Проба пера: Кіра Селіванова (7 років). «Казка про Дору та білку»

 

 

 

Кіра Селіванова
(7 років)

КАЗКА ПРО ДОРУ ТА БІЛКУ

Частина 1

Жив був хлопчик Пер. Він був дуже розумний. Хоч йому було 10 років, він знав що таке «Роболітодоктояк». Роболітодоктояк — це хімія минулого, раніше чарівники її використовували як попадання в минуле. Пер був дуже добрий. Тільки хтось підходить, він виливає на нього роболітодоктояк, щоб він подивився що було в минулому. Всі повертались в минуле на декілька хвилин. Навіть на тварин він лив це.

Якось він полив зілля на білку, на неї воно не спрацювало, і вона стала як людина, все робила як людина, тільки вигляд мала як білка. Пер злякався, побіг додому. І потім несподівано захворів. Його хвороба була сильна від того, що він використовував забагато роболітодоктояку. Викликали лікаря, його забрали в лікарню.

Хвороба була занадто сильна і буде дуже довго лікуватись, тому для Пера зробили квартиру у лікарні.

Пройшов деякий час. На сьогодні Пер ще хворіє. Та білочка, яка стала як людина, бігала і раділа. Один раз вона збила з ніг одну дівчинку, яку звали Дора.

— Геть звідси, та дивись куди йдеш!

— Стій, дівчинко, вибач, я не хотіла!

Та Дора вже навіть не слухала.

— О, придумала! — сказала білка.

І перш ніж Дора дійшла додому, білка поклала їй на підвіконня горішок. Дора прийшла, а там в неї на підвіконні горіх. Вона прочитала записку: «Від білки Зіни, що тебе збила».

— Дуже приємно! — сказала Дора.

Знайшла ту білку і стала з нею дружити. Вони грали в різні ігри, та ось Дора попросила:

— Зіно, ти для мене настільки важливо, давай разом допоможемо Перу, моєму другові, він зараз хворіє, хоч квартирка в нього хороша, та він дуже сумує. Він ще довго буде хворіти, давай йому дамо печиво яке самі спечемо!

— Гарна ідея, тільки звідки нам взяти рецепт печива?

— Та в мене є.

На рецепті було написано: "Робимо тісто, тісто можна зробити будь-яким видом, робимо з нього кружечки, запікаємо в духовці, і за бажанням посипаємо посипкою (в духовці випікаємо 10 хвилин)".

І ось пекли вони печиво.

— Я рада, що моєму другові хочаб повеселішає, я подружилась з ним після того, як я тричі попала в світ минулого, — сказала Дора.

— А на мене це не спрацювало, і я стала як людина — сказала білка.

— Ну і добре, що не спрацювало, інакше я б з тобою не подружилася.

— Ну так, — сказала білка.

Ідеальне печиво.

— Ось ми й прийшли, — сказала Дора, постукавши у двері.

— Хто там? — відповів лікар — вибачте, я не ветеринар, якщо ви прийшли лікувати білку.

— Ні, ми прийшли навідати Пера, ось йому печиво принесли.

— Пер ваш друг? — спитав лікар.

— Мій друг, — сказала Дора. — Та білка ще може з ним подружитись.

— Ну тоді проходьте — сказав лікар.

І вони зайшли. Вони знайшли номер Пера і влетіли в кімнату.

— Пере! — закричали двоє.

— Привіт, Доро! — зістрибнув з ліжка Пер. — А це хто в тебе?

— Та це моя подруга білка, над якою не спрацював твій роболітодоктояк.

— Ой, мені не можна чути це слово, апчхи! — з його носу вискочили залишки роболітодоктояку.

— Оце ми тобі печиво принесли, самі спекли.

— Вау! - сказав Пер, спробувавши печиво, — впізнаю цей смак, — додав Пер. — Та щось у ньому змінилося.

— Це краще чи гірше? — спитала Дора.

— Краще, набагато краще.

— А то ми дружбу додали!

— А такого ж інгредієнту до не існує! — здивувався Пер.

— Якого інгредієнту? Дружби? Такий інгредієнт існує, просто його навіть додавати не треба! — сказала Дора.

— А як його використовувати? — спитав Пер.

— Та це просто готувати треба з друзями! — сазала Дора.

— Так цікаво! — сказав Пер.

— А я ще додам! — сказала білка. — Дружба звичайно сильніше за цей інгредієнт, але до печива додають часто горішки. Не тільки ж білки їх люблять!

— Так, з горіхами смачно! — підтримав білку Пер.

— Мені теж непогано, але я їх не люблю так сильно, як Пер. — визнала Дора.

— Так, Пер дуже любить їх. — визирнув з іншого кабінету лікар. — Ви вже багато порозмовляли з Пером, наступного тижня ще навідатимете, а зараз давайте я познайомлю вас ще з одним хлопчиком.

— Він теж хворіє? — здогадалося білка.

— Так.

— Щось у вас тут все хлопці і хлопці.

— Та в нас і дівчата є, — відповів лікар.

— Ну, добре, де там ваш хлопець?

— У пʼятому кабінеті, — сказав лікар.

— А Пер де? — спитала Дора.

— Пер у третьому, — відповів лікар. — Пішли краще до того хлопчика, його звати Ден.

 

 

І вони пішли, відчинили двері й зайшли до хлопчика, він був набагато молодший за Пера, йому було 5 років, ще й дуже сумний.

— Чому він сумний? — спитала Дора.

— Та він просто сумує, що хворіє, все добре.

Дорі було так шкода хлопчика, що вона йому дала печиво, що зробила саме для Пера.

— Хлопчику, заспокойся, — лагідно сказала Дора.

— Не чіпай мене! — сказав Ден.

— Хлопчику, я прийшла сюди, щоб тебе розважити, — сказала Дора. — Давай порухаємось, і потім я тобі дам печиво.

Ден ледве встав.

— Розумію, що ти неактивний, але не треба засинати.

Ден, Дора та білка танцювали, потім перший впав на ліжко Ден, а через пару хвилин повалились і ті.

— З тобою весело, — сказав Ден, — але я втомився. Можна мені печива?

— Звичайно, - відповіла Дора.

Ден з’їв аж чотири печива з восьми.

— Ой, нам треба вже йти, — сказав лікар

Дора зачинила двері.

— Ще когось навідаємо? — спитала білка.

— Шкода, в нас ще печиво на двох хлопців ще достатньо було б, — сказала білка.

— Ну, коли наступного разу прийдете, я ще покажу вам пару дівчат, — відповів лікар.

І вони пішли.

— Сьогодні так сонячно, — сказала Дора, сидячи є за столом з білкою.

— Так, але бачу що його затуляють хмари, — відповіла білка.

— Якщо б не вони, то ми б прогулялися, — сказала Дора.

— Так, відчуваю що вже й не буде сонячно.

— Не буде, — вилетіла з книжки якась відьма, з якоїсь казки.

— Ой, точно, — вистрибнула з книжки Білосніжка і взяла ліхтар.

І так усі персонажі.

— Як це! Ні! — закричала Дора.

Потім прокинулася і все зрозуміла.

— Фух! Це був просто сон.

Дора відкинула подушку, встала, і почула слова: «Це не просто сон, він пов’язаний з реальністю, твого Пера повезуть у Грецію, і ніколи не повернуть, а тобі, Доро, теж буде не до сміху!»

— Звідки це? І чому це мені буде не до сміху?

Дора подивилася на телефон, і побачила там якийсь дивний номер телефону, він їй дзвонив і сам відповів! І потім прозвучали ті ж самі слова.

— Усе, це щось не потрібне, — сказала Дора, — тобто не важливе.

Дора спробувала вимкнути телефон, та в неї не вийшло.

— Хай краще в мене не буде телефону, ніж мені буде не до сміху.

І побігла Дора сходами вниз, там, де білка вже чекала на неї їсти.  

— Доброго ранку, — сказала білка.

— Доброго ранку, але дивись...

Дора піднесла телефон і пролунали знов ті самі слова.

— Що це? — спитала білка, — що, як це можливо?

— Ну, якось можливо, — відповіла Дора.

— Та ні, я про те, що в моєму телефоні були такі ж самі слова, тільки що! Не тобі буде не до сміху, а мені!

— А номер такий самий? А сон страшний був?

— Так, такий ж, і сон також був. — відповіла білка.

— Значить, сон таки пов’язаний з реальністю — сказала Дора.

— А от я не розумію, чому Пер поїде в Грецію, — сказала білка.

— О, до речі, я теж. — відповіла Дора. — Давай, перевіримо лікарню, після того, як поїмо.

— Давай, — погодилась білка.

Ось вони поїли і пішли. Постукали у двері. Нікого не було. Ще раз — все одно ні. Тоді спробували самі відчинити — двері були відчинені!

Зайшли вони, погукали:

— Агов! Є тут хоч хтось?

 

 

Та нічого не було чути. Вони обійшли всі кабінети, не було ні Дена, ні Пера. Та вони знайшли телефон лікаря!

— Гадаєш, там пролунають ті ж самі слова? — спитала Дора, побачивши на екрані той самий номер.

Але пролунали інші, такі: «Лікар, лікар, там, де Ден і Пер, тадам-тадам!».

— Але ж говорили, що тільки Пер буде в Греції, а тут ще й Ден! — сказала білка.

— Та всі, хто тут був, попали в Грецію! — сказала Дора.

— Стоп, а до чого тут сон пов’язаний? — спитала білка.

— Скоро дізнаєтесь. — сказав ще один телефон.

— Ох, ще й телефон Пера. — сказала Дора.

— А в нього є телефон?

— Є, є, тільки мова зараз не про це.

— Ну добре, про сон зараз не говоримо, сказали, що ми скоро дізнаємось. — сказала білка.

— Добре, виходимо із лікарні і летимо в Грецію.

— Ти що? Це ж дуже коштовно! — сказала білка.

— Та якось воно буде, — сказала Дора і взяла білку.

Це ж треба — купила квитки! Зібрались і пішли до аеропорту. Минуло дві години, і вони в літаку вже займали місця.

— Наш номер 15! — сказала Дора, і показала все білці.

Вони сіли, і Дора сказала:

— Думаю, що раз Пер у Греції, то крім цих, там всі підказки.

Потім вони долетіли саме туди, де був Пер, Ден, лікар, та ще якісь хворі діти!

— Ми приїхали сюди щоб вилікуватись, а тут ви! — зрадів Пер.

— Ми тут лише з однієї причини, — і Дора розповіла йому всю історію.

— Це напевно якийсь жарт, я нічого про це не знаю. — відповів Пер.

— Ну, добре, ми будемо шукати далі. А ви будете залишатись тут, чи ні? — спитала Дора.

— Так, тут, он наш будинок. — сказав Ден.

— Добре, тоді ми знаємо де вас шукати! — відповіла Дора.

Вона разом з білкою пішла шукати підказки.

— Ой! Там кошенятко на дерево залізло! Я його дістану! — сказала білка і скочила з рук Дори.

— Діставай! — крикнула їй Дора.  

— Я дістала! Але під нею був якийсь папірець! — крикнула білка.

— Неси його сюди, може це підказка! — крикнула білці Дора.

Білка так і зробила.

— Ну що там? — спитала Дора поглянувши на папірець. — Тут нічого немає. Він порожній!

Потім ці двоє перелякалися, бо там з’явилося обличчя і щось говорило:

— Це я вам давав усі підказки, але виходить, що я злодій, тому я вам спеціально не дав пройти цей квест! Куди б ви зараз не бігли, попадетесь у мою пастку! Ха-ха-ха!

Так вони й попались.

— А він навіть за нами не слідкує, напевно знає, що ми не зможемо втекти. — сказала білка.

— Але ми все-таки зможемо, — сказала Дора, — зробимо мотузку.

Зробили і вилізли.

— Сподіваюся, він ще не забрав підказки, хочу пройти квест.

— І я теж.

Вони пішли в будинок Пера.

— Виглядає, як будинок, а всередині — лікарня! — здивувалась білка.

— Ну, звичайно, це ж будинок-лікарня! — відповіла Дора.

— Стрибе, Стрибе, дивись що в мене є! Ну, Стрибе!

— Дене, я ж говорив, що він спить! — відповів Пер.

— Ну, я просто хотів його погодувати! — сумно сказав Ден.

— Що тут таке? — спитала Дора.

— Та тут Стриб спить, а Ден хоче його погодувати.

— А, так це не проблема! — відповіла Дора. — У мене є ідея! Давай цю морквинку розділимо на дві частини, одну покладемо йому, і йому присниться сон про моркву, а другу потім йому дамо!

— Хороша ідея! — зрадів Ден.

Так вони і зробили. Але потім, у другій частинці Дора помітила папірець. «Це точно підказка», — подумала Дора і сказала це вголос.

— Яка підказка? — спитав Пер.

— Ну Дора ж тобі історію розповідала, — вистрибнула білка.

— Ну я ж вам говорив, що я про це нічого не знаю.

— А я ж думала ти знаєш, це ж пов’язано з тобою, бо там говорилось про тебе, — сказала Дора. — Добре, сама подивлюсь.

— Зі мною, — додала білка.

— З тобою, з тобою, — сказала Дора.

— Ну що там? — запитала Дора яка чекала, коли білка розбереться, що намальовано на папірці.

— Я не розбираюсь в цих ваших людських каракулях, — сказала білка.

— Дай-но сюди, — сказала Дора. — Це не каракулі, а ребус!

— Берус? — перепитала білка.

— Та який берус? Ребус!

— А що це?

— Це зашифровані малюнки та слова, від яких іноді віднімають літери. Ось наприклад це: «що то за квітка?»

— То мак, — відповіла білка.

— Правильно, сказала Дора. — І ще надаємо слово «арони». Он, бачиш, написано...

— Вийде слово «макарони»! — сказала білка.

— Правильно, оце ще тобі легкий ребус, а є складнющі! Ну це не такий складний, але отакий ще є: теле «фонтан (мінус 3 останні літери)».

— О-о-о, це я не знаю, що це за коми, — сказала білка.

— Це не коми, ті штуки віднімають літери, наприклад: Тут їх троє, і вони в кінці. Значить, треба відняти три останні букви. Вийде «фон». І додаємо «теле» до початку. Вийде «телефон». Так, добре, не відволікаємося, пишемо: маакаароонии. Готово. О, диви, спрацювало, — сказала Дора білці, — тільки не розумію що це означає, якийсь хлопчик тут.

— Ти що, Дена не впізнала? — засміялась білка.

— А-а-а, точно! — сказала Дора.

Тут написано поговорити з Деном, почати розмову таким запитом: «Дене, я хочу з тобою поговорити. Навіщо ви з лікарем приїхали в Грецію і стали жити тут?» Його відповідь потім вам допоможе.

Так вони підійшли до Дена і сказали:

— Дене, ми хочемо з тобою поговорити.

— Добре, — сказав Ден. — Що ви хочете в мене спитати?

— Навіщо ви з лікарем приїхали у Грецію, і стали тут жити?

— Ну, ми взагалі приїхали вилікуватися, але захотіли тут жити.

— Але як? — спитала Дора, — ми ж скоро їдемо з Греції, і ми не будемо бачитися!

— Ну, не знаю, я тут наймолодший, я нічого не вирішую.

— Ну, добре, завтра ввечері ми вже їдемо.

— Стоп, а що, ми більше не побачимо Пера? — спитала білка.

— Та це ж добре! І Дена не побачимо! Це ж ідеально!

— Не жартуй, Доро, я не попадусь на твої жарти! — засміялась Зіна.

— Я не жартую! Я серйозно!

— Я — до вбиральні! — сказала білка і побігла.

Вона пішла до будинку, тобто дуба — туди, де вирішили переночувати всі інші. Він називається: «дупло приємної пори». Білка подивилася на час: 18.47.

— Якщо будеш до мене звертатися, то називай мене «Дора the night»! — сказала Дора.

— Чому це? — подумала білка, і вже майже добігла до дуба.

Всередині нього був дерев’яний стіл та стільці, велике ліжко і туалет. Ще був кошик та килим. Всередині кошика була їжа. Килим був дуже хороший. Деякі діти грали в настільні ігри. Одна дівчинка лежала на ліжку, і Пер теж. Лікар з Деном їли фрукти.

— Народ, в мене новини, — сказала білка, яка тільки-но прийшла й зачинила двері.

— Хороші чи погані? — спитав Пер.

— Дивні, — відповіла білка.

— А які? — спитав лікар, доївши персик.

— Щось з Дораю не так, я сказала: «Шкода, що ми вже завтра їдемо», так, ні, не те я говорила, я говорила: «Так що, ми їдемо назад, виходить ми більше не побачимо Пера?». А Дора відповіла: «та це ж чудово! І Дена не побачимо, це ж така радість!». Я сказала: «Не жартуй, Доро, я на твої жарти не попадусь!». Вона відповіла: «Я не жартую!». Ось я і пішла до вас!

— Дивно, — відповів лікар, — я її принесу сюди.

— І ще я не зрозуміла, чому вона себе назвала «Дора the night».

Лікар прийшов до Дори, й взяв її.

— Відчепися від мене! - сказала Дора.

Та лікар вже її приніс.

— Ну що там? — спитав Dan.

— Я її тут огляну, — відповів лікар.

Тільки він її відпустив, вона втекла. Він її ще раз приніс і не дав їй втекти. Він зачинив двері на замок.

— Я тебе відпущу, коли огляну, — сказав лікар.

Він оглянув її, відчинив двері і вона побігла додому.

— Взагалі наді мною знущаються! — сказала Дора, вимкнула світло, і заснула.

А всі хто в дубі ще не лягали, грали в шашки.

Коли пройшло багато часу, лікар сказав:

— Так, бачу що на сьогодні ігор достатньо, — сказав лікар, і взяв у всіх шашки.

Ден грав з Ірискою, Пер з Каріною, а білка з Чіккою. Вони лягли спати.

— Лікаре, — не заснув Ден, — я розумію що Дора поїде, але її треба виправити.

— Спи або засни! — сказав лікар.

— Ну, лікарю!

— Завтра розберемось.

— Це від роболітодоктояку, — сказала Дора.

— Прокинулась, — сказала лікар.

— Хто прокинувся? — спитала Іриска.

— Дора, — відповів лікар.

— Що за Дора, я й не знала, що ім’я таке є, якщо ви маєте на увазі мене, то я — Дора The Night. — сказала Дора, і пішла собі.

— The Night, The Night... Чому вона себе так називає? — запитала білка.

— Стоп, це ж відгадка! — сказала Іриска.

— Яка відгадка? — спитав Пер.

— The Night перекладається як ніч, тобто її треба лікувати вночі!

— Бачу що ти теж в тій команді, у який я не розбираюсь, але Дора мені говорила, в її телефоні якісь дивні слова, страшний сон, і вони пов’язані... Я нічого не розумію. — сказав Пер.

— Ну, я не в їхній команді, але вони мені розповіли, я все зрозуміла.

— Ага, звичайно розумієш, тобі 12 років, а мені 10! — сказав Пер.

— Пере, достатньо вже, вік неважливий.

— Ну добре добре, не буду! — сказав Пер.

— Лікарю, хай Іриска побуде тут, а ми підем лікувати Дору, її треба вилікувати до 4-00, бо тоді починається ранок. А зараз 23-06, а, ну ще нормально! — сказала Каріна.

— Ну добре, пішли. — сказав лікар, — давайте вилікуємо, інакше вона залишиться такою назавжди, — сказав лікар.

— Ех, тут так добре, шкода що ми йдемо, — сказав Ден.

— Хоча, я я можу її сюди принести, — сказав лікар.

— Вона може прокинутись, — сазав Пер.

— Я обережно, — пообіцяв лікар. І невдовзі повернувся.

— Ну де, де Дора? — спитала Іриска.

— Та вона не спить, а в телефоні грає! — сказав лікар.

— Оце так! — сказала Каріна.

— Доведеться йти, — сказав лікар.

 

 

Всі пішли крім трьох дівчат, які раніше ввечері грали в шашки, це були Іриска, Каріна, і Чікка. Дівчата чекали півгодини, тому що лікар і всі інші пішли в будинок Дори. Вона образилась:

— Знову ви!

— Так ми тільки прийшли!

— Та ви мене кудись нести знову будете, зачиняти двері, і незрозуміло чому оглядати!

— Тобі пощастило! Ми тебе будемо оглядати тут!

— Ні, я від вас втечу!

— Тікай тікай!

Вона пішла в дуб, а там дівчата теж хочуть її оглянути! Побігла знову в дім, а там лікар її хоче оглянути. Вона вибігла і не заходила в дуб, а закричала весь двір:

— Нііі!

Вона прокинулась і сказала:

— Фух, це був просто сон, але те, що я не любила Пера та всіх інших, то був не сон. — Ой, що ж я наробила! Треба вибачитись.

Вона прийшла і сказала:

— Ой,  вибачте що я так вас не любила! Це щось у мене неприємне зайшло. Мені дуже шкода, що ми сьогодні ввечері їдемо з білкою, і ще про трьох оцих дівчат, я розкрила їхні таємниці — вони всі троє чарівниці.

— Ах ти, як ти розкрила нашу таємницю?! — запитала Чікка.

— Не зліться, дівчата, я оберу в нашу команду одну з вас, нам в команді потрібні чарівниці! Ми оберемо одну з трьох: Іриска, Каріна, Чікка. Це вирішать голоси. За кого ж голосів буде найбільше?

Минуло кілька годин:

— І виграла Каріна! — говорила радісно Дора усім, а сама стояла на сцені.

— Ура! — закричали усі глядачі.

А Каріні було соромно виходити на сцену, але вона вийшла.

— Добрий вечір,— тихо сказала вона.

— Давай, не соромся, давай! — підтримувала її Іриска, яка виглядала з-за сцени.

— Ну, добре, я сього… дні виграла і …, ні, я не можу, — сказала Каріна і пішла зі сцени.

— О, ні, глядачі розходяться! Треба наздогнати Каріну! — сказала Дора. — О, ні, це неможливо, я за неї скажу! Глядачі! Дивіться всі сюди! Каріна соромиться, вона виграла і буде в нашій команді!

Глядачі подивились без здивування і радості, і пішли собі.

— Ех, вони хотіли, щоб Каріна сама виступила. Ну, добре...
 
— Доро, нам вже треба їхати, — сказала білка.

— Добре.

Вони попрощались із Пером, і тільки-но сіли в літак, їх зупинив лікар:

— Стійте, ми з вами! Ми не хочемо з вами більше не бачитись!

— Так це ж чудово! Сідайте!

І вони полетіли. Наступного дня вони вже там.

Ось минуло 4 дні. Вони всі сиділи за столом і їли.

— А що це за штучка згори? — спитала Іриска.

— Не знаю,— сказала Дора.

— Ааа! Вона тягне Каріну!

То була рука монстра. Монстр посадив на підлогу Каріну.

— Чого тобі треба? — виглянула Чікка.

— Ох, малявкуню, мені потрібна оця ваша друга малявкуня, яку звати Каріна.

— І навіщо вона тобі потрібна?

— Щоб на неї подіяв неправильно роболітодоктояк, малявкуню!

— Хтось сказав «роболітодоктояк»? — спитав Пер.

— Довго пояснювати,— сказала Чікка. — І не називай нас малявкунями!

— Малявкуні від слова малі.

— Ну добре, називай нас як хочеш!

— А ти не забув що о 17-00 помирають усі монстри? — спитав Пер, і перезавів годинник.

Монстр впав. Каріна піднялася додому.

— Наш дуб перевозний, і ми його привезли сюди. Зараз буде сильний дощ, і ми можемо сховатися.

— А де ж той дуб, я його не бачу, — сказала Чікка.

— Он він, але вихід у нього під землею. Бачите, він трохи нижчий, ніж був, — відповів Пер. — Пішли!

Вони прийшли. Пограли, багато. І лягли спати.

— Дене, я знаю, наша історія закінчилась! Ніякого зла, оце точно! — приєдналася до Дена Іриска.

 

* * * * *

 

Частина 2

Третє диво

Минуло 4 місяці. Дора сиділа і робила подарунок для Каріни. У Каріни сьогодні день народження. Їй виконалося 12 років.

— Хмм… Думаю, можна додати декоративних троянд, ні, краще зайчика тут декоративного приліпити. Морквинку йому дати. Ой, точно, забула!

— Треба ще блакитну стрічку! Ах! Ще ж треба «З Днем народження» написати! Точно! Ах ти ж забувака, Доро! — говорила вона сама собі.

І доречі вони всі купили собі котика. Його звали Мусик. Зараз за дверима його гладить Іриска.

— Ну, нарешті, готово! — сказала Дора.

Та ось Дора почула стук. Це до кімнати бігли Пер, Каріна і Чікка. Дора швидко все сховала. Потім дістала при Каріні.

— Ну, це маленький подарунок. З Днем народження! Розгорни подарунок!

— Вау! Це ж блакитна стрічка! І декоративний зайчик! О, а це ж всередині шоколадка!

— А декоративні речі я роздрукувала, — сказала Дора. — А де білка? Щось її давно не чути! — запитала Дора.

— Та вона спить у нашому дубі, — сказала Чікка.

— Давайте, до неї підемо! — сказала Дора.

— Давай! — погодився Пер.

Вони пішли. Білка побачила Дору і інших.

— Я можу з вами піти! — сказала білка і вибігла з дуба.

— Щось дивне було з Дорою, а тепер з білкою, — сказав Пер.

— Ой, Пере, не згадуй мені, що було 100 років тому! — сказала Дора.

— Тобто 4 місяці тому! — засміявся Пер.

— Та все з білкою добре! — сказала Дора.

Але білка лежала біля дуба і не дихала.

— Вона що, загинула? — запитала Іриска.

Та ось вони побачили таку гарну дівчину, що усі побігли до неї.

— Ой, яка красуня! — сказав Пер.

— Та стійте, я ваша білка Жіна!
(Вона хотіла сказати «Зіна»).

— Красуня, напевно ти хотіла сказати не «білка», а Білченко, а саму тебе звати Жіна,— сказав Пер.

— Та послухайте ж мене, у вас є три дива: два перших вже давно пройшли, а це третє — я, ваша білка Зіна, що перетворилася на людину, і це було третє диво!

— Виходить, ти наша білка Зіна? — спитали Пер, Іриска та Каріна.

— Так! — відповіла Зіна.

Зіна пішла.

— Не знаю, що й робити, — сказала Дора.

— Чікко, там бублики продаються! — закричала Іриска, побігши з Чіккою до бубликів. А бублики продавав незвичайний хлопець на імʼя Дрів.

— Хто це? В нього такі бублики великі! — здивувалися Чікка і Каріна.

— Ой, дівчата, не прикалуйтесь, це ж мій двоюрідний брат Дрівчик! Він майстер по бубликах, але він не дуже добре ставиться до мене! — відповіла Дора.

— Ааа, зрозуміло.

Дора підійшла до Дріва.

— Ну, то хочаб дозволь мені одного бублика, а я тобі заплачу як за три бублика.

— Іди звідси геть! Я тобі й за мілльон гривень не дам жодного бублика! — сказав Дрів.

— Та все, йду йду, навіщо так кричати! - сказала Дора, сіла не пеньок і засумувала.

— Не сумуй, Доро! В мене в кишені є бублики, хочеш поділюся? — приєдналася Каріна.

— Ні, дякую! Я просто випробувала Дріва, чи він не змінився! — відповіла Дора.

— Доро, розкажи як він поводився з тобою у дитинстві! — зацікавилася Каріна.

— Ооо, мені було ще 3 роки! — відповіла Дора - ох, сестра моєї мами жила з нами. Значить і Дрів був тут. Мама Дріва ходила на роботу, а моя мама займалася домашніми справами, довелося наглядати моєму татові. Ми з Дрівом постійно сварились, але тато вважав, що це я завжди починала сваритись, і все  розповідав завжди моїй мамі, а вона не вірила і тільки говорила: Ой, чому ти думаєш що це все Дора робить, Дрів завжди був неслухняний, ти просто його не знаєш! Але він завжди вважав, що це все я починала, але це не так. Ой, Дрів взагалі наді мною іноді знущався, не знаю чого він мене так не любив. Ну, іноді тато по-справжньому вірив, що це Дрів почав, але рідко. Ось так!

— Ну і історія в тебе! — сказала Каріна.

— Ну, він завтра ввечері піде на конкурс робити бублики, він точно виграє, але я буду голосувати за нього, може тоді він зі мною подружиться! — сказала Дора.

— Може! — відповіла Каріна, — та навряд чи. Він знає, що найкраще робить бублики.

— Вони в нього смачнющі! — відповіла Дора.

— А ти вмієш їх робити? — запитала Каріна.

— Нууу, трохи, — відповіла Дора. — Я дуже сподіваюсь, що він виграє!

— Не переживай, Доро. Він точно виграє! — заспокоїла її Каріна.

— Я дуже люблю Дріва, шкода, що він мене ні, — сказала Дора.

Настав вже завтрашній вечір. Всі учасники конкурсу були вже тут. Дора прийша і зайняла собі своє місце. Час вийшов. Дрів виграв.

— Я виграі! В мене секретний рецепт! Всі підходьте, і беріть по бублику! — закричав Дрів.

Всі брали по черзі бублики, бубликів було багато. Ось настала черга Дори. Вона підійшла до Дріва, а той високо підняв тарілку з бубликами. Ну, Дора просто пройшла назад. Наступна прийшла Каріна. Вона попросила:

— А можна мені два бублика? — запитала вона.

— Добре! — відповів Дрів.

Каріна дала один бублик Дорі.

— Ні, ні, ні!  Ти ж не говорила, що другий бублик буде для Дори!

— Ну, ось! — сказала Дора.

— А ну, швидко віддай бублик Дорі! — закричала Каріна.

— Ну, добре, але це в неї останній мій бублик,— сказав Дрів, і дав бублик Дорі. — А тепер, отримала бублик, і йди! — сказав Дрів, і підштовхнув Дору.

Дора пішла. Вдома вона зустріла Зіну.

— Я прочитаю тобі казку! — сказала Зіна.

 

 

 

Казка:

"Жила була дівчинка Тала. Вона була дуже хорошою. В неї була старша сестра Айла. Вона ніколи не сварилася з Талою. Якось Тала не могла заснути, щось світилося в неї під ковдрою. Вона боялася заглядати, але заглянула. Вона очікувала побачити щось страшне, та це на її пальці світилося кільце.

— Воно прекрасне! Схоже на кільце принцес! — сказала Тала. — Ех! Як би я хотіла стати принцесою!

Аж ось світло навколо неї закрутилось, і Тала полетіла в повітря.

— Ааа! — закричала Тала.

Але вона приземлилася і якомусь саду. До неї підійшла Айла.

— Ти ж хотіла бути принцесою, чи не так? — запитала вона.

— Так, але що, я справді нею стану? - сказала Тала.

— Так, але спочатку ти повинна вивчитися на неї,— сказала Айла. — Он бачиш, там — палац, це — школа. Там ти будеш вчитись.

— А мама про це знає? — спитала Тала.

— Знає, — відповіла Айла. - Це місце ми з нею відкрили. А в палаті не тільки школа, а ще й відпочивальне місце. Сьогодні ти почнеш навчання. Та спочатку переодягнешся на сукню принцеси. В мене є багато суконь, які тобі сто процентів подобаються.

— Але як я піднялася у повітря? — спитала Тала.

— То там була мотузка, ти випадково за неї зачепилася, і я тебе потягнула, — відповіла Айла, — давай, підемо до палацу.

І вони пішли. Коли вони підійшли ближче, то палац здавався Талі таким великим!

— Ух ти! Який гарний! — зачудувалася Тала, зайшовши в палац. — Ой, а там що за трон? — Тала побачила якийсь трон, на якому сиділа її мама. — О, мам, ти тут королева? — запитала Тала.

— Так! — всміхнулася мама. — Сьогодні ти будеш вчитись. Але спочатку вдягни цю сукню!

Мама дістала прекрасну рожеву сукню принцеси.

— Клас! — покрутилася Тала. — А Айла вже закінчила навчання? — спитала Тала.

— Так, — відповіла Айла, —  підем покажу твою кімнату для навчання.

І вони пішли на другий поверх. Тільки зайшли у перщі двері, а там — туалетний столик, велике ліжко, на туалетному столику — парфуми, помада та пудра. На підлозі красувався коричневий хутряний килим. Талі так сподобалась кімната!

— Дуже гарна кімната, правда? — спитала Айла.

— Нема слів, — відповіла Тала. — А чому я маю навчитись?

— Ну, завжди бути гарною, перед виходом на вулицю завжди наносити пудру, кожен день вдягати іншу сукню і…

— Стоп, стоп стоп стоп стоп, я все зрозуміла, все що зазвичай роблять принцеси!

— І це правильно! — сказала Айла. — Але ти забула дещо додати... Та я на тебе не ображаюсь, бо ти цього й не знала. Це те, що треба пропонувати іншим дівчатам стати принцесами. Це головне, чому ти повинна навчитися, А все інще, про що я тобі говорила, вчать принцеси наприкінці. А зараз вмовимо дівчинку на імʼя Тана стати принцесою. Он вона, бачиш, за садами палацу, з темним волоссям! Іди!

Потім Тала пішла до Тани.

— Тано, ой, вибач, твоє імʼя випадково підслухала, я хочу, щоб ти разом зі мною навчалася на принцесу!

— Принцес не існує! Тим більше, я не підходжу до чужих людей!

— Я теж знаю це правила, але повір мені, я ж не схожа там на якусь злодійку! А ось з першим я не погоджуюсь - принцеси існують, і я одна з них. Підемо в той палац, я тобі все покажу! — сказала Тала.

— Ну, добре, давай! — погодилась Тана.

Тана відвела її до палацу.

— Ой, справжній палац! Все, я вам повірила!

І так Тала переконала багатьох дівчат стати принцесами і закінчила навчання!"

* * *

    
— О, дуже цікава казка! — сказала Дора, дослухавши казку. — Цікаво, кого вона ще переконала бути принцесами?

— Так, мені теж подобається. — відповіла Зіна. — Може, вдасться переконати Дріва з її допомогою?

— Та ні, його зацікавить тільки казка про бублики! — сказала Дора.
 
— Хтось сказав «бублики»? — зайшов додому Дрів.

— Ні-ні-ні, то тобі здалося! — сказала Дора.

Дрів пішов.

— Складемо таку казку: Якось в одному містечку відбувся конкурс готування бубликів. Найменший хто там був — Дрів. Всі його не любили і казали: "Ох, хіба така малеча зможе виграти? ги-ги-ги…"

Та от настав день конкурсу. Останні бублики пробували Дріва. Та такі смачні бублики! І тепер він виграв, і тепер ніхто не дражнив Дріва,  бо в нього бублики такі смачні!

 
— Супер! Ідеально! — сказала Зіна. — Йому точно сподобається!

— Я теж так вважаю, — відповіла Дора.

— Дрів, іди сюди!

— Та що таке, Доро? — зайшов Дрів.

— Казку нашу для тебе прочитай!

— Вау! Оце клас! — сказав Дрів, прочитавши. — Це, напевно, Зіна склала, так? — спитав Дрів.

— Ми з Зіною, — відповіла Дора.

— Ні, Дора не може так цікаво придумати. Ну, добре-добре, вірю вам!

 

* * * * *

 

Частина 3

Пер зараз був у «Дуплі приємної пори» і гладив Стриба. До дуба зайшла Дора.

— Пере, ти цілий день то їси тихо гречку, то лежиш і пестиш Стриба, то слухаєш спокійно музику... Що, в тебе за тихий та спокійний день?

— Ох, Доро, день як день, будь ласка не заважай! — сказав Пер.

— Ага, ага, ти від мене щось ховаеш, я ж тебе знаю! — посміхнулася Дора.

— Та нічого я від тебе не ховаю, просто не заважай.

— Ага, а що в тебе за спиною?

— Просто морквинка для Стриба, — сказав Пер.

— А що тоді це за папірець такий? — дістала Дора папірець з морквинки.

— Ну, це просто попався там.

— А попастися в морквинку може тільки коріння.

— Ну, добре, добре, цю морквинку я приготував для Стриба на День народження! Подумав, може папірець буде, як маленький сюрпиз.

— Це я зрозуміла, але до чого тут твій спокій і тиша? — спитала Дора.

— Ну, Доро, не сіпляйся, просто захотілося такий день зробити.

— Ну добре, я пішла, — сказала Дора.

«Чого це Дора так чіпляється до мене?» — думав Пер. — «Ну добре, може ще хтось до мене зайде, і так само чіплятиметься. Краще доїм гречку і піду з дуба...»

Так він і зробив.

— Ех, щось нудно якось! — сказав Пер.

— Сюрприз!!! Хочеш на вечірку вже завтра?! Авжеш хочеш! Я вже тебе записала! — вистрибнула Зіна.

— Ох, Зіно, по-перше, ти мене сильно налякала, по-друге, треба питати, чи хочу я на вечірку, — відповів Пер.

— А мені здається, що всі люблять вечірку, — сказала Зіна.

— Зіно, є такі люди, які нічого не хочуть, — сказав Пер.

— А хіба ти такий? — здивовано запитала Зіна.

— Ні, але все одно треба питати. Ну добре, раз ти мене вже записала, то цього разу піду, але наступного разу мене питай!

— Добре.

...........

(Зима 2022 р.)

Казка надіслана батьком юної авторки спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Малюнки — авторські.

 

 

Дивіться також:

Кіра Селіванова почала писати у 6 років, займається цим і донині. Любить малювати, ліпити з пластиліну, з 3-х років ходить в STEM-школу Inventor. Кіра вчиться по програмі "Інтелект" (у 2023 році перейшла до третього класу).

 

 

 

 

 

Проба пера (блог авторів-початківці)

У цьому розділі пропонуємо твори наших юних авторів, які пробують свої сили у літературі. Можливо, їх оповідання чи казочки — недосконалі з точки зору літературних критиків, але вони наповнені глибоким смислом, який ми хочемо донести усім нашим читачам.

 

 

 

 

 

 

Більше казок на нашому сайті:

Українські казки для дітей

Чимало українських письменників творили казки. Серед них Іван Франко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших.  Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу.