Публікації за тегом: Ольга Зубер

Сортувати:    За датою    За назвою

"На пухнастій кульбабці сидів Джмелик. Крильця він звісив аж до землі. Тож настрій мав кепський. А все тому, що був найменший від усіх. А на галявині змагалися жучки-вусачі Силач і Тягач. — Я можу підняти ось цей величезний камінь! — А я — ще більший! — вихвалялися вони. — Ех… — зітхнув малий. — Дзінь-дзінь! — заспівали дзвоники. — Чого зітхаєш, Смугастику? — спитала Фея Бажань і примостилась на блакитній пелюстці. — Та… — Ось ці вусачі кепкують з мене. Бо я не такий сильний, як вони. Та я ж художник. Нічого важчого за пензлика й відерця з фарбою я не підніму… — То чого ти сидиш? — А що мені робити? — Тренуватися!.." (Ольга Зубер)

 

Kitten At the Starry Night. Van Gogh art."Місяць сидів на хмаринці й гриз бублика. Та ось, шматочок відламався й поцілив прямісінько у кота, що спав на даху. — Шшшшшш! — вигнувся дугою Кіт. — Ой! — злякався Місяць й сховав бублика в кишеню. — Втік з дому, щоб поспати… а ти…. — Вибач, Мурчику! А чого вдома не спиш? — Манюня не дає… — А хто це? — спитав Місяць й знову дістав бублика. — Дівчинка..., яка живе зі мною он у тій кімнаті, — махнув хвостом Кіт. — З того часу, як вона навчилася читати, то тільки тим і займається, що читає казки. В мене вже голова йде обертом від тих принцес і принців! Та якби ще тільки це…" (Ольга Зубер)

 

"Прийшов час, і на Краю Світу настала зима. Пан Вітер пригнав з-за лісу стадо Снігових Хмар, а потім ще й запросив пана Мороза. І почали вони хазяйнувати й робити все на свій лад. Снігові Хмари сіяли снігом, аж пихтіли. Пан Мороз все морозив і проявляв неабиякі художні здібності, розмальовуючи вікна. А пан Вітер намітав кучугури й свистав у вікна. Жителі Краю Світу завчасно запаслися теплими речами й грілися біля комину, а ввечері ходили до Марти на посиденьки. Та одного дня Дідусь змайстрував для них справжні санчата. І всі тепер почали більше часу проводити на вулиці, катаючись з гірки. Щоправда, каталися усі, окрім Лори. Сама ж Лора сиділа осторонь і лише спостерігала за розвагами своїх друзів. А ті — то з’їжджали вниз з гірки, то тягнули санчата назад, нагору..." (Ольга Зубер)

 

"Жила в одному лісі вредна Лисичка. Ні з ким не дружила. З усіх кепкувала, обманювала, дражнила. Та найбільше дошкуляла Зайчику. Підстерігала, піймати грозилася. Та от, сталася халепа. Застудилася Лисичка. Лежить вдома, кашляє. — Хоч відпочинемо від неї, — радіють усі. Усі, окрім Зайчика. Шкода йому Руденьку. Спік він капустяного пирога, поклав до кошика та й пострибав до Мишки. — Дай, будь ласка, лікувальних трав для Лисички, які ти влітку збирала, — попросив він. — Для лисички? — здивувалася Мишка. — Так. Хворіє вона, допомогти треба!.." (Ольга Зубер)

 

 

 

"Ця історія трапилася одного морозного вечора, коли Край Світу був щедро засипаний снігом, і усі сиділи по своїх домівках. Лорі, як вже бувало, не спалося. І вона, сидячи біля світильника, читала книгу, яку взяла у пана Жоржика. Раптом, вона почула, як зашумів ліс, і виглянула у вікно. Це пан Вітер гнав стадо Снігових Хмар у бік Океану. Хмари були зовсім сонні і ледве плентались одна за одною. Та одна з них  навпаки була напрочуд весела й непосидюча. Очевидячки, хмара не дотримувалася режиму дня. Вона ніяк не хотіла слухатися пана Вітра і рвалася в напрямку Лориної хатинки. Непомітно відірвавшись від стада, вона почала наближатися до Високої Гори..." (Ольга Зубер)

 

"Вітрусь щовечора прогулювався у засніженому садку. Він кружляв між деревами і мріяв, що коли  виросте, тато Шторм   візьме його з собою далеко-далеко, на океан. І вони разом будуть здіймати  хвилі вищі кораблів. Та поки Вітрусь був ще зовсім маленький.  І його сили вистачало лише на те, щоб здувати з гілок сніжинки. Ось, і зараз, він сидів на улюбленій вишні і  хитав гілочку.  Сніжинки сипалися на вулика,  а Вітрусь уявляв, що то зовсім не вулик, а велетень-корабель. Раптом,  почулися голоси. То  розмовляли бджоли. Вітрусь прислухався. — Що таке зима? — спитала маленька бджілка Джуня. Та у вулику про зиму майже ніхто нічого не знав. — Взимку дуже холодно і замість бджіл літають сніжинки, — заворушилася  бабуся-бджола. — А хто такі сніжинки? — Зимові комахи..." (Ольга Зубер)

 

Painting by Nami Nishikawa."— Скоро стемніє, — чмихнув Їжачок, виглядаючи у віконце. Він докинув у піч кілька ялинових гілочок, одягнув кожушок і дістав зі скриньки свічечку. Ви гадаєте, для чого Їжачкові свічечка? То аякже?!  Вони ж з Мишкою домовилися, що хай там що, а щовечора, як стемніє, давати про себе знати вогником свічечки. А все тому, що Їжачок жив у лісі, а Мишка — аж ген за полем, у нірці під грушою, що в старому садку. Поки було тепло щодня вони ходили один до одного в гості. Та прийшла зима, замела стежки снігом. Ніяк не дійти крихітним лапкам засніженим полем. Тож і згодилися: якщо світиться вогник на узліссі, то в Їжачка все добре, знатиме Мишка. А якщо, світиться за полем, то все добре і в Мишки, знатиме Їжачок..." (Ольга Зубер)

 

Hedgehog. Painting by Sally Ann Brackett. "Якось трапилися Їжачкові на дорозі яблучко з грушкою. Зрадів він та й думає, що б з того першим скуштувати. — З’їм зразу яблучко! Ні… грушку! Ні… Таки яблучко! Геть заплутався Їжачок. Та, поміркувавши, надумав, як вирішити той клопіт. — Підкину їх височенько. Що перше впаде, те перше й з’їм! Зробив, як надумав. Першим впало яблучко. І тільки-но Їжачок хотів нахилитися, щоб його підняти, як тут – лусь! Грушка поцілила малого прямо в маківку!..." (Ольга Зубер)

 

 

 

Painting by Sally Ann Brackett. Hare."Жив-був Зайчик. А що він, ого-го як, полюбляв капусту, його називали Капустяним Зайчиком. А дехто, навіть, — капустянкою. Та Вуханчик не ображався. Хай. Не до того йому. А ось, чи є де в світі капустяний ліс, було цікаво. Щоб замість шишок на ялинках капуста росла.  І на дубах. Замість жолудів. І під кожним пеньочком, замість грибів. І вздовж лісового струмочка. Бо, з того яка користь? А з капусти — ще й яка!  А ще мріяв Зайчик, як побудує капустяну хатинку, змайструє капустяне ліжечко й вкриється запашним листком. І спатиме солодко. І насняться йому, малому, капустяні сни. От, одного разу, швендяв він поміж хатами. Та й забіг на город до Бабусі..." (Ольга Зубер)

 

Painting by Sally Ann Brackett."Ох і розсердився ж Їжачок на ті колючки! На спинці не полежиш, погладити всі бояться! А як же йому хотілося таку кофтинку, як в білочки Зосі! Або шапочку з бумбончиком, як в борсучка Борі! Бо всім звірятам у лісі бабуся Ведмедиця вив’язала теплі речі на зиму. Всім, окрім Їжачка! Бо як же на ті голки якусь одежину надіти?! Отож, сидів він на пеньку, та й сердився. Аж пихтів. Ось, я зараз вас провчу, капосні колючки! – схопився було за голівку Їжачок..." (Ольга Зубер)

 

 

 

"Якось надумали Хом’ячок з Мишкою в схованки погуляти. Ховатися випало Мишці. — Не підглядай! — Не буду! — Хом’ячок вмостився під ялинкою й заплющив очі. Мишка відбігла подалі й сховалася за грибочком. Ще й листочком зверху вкрилася. А Хом’ячок сидів-сидів із заплющеними очима, та й заснув..." (Ольга Зубер)

 

 

 

 

"Колись давно було на світі Мишаче Королівство. Жили в ньому Король з Королевою та їхня донька — Принцеса-мишка. Одного разу знайшла вона крихточку шоколаду. І, спробувавши його, тихенько запищала від щастя. І в ту ж мить, вирішила, що відтепер буде їсти зернята лише в шоколаді. Почувши таку новину, Король з Королевою аж за голови взялися. Принцеса ж оббігала всі придворні комори, а бажаних смаколиків так і не знайшла. Пшеничних, вівсяних, ячмінних зернят було, хоч купайся в них. І жодного шоколадного! Ох і розсердилася ж Принцеса! Вона зафирчала на Короля з Королевою, й в розпачі вибігла з палацу..." (Ольга Зубер)

 

"Звечоріло. У присипаній снігом нірці копошилися мишенята. — Мамо! Нам сумно! — Ось, насінинка. Грайтеся! — Не хочемо! — То беріть горошинку! — Ні! Ні! Ні! — понадували щічки мишенята. А найменше почало плакати. — А шишечку? — Хочемо! — закивали вухастики. — То чекайте на мене! — сказала мама мишка й мелькнувши хвостиком, вискочила з нірки. В завірюху, помчала вона аж за село, де росла висока сосна. Знайшла в снігу шишечку й подалася додому.
Аж, раптом, поміж сніжинок, залунав сміх..." (Ольга Зубер)

 

 

"Якось сидів Хом’ячок біля своєї нірки, та й мріяв, спостерігаючи за сніговою хмаринкою, що пливла над лісом. Аж раптом, вгорі закружляла Сніжинка, й вмостилася йому прямісінько на носа. — Ой! — аж чхнув Хом’ячок. — Ти хто? — Сніжинка, — відповіла крихітка. — Я й не чув раніше про таке звірятко! — поворушив носиком товстунчик. — Це те саме, що й метелик? — питає. — Ха-ха-ха! Звісно, ні! Я — крапелька замерзлої води. — Ой! Лишенько! То ти замерзла?! Стрибай до мене в нірку, зігрієшся! — Ні-ні! — усміхнулася Сніжинка. — Я гріюся, коли мені холодно! — А я гріюся, коли мені тепло! — чмихнув Хом’ячок. — Хочеш, розкажу таємницю? — спитала Сніжинка й пересіла йому на вушко..." (Ольга Зубер)

 

"Під кущиком самотньо сиділа буква А. Підійшла до неї буква М, та й каже:
— Давай дружити!
— Давай!
Взяла буква М букву А за руку і утворився склад МА. Вийшли вони на вузьку стежку. А пішла першою, а за нею М. І утворився склад АМ..."

(Ольга Зубер)

 

 

"Одного ранку прокинувся Хом’ячок та й думає: — Зварю собі каші. Набридло сухе зерно гризти. Вибрав він стиглий колосок, обтрусив зернята, склав у глечик, та й каже: — Ой, щось я притомився. Відпочину трішки. Сидить в холодку, куняє. А каші таки хочеться. Через силу підвівся, взяв глечика із зернятами. Налив води. — Ще ж посолити треба. Щоб смачніше було, — порадив сам собі Хом’ячок. — А де ж сіль? Туди-сюди, нема солі. Поки шукав стомився неабияк. Заснув під гарячим сонцем, спить аж хропе. Прокинувся геть по обіді. Сидить, чухається. — Піду до Мишки, — каже — попрошу солі. З’їв кілька зернят на дорогу і потихеньку вирушив до Мишачої хатинки...(Ольга Зубер)

 

"Осінь прийшла, не питаючись. Без запрошення, мов незвана гостя. Лісова миша Люська сиділа на купі хмизу й спостерігала за жовтавим листям, що кружляло в неї над головою, вкриваючи лісову стежку. — Ех! — сумно зітхнула вона, дивлячись довкола. — Оце ще мені ця осінь! Як гарно було влітку: сонечко, зелена травичка. Гуляй, не хочу. А тепер і податися нікуди. Одні калюжі та сухе листя. Та це ще що! Скоро й зима прийде. А Борсук-віщун, лісовий синоптик, передбачив, що зима буде дуже й дуже холодною… Хоча… Якщо згадати, то минулого року він казав те ж саме, а особливого холоду й не було. Тож, може й цього разу минеться… Та все одно, падаюче листя псувало Люсьці настрій, і в неї починалася, як ото кажуть люди, депресія. Про це вона читала в газеті, яку їй приніс дятел Дмитро із села, що поруч з лісом. Люська знала, що люди вміють виготовляти такі газети. Тільки от як вони це робили, вона не могла зрозуміти. У цей час єдине, що її тішило — це ліс..." (Ольга Зубер)

 

Читаймо, дітки, веселі історії про хом'ячка від Ольги Зубер:

— «Як хом’ячок до мишки в гості ходив» — читати та слухати

— «Як хом’ячок мишку шукав» — весела казка для малят

— «Як хом’ячок кашу варив» — читати та слухати, відео

— «Як хом’ячок сніжинки рахував» — читати та слухати, відео

 

 

 

 

"Зоряними очима дивилося Небо на Землю. Великими, розумними очима дивилася Ясочка на зоряний небосхил. − Зорі! Які ж ви красиві! Мабуть, немає в світі нічого красивішого, ніж вишите зірковим візерунком небо! – захоплено шепотіла вона. У верхівках дерев сонний вітер наспівував колискову. Неподалік спала річка, перекочуючи своїм диханням ледь помітні хвильки. Насолоджуючись покровом ночі, носились веселі кажани. Ясочка не спала. Навіть і не думала спати. Не зводячи очей, вона дивилась на яскраву блимаючи зірку, що виглядала з-за густого листя старого дуба. І в її очах була радість і захоплення, біль і смуток. Радість – від зіркового неба. Смуток – від залізної огорожі, яка відділяла її від зоряного обрію. Ясочці тут було тісно і незручно. Вона вже виросла і хотіла на волю. Часто вона закривала очі і уявляла собі, що мчить по безмежному полю, відчуваючи запах свіжого вітру, а згори її шлях освітлює всіяний зорями велетенський, безмежний небосхил..."  (Ольга Зубер)

 

"Оце подія сталася в лісі! У родині Зайців народилося Зайчатко! Всі звірі посходилися подивитися на нього. А воно ж гарне-гарнюсіньке! А крихітне, що в колисці шукати треба!  Одне лишенько — аж надто вередливе вдалося. Не дає спокою нікому ні вдень, ні вночі. Аби лише розказували йому казок та співали пісень. А як ні, то й саме не спить і нікому в лісі не дає. Усі вже забули, що таке сон. Вдень сплять на ходу, а вночі біжать Зайчатка колихати, аби хоч якось мамі Зайчисі та тату Зайцю допомогти. А ті вже ледве на ногах тримаються.  А старий Ведмідь аж із лісу втік, не витримавши отого крику. Та є від того вереску й чимала користь: відклало вуха старій Ведмедиці. І вона тепер чує, що в лісі робиться. І радіє, хоч і не спить. Невідомо скільки й тривала б ця історія, якби не старий Їжак. Якось зустрів він тата Зайця та й каже: "А збігав би ти до старої Сови. Може, чим халепі зарадить!" Послухав Заєць поради. Помчав аж ген на край лісу..." (Ольга Зубер)

 


Всього:
43
Поточна сторінка: 1
1   2   3  
Наступна
В кінець
Топ-теми