Ольга Зубер
ДИВИНА
(оповідання)
Ось і настали літні канікули! Ох і чекав же їх Ярик!
— Ля-ля-ля! Ля-ля-ля! – наспівував він, збираючи валізку. – Ось, зберуся й гайну в село на все літо! Ніяких тобі уроків, книжок і домашніх завдань! Роби, що хочеш! Спи, їж, гуляй! – радів він.
Аж ось і автобус. До побачення, мама й тато! А разом з вами ваші повчання й зауваження! Все, поїхали!
Всю дорогу посмішка не сходила з його обличчя. Свобода! Оце втіха! А он уже й село видніється. А там, і ліс, і річка! Краса!
Приїхали! Ярик вистрибнув з автобуса.
— Онучку! – почув він.
Аж то дідусь з бабусею прийшли його зустрічати! Він залишив їм свою валізку, а сам побіг до хати.
— Ой гарно тут у вас!
— А в нас для тебе ще й подарунок є! – похвалився дідусь. – Ходімо, подивишся!
Вийшли у двір, а там – велосипед! Новісінький!
Ярик скочив на нього і навіть не подякував, гайнув, аж курява знялася.
Старенькі лише переглянулись.
Приїхав аж під вечір. Брудний, захеканий, в порваних штанях. На лобі подряпина, коліно розбите!
Бабуся аж за серце схопилася.
— Що з тобою?! – питає.
— А! Та то я кілька разів у калюжу впав, та невдало з гори спустився.
— Ну, йди хоч помийся, та будеш вечеряти.
Вечеряти – це добре. Він швиденько так-сяк помився. Правда, відро з водою перекинув. Ну, так це нічого. Бабуся прибере.
Посідали вечеряти. Старенькі нумо любого онучка пригощати! І пиріжками з вишнями, і молочком, і печивом, і морозивом! Наминає Ярик пиріжки за обидві щоки, а кісточки на підлогу кидає. Та так, щоб ніхто не бачив.
Повечеряли й полягали спати. Старенькі так стомилися, що одразу й поснули. А Ярику не спиться. Крутився, крутився, а тоді почав зі своїм друзякою Мишком по телефону теревенити. Та ще й регочеться на всю хату.
Бабуся з дідусем прокинулися, полякалися. А йому хоч би що! Подумаєш – розбудив! Заради любого онука можна й потерпіти. Виспляться ще.
Прокинувся він пізно. Дідусь уже й в магазин сходив, а тепер он на городі порається. Бабуся в хаті прибрала, борщ зварила.
— А допоможи мені, онучку, картопельку почистити, — просить бабуся.
— Ніколи мені, — відказав той і вибіг у двір.
— Ярику! А допоможи вишень нарвати, бабуся компот зварить, — попросив дідусь.
— Ще чого! В мене інші справи є! І взагалі, в мене канікули! – скочив він на велосипеда й поїхав.
— Ох! – похитав головою старенький і поліз по драбині рвати вишні.
Ось так майже й літо минуло. Дідусь з бабусею чекали онучка з такою радістю, а діждались клопоту. Мало того, що не допомагає, ще й шкодить. В хаті смітить, ліжко не застеляє, після себе навіть, чашку не помиє. А на двір вийде, то по городу скаче, то клумбу витовче. А ось недавно драбину зламав. І хоч би вибачився. Та де там!
Не знають вже старенькі, що й робити. Чекають поки літо скінчиться.
Та ж ось, одного ранку прокинувся Ярик, потягнувся задоволений та й бігом на кухню снідати. Аж дивиться, бабусі в хаті нема, стіл пустий, навіть, глечик з-під води порожній.
Вийшов у двір. Аж глядь, бабуся у саду на гойдалці катається. Надягла коротке мережане плаття, туфлі на підборах, ще й дві коси заплела з рожевими бантами! Гойдається ще й морозивом ласує, аж прицмакує. Ярика дратує.
— Бабусю, а чого це Ви вбралися так, наче Вам п’ять років?
А бабуся не зважає. Ніби й не чує. Розгойдалася аж вище хати й сміється.
Ярик постояв, постояв, а тоді побіг шукати дідуся. Хай сам з нею розбирається.
Вибіг за ворота. Аж дивиться: дідусь на його велосипеді ганяє!
— Що це Ви робите?! Як Ви посміли без дозволу мій велосипед взяти?!
А дідусь сміється та ще швидше педалі накручує. Мчить дороги не розбираючи. Ось, заїхав у свій двір й з розгону аж двері в сарай виламав! Набив собі гулю на лобі й велосипеда зламав.
Ярик стоїть, збагнути нічого не може.
Дідусь тим часом, крекчучи, виліз з-під велосипеда, дістав жуйку. Жує ще й бульки дує.
— Дідусю, а що з бабусею сталося? Нічого не робить, лиш на гойдалці катається! В хаті, навіть води нема! А я їсти хочу! — пожалівся Ярик.
Аж тут і бабуся нагодилася. Іде, пританцьовує, ще й платтям розмахує в усі боки. Покрутилася перед дідусем й полізла по драбині на горище. Дістала скакалку й почала посеред двору вистрибувати.
Дідусь дивився, дивився, а тоді як зарегочеться:
— Ой, ой! Диви, як скаче! Як ота коза!
Ось бабуся як підскочить! Як схопить його за чуба!
— Це я коза?! Це я коза?! А ти ж тоді хто?!
Аж тут дідусь знахабнів і схопив бабусю за косу.
Ярик кинувся їх розбороняти. Та де там! Схопилися так міцно, що вже по землі качаються!
— Що ви робите? Припиніть негайно! Як вам не соромно?!
А ті не зважають, лупцюють одне одного, репетують.
— Треба батькам дзвонити! Хай приїжджають швидше! – схопився Ярик за телефон.
— Алло! Тату! Поклич маму до телефону!
— Привіт, синку! А мами немає вдома. На дискотеку пішла.
— Як на дискотеку? – не повірив своїм вухам Ярик.
— Отак! Причепурилася й каже: "Щось я вдома засиділась. Піду, позажигаю!"
— А ти чого пошепки говориш? – не перестає дивуватись Ярик.
— В засаді сиджу! Чекаю, коли дядько Петро піде в хату. Хочу в нього груш накрасти.
— Як накрасти?! Тату, ти що?!
— А що? Знаєш, які в нього добрі груші?
— Тату, тут ваша з мамою допомога потрібна! Дідусь із бабусею б’ються! Так зчепилися, що по землі качаються!
— А, та то нічого! Хай порозважаються! – як ні в чому не бувало, відповів тато. — Ну, все, синку. Не можу більше з тобою говорити. Дядько Петро пішов у хату. ..Ой, грушки, ви мої смачненькі!
— Тату! Не роби цього! Не можна! Що ви всі робите? Вас треба рятувати! Всіх треба рятувати!
— Онучку! Що з тобою? – раптом почув він ласкавий голос бабусі й відкрив очі. — Сон страшний наснився? То нічого. Це ж не насправді.
Бабуся сиділа поруч і посміхалася. Вона була у своєму звичному одязі, без бантів, а з кухні смачно пахло пиріжками.
Ярик підвівся й несміливо вийшов з кімнати. Обвів усе поглядом. Скрізь чисто й гарно.
Взяв він пиріжок, а самому очі соромно підвести. Підійшов до бабусі, каже:
— Може Вам допомога треба? То тільки скажіть!
Бабуся з подиву аж присіла. Не знає, що й сказати.
— Та, що там? Можна водички принести.
— Я миттю! – скрикнув Ярик і кинувся по воду.
Приніс.
— Може ще щось треба? – питає.
— Та ні, онучку. Піди, погуляй.
Та гуляти він не пішов, а подався до дідуся на город. Знав, що той зранку завжди на землі трудиться. Вихопив в нього лопату, та й заходився сам картоплю копати.
А дідусь з бабусею, стоять, тільки дивуються. Здогадатися не можуть, що з їхнім онучком сталося.
З того часу Ярик змінився. В усьому допомагав, не лінувався. Дуже боявся, щоб сон не збувся.
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читайте також на "Малій Сторінці":
Цікаві дитячі казочки від Ольги Зубер
Ольга Зубер — молода поетка та казкарка з міста Переяслав-Хмельницький, що на Київщині. Має педагогічну освіту. Писати вірші почала ще в дитинстві, а от казочки — коли стала підростати маленька донечка. Дівчинка у мами — дуже цікава, тому казок для неї було все замало. От і почала пані Ольга вигадувати свої цікаві казкові історії, які з 2015 року почали друкувати дитячі періодичні видання: "Малятко", "Колобочок", "Мамине сонечко", "Котя", "Жирафа Рафа", "Ангелятко". Як і кожен автор, письменниця мріє про видання своєї книжечки...
На цьому терені — оповідання для дітей — працювала ціла плеяда видатних українських письменників. У цьому розділі читайте оповідання, що написали: Андрусяк Іван, Арсенич-Баран Ганна, Артамонова Віра, Бабанський Пилип, Бабкіна Катерина, Багмут Іван, Більчук Олена, Близнець Віктор, Бондаренко Ксенія, Бондарчук Андрій, Буцень Олег, Васильченко Степан, Васильчук Віктор, Вдовиченко Галина, Вздульська Валентина, Вінграновський Микола, Винниченко Володимир, Вишня Остап, Воронина Леся, Галина Мирослава, Гончар Олесь, Грінченко Борис, Гуцало Євген, Григорук Анатолій, Давидов Анатолій, Давидова Оксана, Демченко Галина, Денисенко Лариса, Дерманський Олександр, Довженко Олександр, Донченко Олесь, Дорош Людмила, Дрозд Володимир, Дяченки Марина та Сергій, Жарко Яків, Іваненко Оксана, Йогансен Майк, Живка Зоряна, Забіла Наталя, Караванська Оксана, Кара-Васильєва Тетяна, Кащенко Адріан, Кибалка Людмила, Колодяжна Ніна, Коломієць Аліса, Коломієць Тамара, Копиленко Олександр, Корж Марина, Король Петро, Костецький Анатолій, Коцюбинський Михайло, Кочубей Саша, Красицька Людмила, Кротюк Оксана, Кузьменко Дмитро (Кузько Кузякін), Лепкий Богдан, Лотоцький Антін, Лущевська Оксана, Магера Микола, Малетич Наталка, Малицька Костянтина (Віра Лебедова), Малкович Іван, Мацьків Олена, Мензатюк Зірка, Микитенко Ігор, Мирослава Галина, Міхаліцина Катерина, М'ястківський Андрій, Нагорняк Володимир, Наркевич Ніна, Нестайко Всеволод, Нечуй-Левицький Іван, Ніцой Лариса, Ольжич Олег, Павленко Марина, Паламарчук Інна, Пантюк Сергій, Перепелюк Володимир, Підгірянка Марійка, Плачинда Сергій, Пригара Марія, Прокоф'єва Тетяна, Прохаськи Мар'яна і Тарас, Пчілка Олена, Рута Оляна, Рутківський Володимир, Сенатович Оксан, Сенцовський Володимир, Сенченко Іван, Скуратівський Василь, Слабошпицький Михайло, Смаль Юлія, Соколов-Микитов Іван, Стельмах Ярослав, Стефаник Василь, Стороженко Олекса, Стус (Щербаченко) Тетяна, Струтинський Василь, Сухомлинський Василь, Ткачук Галина, Трублаїні Микола, Тютюнник Григір, Усачов Андрій, Франко Іван, Фролова Майя, Цегельська Олена, Чабанівський Михайло, Чемерис Валентин, Чередниченко Дмитро, Черкасенко Спиридон, Чухліб Василь, Шиян Леонід, Шморгун Євген та інші українські автори.