Публікації за тегом: Казки

Читаймо цікаві казки-легенди від Еліни Заржицької: «Про молодого музику Звенигора», «Про рибалку та русалку», «Сонячний чоловічок».

 

 

 

 

 

 

"Жив-був хлопчик. Мама називала його Котигорошком, а йому не подобалося. І бабуся називала його Котигорошком, і навіть мамина сестра тітка Ярина. Тільки тато називав "тезком", а хлопчик не знав, хто це такий. А йому все цікаво було знати. — Чому я Котигорошко? — запитав хлопчик у мами, а вона каже: — Почекай, я вареники варю. Ось доварю — і розповім. То він не став чекати, взяв свою булаву та й пішов світом відповідь шукати. Ішов, ішов, зустрів дракона. Той лежав у затінку під кущем будяка і дрімав. Голова в нього, як не дивно, була одна, і взагалі він був більше схожий на корінь старої яблуні, що росла зразу за хатою, але хлопчик знав, що то дракон. —Агов! — крикнув хлопчик і змахнув булавою. — Давай битися! Змій відкрив очі, здивовано покліпав ними і спитав.." (Марина Корж)

 

Марина Валеріївна Корж народилася 14.08.1968 року в м. Ромни Сумської області, де живе і дотепер. Пані Марина працює у дитячому садочку з дітками та пише для них чудові казочки та оповідання. Пропонуємо Вашій увазі ті з них, які авторка надіслала спеціально для наших любих читачів.

 

 

 

 

 

Читаймо залюбки добірку цікавих казок Еліни Заржицької з книги «Як черепаха Наталка до школи збиралася»: «Як черепашка Наталка Тришку та Соню хазяйнувати вчила», «Як черепаха Наталка у Школі Пішохода навчалася», «Як черепаха Наталка до школи збиралася».

 

 

 

 

 

Мене звати Тетяна Прокоф’єва. Я — з міста Покров, що на Дніпропетровщині.  Маю у творчому доробку 6 альманахів, де опубліковано мої поезії. Пишу від душі та серця. У кожен рядочок укладаю частинку добра. Вірю, що світло перемагає темряву!

 

 

 

 

"Звечоріло. У присипаній снігом нірці копошилися мишенята. — Мамо! Нам сумно! — Ось, насінинка. Грайтеся! — Не хочемо! — То беріть горошинку! — Ні! Ні! Ні! — понадували щічки мишенята. А найменше почало плакати. — А шишечку? — Хочемо! — закивали вухастики. — То чекайте на мене! — сказала мама мишка й мелькнувши хвостиком, вискочила з нірки. В завірюху, помчала вона аж за село, де росла висока сосна. Знайшла в снігу шишечку й подалася додому.
Аж, раптом, поміж сніжинок, залунав сміх..." (Ольга Зубер)

 

 

"Cвіт довкола тебе сповнений дивами,
Чудеса насправді всюди поруч з нами,
Просто треба диво розгледіти вміти,
Й дивуватись щиро, як маленькі діти!"

(Наталія Грегуль)

 

 

 

 

"Якось сидів Хом’ячок біля своєї нірки, та й мріяв, спостерігаючи за сніговою хмаринкою, що пливла над лісом. Аж раптом, вгорі закружляла Сніжинка, й вмостилася йому прямісінько на носа. — Ой! — аж чхнув Хом’ячок. — Ти хто? — Сніжинка, — відповіла крихітка. — Я й не чув раніше про таке звірятко! — поворушив носиком товстунчик. — Це те саме, що й метелик? — питає. — Ха-ха-ха! Звісно, ні! Я — крапелька замерзлої води. — Ой! Лишенько! То ти замерзла?! Стрибай до мене в нірку, зігрієшся! — Ні-ні! — усміхнулася Сніжинка. — Я гріюся, коли мені холодно! — А я гріюся, коли мені тепло! — чмихнув Хом’ячок. — Хочеш, розкажу таємницю? — спитала Сніжинка й пересіла йому на вушко..." (Ольга Зубер)

 

Мене звати Грегуль Наталія Миколаївна. Я киянка і пишу вірші українською та російською мовами. Два мої українські вірші «Україна» та «Колискова пісня» увійшли до збірки Новітньої Української Поезії під назвою «За межею означень», виданої в 2009 році в Івано-Франківську видавництвом «Місто НВ». Також я розміcтила свої вірші на сайті www.poetryclub.com.ua під ніком Vasilisa. «Колискову пісню» у виконанні учениці Березанської музичної школи (музика Анаталія Суського), розміщена на www.youtube.com. За освітою я педагог, викладач англійської мови та біології.

 

 

"У дрімучому лісі під найпишнішою ялинкою заховалася затишна хатинка. Біля хатинки – город. Біля городу – криниця. Біля криниці – лавка. В хатинці разом зі своєю жінкою і діточками живе сірий Зайчик. Живуть вони дружньо і щасливо. Їдять пироги з капустою, п’ють запашний чай з варенням і читають цікаві книжки. Кожен рік на Різдво Заєць згадує історію, яка трапилася з ним багато років тому, і яка поклала початок його майбутньому і щасливому життю. Сталося це, коли Зайчик був ще зовсім маленьким і жив із батьками та братиками у великій клітці в Зоопарку. Кожен день познайомитися з ними приходили люди. Вони посміхалися, весело спілкувалися і фотографували зайчиків. Все було добре. Та згодом їхню клітку вирішили полагодити і тимчасово перевезти родину Зайчика до іншого приміщення. Під час подорожі через ліс, у машини, що їх везла, пробилося колесо. Машину хитнуло і клітка з Зайчиком випала на галявину..." (Ольга Лапушена)

 

"...Отака пригодонька!
Враз ми вдома опинились.
Славним феєчкам вклонились.
А свічечка ще горить!
Будемо її гасить.
Завтра ждуть нові пригоди.
Хай ніхто не чинить шкоди!!!"

(Галина Римар)

 

 

 

"Маленька Сніжинка відкрила очі та посміхнулася: — Ура! Сьогодні я народжуюся у світ! Вона помахала на прощання Мамі-хмаринці, своїм братам і сестрам-сніжинкам, що також чекали свого часу, і полетіла з неба донизу. Вона падала і співала пісеньку, якої її навчила Мама-хмаринка..." (Ольга Швиденко)

 

 

 

"— Доню, ти братика забереш? Мама поспішає.Цілую вас, не сваріться, Люблю, до зустрічі! — Мама вилетіла з квартири, залишився аромат її парфумів  і довге: до зустрічі, Яна  любила бути головною вдома, коли мама на роботі, але ці  мамині чергування на кілька діб вона сприймала як зраду, особливо, коли наближалися вихідні чи свята. Хто так зміг втрутитися  в їхнє життя, хто? — Ну, Мікі, будемо готуватися до свята..." (Інна Паламарчук)

 

 

 

"День починався ранковою свіжістю. Після дощу  на асфальті дріботіли калюжі, поодинокі листочки неслися, немов кораблики. Христинка в червоних чобітках йшла, тримаючись за мамину руку. Кожного разу вона намагалася хоча б однієї ніжкою ступити у воду, але мама повторювала: — Христинко, не йди в калюжу, будеш мокра і брудна. — Мам,у мене ж чобітки,а вони чарівні. Я можу у них скрізь ходити. Мама була непоступливою..." (Інна Паламарчук)

 

 

 

"Біля свіжої глибокої вирви стояла геть порожня Пластикова Пляшка. Поряд від сильного вибуху задимілась і впала височенна багатоповерхівка!.. "Ух!!! Як трусонуло!!! Добре, що тваринок і людей нема, вивезли сміливці!" — подумала Пластикова Плящина. І тут поряд з нею після гарячої повторної хвилі щось дзенькнуло. Оглянулася — побачила поплавлену Скляну Пляшечку! Та ледь охолола, помітила Пластикову посестру й мовила. — Чуєш, що коять, бездушні? — Так, рідненька! Бачу і чую!! Тобі як? — Терпіти можна, жива. — Живи!!! Нам про це усьому плящиному роду розповідати!.." (Галина Римар)

 

"Ящірка уважно оглянула гніздечко в нірці — там все як слід: тепло, сухо і чисто. Адже саме сьогодні на світ мають з'явитися її перші дитинчата! Яка це радість! І відповідальність! "Маю негайно пошукати чогось смачненького для маляток! І відразу привчати їх до виживання-полювання!" — намислила вона й помчала надвір. І скоро притягла черв'ячка. Та й подумала: "Восьмеро малят — певно, цього їм буде замало..."" (Галина Римар)

 

 

 

 

 

Читаймо казки для дітей від Марії Романюк-Крижанівської: 

— «Ромашка», 
— «Вовк та Лисичка»,   
— «Дубок з рукавички»,
— «Кіт та Собака».

 

 

 

 

"О пів на десяту в неділю Лисичка і Єнотик прийшли до хатки Борсучка. А його немає вдома. Бачать: до дверей прикріплена записочка. «Друзі! Мене дуже несподівано запросили у гості. Не сумуйте, ключ знаєте, грійтеся біля каміна, шахи на столику, скоро буду) Борсучок». Звірята обтрушують сніг зі своїх узуванок, торкаються зачинених дверцят і разом промовляють: "Пресмачная паляниця з полуницею!" - і двері самі вмить розчиняються! Друзі входять у вітальню, чистесеньку, затишну, прикрашену різнокольоровими паперовими квітами і пташечками, на стінах - малюнки і світлини господаря в дерев'яних саморобних рамках, а в каміні за прозорою вогнетривкою стінкою враз сам розгорається вогонь. Вони ставлять на столі перед Дідухом принесену вазу з грецькими, ліщиновими горішками, гарбузовими й соняшниковими зернятами, сідають у зручні пуфики і чекають..." (Галина Римар)

 

"Коли на саме Різдво стоїть страшний тріскун надворі та помежи людьми, а дівчата, лякаючись справжнього морозу та всіляких дрібних морозенків, не ходять щедрувати, не пророчать статків та гараздів, то гаруй – не гаруй, а цілий рік не ведеться. Тогоріч і в нас був такий тріскун-льодовище, а ще й вітросвище. Дівчата не збирались попід вікнами, от біда взяла та й нагромадилась. Насунуло в село Лихо, якого піддобрити навіть не вдавалось. А чого тільки не робили! Для нього донесхочу готували величезну кількість різних страв: і печеню, і душенину, і голубці, і драглі, навіть борщик зі сметаною, щоб наїлось та відчепилось, – не помагає. Про заморське і не кажіть – в рот не брало..." (Галина Мирослава)

 

"День народження – улюблене свято всіх діток: привітання, подарунки, зустріч із друзями, смаколики. З нетерпінням чекав свого Дня народження і Богдан. Завтра йому має виповнитися одинадцять років, і він ще з вечора мріяв про веселе свято і подарунки. Вранці до його кімнати завітали батьки з привітаннями. Подарунків було багато: і величезний водяний автомат, і роликові ковзани, і яскравий скейт від дідуся Андрія, і багато смачних цукерок. А ще серед подарунків іменинник знайшов невеличкий червоний мішечок, в якому зручно вмостившись одна на одну, лежали три підписані коробочки. Перша з них мала назву «Відвага», друга – «Сміливість», третя – «Успіх». На дні мішечка хлопець знайшов записку «Відкрий ці коробочки, коли тобі не вистачатиме їхнього вмісту», і підпис «З вірою в тебе, твій батько». Богдан відніс мішечок до своєї кімнати і заховав його у шафі..." (Ольга Лапушена)