Ольга Зубер
МІЙ ДРУГ ЯНГОЛ
Янгол провів оченятами зграю лебедів, які сховалися за пухнастою хмаринкою. Він сидів на квітковій галявині й уявляв, як вони летять над горами, лісами, долинами. Піднімаються високо-високо. Аж до зірок! І йому закортіло хоч на мить знову піднятися в небо. Пролетіти крізь снопи сонячних променів, пробігтися Чумацьким шляхом, а вночі погратися зорями, викладаючи з них сузір’я!
Він змахнув рученятами, та йому вдалося лише підстрибнути.
— Шкода, що в мене були лише одні крила! — засмутився він.
— Дззззз! — почув він поруч. То в запашній квітці вовтузилась Бджола.
— Мила Бджілко, дай мені свої крила. Хочу трішки політати.
— Не можу. Мені треба встигнути повернутися у вулик до заходу сонця, — забриніла мала.
Вона позолотила нектаром лапки й поспішила додому.
Вдалині, серед квітів, мерехтів Метелик.
— Любий Метелику, дай мені свої крила. Я злітаю он до тої хмаринки й поверну тобі назад!
— Ні. Дивись, які вони в мене чепурні. А ти ще, чого доброго, забрудниш їх, поки літатимеш. А яка краса від брудного метелика?
Серед зеленого віття старого дерева співала пташка.
— Чарівна пташко! Дай мені свої крила. Бо свої я подарував твоїм друзям. Я лише злітаю до сонечка й поверну тобі!
— Не можу! Без крил я вже не буду птахом! Не можу розлучитися з ними ні на мить!
Настав вечір. Небо поцяткувалося зорями, наче галявина кульбабками. Янголятко залізло на дерево, й вмостилося на запашній яблуневій гілці. Йому захотілося плакати. Воно сиділо самотнє й тихенько схлипувало. Та його тішила думка про лебедя, який змахував його крилами, десь далеко-далеко, поміж зірок. Думками Янголятко летіло поруч із ним.
— Чому ти плачеш, хлопчику? — раптом почув він.
Під деревом стояла дівчинка й з цікавістю позирала на Янголятка.
— Я тільки маю вигляд хлопчика. А в душі я — Янгол.
— Я ніколи не бачила Янголів!
Дівчинка видерлася по дереву й вмостилала на гілці, поруч із ним.
— Придивися й побачиш. Кожен має віднайти янгола в собі! А плачу я тому, що дуже хочу літати. Але, не можу, бо подарував свої крила пораненому лебедю.
— Якби в мене були крила, я б віддала тобі їх назавжди! — сказала крізь сльози дівчинка й ніжно пригорнула до себе Янголятка.
І враз він відчув приємний лоскіт на спинці. Він знав: так ростуть крила! За мить він вже обіймав ними здивовану Дівчинку.
— Ти подарувала мені крила, не маючи їх! Тепер я назавжди буду твоїм другом і янголом-охоронцем! — сказав він й змахнувши крилами швидко зник серед зірок.
Казка люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читайте також на "Малій Сторінці":
Цікаві дитячі казочки від Ольги Зубер
Ольга Зубер — молода поетка та казкарка з міста Переяслав-Хмельницький, що на Київщині. Має педагогічну освіту. Писати вірші почала ще в дитинстві, а от казочки — коли стала підростати маленька донечка. Дівчинка у мами — дуже цікава, тому казок для неї було все замало. От і почала пані Ольга вигадувати свої цікаві казкові історії, які з 2015 року почали друкувати дитячі періодичні видання: "Малятко", "Колобочок", "Мамине сонечко", "Котя", "Жирафа Рафа", "Ангелятко". Як і кожен автор, письменниця мріє про видання своєї книжечки...