Публікації за тегом: Казки

Сортувати:    За датою    За назвою

"Оце подія сталася в лісі! У родині Зайців народилося Зайчатко! Всі звірі посходилися подивитися на нього. А воно ж гарне-гарнюсіньке! А крихітне, що в колисці шукати треба!  Одне лишенько — аж надто вередливе вдалося. Не дає спокою нікому ні вдень, ні вночі. Аби лише розказували йому казок та співали пісень. А як ні, то й саме не спить і нікому в лісі не дає. Усі вже забули, що таке сон. Вдень сплять на ходу, а вночі біжать Зайчатка колихати, аби хоч якось мамі Зайчисі та тату Зайцю допомогти. А ті вже ледве на ногах тримаються.  А старий Ведмідь аж із лісу втік, не витримавши отого крику. Та є від того вереску й чимала користь: відклало вуха старій Ведмедиці. І вона тепер чує, що в лісі робиться. І радіє, хоч і не спить. Невідомо скільки й тривала б ця історія, якби не старий Їжак. Якось зустрів він тата Зайця та й каже: "А збігав би ти до старої Сови. Може, чим халепі зарадить!" Послухав Заєць поради. Помчав аж ген на край лісу..." (Ольга Зубер)

 

"Час. Скільки б людей хотіло мати владу над часом. Скільки б вчинків вони хотіли змінити в минулому... Побачити майбутнє. Хто б не хотів на хвилинку зазирнути у майбутнє? Цікаво ж, що там на нас чекає! Та він суровий й нікому не дозволяє собою керувати. Адже час, це зернятко, яке впало на землю й згодом пусте коріння й перетвориться на рослину, яка у свою чергу дасть врожай, з якого посиплеться безліч зерен, які також стануть рослинами. Час, це дід, батько, син, де згодом син стане батьком, а той стане дідом і так до безкінечності. І цей володар все бачить і всіх знає. Він лікує, і водночас знищує. І як би ми не хотіли йому підкоритися, він підкорює нас й не збирається змінювати свою думку. І нікому не вдавалося його порушити. Нікому, окрім... Наш герой не просто так порушив його кордони, адже, якщо б час цього не хотів, то цього б і не сталося. А так, як це сталося, значить так йому було потрібно. Отже, годинник, що це?..." (Євген Дмитренко)

 

"Був собі лицар. Стандартний. Знаєте, такий казковий, мужній, безстрашний… (ще кільканадцять усім відомих чеснот) лицар. Блискучі лати, гострий меч, великий щит — повний набір. Що тут казати, його батько був лицарем, дід був лицарем, а прадід, кажуть, взагалі вбив справжнього грифона (трофейну голову якого, випадково загубили під час ремонту в одному з сімейних маєтків). Коротше ви зрозуміли, ну просто справжній архетип героїчного героя. І звали цього лицаря Луїш-Деян. З самого дитинства готували хлопця для подвигу. З самого-самого дитинства. Ще ходити не міг, а вже меча тягав за собою. З юних літ йому все торочили, вбивали в голову, що він має продовжити справу своїх предків й стати най-най-найкращим лицарем усіх часів. Кожного дня бубоніли: "Ти маєш бути сильним!", "Не маєш права на страх!", "Подвиг! От що тобі потрібно!"..." (Олександр Білогура та Євген Дмитренко)

 

"Якось равлик, черепаха та слимак вирішили позмагатися у швидкості. От і каже равлик:
– На змаганнях, під3мка, найважливіша річ, тому я покличу усю свою р1у! Щоби прийшли вболівати за мене матуся та татко, дідусь та бабуся, брати та сес3. А ще, у7 своїм друзям розповім. Та вони про100 с3батимуть від щастя!
– А я – каже черепаха – 1ак! Тож змагатися буду без під3мки.
– А слимаки, взагалі, майс3 у швидкості, і тому, їм під3мка не потрібна! Тут головне ві2га!
Насправді ж, що слимак, що черепаха не мали ні р1и, ні друзів...."

(Євген Дмитренко)

 

"Якось зібралися хижаки лісу разом, та й почали вихвалятися, хто з них най-най-небезпечніший у лісі.
– Я найбільший та найсильніший серед вас! – заричав ведмідь.
– А я найнебезпечнішу зграю маю! – завив вовк. – Ми разом й не таких ведмедів здолаємо!
– Куди там вашій силі та зграї до моїх хитрощів? – мовила лисичка. – Кого завгодно зможу перехитрити!
– Можливо, хитрість твоя й насправді чогось варта, та кмітливість зайця, тобі не перехитрити! – зауважив ведмідь.
Обурило це лисичку, от вона і мовила..." 

(Євген Дмитренко)

 

"... Мені от сон дивний наснився,
не спав я декілька годин.
Ніяк не можу я збагнути,
що краще, десять чи один?"

(Євген Дмитренко)

 

 

 

 

"Якось потрапив маленький їжачок до осіннього саду. Поглянув довкола, а на верхівках дерев червоніють яблука. Та такі гарні, такі смаковиті, що йому захотілося якесь яблучко зірвати. Тягнеться він, тягнеться, а дотягтися не може. «Потрібно вище!» – подумав їжак. А в цей час, неподалік, пробігало зайчисько. Побачив його колючий, та й мовляє.." (Євген Дмитренко)
 
 
 
 
 

Євген Дмитренко. Герой Порятун. Пожежа (віршована казка)"Як тільки лунає «Врятуйте! Рятуй!»
за справу береться герой — Порятун.
Він всім допоможе і всіх порятує —
про кожну біду — одразу почує!
Живе Порятун не тут і не там!
Живе десь далеко? Чи може он там
під ліжком, на дереві, чи може у снах?
Живе Порятун у дитячих думках!..."

(Євген Дмитренко)

 

Євген Дмитренко. Будинок без дверей. Казка "Якось бігла лисичка по лісі, коли бачить – будиночок стоїть. Та такий гарний, такий яскравий, що вирішила вона зайти й познайомитися. Підійшла вона ближче, дивиться, а дверей немає. Обійшла вона його зліва направо, а потім – справа наліво, а дверей так і не знайшла. Здивувало це її – от вона і побігла новиною з іншими звірами ділитися. Біжить-біжить, бачить, а на зустріч їй – вовк..." (Євген Дмитренко)

 

 

 

Painting by Reveille Kennedy."Коли Марійка була зовсім маленькою, тато часто приносив їй гостинці "від зайчика": цукерки або печиво, чи ще якісь смаколики. Дівчинка вирішила подякувати за подарунки, тож вирушила на пошуки звірка до лісу..." (Юлія Забіяка)

 

 

 

 

 

"Журавлі курличуть високо в небі, то вони кличуть Осінь летіти з ними у вирій, бо вже скоро прийде Зима..." (Людмила Кибалка)

 

 

 

 

 

 

" Щирі вітання! О, пробачте, будь ласка, що відриваємо Вас, пане!  гукнули разом дві чарівні феєчки на льоту до незнайомця, що клопітливо збирав дрібнесенький полиновий пилочок у незвичайну золоту торбиночку.
 Вітаю!  обернувся той і щиро-привітно-тепло усміхнувся.
 Ваша усмішка, добрий пане, робить цей гожий деньок ще кращим! А як Вас зовуть, дозвольте запитати?
Незнайомець чемно схилив свою зелену голівоньку: 

 Полиновий король..." 

(Галина Римар)

 

Painting by Mary Dipnall (fragment)"Теплого осіннього дня вітер-чарівник поважно дув наліво і направо, здіймаючи невеличкі стовпчики пилу чи грайливо закручуючи їх у маленькі торнадо. По ґрунтовій дорозі, яка пролягала через поле, повільно рухався, віз наповнений городиною. Чого там тільки не було – і гарбузи, і картопля, огірки та помідори червонощокі, квасоля, маківки, капуста, кабачки, баклажани, буряки. Овочі поважно тряслися у просторому возі, ніжилися у промінні ще теплого сонечка. Аж раптом величезний жовтобокий гарбуз завів розмову: "Ого, як нас тут багато, але, знаєте, мені, як найбільшому тут овочеві, буде відведено найпросторіше місце у погребі..."" (Юлія Хандожинська)

 

"Крап-крап. Крап-крап-крап! 
— Матусю, що це? Хтось до нас прийшов у гості і стукає у двері? — підійшло до матусі геть сонне Мишенятко, потираючи очка, які ще зовсім не хотіли розкриватися. 
Мама-мишка відірвалася від плити й мовила: 
— То, сину, Дощик..." 
(Галина Римар)

Юлія Хандожинська. Казочки від Юлечки – друга збірка.Зміст збірки:​

1.    Хто вкрав місяць    
2.    Сила соняшника    
3.    Подарунок від Святого Миколая    
4.    Різдвяна казка    
5.    Ґ​удзонія    
6.    Дрімники 

 

 

 

Painting by Marco Ortolan (1973, Argentine)"Темна-претемна ніч. Місто, як завжди, заплющило очі, вимкнувши світло у будинках. Тиша! І в ніякому разі не смій заважати цій тиші. Навіть, якщо тобі не спиться! Навіть, якщо цікавість долає страх, не смій підійматися, щоб зрозуміти, що то за скрипіння дверцят чи потаємне шкрябання під ліжком! Усі ці звуки є ознакою того, що він поряд. Але дуже сильно хвилюватися непотрібно, адже він, загалом, приходить в ніч, з четверга на п'ятницю. Тож, усі інші ночі, можна спати спокійно. Принаймні так вважала Марічка, та на жаль, вона помилилася. Цього разу він прийшов у саму неочікувану ніч, з неділі на понеділок. Мабуть, найтяжчу ніч тижня, адже вона є коридором між закінченням вихідних і початком навчання..." (Євген Дмитренко)

 

"Так сталося, що мене сховали між слів цієї казки. Та так добре сховали, що я й сам не можу себе знайти. Тому, пропоную тобі відшукати мене. І так, для початку, потрібно представитися. Я іграшка. Звичайна пожежна машинка. І в мене, як й в усіх інших іграшок, є ім'я. І звучить воно так — Ути-кути-тути-віу! Звісно ж, не я собі це ім'я обрав. Його мені подарував мій найкращий друг — Іван. До речі, я його улюблена іграшка. Ну що, юний читач, якщо ти не проти, то почнімо мене шукати..." (Євген Дмитренко)

 

 

 

 

"Якось сиділо два найкращих друга на галявині, та й цукерки їли з однієї торбинки. "О, полунична карамелька! Це ж моя улюблена цукерка!" — мовив зайчик смакуючи — "Я б з десяток таких з’їв!" Подивився на нього його найкращий друг — сіренький вовчок, та й сказав: "І куди б вони тобі влізли? Ти ж більше ніж п’ять не подужаєш!" Заплигало зайченя. Зачепили його слова товариша. "То ти погано мене знаєш, друже! Я й двадцять цукерок зможу з’їсти!.."" (Євген Дмитренко)

 

 

 

"Зібрався якось вовк до річки, риби половити. Прийшов, поглянув, а довкола — тиша. Дістав він вудку, наживив на гачок черв’ячка, закинув його у воду та й спостерігає за поплавком, спершись на стовбур акації, що росла на березі річки. Сидить й чекає. І хоч навколо дув легкий вітер, а кущі та віти дерев час від часу поволі хиталися, поплавок рибака ніби стояв на місці. Аж раптом, смик-смик. Зрадів вовк, підскочив та як смикнув вудку. Дивиться, а на гачку рак повис. Засмутився сіроманець й відпустив його назад до води. У цей час, прилетів грак. Примостився на гілці старого дерева, та й спостерігає за вовком..."  (Євген Дмитренко)

 

"У старому лісі, між високих хвойних дерев, знаходиться школа для звіряток. А у тій школі навчаються дітки усіляких тваринок: лисичок та вовків, зайчиків та хом’ячків, білочок та черепашок. І є в тій школі вчителі, які вчать писати та читати; є директор та завуч, коридори та класи, зошити та книги, уроки та перерви… та все-все-все інше, що є у звичайних школах. І от якось на уроці, запитав вчитель у першокласників, хто їхній найкращий друг, і всі вони одразу почали вигукувати..." (Євген  Дмитренко)

 

 


Всього:
763
Поточна сторінка: 1
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Великдень (Пасха)    Зірка Мензатюк    Всеволод Нестайко    Микола Трублаїні    Ярослав Стельмах    Емма Андієвська    Петро Гулак-Артемовський     Галина Малик    Софія Майданська    Леся Українка    Олена Пчілка    Василь Сухомлинський    Богдан Лепкий    Наталя Забіла    Михайло Коцюбинський    Катерина Перелісна    Книжковий огляд   
Топ-теми