Публікації за тегом: Казки

Сортувати:    За датою    За назвою

"У одному дворі жив собі маленький півник. Той півник наче і не поганий був і друзів мав і маму слухав, і з татом-півнем щоранку кукурікати ходив.  Одного дня  вийшов він на вулицю погратися і надумав сходити у сусідній двір та й проситься у мами. "Чому ж тобі Півнику у нашому дворі не грається?" — питає його мама курочка. Он глянь, качури повиходили. Іди з ними по воду! "Пхе, вони ж старі! Знову будуть теревенити про свої річки… Скучно-о-о!" "Добре, он глянь, курчатка коричневі повиходили! Зараз будуть бігати! Іди, сходи до них!" !Ще тільки я з малявками не водився, — незадоволено кукурікнув малий. — Ну пусти мене, хоч на трішки!"" (Юлія Хандожинська)

 

"На верхній полиці стояв чайний сервіз. Шість чашечок з блюдечками і чайник — пузатий, червоний в горошок. Чайник стояв, як маяк, пишався своїми горошками, а носа, носа задер аж до самого неба!  Ні з ким чайник не полюбляв товаришувати і вважав, що то не гідне діло —  спілкуватися із звичайним посудом, адже він був не простим чайником, а святковим. Діставали його лише на великі свята, або коли гості поважні приїжджали, тож від таких справ чайник вважав себе «пупом» усього кухонного начиння. Бувало, прибіжать чашки, аж рум’яні після чергової порції чаю, або пахнуть малиною після свіжого компоту. Щасливі — щебечуть, радіють. А чайник — зирк на них: "Та що ви? От я!  Я — не простий чайник, а святковий! З мене найповажніші гості в цьому домі п’ють! А ви? Що ви? Тільки й тратите свої обідки на прості чаї! Вас навіть у куточок кладуть. А от я ! Я на самій серединці стою!" І вже замовкнуть чашечки і мовчать, стоять собі скромно в куточку..." (Юлія Хандожинська)

 

"Лежав собі на сонечку маленький зелений огірочок. Ніжився він у променях, грів свою зелену спинку, аж раптом світло затулила йому тінь від листка старого хрону. — Гей, хрончику, забери свій листочок, будь ласочка! Мені не вистачає сонечка, — жалібно пропищав малий огірочок. — А хто це там говорить? — пробурмотів старий. — Це я, огірочок! Осьдечки я! — Я що, сліпий? Усе зелене — і нічого, і нікого я там не бачу, а тому не буду забирати свого листя, — буркнув хрін і навіть не ворухнувся. — Що ж робити? — подумав малий. — От, якби я був червоний, то мене відразу було б помітно! Потрібно діяти!.." (Юлія Хандожинська)

 

"На вітрині крамниці красувалися шоколадні цукерки. Вони виблискували кольоровими фантиками. Радували око різнобарвними відтінками і  вабили своїм запахом покупців. — Ой, я настільки приваблива, що мене полюбляють усі, і дорослі, і малі, —  хизувалася «Ліщина», — а плаття, платтячко яке! Зелененьке у золотий горішок! — Ой, то твої горіхи усім в зубах застрягають! Теж мені знайшлася цукерка ! — єхидно перебила її сусідка. — Ти —  довга і зелена, як качан кукурудзи, нічого особливого!  А ось я! Я! Кругленька, як яєчко, а платтячко — біленьке в горошинку! А що вже смачна! Тільки й чути, як діти біжать і кричать: «Хочу «Ко-ко-чоко»!  Хочу «Ко-ко-чоко»!» —  і зліва, і справа! — нахвалювала себе кругла цукерка — та так, що мало із полиці не звалилася..." (Юлія Хандожинська)

 

Наталя Забіла. Кіт і півник. Віршована казка. Малюнки Дмитра Шавикіна."Була собі хатиночка, 
навколо неї пліт.
Жили в хатинці півничок 
і сірий кіт-воркіт.
Кіт зрання та до вечора 
у лісі полював, 
а півник в хаті порався 
та квіти поливав."
(Наталя Забіла)

 

Painting by Mary Mapes."Мале кошеня прокинулося рано. А розбудило його буркотіння у власному животику. Малюк дуже зголоднів і не міг заснути. Бабці Христі в хаті вже не було. "Мабуть, бабуся пішла до корівки Квітки і незабаром прийде з повним цеберцем молока," – муркнуло кошеня собі під носик, перекрутилося на лежанці і заплющило оченята. Та буркотіння в животі не вщухало, а навпаки, гуркало, наче грім у небі. "Де ж  забарилася бабуся з молоком?"  кошеня стрибнуло з лежанки на підлогу і вперлося носиком прямісінько в двері, що вели на вулицю. Дверцята відчинилися. Кошеня висунуло спочатку ніс. Щось його щипнуло. То був морозець. Малюк визирнув з хатини і не повірив своїм очам – двір  побілів.  Випав перший сніг. Усю зиму на нього чекали, та зима була занадто теплою. І лише на початку весни вона на прощання застелила село білою ковдрою..." (Ксенія Бондаренко)

 

"У долинці, у лісочку
живе Зайчик в холодочку.
В нього є затишний сад,
насадив всього у ряд.
І смородинки, й порічок.
Й грушок, яблуньок... До дичок
прищепив, бо працьовитий.
Ще й тинка зумів зробити..."

(Галина Римар)

Ксенія Бондаренко (Ксенія Лелека)Читаймо та слухаймо цікаві казочки та оповідання для малят від Ксенії Бондаренко.

 

 

 

 

 

 

Ксенія Бондаренко (Ксенія Лелека)"Народилася я на Одещині, де й мешкаю зараз.  Маю двох діточок. Писати дитячі вірші почала несподівано для себе. Перший  віршик з'явився в серпні 2020 року, а вже через два місяці віршиків назбиралося  на цілу  збірку. Тому разом з читачами було вирішено видати збірку дитячих віршів для дорослих і маленьких  під назвою "Веселе подвір'я".  Радітиму, якщо малятам сподобаються мої твори." (Ксенія Бондаренко)

 

 

 

"Бiдний нiчний сiрий метелик сидiв в темному вогкому льоху за бочкою з капустою. Сидiв вiн сумно, стуливши своï темнi крильця. Так смутно йому було, дарма що не був вiн там самотнiм, — мав-таки сусiда: сусiд той був лилик*; та з того сусiдства невелика була користь для метелика: лилик був неговiркий, понурий собi, та до того ще з якимсь презирством дивився на бiдного метелика, — сказано, нерiвня! Лилик сидiв тихо в своєму кутику, нi за чим вiн не жалкував, та нiчого й не бажав, хiба тiльки кутка ще темнiшого, щоб мiг сидiти там спокiйно i нiколи того прикрого, разливого свiтла не бачити. Правда, тут у льоху теє свiтло не дуже докучало, — а все-таки часами дехто надходив зо свiчкою, навiть часом i над бочкою нахилявся, набираючи капусти, — i се було дуже прикро лиликовi; коли б сила, вiн би теє свiтло крилами згасив навiки..." (Леся Українка)

 

"...  З того часу на світі з’явилось чотири пори року. Літо – період, коли панує тепло, як у добрі давні часи, осінь – коли всі збирають урожай, зима – коли земля спить і відновлює свої сили, і, нарешті весна, коли прилітає Стрітень, будить землю, і все розквітає. Адже Стрітень і Природа відтоді просто стали невидимі для людей. На згадку про ті давні часи люди влаштовують свято. А ще випікають невеличких жайворонків, якими закликають весну. Ви запитаєте, що ж сталося із Павуком? Він отримав по заслузі, і тепер щоосені наплітає купу павутиння, яке, політавши, бабиним літом падає людям до ніг." (Юлія Хандожинська)

 

Раїса Гончарова. Стріла на башті. Казка. Ілюстрація Олега Гончарова."На вихідні батько часто відвозить Русану й Данилка до бабусі, в заміський будинок недалеко від Києва. Удалині від міського шуму, практично посередині соснового лісу, заміський будинок сімейства Грицевичів був ідеальним місцем для ігор на свіжому повітрі й чудесного байдикування. Утім, цього разу все вийшло зовсім інакше. Нашвидку попрощавшись із татом, який кудись поспішав у Київ, за його словами, на ділову зустріч із мамою, Русана й Данилко відразу опинилися в обіймах бабусі, а кіт В'юн був негайно перепроваджений у будинок до своєї рудої подружки Плюшки. "Яка важка! ‒ бабуся Марія спробувала підняти Русану, але одразу відмовилася від цієї думки, схопившись за спину. ‒ Немов камінчиками набита, ‒ засміялася вона й сіла на диван. ‒ Не їж багато борошняного і солодкого, інакше принц навіть не подивиться у твій бік. Ти ж хочеш вийти заміж за принца?"" (Раїса Гончарова)

 

Раїса Гончарова. Капітан Нільс. Казка. Ілюстрація Олега Гончарова."Якщо ви вважаєте, що та історія з папугою-брехуном і скринею з піратським золотом закінчилась, то ви помиляєтесь. Не закінчилася! Як виявилося, пірати завжди приходять за своїми грішми. Але хто ж міг знати про це завчасно? В тім-то й річ, що ніхто. У вихідний тато привіз Русану й Данилка до бабусі Марії до заміського будинку. "Ведіть себе пристойно, дітлахи, ‒ застеріг їх тато, злегка стусонувши носком черевика переднє колесо свого автомобіля, перевіряючи колесо на твердість. ‒ Сьогодні в нас субота, а завтра в нас що?" "Завтра в нас неділя," ‒ жваво відповіла Русана й теж ударила кросівкою  колесо, хоча й не розуміла мотиву свого вчинку. "Правильно. Але є ще щось," ‒ відповів тато й ударив носком черевика ще й заднє колесо, перевіряючи і його на твердість..." (Раїса Гончарова)

 

Раїса Гончарова. Молодший гном Йола. Казка. Ілюстрація Олега Гончарова."Іноді, хоч ти встав зранку на праву ногу, день складається так, ніби ти встав на ліву ногу. Тобто перед тим як встати з ліжка, ти все зробив правильно. Висунув з-під ковдри праву ногу, швидко поворушив пальцями, тихенько прошепотів "шумба-бумба", почухав правою ногою за лівим вухом і тричі прокричав півником. Але день усе одно видався не таким, як тобі хотілося... Що ж. Адже закляття теж бувають різними... Трохи недоворушив пальцями або ж недочухав за вухом ‒ і все. Всі твої приготування коту В'юну в лоток... Так і було того дня, коли тато в черговий раз повіз Русану з Данилком в заміський будинок до бабусі Марії. "Ти чому такий похмурий? ‒ запитала бабуся в Данилка, погладивши його по голові. ‒ Подивись, який сьогодні чудовий день!" "Для кого чудовий, а для когось ‒ дуже поганий." "Чому так?" ‒ бабуся Марія скорботно склала губи..." (Раїса Гончарова)

 

Раїса Гончарова. Ножиці. Казка. Ілюстрація Олега Гончарова."Одного разу Русана й Данилко сиділи біля відкритого вікна, пускали мильні бульбашки та рахували лисих. Лисих було реально мало, оскільки багато хто з перехожих йшли по вулиці в капелюхах, кепках, бейсболках і банданах, а тому визначити, хто з них лисий, а хто ‒ ні, дітям було досить складно. Видувши чергову порцію мильних бульбашок на голови городян, Русана раптом помітила маленького павучка, що швидко спускався по ледь помітній павутинці, розгойдуючись на протязі. "Дивися, Даню, павучок прийшов до нас у гості. Можеш його піймати й засушити для Золотої Монетки Удачі." "Ні. Він ще маленький." "А якщо бачиш павучка, то це яка прикмета?" ‒ Русана потягнулася пальчиком до павучка..." (Раїса Гончарова)

 

Раїса Гончарова. Принцеса та лицар. Казка. Ілюстрація Олега Гончарова."Одного дня мама повела Русану й Данилка до історичного музею, в якому вона працювала науковим співробітником. Дітям подобалися ці походи, оскільки, поки мама була зайнята своєю роботою, вони півдня були самі по собі в цьому величезному приміщенні, а ще вони полюбляли також гратися у внутрішньому дворі музею. Але цей день у мами почався з невеликої неприємності: хтось знову забруднив мережива на одязі воскової фігури принцеси Агнії, котра була встановлена в "Королівській залі". "Ну ось, знову! ‒ неголосно обурювалася мама, дивлячись на патьоки воску. ‒ І так щороку. ‒ Не встигаємо чистити від воску її мережива! І зовсім незрозуміло, хто б міг це робити. З року в рік одне й те саме. Але тут питання навіть в іншому: як він це робить?" Цей зловмисник. І що саме неймовірне, в залі є камери відеоспостереження, які не можуть його зафіксувати. Цей зловмисник забруднює одяг принцеси в один і той же день. Увечері все чисто, а вранці ‒ полюбуйтеся! Коротше кажучи, робити нічого, і мамі зі співробітницею довелося до першої години дня очищати від воску тонкі мережива принцеси Агнії..." (Раїса Гончарова)

 

Раїса Гончарова. Старе горище. Казка. Ілюстрація Олега Гончарова."Досить часто Русана з Данилком гостювали у ще однієї бабусі ‒ Богдани, яка жила на околиці Старого міста. Правда, їхнє спілкування з бабусею час від часу переривалося дзвінком з передпокою, і тоді бабуся надовго перебувала у своєму кабінеті з черговим учнем, котрому вона давала уроки гри на роялі. В такі хвилини діти, залишившись без догляду старших, від нічого робити, дивилися по телевізору мультфільми, читали чи діставали зі скрині свої старі іграшки. Данилко, як правило,  розкладав свою залізну дорогу, а Русана діставала з бездонної скрині свої ляльки та починала причісувати іграшковим гребінцем їх злежане різнокольорове волосся..." (Раїса Гончарова)

 

Раїса Гончарова. Старий годинник. Казка. Ілюстрація Олега Гончарова."Іноді люди хворіють. Так буває, і з цим нічого не поробиш. Одного разу бабуся Богдана провела в лікарні майже два тижні. Данилко із сестрою дуже за нею дуже скучили. А ще скучив бабусин кіт Пажера. Він подовгу лежав на підвіконні, поглядаючи на перехожих, а ввечері забирався на бабусине ліжко й влаштовувався спати на її подушці. Дні тяглися повільно, немов би хтось наступив часу на його довгий плащ... І якось одного погожого дня тато, нарешті, привіз бабусю Богдану з лікарні додому. Бабуся була трохи блідою, але посміхалась своєю вічно молодою посмішкою. "Обережніше діти, ‒ весело застерігав батько Русану й Данилка, які одразу зависли в бабусі на шиї. ‒ Ви ж не хочете, щоб бабуся Богдана знову зламалася? Інакше мені доведеться везти її назад до лікарні. Вона ще занадто слабка..."" (Раїса Гончарова)

 

Раїса Гончарова. Страшне дзеркало. Казка. Ілюстрація Олега Гончарова."Якось, прокинувшись трішки раніше, ніж зазвичай, Русана звісила голову зі свого ліжечка й запитала у Данилка, котрий спав унизу: "Ти спиш?". Данилко їй не відповів, бо спав. Тоді Русана ще трішки пострибала, поспівала, трішки почитала, пошелестівши сторінками книжки, поплескала в долоні й голосно порахувала до п'яти. Далі рахувати їй було ліньки. Але Данилко продовжував спати. "Як несправедливо, ‒ подумала Русана. ‒ Коли ти маєш бажання пограти в слова з тим, з ким ти хочеш пограти, той спить, не звертаючи на тебе жодної уваги". ‒ І кинула в Данилка подушкою. На цей раз все вийшло. Данилко не просто прокинувся, а підхопився з ліжка, наче його ошпарили кип'ятком, спросоння кліпаючи очима..." (Раїса Гончарова)

 

Раїса Гончарова. Стріла на башті. Казка. Ілюстрація Олега Гончарова."На свій день народження Данилко, нарешті, одержав у подарунок бінокль. Справжній! Справжнісінький! Десятикратний. Чесно кажучи, бінокль Данилко замовляв ще на минуле Різдво. Але, як ми вже знаємо, вони з Русаною і батьками гостювали в Америці, у дідуся Василя, і Санта-Клаус тоді застряг у димарі каміна, тому й не зміг виконати замовлення Данилка. Так буває. Тим більше, що діти під час своєї поїздки на оленях не подумали про подарунки для себе та все, що було у великому мішку Санта Клауса, просто роздали іншим дітям. Але тепер бажання Данилка і бажання його батьків зійшлися в одній точці, і в його кімнаті з'явився новий мешканець у коричневому футлярі з тисненої шкіри та ще й з величезними блискучими очима ‒ лінзами..." (Раїса Гончарова)

 


Всього:
927
На початок
Попередня
Поточна сторінка: 10
5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Великдень (Пасха)    Зірка Мензатюк    Всеволод Нестайко    Микола Трублаїні    Ярослав Стельмах    Емма Андієвська    Петро Гулак-Артемовський     Галина Малик    Софія Майданська    Леся Українка    Олена Пчілка    Василь Сухомлинський    Богдан Лепкий    Наталя Забіла    Михайло Коцюбинський    Катерина Перелісна    Книжковий огляд   
Топ-теми