"Жив був хлопчик Пер. Він був дуже розумний. Хоч йому було 10 років, він знав що таке «Роболітодоктояк». Роболітодоктояк - це хімія минулого, раніше чарівники її використовували як попадання в минуле. Пер був дуже добрий. Тільки хтось підходить, він виливає на нього роболітодоктояк, щоб він подивився що було в минулому. Всі повертались в минуле на декілька хвилин. Навіть на тварин він лив це. Якось він полив зілля на білку, на неї воно не спрацювало, і вона стала як людина, все робила як людина, тільки вигляд мала як білка. Пер злякався, побіг додому. І потім несподівано захворів. Його хвороба була сильна від того, що він використовував забагато роболітодоктояку. Викликали лікаря, його забрали в лікарню. Хвороба була занадто сильна і буде дуже довго лікуватись, тому для Пера зробили квартиру у лікарні. Пройшов деякий час. На сьогодні Пер ще хворіє. Та білочка, яка стала як людина, бігала і раділа. Один раз вона збила з ніг одну дівчинку, яку звали Дора..." (Кіра Селіванова)
"Краматорськ на Донеччині — прифронтове місто, у якому завжди бурлило життя. У цьому місті жила сім'я лікарки та автослюсаря. Ігор та Олена переїхали туди з околиць Донецька ще у 2014, і навіть не могли подумати, що їм знову прийдеться тікати від війни. Жінка працювала терапевткою і мала велику повагу від земляків. Хоч і мала не дуже великий досвід роботи, проте вже врятувала не одне життя. Віддаючись роботі, вона ніколи не забувала, що є також дружиною, і була прикладом для багатьох. Але... Молоде подружжя дуже хотіло мати дітей, та все щось не вдавалось. І от ранок 24 лютого 2022 року все змінив назавжди..." (Карина Гусельникова)
"Ви, напевно знаєте, що користь від роботів буває не одна, а декілька. Наприклад, прибирати, готувати. А в цій казці їх буде декілька, але не всі. Таких роботів треба відвозити по суботах на станцію заряду. А завтра треба буде їх забрати звідти. Починається казка: жила собі родина. Маму звали Діана, тата звали В’ячеслав, бабусю - Катя, а доньку - Кіра. Досі Кіра мріяла про робота-помічника. Якось настав прекрасний день, коли вони поїхали за роботом-помічником. Пройшло декілька місяців. Тато й мама поїхали кудись на один день. Бабуся та Кіра загралися та забули, що сьогодні треба відвезти свого робота на стадію заряду! Вони вночі пішли, страшно їм було, вони по дорозі зустріли ще одного робота..." (Кіра Селіванова)
Проба пера: Кіра Селіванова (6 років). «Казка про морську свинку, собаку та пʼять морських поросят»
"Жили-були дід та баба, їли кашу. Була в них морська свинка. Був в них дім, але дерев’яний. Якось зламався в них дім, вони бігли, шукали собі новий дім. Вони так переживали, що забули морську свинку. Але саме в цей момент її не можна було забувати, тому що вона мала дуже-дуже скоро народити декількох малят! Коли вони поїхали, вона вже не могла терпіти, ось-ось вона мала народити п'ятьох маленьких поросят!.." (Кіра Селіванова)
"Привіт, прекрасна незнайомко, мене звати Богдан. Я — воїн ЗСУ з бахмутського напрямку..." Так розпочався лист військовослужбовця до майбутньої дружини. "Той лист, якого ти писала на підтримку нашим збройним силам, потрапив до мене. Раніше я не дуже полюбляв всі ці листування, навіть не завжди відповідав на смс. Але це було раніше — доти не прочитав твого листа. Ти написала твір про солдата — ці слова наче написані про мене, — і я просто не міг тобі не відповісти..." (Карина Гусельникова)
"Спостерігаючи останнім часом за нашою сильною статтю, часто можна почути слова: ти хлопець чи чоловік? Здавалося б хлопець — це людина приблизно до двадцяти років, чоловік — старше, але ні. За час воєнних дій наше суспільство настільки змінилося, що чоловіком можна назвати навіть вісімнадцятирічного юнака. А все тому, що хлопці, які ще вчора були школярами, взяли до рук зброю і стали на захист нашої держави, за що їм безмежна шана!.." (Карина Гусельникова)
"Ця історія розпочалася у далеких 90-х. Тоді Дмитро та Катерина зустрілися і утворилась нова сім'я. Катерина була з багатодітної родини, Дмитра виховувала сама мати, жили теж небагато.. Через деякий час пара зіграла весілля..." (Карина Гусельникова)
"Ця історія почалася ще до того, як було створено людей і тварин. У ті давні часи на планеті Земля панували холод і морок. Саме тут і розпочинається наша казка. Далеко-далеко, в іншій галактиці, розвивалася цивілізація Корків. Корки отримали в дар сили води, землі, вітру та вогню. Вони облаштовували нові планети, як ми у нові квартири приносимо меблі. Ще одна експедиція вирушала на чергову планету, що ще не мала назви. В експедицію вирушили: Акла — представниця води, Флора — представниця землі, Сак — представник вогню і Ван — представник вітру..." (Анна Горобець)
"Нещодавно всі українці святкували новорічні свята. Українські діти писали листа Святому Миколаю. Дитина наших друзів сказала: "Не потрібно мені подарунків, нехай військові дяді, наші хороші, будуть вдома!" Інший сказав: "Хай дід мороз передасть мої цукерки дядям, які, коли починається тривога, роблять так, щоб не було "салютів"!"..." (Карина Гусельникова)
"Хочу розповісти Вам історію про звичайного водія, який під час війни, живучи у більш-менш спокійному регіоні України, бачив страх, біль та незламність наших людей. До війни водій Андрій жив звичайним життям. Мав сім'ю, дитину, роботу, яка йому подобалася… Та двадцять четвертого лютого все змінилося. О п'ятій ранку він прокинувся від телефонного дзвінка родичів: «Андрію, прокидайся! Війна!» Це був найстрашніший день у житті не тільки у нього, а й у всіх українців. Прокинувся, тихенько підійшов до сина, який бачив солодкі сни, обійняв дружину. Андрій у той ранок мав їхати в той регіон, де уже були чужі війська. Дружина в сльозах — емоції не передати. Дзвінок на роботу — скасували поїздку… Збирання речей і повне нерозуміння того, що відбувається… Довгі черги у військкоматі… «Списаний… Перетелефонуємо...» Минув час… " (Карина Гусельникова)
Молода поетка Карина Гусельникова народилася в селі Байрак, що на Полтавщині. Цей квітучий край дарує авторці натхнення писати вірші віддавна... Але коли розпочалася війна почала писати, для того, щоб "заспокоїтися"... Читаймо, співпереживаймо, молімося за нашу перемогу...
Карина Гусельникова. Вірші про кохання
"Закохана жінка гуляє у парку,
а поруч — онуки і дітвора...
Закоханій жінці — знов 18...
Як швидко пройшли безтурботні літа..."(Карина Гусельникова)
"Мій Київ, рідний Київ, Україно,
ти — серце наше, Львів — наша душа.
Тебе Дніпро рукою огорнуло,
мій рідний Київ, дім мого тепла.
Одне з найстарших міст у світі,
в тобі є стільки слави і добра,
що хватить огорнуть усю Європу
від ворогів ганебних й всього зла..."(Карина Гусельникова)
"Папуга Рейнер летів погратися з Тамриком, котик Тамрик з ним не дружив, проте Рейнер любив збиткуватися над Тамриком..."
(Катерина Михалевич)
Мене звати Катерина Михалевич. Мені 11 років, і десь уже 4 роки я пишу розповіді. Найбільше подобається писати про котів-вояків. Коли історія придумана, записую її у маленьку книжечку. Роблю її з аркушів із зошита, сама придумую малюнки та оздоблюю.
"Познайомтесь з хлопчиком Андрійком, який ніколи не говорив «Дякую!». Та ще одним хлопчиком Іванком, який завжди дякував усім за добрі справи. Якось вони пішли до крамниці за морозивом. Коли вони купили морозиво, Іванко сказав продавщині: «Дякую!» А Андрійко мовчки взяв до рук своє морозиво і нічого не сказав продавщині..." (Вікторія Лабунець)
"Жила собі на світі цибулинка на ім’я Буля.
Буля дуже хотіла мати багато друзів! Одного разу, коли вона йшла по стежці, побачила моркву на ім’я Ква. Буля запитала у Ква:
- Давай будемо дружити?
Але Ква заплакала. Буля не зрозуміла, чому заплакала Ква..." (Вікторія Лабунець)
"Жила собі дівчинка на ім’я Уля. Жила вона в малесенькому селищі. Коли там починається весна, там дуже дзвінко дзюрчить вода в річці, солов’ї співають, а трава росте, як на малюнках художників. Та одного разу Уля побачила біля свого дому хлопчика, який сумував…" (Вікторія Лабунець)
Ця світла, радісна дівчинка залюбки пише добрі казочки та оповідання для малят. Її звуть Вікторія Лабунець. Вона живе на Одещині, гарно вчиться у школі та мріє стати письменницею. Підтримаймо прагнення талановитої дівчинки та читаймо її цікаві твори!
"Жила собі дівчинка на ім’я Аліса.
Ось підійшов такий довгоочікуваний її день народження. Аліса рахувала дні і мріяла про гарні подарунки...
Коли вона лягала спати напередодні свого свята, вона запитала у мами:
- Мамочко, у мене вже завтра день народження?
- Так-так, вже завтра! Лягай спати, бо проспиш свій день народження!
- Добре, я вже сплю! - відповіла Аліса.
Мама вимкнула світло та пішла готувати святковий пиріг.
Та Алісі не хотілося спати..." (Вікторія Лабунець)