Карина Гусельникова. Добірка віршів про війну


 

На відео: Карина Гусельникова. Вірш «Діти війни».

 

 

 

    Карина Гусельникова

               ДІТИ ВІЙНИ

Очі дитини в мить стали дорослими, 
стала дитина і щось розуміть, 
очі дитини в мить стали недоспані,
звуки сирен лише чуть звідусіль.

Очі дитини чекають не іграшку, 
а лише щоб швидше знову був мир, 
очі дитини чекають на істину, 
тільки би тато вернувся живим. 

Стали дорослими зовсім малі 
і ті, хто ще вчора не міг говорити, 
стали дорослими, звісно, і ті, 
хто був чужим і боявся любити. 

Діти війни — в них дитинство геть інше, 
лютий проклятий все дуже змінив. 
Діти війни ненавидять танки, 
лиш полюбляють спокою мить. 

Пройдуть роки, і діти згадають, 
як уночі в підвал мама вела, 
звуки сирен ті завжди пам'ятають,  
татовий погляд й усмішка сумна. 

Пройдуть роки, і стануть дорослі, 
та в пам'яті спогади будуть сумні, 
діти війни — ті ночі недоспані 
будуть завжди в пам'яті дітвори.

 

* * *

 

АЛІСА

В бункері сидить Аліса 
під заводом "Азовсталь", 
їй чотири роки, чуєш, 
у Маріуполі  маму чекає.

Подивіться в її очі — 
в них вся гіркота війни, 
у них весь біль, їй там тяжко, 
ти Алісочка тримайся. 

Її мама всіх рятує — 
вона є військовий лікар, 
вона всіх оберігає, 
ти, Алісочко, жди тихо. 

В неї дуже мало шансів
вижити і далі любить, 
я піду свічку поставлю, 
щоб Аліса могла жить.

Вона бачила в чотири 
смерті та обстріл, стони і плач, 
її мама лікувала 
й говорила: "Не пробач!"

Скоро скінчиться, Алісо, 
моторошна та війна, 
мама заплете косички,
а ти — вся закохана..

 

 

 

 

 

 

               МІЙ КИЇВ

Мій Київ, рідний Київ, Україно, 
ти — серце наше, Львів — наша душа.
Тебе Дніпро рукою огорнуло, 
мій рідний Київ, дім мого тепла.

Одне з найстарших міст у світі,
в тобі є стільки слави і добра, 
що хватить огорнуть усю Європу
від ворогів ганебних й всього зла.

Мій рідний Київ — дім моїх дідів, 
як би ж ви знали, знали в 41-першім,
сусід прийшов до нас, приніс нам бід,
страждання, муки: ми — одні із перших.

Німеччина нам біженців зустріла 
гостинно так і руку подала, 
а в відповідь країна наша мила 
броню тримає для добра від зла.

 

 

 

Київ. Ілюстрація Нікіти Тітова.

Київ. Ілюстрація Нікіти Тітова. 

 

 

 

           МАВ БИ БУТИ ВИПУСКНИЙ...

У нас мав би буть дзвіночок, той останній випускний, 
хлопці би пішли в костюмах, а дівчата — в суконьках. 

В нас у класі були мрії, і кохання і надії, 
але все війна змінила — і професії життя. 

Вчитель нам казав про скоре і доросліше життя, 
але все війна змінила, стало іншим майбуття.
 
Кіра мріяла навчати, а Матвійко — лікувать, 
Надя мріяла творити, а Сергійко — рятувать. 

Все війна змінила раптом, подорослішали ми, 
ще учора ми — за партой, а сьогодні — воїни. 

Ще учора плели коси, мріяли про інститут, 
а сьогодні — з автоматом, не тікаємо від куль.

Все війна змінила, клята, інші в нас реалії, 
ми були іще дітьми, зараз в нас баталії...

 

 

 

 

 

 

           МРІЯ

Літня хвиля на порозі
лагідно нас пригорта є
мріяли купатись в морі,
але там є боротьба.

Зараз там ракети й вибух,
і працює ЗСУ, там герої наші
хлопці, я їх так усіх люблю.
Там калина прихилилась до 
героя славного, а дівчина 
зажурилась 
за його відвагою.

На полях жовтіє сонях, 
з неба погляда лелека, 
вона діток виглядає, що 
від дому так далеко.

Коли закінчиться війна — 
я обійму тебе без тями,
я поцілую свого сина, який 
війну запам'ятає.
Коли закінчиться війна —
ми знову підем у 
садочок,
прислухаємсь не до сирен,
а як встрічає нас
дзвіночок.

Ми так усі чекаєм миру,
ми вірим у завтрашній день, 
нам ЗСУ дає надію, 
а ми співаємо пісень.
У нас є тепер герої — 
славні хлопці-молодці.
У нас усіх одна лиш мрія — 
вижити й перемогти.

 

 

 

Охоронний герб міста Харків. Ілюстрація Нікіти Тітова.

Ілюстрація Нікіти Тітова. 

 

 

 

               ХАРКІВ

О Боже! Харків у війні, 
воєнний Харків це жахіття, 
мільйони тут людей жили, 
воєнний Харків: небо чисте. 
Мій Харків, милий, рідне місто, 
місто страждань і боротьби, 
ми відбудуємо все, чуєш, 
щоб наші діти тут жили. 
В тобі незламність є  і сила, 
ти приклад став для багатьох, 
тобі присвоєно героя, 
в тобі творилося добро. 
Вставай з колін, вже досить болю, 
не треба більше нам страждань, 
найкраще місто сили й волі, 
нове життя розпочинай.

 

 

 

На відео: Карина Гусельникова. «Харків».​

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        БЕРЕГИНЯ

В Україні із давна завжди 
був дужий символ віри, 
бо прокидається зрання 
велика жінка України.  

Це берегиня, це є мати, 
це символ віри і добра, 
про неї ми пісні співаєм,
оберігаючи від зла. 

Нам треба жити кожним днем, 
кохати, думати про завтра, 
нам треба жити для людей, 
любити ніч, творити ласку.
 
Ми до війни все поспішали, 
дрібниць не помічаючи, 
та рідна мати все казала — 
не йди куди не знаєш ти. 

Захопленню не має меж, 
коли дивлюся в вишиванці 
іде вкраїнська жінка теж,
коли синам в окопах тяжко. 

В вас скільки сили, доброти, 
ваше терпіння і відвага — 
воно буде на всі віки, 
вам скрізь у домі будуть раді.  

Велика жінка України, пишаюсь я, 
вклоняється весь світ, 
ми завжди були, є і будем, 
наше буття тут це є ми.

 

* * *

 

ЗУСТРІЧ

Зустрілись дві душі на небі 
і стали тихо розмовлять. 
"Чому ти тут?" — один спитав.
"Мій дім розбомблений війною, 
я там була лише одна. 
Моя дочка поїхала далеко, 
та, слава Богу, що вона 
не стала мов ота лелека 
летіть до отчого гнізда. 
Я до війни була учитель, 
я говорила про добро, 
навчала діток розуміти —
добро перемагає зло. 
А зараз я дивлюсь на них, 
дорослі стали хоч такі маленькі, 
війна усе змінила клята, 
попідростали нічогенько. 
А ти чому тут опинився?
У чому є тепер твій гріх?"
"Я на роботі залишився, 
прокинувся і небо спостеріг. 
Я чергував і був на зміні, 
я працював в ДСНС, 
рятуючи людей сумлінно, 
своє життя не врятував. 
А на землі — сім'я і діти, 
дивлюсь, як плаче рідний син, 
не може він це зрозуміти, 
чому війна, і батько зник..." 
Тут підійшов тихенько ангел, 
накрив двох душ своїм крилом: 
"Ходімо в Рай, там дуже тихо, 
нема війни, і є добро..."

 

 

 

 

На відео: вірш Карини Гусельникової "Зустріч".

 

 

 

 

 

        СОЛДАТУ УКРАЇНИ

Солдат України, молюся за тебе, 
щоб там, у окопі, ти вижив і жив.
Ти для України бронею став, тилом, 
війна тебе, рідний, з собою взяла. 
У тебе відвага, у тебе є сила, 
солдат України, молю, повертайсь! 
Заплакана мати стоїть на колінах, 
у тебе — майбутнє! Війна, не вертайсь!
Заплакана мати чекає на сина, 
живим повертайся, благаю, живим! 
Синочок в дитинстві мріяв про форму, 
військову, щоб міг нас усіх захищать, 
а зараз він мріє про волю і правду, 
щоб більше не йшов він туди воювать. 
Солдат України, ти є героєм, 
про тебе писатимуть скоро книжки, 
молюся за тебе і вірю я щиро, 
солдат України, вертайся живим!

 

* * *

 

ЛИСТ КОХАНІЙ

Привіт, кохана, зараз я фронті, 
сиджу в окопі і пишу листа. 
Привіт, кохана, дні такі короткі 
наш дух нам перемогу наближа. 

Привіт, кохана, зараз йду я в наступ, 
звільняти будемо …село, 
тоді нас повезуть у місто Харків, 
бо скільки болю й смерті там було. 

А потім — Львів, ти пам'ятаєш, мила,
яка смачна там кава й дивограй?
Мене ти в Львові ніжно так любила, 
тут я освідчився, тут України рай!

Привіт, кохана, скоро буду вдома, 
ми підем на парад співать пісень, 
ми ворогів прогонем і без втоми 
подякуємо Богу за людей.

 

* * *

 

Я НЕ ВТОМИВСЯ 

Я не втомився захищати Батьківщину, 
я не втомився, це моя земля, 
я народився тут і буду жити, 
я — українець, тут мої поля.

Я не втомився, навпаки є сила, 
і зброю я ніколи не складу.  
Я — українець, значить я — людина, 
буду боротись так як і завжди. 

Буду боротись задля України, 
буду боротись і для дітей теж, 
я — українець, значить я — людина, 
люблю я свою землю теж без меж. 

Буду боротись ради перемоги 
і ради того, щоб мої сини  
любили неньку без жалю і втоми, 
знали, що перемога — то є ми.

 

* * *

 

ПОВЕРНУСЬ

Ти жди мене, кохана, тільки жди, 
я повернусь, кохана, знаю точно! 
Ти тільки згадуй нас, я усміхнусь, 
буде день, і ніч уже не буде. 

Чекай мене, кохана, із війни, 
а віра в мене дає мені наснагу, 
я сподіваюсь, скоро повернусь, 
медаль на грудях, точно, за відвагу. 

Чекай мене, кохана, повернусь, 
я гордий, рідна, зватись українцем!
Ти знаєш, люба, я як повернусь, 
я попрошу одне — народи сина.

Ти знаєш, я живу тому, 
що знаю — ти чекаєш там, удома! 
Обов'язково, рідна, повернусь! 
Тебе кохаю! Вір у перемогу!

 

 

 

 

Ілюстрація Нікіти Тітова.

Ілюстрація Нікіти Тітова. 

 

 

 

ТАТУ, ПОВЕРТАЙСЯ!

Розлука з чоловіком, 
плачі: пішов на фронт, 
як сину пояснити... 
війна — і батько зник. 

"Ти, тату повертайся, 
тебе буду чекать, 
як зорі зійдуть з неба — 
про мене пам'ятай. 

Татусю, любий тату, 
навіщо та війна? 
В Іванка нема тата, 
він там, на небесах. 

Коханий мій татусю, 
я маму захищу, 
поки ти там на фронті — 
я тут побережу. 

Країну захищати 
пішов ти попри все, 
а я не став пручатись — 
лиш мамі прикро теж. 

Вона все розуміє, 
та все ж тендітна дуже, 
вона допомагає, 
їй пишуть не байдужі. 

Сьогодні от із зранку 
знов речі понесла 
відправити до хати, 
де речей нема. 

А завтра разом з друзями 
буде збирати гроші 
на на нашу перемогу 
тату, купляти дрони гожі.

Татусю, я сумую, 
ти швидше повертайсь! 
Тебе чекають жінка й син 
й війну не повертай, пробач!"

 

* * *

 

ТАТОВІ

Дочка — така маленька, 
а тата вже нема, 
ну, Боженько, навіщо 
та страшная війна?

Не можу зрозуміти... 
Татусю, повертайсь!
Як зорі зійдуть з неба 
до мене ти спускайсь!

Я стала, таточку, доросла,  
в час війни можу я розмовлять, 
а матуся все казку читає, 
а я мрію про тата читать. 

Я пишаюсь тобою, татусю, 
ти для мене є справжній герой! 
Я тихенько тобі уклонюся, 
в твою честь я синочка назву. 

Я як стану доросла, мабуть, 
буду, тату, усе розуміти — 
в чім вина, і у чому є суть,
і кого треба, тату, любити. 

Мене вибач, татусю, будь ласка, 
що не встигла тебе зберегти! 
Мама плаче й читає так казку — 
постараюсь її вберегти. 

Залишились ми вдвох на цім світі, 
рідних, тату, у нас вже нема! 
Вони всі є, татусю, на небі — 
їх усіх забрала та війна. 

Ти завжди будеш в  пам'яті жити 
у моїй і у маминій теж! 
Ми завжди будем, тату, любити 
й пам'ятати про тебе без меж. 

 

* * *

 

ТАТО

Мій тато не повернеться додому... 
Він — янгол, і тепер — на небесах... 
Я вдячний Богу за такого тата!
Як жаль, що він тепер лиш у думках. 

Ніколи не візьме мене на руки 
І пісню він уже не заспіва. 
Я вдячний долі за такого тата! 
Як жаль, що він тепер лиш спогляда. 

Із неба дивиться на сина 
І на дружину, що в платку: 
"Я вдячний долі за такого сина, 
він теж піде служить у ЗСУ. 

Тоді вже буде тихо в Україні, 
Не буде чути вибухів й гармат. 
Тоді вже буде новая держава 
Й нікому не захочеться стрілять. 

Синочку, рідний, скоро перемога! 
Ти мамі так тихенько це скажи! 
Усі птахи повернуться додому.
Ти вір, синочку, а мене не жди. 

Я дякую країні нашій милій 
За те, що ти зростаєш на землі,
Де правда, слово і жага до волі 
Все переможе, і настане мир!"              

 

* * *

 

На вікні у повній тиші
я пишу тобі листа, як ти там?
Що там на небі?
Майже рік... тебе нема.

Що там, кажеш, зорі сяють?
Знаю, зірка, там є й ти,
мій коханий, тільки б знав ти..
як сумую, плаче син.

Я чекала тебе з фронту,
дуже теж чекав наш син,
що ж війна зробила клята,
пороз'єднувала тих,

в кого сім'ї, а кого — діти,
стали всі на захист неньки...
А жінки... (ну що за час?)
взяли а руки автомат.

Я пишу листа тихенько,
в нього фото покладу,
пройдуть роки,
й наші внуки скажуть,
що дідусь — герой.

Ну, а зараз — точно знаю:
зовсім скоро буде мир —
недарма ти чуєш ранком:
пішов захищати всіх.

Хоч прожив ти геть недовго
і віддав життя за спокій,
ти є справжній українець,
ти чинив їм всім супротив.

Я пишу листа тихенько,
поруч гордо пише син.
у нас був найкращий тато
і найкращий чоловік.

 

 

 

На відео: вірш Карини Гусельникової "Тато".

 

 

 

 

 

СЬОГОДНІ Я ЗАПЛАКАНА...

Сьогодні я заплакана... Чому? 
Побачила, як хлопець без ноги 
робив освідчення — як були сили. 
Цей хлопець з ніжністю дивився 
                       на кохану 
й не знав, чи скаже вона "так"...
У нього не загоїлась ще рана, 
нога — дрібниці, рана — в голові.
Він бачив смерті побратимів, 
і смерті в очі подивився, 
лиш посміхнулась і пішла, 
ще рано — так і залишився.
Була лише одна мрія, щоб 
на коліно і з букетом, 
а залишився без ноги, 
та біля неї — цілий світ.
"Ну що, кажи хоч щось, 
ти згодна? Справді? 
Я боявся, ні, не фронті, 
а щоб ти сказала "так", 
ти — моє щастя.             
Я вижив, бачу, недарма, 
кохаю, люба, дуже сильно, 
почну ходить і крадькома,
я поцілую тебе так,
і знов закінчиться зима, 
я поцілую тебе тихо, 
і підійду до малюка, 
я так люблю вас, мої рідні, 
я вижив, бачу, не дарма!"

 

* * *


ДЯКУЮ

Частинка серця і душі, 
нас роз'єднали кілометри,
в моєму серці ти завжди,
ти бережись — хвилююсь, чесно.
Різні міста, різні країни, 
різні народи, мова одна: 
"Доброго вечора, ми з України!
Слава героям!" — мова одна. 
Дружба у нас пройшла крізь роки, 
скільки було, скільки ще буде. 
Дякую тобі, що ти в мене є, 
ми ще станцюєм на весіллі в онуків.
Ти уявляєш років у ен-но 
дами виходять потанцювати, 
діти шокуються, знають, напевно,
що дві бабусі хочуть хоч трішки 
"позажигать".
Війна людей порозділяла, 
хтось ближче став, а хтось — чужий, 
а ми з тобою, знаю певно, 
вже стали ближче, ніж завжди.
Неначе дві сестри, 
хоч і не рідні, 
та близький дух у нас в обох. 
Спасибі Богу, що ти є на світі, 
я сподіваюсь жити без тривог. 
Закінчиться війна, і буде тихо, 
не буде чути вибухів й тривог, 
із України знову піде лихо, 
а радість буде лиш від перемог. 
Закінчиться війна, і буде зустріч, 
і знову ми зустрінемось з тобою... 
Гарячий шоколад і пару фото,
і вже не буде "Як ти?" й "Чи все ок?"

 

* * *

 

ГЕРОЯМ — СЛАВА!

Слава героям, хлопці, Вам слава! 
Ви захищаєте нашу державу! 
Дякуєм, дуже мудрі, відважні! 
Ви — українці! Значить, ви — справжні!
 
Сильний народ — вільна країна, 
ми — одна нація! Значить — єдині! 
Прикладом стали для багатьох, 
так захищатись міг тільки Бог!
 
Спасибі, Боже, за Україну, 
що ми зростали у вільній своїй! 
Дякую, Боже, що стали єдині —
вільні ми люди на гарній землі!
 
Чуєш, герою, до тебе — повага! 
Будуть пишатись тобою завжди!
Ти захищаєш волю, й відвага 
для тебе буде, повір, крізь віки!

 

* * *

 

ДЯКУЙ!  

За небо тихе дякуй  небесам 
і хлопцям трішки тихо уклонися, 
які не сплять і думають про нас, 
мов янгол охоронець і та птиця...

За ніч спокійну дякуй ЗСУ, 
що перемогу наближають, 
я їх так сильно всіх люблю, 
Ви неймовірні, хлопці,
                      всі це знають. 

Скажи спасибі обороні, 
територіальній на місцях, 
вони виконують завдання, 
і місця сну у них нема. 

Ми — українці, значить, ми — герої,
і в кожного із нас — свій фронт, 
ми рідну землю будем боронити, 
колись для нас робили так діди...

 

 

 

Ілюстрація Нікіти Тітова.

Ілюстрація Нікіти Тітова. 

 

 

 

СОН

Закрила очі — сниться сон, 
що мама стоїть з автоматом, 
боронить нас від ворогів, 
позаду неї стоїть тато. 

Матусю, мила, що це там? 
й чому я зараз у бабусі? 
Тато взяв мій автомат,
там, в іграшках, йому не спиться. 

Татусю, що значить "війна"? 
Й коли повернетесь додому? 
Я напечу вам пирога, 
у нас в саду поспіли вишні. 

Матуся, кажуть, захисниця, 
ти воїн світла й доброти. 
Мені ж, як завжди, щось не спиться, 
не бачу де ти, мамо, й як...
 
Я сподіваюся, матусю, 
що ранком встану і тоді, 
ти з пирогами й рідний тато 
цілують в щічку — ні війні!

 

* * *

 

НЕ ПРОБАЧИМО

І знов літають літаки, 
і в місті моторошно стало,  
коли закінчиться війна,   
щоб небо наше мирним стало.
  
І знову місту не до сну, 
один боїться, інший плаче, 
та кажуть точно всі одне - 
ми ніколи не пробачим. 

І знову люди, мов в тумані,
і звуки ці — мов в голові... 
І що, ну що ж робити  далі, 
як жити з цим, скажіть мені?
 
Війні ж колись прийде кінець, 
а в нас залишаться назавжди
ті спогади і звук ракет...
Та сон буде спокійним справді.


* * *


БОЖЕ, ГЛЯНЬ НА УКРАЇНУ

Боже, глянь на Україну, 
подивись і на дітей! 
Боже, у нас линуть сльози 
українськіїх людей. 

Подивись на Україну, 
Харків плаче і Дніпро, 
там ракети прилітають, 
там повсюди ходить смерть. 

Боже, глянь, там, у окопі,
молодий іще солдат, 
він не плаче, чуєш Боже, 
він країну захища. 

А там, бачиш, Боже, далі, 
у шпиталі медсестра, 
не потрібні їй медалі, 
тільки б тиха ніч була. 

А он там, ходімо, Боже, 
там он — новеє життя, 
в світ прийшов у такий час, 
а що далі він не зна.
 
Чуєш, Боже, а давай 
ми присядем на хвилинку, 
у нас там, теє, війна, 
всі воюють без зупинку... 

У нас там в вільній країні 
гинуть мужнії сини... 
Зупини, прошу це, Боже, 
уже хватить нам біди! 

Нам не треба більш нічого, 
тільки б мир і перемога, 
ну а ми у свою чергу 
не жалітимемось, Боже!

 

* * *

 

ТИ ПРИХОДИШ МЕНІ У СНАХ ​

 Присвячується трагедії на Харківщині

Мамо не чекай на мене більше, 
і вже хватить сльози лить пусті, 
не знайдеш ти мамо порятунку, 
я на небі, тут нема живих. 
Я похований в краю чужому, 
дуже тихо тут матусю, я  не сам. 
Я боровся мамо так щосили, 
оборону  я тримав за рідний край. 
Я стомився і приліг спочити, 
не хвилюйсь рідненька і живи, 
я герой, хоч ні, герої вдома,  
біля мам, дружин, не в самоті.  
Я зізнаюсь люба, тільки тихо, 
мамо я завжди тебе любив, 
хоч і  був дорослий, 
та а лихо наздогнало мамо в боротьбі.  
Я прощаюсь вже пора, 
та прошу не плач тільки благаю, 
значить вже прийшла й моя пора, 
я вже вдома мамо я у раю.

Ти приходиш мені у снах 
і ти знаєш не знаю навіщо, 
чи любов це а може і страх, 
розійшлися з тобою навічно. 
Пригортаєш в обіймах так ніжно
і цілуєш так мої вуста, 
немов в книзі шукаєш ти істину, 
повертаєш минулі літа. 
Ти приходиш мені, я вся радісна, 
обіймаю немов в перший раз, 
те кохання було для всіх загадка, 
ти кохав і бажав лиш тепла. 
Ти приходиш мені все частіше, 
прокидаюсь вночі і ловлю 
я себе на тій думці, 
що іншу ти обрав серед всіх та не ту. 
Не приходь мені більше, 
не проханий, і герой ти не в моїм романі, 
і не знаю чи є ти закоханий 
і кого обіймаєш в житі. 
Я сумую а іноді і плачу, 
ті стосунки були немов мара, 
молодими були і не бачили, 
що за нами ховалося далі. 
Розійшлися дороги, 
не радісно і не бачимось досі тепер, 
та усе ж в пам'яті трохи згадуєм, 
кава в парку і танець дует.

 

 

Ілюстрація Нікіти Тітова.

Ілюстрація Нікіти Тітова. 

 

 

 

ВІЙНА ПОСТУКАЛА У ДВЕРІ

Війна постукала у двері
раненько так, ще спали всі.
Мій Маріуполь, моя нене,
ми всі тут дочки і сини.
Господь, за що? Я знаю, грішні!
Господь, прости, я так боюсь,
тут автомати, тут зенітки,
тут діти йдуть в останню путь.
Прости, Господь, грішила, знаю,
але як — так, за що вони?
у нас течуть криваві ріки,
у нас — життя, там - вороги.
Пологовий тремтів від болю,
батько Тарас колись казав:
"борітеся — поборете",
та як - не назвав.
А Краматорськ? Там скільки смерті,
там скільки ран й дитячих сліз.
Їм би ще жити і творити,
а зараз там сумний узвіс.
У нас кордони є країни,
у них немає "тех границ".
У нас є правда і надія,
у них — туман і лиш руїни.


* * *


СЕСТРА

Я сестру знайшла війною,
хоч в батьків була одна.
Познайомились журбою,
ми — великая сім'я.
В нас сини, ми дві єдині,
батька в нас уже нема.
В той жорстокий лютий дужий
і в наш дім прийшла війна.
Я проснулась, по новинам,
бачу — Миргород бомблять...
Сестро, що ти? Все в порядку,
літаки... уже нема.
Ти не бійся, подолаєм
ту навалисту орду,
нас Господь оберігає,
дяка і хвала йому.
Будем берегти синочків,
будем хлопцям помагать.
Чоловік мій — доброволець,
він пішов нас захищать.
Поцілунок на прощання,
погляд тихо він одвів.
Повернусь — як переможем,
ми згадаємо дідів.
Дякуємо всім героям!
Друзі, ви у нас круті!
Відбудуєм, переможем —
ми тут на своїй землі! 

 

* * *

 

ДОНБАС

Донбас палає, місто у вогні,
наші герої держать броню.
Донбас палає і ніхто не спить,
ми вистоїмо, рідна наша нене.

Донбас палає цілих вісім років,
там не вщухають ще бої,
там стільки горя, сліз і болю.
Земля тремтить, ніхто не спить.

Тремтять поля, ліса, і ріки плачуть,
і стони скрізь — о Боже, поможи!
ну, може, досить, Боже, може хватить?
Ну скільки ще терпіть? Ну хватить бід!

А на Донбасі — шахти, школи, стадіон,
колись було тут квітуче місто...
А залишився попіл — жахливий той армагедон!
Криваве небо тут геть не чисте...

Залишились надія й сподівання
і віра у хлопців ЗСУ,
Ви там тримайтесь — ми в вас вірим!
У Донбасі іще люди поживуть.

 

* * *

 

ПРО ПЕРЕМОГУ

А давай в бузкові цвіті
і в пролісківім саду
ми раненько заспіваєм
про страшную ту війну.

А давай про перемогу
заспіваємо пісень,
про народження в Європі
осередку добрих фей.

Де б була ти, Європо, сьогодні,
якби славний народ не повстав,
якби наші вкраїнські солдати
не пішли нас усіх захищать?

А давай заспіваєм про віру,
про незламність твою і мою.
А давай заспіваєм в надію,
і про сонечко в тихім саду.

А я люблю — усе в мені співає,
і обіймати всіх мені кортить...
А я радію й землю прославляю —
в нас перемога, в нас щаслива мить!

Її так ждали ми, її молили,
крізь муки й сльози ми до неї йшли.
Це наша перемога — ми є сила,
перемогли колись й наші діди.

 

 

Painting by Yura Volianiuk

Painting by Yura Volianiuk.

 

 

 

                ВПЕРШЕ...

В перший раз радію, що без снігу,
і зима — не зовсім і зима...
В перший раз радію, що є світло,
і що в крані тепла є вода.

В перший раз радію без салюту,
й феєрверк нас трішки налякає...
В перший раз маленькі наші діти
замість подарунка просять миру.

Головні герої вже не ті,
хлопцям ЗСУ — найбільша шана!
І коли сирени скрізь гудуть,
я молюсь: тримайся, наша Нене!

В перший раз подумаю про інше:
рідних бережіть, війна — страшне!
На землі усі ми — люди грішні,
"Один — за всіх!" — це наш девіз тепер!

В тебе перший раз, подумай, що?
Бо війна усіх дуже змінила...
Жить не поспішай, а зачекай —
в кожного із нас є ангел і надія.

 

* * *

 

РОЗПОВІДЬ УКРАЇНСЬКОГО ВОЇНА

«Ми не спали майже три доби, —
фраза невідомого солдата. —
Ми не спали, але йшли туди,
щоб діти більш не чули автомата.

Мені листя було замість ковдри,
душу гріла згадка про домівку
я згадав дружину, наче квітку,
діточок своїх і небо чисте.

Ми потихеньку йшли у бік Херсона,
тихенько йшли звільняти рідний край,
були й поранені та йшли щосили —
дорога та стелилась, мов вуаль.

І от дійшли, в момент, що нема сили,
стрічав херсонський змучений народ:
вони благали Бога і молились —
тільки б скоріш би Україна! Почув Бог!

Там жінка прапор діставала —
він був брудний і весь в землі.
«Рідненькі, ми на вас чекали!  
Уклін і дяка — вистоїть народ!»

Найбільша нагорода для солдата —
ні, не медаль і орден, а любов!
Ми тут, щоб вигнати із наших земель ката,
і щоб війни ніколи не було!»

 

* * *

 

СКОРО БУДЕ ПЕРЕМОГА

А скоро буде перемога — зимою, влітку,
не в тім суть,
а скоро всі будуть щасливі,
дітей до школи поведуть.

А може, навесні,
чи осінь нам перемогу принесе
впаде сльоза тихенька досі,
ми так чекали день у день.

А сива мати на подвір'ї
стрічатиме з війни дитину —
молилась сину й мала віру:
ти перемогу принесеш.

Доньку стрічає друга мати
і плаче, плаче, нема сили —
пройшла ти всю війну, але...
ти залишилася людиной.

Ми не забули, що війна
забрала і синів, і дочок,
і змусила всіх воювать —
такого ми не знали досі.

Пісні співає всі країна,
і дякуємо усім тим,
хто не втікав і в нас повірив,
хто волонтерив і пік хліб.

Давайте у день перемоги
згадаємо й усіх тих,
хто залишив своє життя,
щоб ми у мирі тут жили.

Давай згадаємо дітей,
чиї життя війна забрала —
вони на небі зараз, там...
Ніколи не забудем ката!

Ми — українці, значить, сильні!
Але не варто забувать —
були і будемо ми вільні!
Війну не варто починать!

 

 

Painting by Ganna Khomych

Painting by Ganna Khomych.

 

 

 

              ВЕСНА

Привіт, весна, ти наче жінка,
убрана вся, яскрава трішки.
Привіт, весна, ти наче кішка,
тебе люблю, несеш ти диво.

Пахне весною в повітрі і в серці,
навіть дерева пускають бруньки.
Пахне коханням, що так ніжно йдеться,
пахне травичкою в полі і ним.

Зараз розквітне усе те навколо,
стане тепліше, настрій такий.
Воєнна весна геть таки інша,
тривоги гудуть, але ти не бійсь.

Весна — це завжди щось нове і прекрасне,
віра в майбутнє і навіть в той час,
коли гинуть хлопці, ми маєм триматись,
непереможний народ,  то є факт.   

Я загадаю маленьке бажання,
вірю, весна, ти здогадалась,
я перемогу молю й щоб на пасху
воїни — вдома, вони того варті.


* * *


ХОЧЕТЬСЯ

Хочеться кричати про кохання,
та лише про те, що ллється з серця.
Хочеться кричати, мов востаннє:
"Я люблю, любов в мені живе!"
 
Хочеться, щоб кава ще гаряча,
квіти щоб в найяскравіших барвах.
хочеться до мами і до батька,
адже в їхнім домі - теж любов.

Хочеться писати про кохання,
хочеться творить про щось нове,
а не про війну і руйнування,
вірю, що війна та піде геть.

Хочеться, щоб на розбомбленім подвір'ї
лелека знову звила там гніздо,
хочеться, щоб на руїнах міста
нове життя і сміх людей було.

Хочеться, щоб знову було тихо,
а президент казав лиш про хороше,
хочеться, щоб не було більш лиха
і тиха ніч, і скрізь лише любов.

 

* * *

 

НАСТАНЕ ДЕНЬ

Настане день — спочатку буде ранок,
затихнуть всі гармати, буде тихо...
Настане день — і знов буде світанок,
й не буде в Україні більше лиха.

Настане день — і змучений народ
зітре сльозу з обличчя, вкрите болем...
Настане ніч — і звук сирен нема,
вже досить, нам і так доволі.

Настане день — і на руїнах школи
вже вчитель в класі проведе урок,
й увага не на телефон, коли тривога,
а в себе в класі, боляче було.

Настане день — і воїн ляже спати
у себе вдома, у своїй сім'ї...
Він має зараз всіх нас захищати,
пішов на фронт, йому низький уклін.

Настане день... а зараз — згуртувались
й для наших хлопців робимо усе:
хто свічку, броник, їжу хтось купляє,
безмежна вдячність, воїне, за все!

 

 

 

 

 

* * *

В різнобарвному вальсі кружляє осінь,
і якщо на мить забути про війну —
листя жовте змінює покоси,
закохатись в пору можна тут.

Не щебече птаха в чистім полі,
і в повітрі холодом димить,
тут зустілись зрілість у волоссі,
тут зустрілись з поглядом зими.

Листя в танці змінює наряди,
і вбрання те дуже до лиця...
В хлопців — фронт,
їм дяка за відвагу
І безмежна шана теж...

В лісі звірі дбають про домівку,
дбають про харчі і про тепло,
горобець готується на гілці —
раптом дощ, щоб тепло їм було.

Осінь закружляє нас у вальсі,
танець приведе нас до зими,
та не треба, люди, сумувати,
теплий чай і спогад — то є ми.

 

 

* * *

А ви колись лежали у снігу,
не у дитинстві, будучи дорослим?
Топтали берцями потовчену траву
в якій сліди від крові і від поту?
 
А ви колись у річці прали одяг?
в якій на дні пошарпані снаряди?
А нещодавно тут і там був спокій,
А нещодавно ми жили без ката.

А ви колись тримали побратима,
в якого рана і нема ноги?
А ви колись боялись засинати,
тільки тому, що обстріл, всі жахи?
 
А ви колись варили у окопі
швиденько кашу, поки не стріляють?
А ви колись бували так голодні,
що аж недобре, сили покидають?

Ми наближаєм нашу перемогу —
хто на нулі, а хто — в тилу.
Давайте, люди, дякувати Богу,
що ми живі і боремося тут...

 

* * *

 

ПРИСВЯТА ЗАГИБЛОМУ
НА ХЕРСОНЩИНІ ВОЇНУ

Не плачте мамо,
досить рідна,
я скоро буду,
на щиті,
моя душа вже десь на небі,
а тіло й досі на дніпрі.
Так, молодий матусю,
вибач, пішов у кращий світ,
пробач.
Я бачу з неба як страждаєш,
я бачу тяжко,
ти не плач.
Мені б ще нянчити дітей,
тобі б ще нянчити онуків,
на цьому доля каже все,
помер я на війні, не скутий.
ти залишилась не сама,
сестра і брат, живи для них,
вони не підуть воювать,
я тут за всіх, а ти живи.
Вже зовсім скоро я приїду,
благаю мила ти не плач,
я воював за Україну,
та не вберіг себе,
пробач.
Вже зовсім скоро буду вдома,
спочину на своїй землі,
де був малий,
ходив до школи,
це буде приклад дітворі.
Прощаюсь мамо,
янгол кличе, піду у кращі
я світи, тебе люблю моя матусю,
благаю рідна, ти живи.

 

 

 

Ілюстрація Нікіти Тітова.

Ілюстрація Нікіти Тітова. 

 

 

 

АВДІЇВКА

Запеклий бій, і ніч, немов безодня,
там полягали сотнями солдати...
Он там душа вже піднялась до неба,
а там поранений в холоднім поті стогне.

Ви протримались, хлопці,
у сніг і в зливу,
у буремний час,
і в саму більшу лють,
один наказ - і все раптом змінилось,
останній бій - Авдіївкою звуть.

Ця новина була для усіх шоком,
але людські життя — понад усе,
Ми — славна нація,
           козацького ми роду,
один за одного,
           ми тут, і ми тепер!
 
Найтяжчий бій,
а ще — найтяжчий відступ...
Хтось більш ніколи не почує сина...
Уся країна подумки молилась,
тільки живі щоб хлопчики, живі.

Найважча ніч, але настав світанок,
скінчився бій для кожного страшний.
Назавжди в нашій пам'яті є лютий,
й ще довго буде в пам'яті людей...
 
Та головне — щоб люди звались "люди",
й щоб пам'ятали цінність волі й меж.   

 

Поезії надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

 

Читаймо також на "Малій Сторінці":

Карина ГусельниковаМолода поетка Карина Гусельникова народилася в селі Байрак, що на Полтавщині. Цей квітучий край дарує авторці натхнення писати вірші віддавна... Але коли розпочалася війна почала писати, для того, щоб "заспокоїтися"... Читаймо, співпереживаймо, молімося за нашу перемогу...

 

 

 

 

 

 

Вірші про війну"Коли закінчиться війна,
Я хочу тата обійняти,
Сказати сонячні слова
І повести його до хати,
Ти – наш Герой! Тепер щодня
Я буду дякувати Богу 
За мирне небо, за життя,
Всім, хто здобув нам ПЕРЕМОГУ!"
 
(Ірина Мацкова)​
 

 

Вірші про Україну

УкраїнаДумки українських поетів про рідну країну, їхні відчуття до української землі і нашого народу — все це юні читачі зможуть знайти в представленій добірці віршів про Україну від Ганни Черінь, Юрка Шкрумеляка, Наталки Талиманчук, Іванни Савицької, Уляни Кравченко, Яни Яковенко, Василя Симоненка, Івана Франка, Володимира Сосюри, Катерини Перелісної, Богдана-Ігоря Антонича, Марійки Підгірянки, Миколи Чернявського, Володимира Сіренка, Іванни Блажкевич, Грицька Бойка,  Миколи Вінграновського, Платона Воронька, Наталі Забіли,  Анатолія Камінчука, Анатолія Качана,  Володимира Коломійця, Тамари Коломієць, Ліни Костенко, Андрія Малишка, Андрія М’ястківського, Івана Неходи, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Максима Рильського, Вадима Скомаровського, Сосюра Володимир, Павла Тичини, Петра Осадчука, Варвари Гринько та інших відомих українських поетів.


Війна. Ілюстрація Нікіти Тітова. "Кожен день — життя і смерть, 
кожен день — на волосині...
Ну, допоки буде так, 
що країна вся в руїнах?.."

(Карина Гусельникова)

 

 

 

 

 


Останні коментарі до сторінки
«Карина Гусельникова. Добірка віршів про війну»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми