Я не встиг додивитися, бо туристи швидко помітили втрату й повернулися, але пам’ятаю, як виглядали в тому відео суперлюди. Так ось. Вони виглядали точнісінько, як Принц зараз!
Нарешті і Зайчик наважився заговорити про те, що його найбільше турбувало:
— А шпага? Ти зможеш фехтувати?
— Доведеться трішки повчитися, призвичаїтися, але згодом обов’язково зможу! — впевнено відповів Принц.
— А мене навчиш? — Зайчик аж очі заплющив, коли вимовив уголос заповітну мрію. Ох, куди ж йому, звичайному зайцю, до зброї братися…
— Авжеж навчу! З радістю! Будемо разом тренуватися. Коли баобаби виростають, сапки замало, потрібно брати в руки шпагу.
І знову заблимали ліхтарі на Пейзажній Алеї, а в небі засяяли зорі.
Маленький Принц і Зайчик ще довго гомоніли в тиші міста.
— Усе вже не буде таким, як раніше, еге ж? — запитав Зайчик.
— Не буде, — погодився Принц.
— І ми стали іншими?
— Так.
— Мене це лякає…
— Зміни завжди лякають. Та з ними цікавіше! От уяви, якби нічого не відбувалося.
— Було б нудно.
— Отож. Кожна подія в нашому житті важлива.
— Навіть та, від якої боляче?
— Навіть вона. Троянда красива, але має шипи. Ти можеш вколотися, але квітка через це не стане потворною. Життя прекрасне, навіть якщо часом колюче.
А коли сон огорнув усіх теплою ковдрою спокою, над Алеєю закружляв поштовий голуб. Птах опустився нижче, підлетів до Маленького Принца і поклав поруч листівку з гарним, але незнайомим краєвидом. На звороті виднілися рядки: “Як добре, що ти чуєш голос серця! Вітаю вдома!”
І відбиток лисячої лапки в нижньому кутику.
Казку люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Світлина — авторська.
Читаймо також на "Малій Сторінці":
