Публікації за тегом: Казки

"Серед зеленого поля майоріли кульбабки, ромашки, волошки…. Над ними літали пустотливі та різнокольорові метелики.  Кругом краса! Якось долинула до однієї жовтоголової  кульбабки розмова дідуся з онукою, яка  збирала квіти для свого віночка..."

(Людмила Кибалка)

"Побачило Сонечко хвору Дівчинку в ліжку. Дівчинка лежала, очі її були закриті, вона тихо стогнала. Жаль стало Сонечкові Дівчинку. Нахилилось воно над її голівкою й тихо прошепотіло: "Візьми, Дівчинко, чарівне намисто з чотирма променями. Чотирьох нещасних ти можеш зробити щасливими. На кого спрямуєш промінь — той і стане щасливим." Відкрила очі Дівчинка, бачить — лежить на постелі чарівне намисто, чотири промені грають на стіні. «На кого ж направити щасливі промені? — думає Дівчинка. — Хто у нас нещасливий?» Подумала і важко зітхнула: нещасними були бабуся, дідусь, тато й мама. У бабусі зуб болить, у дідуся ліжко скрипить, татко горілку п'є, мама сльози ллє..." (Василь Сухомлинський)

 

Твори Сухомлинського формують у дітей найголовніше — людяність. Вони вчать маленьких читачів відрізняти гарні вчинки від недобрих, бути чемними, поважати старших, захищати менших.

 

Зміст добірки (за абеткою): А пісня жива Верба — мов дівчина золотокоса Внучка старої вишні Любов і жорстокість Майже чарівна розмова Мильна бульбашка Навіть квіти з сорому почервоніли Найкрасивіше і найпотворніше Орач і кріт     Оце задача! Петро і Марійка Покинуте кошеня Причина, явище, наслідок Прогулянка до лісу Сам себе перехитрив Хлопчик і Дзвіночки Конвалії Чорнобривці Як Ніна не злякалась гусака

"Був собі дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі нові білі сорочки дає, а дурника всі лають, сміються з нього, а він, знай, на печі у просі сидить, у чорній сорочці. Як дадуть, то й їсть, а ні, то він і голодує. Аж ось пройшла чутка, що так і так, прийшов такий царський указ, щоб зібралися до царя всі на обід, і хто зробить такий корабель, щоб літав, і приїде на тім кораблі, за того цар дочку віддає. Розумні брати й радяться: "Піти б, то, може, там де наше щастя закотилося!" Порадились, просяться в батька та в матері: "Підемо ми,— кажуть,— до царя на обід: загубити нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося!.." (українська народна казка)

"Ох" - українська народна казка про парубка, який переміг лісового царя Оха.

Цікава фантастично-пригодницька казка про школярів, про їхню дружбу та про маленького химерного прибульця а інших світів.

«Ліза та цюця П.» – справжня пригодницька історія про пошуки вірних друзів: зі шпигунами, таємними агентами-горобентами, Кущовою Тітонькою та ще багатьма героями з чудернацькими прізвиськами, яких вигадала письменниця Лариса Денисенко. Ця книжка – перша збірка творів для дітей відомої сучасної письменниці. Авторка вдало використала дотепну дитячу звичку давати предметам свої власні назви з тим, аби вони ожили і заговорили, й наповнила цими фантазіями книгу. Це історія про те, як Ліза вигадала Цюцю П. та пішла її розшукувати. Маленька героїня казки Лариси Денисенко нікого не залишить байдужим. Адже вона знайшла власний спосіб спілкування зі світом, працює, не покладаючи рук, і сміливо долає перешкоди.

У цій книжці ви знову зустрінетеся з героями повісті Івана Андрусяка «Стефа і її Чакалка», які полюбилися не лише багатьом юним читачам, а й навіть їхнім батькам. Екскурсія осіннім лісом – захоплююча штука, особливо якщо її веде сама Чакалка... Утім, не радійте передчасно, бо на весь клас чекає тут страшна небезпека! Колишні Чакалчині приятелі, Бабай і його страшидла, задумали ВЕЛИКУ ПОМСТУ!!! І хтозна, чим би все закінчилось, якби не кмітлива Стефа, безстрашний зайчик Куслапко та їхні нові лісові друзі...

Часто дітки лякаються зовсім звичних речей. Якесь маля боїться гусені, хтось — жабки, а героя цієї книжечки налякав місяць. Казки Лариси Міцой завжди мають щасливий кінець, тож і ця маленька історія завершиться щасливо: Ярик і місяць стануть друзями.

Габріель мешкає в гущавині лісу. Він грає на арфі, флейті і сопілці, читає кам'яні книжки і п'є чай з духмяних трав. Білки стрибають Габріелеві на плечі, і той катає на собі десять білок нараз. Він товаришує з лисицею і грає з ведмедиком у горішки. А ще — чекає на своїх батьків. Цей маленький кентавр, який може врятувати ціле місто людей.

 

З кожної сторінки цієї книжки на тебе повіє свіжий вітер радості, подарованої знаменитими українськими фантастами Мариною та Сергієм Дяченками, а також прекрасним художником Арсеном Джанікяном. Так пишуть, малюють і думають люди третього тисячоліття...

Два братики — Гордійчик та Андрійчик їдуть на літній відпочинок до свого дідуся. Одного дня вони разом з дідусем, песиком Хвостиком та козою Ізабеллою вирушають до річки, але несподівано для себе опиняються на Летючому Капелюсі, тобто на НЛО. Але, на щастя, у хлопчиків є тато — військовий льотчик, мама — інтернет-оператор, і... мобільчик...

"Замовник багатьох наших дитячих книжок — це наша донька Стаска. Вона — неприхований рекетир. Із дворічного віку їй потрібно було щовечора розповідати нову казку. І не можна було повторюватися. Так народилося багато нових текстів. Але ще більше історій за роки ми просто забули. Інші джерела натхнення — це прочитані книжки, побачені фільми, події з життя. Важливо також звертатися до спогадів дитинства, до світової культури." (Марина та Сергій Дяченки)

"Жила собі на світі цибулинка на ім’я Буля. 
Буля дуже хотіла мати багато друзів! Одного разу, коли вона йшла по стежці, побачила моркву на ім’я Ква. Буля запитала у Ква:
- Давай будемо дружити?
Але Ква заплакала. Буля не зрозуміла, чому заплакала Ква..." (Вікторія Лабунець)

"Купила мама Василькові гумові чоботи. Тільки взути їх ніяк: сонячно, сухо. У всьому селі жодної калюжі. А Дощ іти не квапиться. Дрімає собі у хмарині, в тій, шо зачепилася за верхівку тополі на вигоні. Пооглядав Василько чоботи, поприміряв та й подався на вигін, до тополі. "Дошику,— гукає,— іди, щоб калюжі були! В мене чоботи нові, хочеться походити". А Дощик ніби не чує. Дрімає та й дрімає. Вернувся Василько додому ні з чим. Нипає по двору, нудьгує. Зазирнув у квітник, а там чорнобривці та петунії, що учора сестра Мирославка пересадила, зовсім головки посхиляли, пов'яли. Знов побіг Василько до тополі..." (Зірка Мензатюк)  

"За Прутом є село, за селом — гора, а на горі лісок-перелісок, такий невеличкий, що його можна оббігти довкола. У тому лісочку живе мавка-зеленавка, мала, як і він. Взимку вона спала в сухому листячку, а поверх листя лежав сніг. Але прийшла весна, сніжок розтав, і мавка прокинулась. "Що це дзвенить, мов чисте срібло, аж мене розбудило? Може, це ви, струмочки?" — спитала вона. "Ні, мавко. Ми дзюрчимо не перший день, але ти не будилася", — відповіли струмки. "То, може, це ти, берізко?" "Я всю зиму дзвонила обмерзлими гілочками, — сказала берізка. — Але ти того не чула". "Тоді, напевно, це вітер, що гуляє над горою?" "Ні, мавко, не я це. Я взимку дзвенів-свистів, мів летючими снігами, а тепер я тихий і лагідний". "То хто ж воно?" — роззирнулася мавка довкола й побачила на лужку, на узліссі, дівчаток. Вони бігали й сміялися голосно-голосно, аж котилася луна. Адже почалися канікули, і нарешті була весна: тепле сонечко й воля гратися скільки захочеш. "Он хто мене розбудив", — усміхнулася мавка, бо цих дівчаток вона знала від торік: Марусю, Олюсю і старшеньку Миросю. "Скоро Великдень, — тим часом казала до менших дівчаток Мирося. — А ви ще не навчилися веснянок". "Таки ні..." — кивнули Маруся й Олюся. "Я знаю «Молоданчика». Мене бабуся навчила, а я навчу вас!"" (Зірка Мензатюк)

""Кудкудак! Кудкудак! Знесла яйце, як кулак! - закудкудакала курка на весь двір. - Та гарне ж: схоже на білий світ. Бо в світі сонце, а в яйці золотий жовток. Кудкудак!" Під хатою на стільчику грілась проти сонечка бабуня Марія. "Яйце? Та кругле, біленьке! Візьму його на писанку." І вона поклала яйце в решето до таких же, як воно, білих та кругленьких. Тоді розтопила ярого воску: "Ходи-но, Івасику, писанки писати!" Взяла бабуня писачок. Р-раз! - і лягла на яйце гаряча лінія. Два! - і розкреслилось яйце навхрест. "Бабулю, чуєш, бабуню! - запитав Івасик. - Що це за квіточка у тебе намалювалася?" "То, Івасику, не квіточка. То знак сонечка золотого..."" (Зірка Мензатюк)

"Нелегку зиму пережила молоденька вербиця. Цілу зиму вітрюган намагався зламати її гілочки, дув щосили і пригинав до землі, але вона не здавалася, гнулася, жалібно змахувала руками-гілочками, та не ламалася. І коли несміливе весняне сонце почало голубити землю, і в її скованому стовбурі почало прокидатися життя. Вербиця хотіла розплющити очі, та поки ще не могла - її бруньки не налилися соком, а міцно спали на гілочках. Та не надовго. Під теплими променями сонця сік розтав і побіг по стовбуру. "Годі спати, дівиці-сестриці, весна вже!" - бадьоро співав він, біжучи стовбуром та гілочками. Ось так поступово бруньки почали наливатися соком, набрякати і ставали все більшими й більшими, аж поки не виросли стільки, що змогли відчинити віконечка і показали світу свої пухнасті біленькі голівки...."  (Людмила Дорош)

"У сінях стояла велика миска із яєчками. "Нас усіх з'їдять люди," - басом сказало найбільше яєчко. "І це добре. - обізвалися інші.- люди матимуть із нас користь." "Але я все-таки найкраще з-поміж вас, бо я - найбільше!" - не вгавало велике яєчко. Найменше яєчко лежало у мисці поруч із своїми братами і мовчки прислухалося до розмови. "А тебе, найменше, - знову обізвалося басом найбільше яєчко, - тебе ніхто і їсти не захоче, бо ти таке маленьке!.." Маленьке яєчко дуже шкодувало, що не виросло більше. Але що воно мало робити?.." (Леонід Полтава)

Національна суспільна телерадіокомпанія України запустила сайт і цілодобове радіо з аудіо-казками українською мовою. Казки різних народів світу озвучили: актор театру, кіно та дубляжу Євген Малуха, вокаліст гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк, учасник гурту DakhaBrakha Марко Галаневич і лідерка гурту «Крихітка» Саша Кольцова. З сайту також можна завантажити розмальовки з героями казок. Радіохвиля авторських казок українською мовою для дітей доступна на сайті 24 години. У плеєрі наразі понад 250 аудіоказок.