Публікації за тегом: Казки

Сортувати:    За датою    За назвою

Ван Гог. Зоряна ніч. Картина Олега Шупляка."Чому людей лякає це просте слово “млин,” яке пахне вітром, і сонцем, і духмяним зерном, мука з якого так лоскоче у носі, що хочеться навіть чхнути, згадуючи це все. Що в ньому особливого? Ця казка зовсім не казка, а найправдивіша історія в світі. І якщо колись тобі стане лячно в моторошній темряві, згадай її. Десь далеко-далеко, куди й дороги немає, стоїть невеличке село. Село, як село: хатки з садками, церква з дзвіницею, ставок з рибою, ліс, ріка і млин. Все, ніби, звичайне, але коли хтось промовляє останнє слово, то всі хрестяться і тихцем плюють через ліве плече. Чого ж бояться селяни? А невже я не сказала, що в цьому селищі не оди вітряк, а два? Один — новий і веселий, в якому мелють муку і обмінюються плітками, а інший… лише поглянувши на нього стає моторошно. Старезний, чорний від тисяч вітрів і дощів, похилений і розсохлий, він стоїть на пагорбі, моторошно завиває вітром в щілинах і дивиться на село єдиним віконцем під дахом, ніби погрожуючи кострубатими крилами. Кажуть, що в ньому живе нечиста сила. А все тому, що…" (Оксана Давидова)

 

Казки для дошкільнят. Оксана Давидова. Як карасик побачив новий світ, набрався розуму, дізнався про зелених риб і знайшов друга. Казка. Дитячий журнал  — Мамине сонечко 2-5, № 12, 2018 р. Ілюстрації Катерини Степаніщевої."Карасик був ще зовсім маленький – він народився лише цієї весни. І йому все-все було цікаве. Він веселився під теплими сонячними промінчиками, які прогрівали воду в рідному ставку карасика. Промінчики світили крізь зелені водорості і здавалося, що тут цілий підводний ліс! В ньому так весло було грати в хованки разом з іншими рибками! Та одного дня стало трохи прохолодніше. Сонечко світило вже не так ясно і у підводному світі стало похмуро. Карасик задивлявся вгору розмірковуючи – чому це могло статися? Він бачив, що поверхня води стала мутною і по ній бігли хвилі. Раптом якась зелена риба з’явилася вгорі, просто на поверхні води. Звідки вона взялася?! А за нею так само нізвідки з’явилася ще одна зелена риба, і ще… Вони плавали тільки вгорі, на поверхні води, і не пірнали глибше. А карасик так хотів з ними познайомитися!.." (Оксана Давидова)

 

Оксана Давидова. Казка про сміливу кицьку. Ілюстрації Катерини Радько. Журнал Барвінок № 7 2002 року. "Біля невеличкого кущика на асфальтованій доріжці лежала сіренька кицька. Тепле сонце гріло її смугасту спинку, а вітерець злегка ворушив м'якеньке хутро. Киці так було хороше, що вона навіть тихенько мурчала. Ви також почули б це, якби нахилилися до самого її чорного носика. Але вам би це нізащо не вдалося, бо вона ж не будь-яка домашня кицюня, якій лише б пеститися. Вона – поважна вулична кішка. В неї навіть імені не було. Цей день дійсно був гарний: сьогодні киця піймала мишку та знайшла дві риб'ячі голови. І так приємно було дрімати на сонечку!.. Але ж вона ж не яка-небудь домашня кицюня, а поважна вулична кішка, тому, як раптом щось зашурхотіло, вона сторожко підняла вушка та заблищала зеленим оком..." (Оксана Давидова)

 

Оксана Давидова. Автомобільний фей. Казка для дітей — читати та слухати, відео українською онлайн""От я зараз фортецю побудую! Височенну! Ще й прапор на верхівці пластиліном приліплю. Отак. Вороги наступають! Наші не здаються. Ура!!!" — Сашко грався кубиками та солдатиками. Саме зараз підступні гобліни нападали на фортецю, а сміливі козаки мужньо відстрілювалися кульками з папірців. І перемагали! Ой, що це?! Пробій у стіні фортеці! Куди поділися цеглини з надміцного дерева?! Настя! От капосне дівчисько! Забрала кубики. Тепер вороги зможуть вдертися до фортеці!.." (Оксана Давидова)

 

 

365 казок на ніч. Оксана Давидова. Пензлик, олівець і мальований зайчик. Казка для дітей

"У коробці з фарбами жив пухнастий пензлик. Його держачок був зроблений із соснової палички, а м’якенький кінчик — із м’якенького хвостика білочки (вона сама колись дала трохи свого хутра, щоб пензлик зміг малювати найкращі малюнки!). Тож хоча пензлик і був зовсім новим, він пам’ятав, як вітер гойдає гілки і як захоплює подих, коли перестрибуєш із гілки на гілку. "Про що ти весь час думаєш?" — запитував його якось гострий олівець. "Я згадую про той час, коли був гілкою сосни та хвостиком білки. Який я був швидкий!" "А тепер? Ти ж пензлик — і можеш намалювати будь-що. Навіть найшвидший літак чи навіть ракету!"" (Оксана Давидова)

 

Оксана Давидова – дитяча письменниця, редакторка, упорядниця, літературна редакторка та книжкова оглядачкаОксана Давидова – дитяча письменниця, редакторка, упорядниця, літературна редакторка та книжкова оглядачка. Народилася і живе в Києві. Закінчила Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Але вчителькою так і не стала, адже ще під час навчання в університеті почала писати й публікуватися. Пише і для малюків, і для школярів, і для підлітків.

 

 

 

Колядки. Картина Івана Горобчука (фрагмент)"— Матусенько, коли прийде Різдво, постукає у дім наш справжнє свято? — пита малеча ненечку свою.
 Вже скоро, моя радість, Святий Вечір.
 Перед Різдвом так затишно стає, і свято це  найкраще з-поміж всіх!  матусі в очка загляда мала.
 Так, пташенятку,  мама додає, і  пригортає донечку, свій цвіт. 
А в цей час не Небі Світлий Дух Різдва бере свого Дзвіночка, Золоту Вагу і з Благословення Творця вирушає у мандрівку планетою. 
Для чого йому дзвіночок?
О, це дуже важлива річ! Бо його голос розганяє темряву і зло! 
Дзвіночок 
 щоби світла Радість Божа засіяла всюди, щоби добрими в душі стали усі люди. 
А вага 
 щоби важити наші думки і діла.
Спочатку Дух летить до овечок, бо ж вони першими побачили народженого Ісусика. Потім 
 до кізоньок, віслючків, корівок..." (Галина Римар)

 

Аліса Коломієць. Камея з морської мушлі (зимова казка для школярів). Світлина Аліси Коломієць"Ну, до чого ж невдалий день! Лара тупнула ніжкою і заплакала. Усі плани коту під хвіст! Як так можна з нею чинити? За що? Сьогодні Лара дізналася, що поїздка у Львів на Різдво скасовується. Ви можете собі таке уявити?! Вона вже спланувала, які атмосферні фоточки закине в інстаграм, скільки лайків назбирає за них. А які сторіз можна знімати на різдвяному ярмарку в центрі Львова! Та Міла лусне від заздрощів! І ось тепер усе скасовано. Більше того, вони навіть у Києві не лишаються. Лару і її меншого брата, цю приставучу п’явку, «маминого ведмедика» – дівчина з відразою поморщилася – відправляють у село до дідуся з бабусею. У село! На всі новорічні канікули Ну, за що? Лара втирала сльози брудною рукавичкою..." (Аліса Коломієць)

 

"Надворі хурделиці метуть, всі стежки-доріжки замітають. З вітром наввипередки бавляться, а, може, в жмурки. Жбурляються сніжинками у вікна, попіддашшю шамкотять. А до малого Данилка чомусь так довго не приходить дядечко Сон. Мама кажуть, що тітонька Дрімота вже намазала йому повіки солодкою дрімкою. І Данилко ось-ось засне. Ну і де ж той Сон? Чи теж із хурделицями, метелицями та вітром забарився? А нині ж ніч Святого Миколая! І так хочеться швидше заснути, та щоб ранок хутчіш прийшов, а тоді… а тоді руку під подушку швидко засунеш, а там, може, книжка з гарними малюнками, а, може м’яч, а, може, фарби, олівці, цукерки, а, може, нові черевики, а, може, мобільний телефон із навушниками, а на підвіконні стоятимуть нові санчата чи лижі, а, може… Ну що ж це таке? Дядечко Сон так і не приходить. Ой! А це що за диво? У віконну шибку до Данилка заглядає якийсь хлопчик та посміхається. На ньому – срібляста шапочка та блискучий чи то білий, чи то голубий комбінезон. "Хто ти?" – здивовано запитує Данилко..." (Марія Деленко)

 

Аліса Коломієць. Казка про Виделкового Кота"Сніжне Янголя змахнуло пухнастими крилами і опустилося на гілку розлогого каштана. Зверху, з м’якеньких хмар, люди видаються такими крихітними, як сніжинки. І так само, як сніжинки, однаковими. Коли ж розглядати людей зблизька, то можна помітити багато цікавого. Люди бувають різними: веселими й сумними, добрими й злими, спокійними і роздратованими. Єдине, що їх завжди об’єднує, то це те, що вони дуже поспішають. Янголя не вперше сидить ось тут, у сквері біля метро, і спостерігає за квапливим рухом різнокольорових курточок, пальт і пуховиків. Зранку люди вибігають з розчинених дверей підземного царства, куди Янголя жодного разу ще не наважувалося зазирнути. А ввечері знову туди повертаються. Живуть там, мабуть..." (Аліса Коломієць)

 

"...У Світлій Долині в зоряній колисоньці лежала маленька зіронька. Така крихітна, що її не було видно за подушечкою й ковдрочкою з люльки. І це зовсім не дивно, адже народжена Світлиночка лише перед світанком, в кінці минулої ночі! Та вона вже знала, що обов'язково, як тільки завечоріє, має вийти на небо, усміхнутися-привітатися до всіх родичів-зіроньок і мешканців Землі й нарешті дізнатися про своє особисте місце на небозводі! Вона знає й те, що в їх роду споконвіків заведено, аби усі зірочки щоночі виходили на свій Пост і невтомно трудилися — світили й світили аж до появи перших промінців особливої зірки — Сонця, яке працюватиме вдень замість усіх-усіх інших зірочок! Тоді зіроньки можуть спокійно йти спати, щоб відновити свої Добрі Сили..." (Галина Римар)

 

"Одного ранку сіра гусочка йшла собі і мріяла. Хотілося їй сходити на базар та прикупити нового жупанчика і капелюшка. Нові черевички теж би не завадило на свої гусячі лапки причепити. А на шию — коралі червоні. — Ото б я була красуня! Справжнісінька леді-помпадур! А червоні коралі на моїй гусячій шийці, боже, ну справжня тобі лебідочка, — мріяла собі гусиня. Тож йшла наша гусочка стежинкою, аж раптом — щастя яке… назустріч гусочці калиточка біжить. Та не проста калиточка, а повнісінька грошей. — Ого скільки! — думає гусочка. — Та тут мені геть на усе вистачить. — Калиточко, калиточко, а куди це ти біжиш? — питає. — Ой, гусонько, нікуди я не біжу, так собі — йду по стежині. — А хочеш, калиточко, зі мною на базар?..." (Юлія Хандожинська)

 

"На невеличкій залитій сонцем галявині, посеред лісу прямісінько на самій середині стежини лежав собі хвостик. Пишний, руденький хвостик лежав, немов маленький горбочок, і тільки зрідка похитував шерстинками туди–сюди. І знаєте, нікому не було діла до нього, лежав він там, немов непотрібна річ. Можливо навіть він трішки сумував, та хто ж його питав про те? Довго чи не довго лежав собі хвостик і грівся під осіннім сонечком подекуди вкритий осінніми листочками. Якось пробігав біля нього зайчик. Аж глянь — а що ж це там блищить таке?.." (Юлія Хандожинська)

 

"Вечоріло... Сонечко швидко котилося по знайомій стежині то ховаючись, то вигулькуючи з-за дерев. Дмитрик сам до себе: "Швидше, швидше додому, а то мама більше ніколи не відпустить на стадіон." Щоб скоротити шлях, малий повертався через парк. Невеликий парк, ніби старовинний замок, ласкаво запрошував всіх до себе у гості. Старі дуплаві товсті липи ховали ціле військо комах, а подекуди й сови вигукували. А що вже про ворон говорити! Чорними зграями–хмарами вони перелітали з однієї гілки на іншу. Шукаючи затишку, кричали, сварилися, і це вони, мабуть, прикликали вітер, який непомітно прилетів і як справжній господар почав оглядати парк..." (Юлія Хандожинська)

 

"Друзі, сьогодні наш Добрик на ранковій Раді з Королевою усіх на світі добрих фей і з милими феєчками та мужніми принцами по своєму Чарівному екранчику запропонував: "Добрі мої, вітаю вас! Вельмишановна Королево, славні феєчки, мудрі принци! У цей день Доброти давайте створимо нову незвичайну Рослину!" Феєчки й принци замислилися, якої Рослинки ще потребує наш світ. І Королик продовжив: "Дерево-хатинку! Для діток Людей, Звірів, Пташок, Комах... Усіх добрих мешканців планети, які втратили своє житло..." "О, це потрібно!  Так, просто необхідно!!!" - радо схвалили рАзом феєчки. "Дуже добра, варта наших старань справа!" - підтримали і принци. Королева ж, яка про все на світі знає,  повідомила..." (Галина Римар)

 

"Жили-летіли сніжинки. А летіли вони на великий Сосновий Ліс. Уперше цього року. "От бачиш!— вигукувала, кружляючи, сніжинка Симка, з ідеально рівними голочками, своїй сестричці Асимці — з ідеально нерівними голочками. — А ти хвилювалася!.. Що не зможеш долетіти!.. Що не дістанешся до землі!.." "Я хвилювалася?.. Та я жартувала!.. Я ні на мить! Не сумнівалася!.. Що дістануся!.. До землі!" — гукала у відповідь Асимка. Вони впали плавнісінько на лапу. Кашкетику. Той облизнувся. Кашкетик — це білченя. Він сидів на старій поваленій гілці вже давно-давнісінько. Принаймні так йому здавалося. Чекав на свою подружку — білочку Коралю. Адже вони мали разом прострибати дорогу на Свято. Таке от завдання отримали у лісовій школі..." (Олена Більчук)

 

Ілюстрація Юлії Толмачової."Ранньою весною господиня взялася полоти свої Полунички. А їх у неї ой багато! Аж бачить – біля Абрикосок зріс молодий Полин. Пахучий, хороший! А вона дуже любить Рослини. Тож вирішила залишити його на грядці. От росте собі Полиночок та й росте. Коли довго нема дощику, господарка поливає всі Рослинки і про нього теж не забуває. А це прийшла пора славному Полиночку й зацвітати. Та ще ж якими квітами – світлими, сонячними, аж золотими! Яка  радість господиньці! Ранньою весною господиня взялася полоти свої Полунички. А їх у неї ой багато! Аж бачить – біля Абрикосок зріс молодий Полин. Пахучий, хороший! А вона дуже любить Рослини. Тож вирішила залишити його на грядці. От росте собі Полиночок та й росте. Коли довго нема дощику, господарка поливає всі Рослинки і про нього теж не забуває. А це прийшла пора славному Полиночку й зацвітати. Та ще ж якими квітами – світлими, сонячними, аж золотими! Яка  радість господиньці!..." (Галина Римар)

 

Галина Римар. Про Вишеньку та її славну родину. Казочка для малят. Світлина авторська

"Кожна з них по-своєму віталася з матусею і Світом! Листочки народжувалися тяжко, адже мали докласти великих зусиль, щоби розірвати свій товстИй захисний зимовий панцир! Зате потім перепочити, надихатися цілющого повітря, обзнайомитися з усім довкола і роздумувати про буття... Деревце пишалося своїми молоденькими лискучими синочками, замріяними донями, неабияк раділо кожною своєю клітиночкою за них! Що перебули холоди і змогли розкритися, бо без них і воно б загинуло, не мало б про кого піклуватися, а саме клопоти і є усім змістом його життя!.." (Галина Римар)
 
 

Аліса Коломієць – авторка творів для дорослих і дітей.

"Життя стає цікавішим, 
Якщо додати до нього віршів,
Смішних історій, цікавих фактів,
Де трішки казки, а більше правди."

(Аліса Коломієць)

 

 

 

 

"Оце подія сталася в лісі! У родині Зайців народилося Зайчатко! Всі звірі посходилися подивитися на нього. А воно ж гарне-гарнюсіньке! А крихітне, що в колисці шукати треба!  Одне лишенько — аж надто вередливе вдалося. Не дає спокою нікому ні вдень, ні вночі. Аби лише розказували йому казок та співали пісень. А як ні, то й саме не спить і нікому в лісі не дає. Усі вже забули, що таке сон. Вдень сплять на ходу, а вночі біжать Зайчатка колихати, аби хоч якось мамі Зайчисі та тату Зайцю допомогти. А ті вже ледве на ногах тримаються.  А старий Ведмідь аж із лісу втік, не витримавши отого крику. Та є від того вереску й чимала користь: відклало вуха старій Ведмедиці. І вона тепер чує, що в лісі робиться. І радіє, хоч і не спить. Невідомо скільки й тривала б ця історія, якби не старий Їжак. Якось зустрів він тата Зайця та й каже: "А збігав би ти до старої Сови. Може, чим халепі зарадить!" Послухав Заєць поради. Помчав аж ген на край лісу..." (Ольга Зубер)

 


Всього:
927
На початок
Попередня
Поточна сторінка: 7
2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Великдень (Пасха)    Зірка Мензатюк    Всеволод Нестайко    Микола Трублаїні    Ярослав Стельмах    Емма Андієвська    Петро Гулак-Артемовський     Галина Малик    Софія Майданська    Леся Українка    Олена Пчілка    Василь Сухомлинський    Богдан Лепкий    Наталя Забіла    Михайло Коцюбинський    Катерина Перелісна    Книжковий огляд   
Топ-теми