На відео: Ольга Зубер. «Де живуть сніжинки» (зимова казка для малят).
.jpg)
Ольга Зубер
ДЕ ЖИВУТЬ СНІЖИНКИ
(казка)
Вітрусь щовечора прогулювався у засніженому садку. Він кружляв між деревами і мріяв, що коли виросте, тато Шторм візьме його з собою далеко-далеко, на океан. І вони разом будуть здіймати хвилі вищі кораблів. Та поки Вітрусь був ще зовсім маленький. І його сили вистачало лише на те, щоб здувати з гілок сніжинки. Ось, і зараз, він сидів на улюбленій вишні і хитав гілочку. Сніжинки сипалися на вулика, а Вітрусь уявляв, що то зовсім не вулик, а велетень-корабель. Раптом, почулися голоси. То розмовляли бджоли. Вітрусь прислухався.
— Що таке зима? — спитала маленька бджілка Джуня.
Та у вулику про зиму майже ніхто нічого не знав.
— Взимку дуже холодно і замість бджіл літають сніжинки, — заворушилася бабуся-бджола.
— А хто такі сніжинки?
— Зимові комахи.
Вітрусь засміявся.
— А в них є крильця?
— Певно, що є. Вони ж літають.
— А де вони живуть?
— Не знаю, але чула, що вони люблять вечеряти у старому дуплі, на груші… Спи вже! — позіхнула бджола.
— А що вони їдять? Збирають нектар?
Вітрусь аж застрибав від сміху.
— Вітрику! — погукала мама Буря.
— Ех! — мало не впав із гілки Вітрусь. Дуже вже йому кортіло ще хоч трішечки послухати бджолину розмову! Та вважав, що засмучувати маму, то геть кепсько. Тож пурхнув з гілки, й помчав додому лише йому відомими стежками.
Тим часом, у вулику всі поснули. Усі, окрім Джуні.
Вона тихенько встала й рипнула віконечком.
— Ох! — зачарували її засніжені дерева. Бджілка вилетіла з вулика. Та мороз одразу схопив малу за крильця. Вона впала й покотилася з гірки.
— Бах!!! — з розгону вдарилася вона об двері засніженої хатинки. А тут жила Мишка й вже давно переглядала пухнасті сни.
— Хто там? — прокинулась від несподіванки вона.
— Дзззззззз! — почулося з-за дверей.
— Бджілка?! Заходь швиденько! Тобі не можна взимку гуляти на вулиці! Як тебе звати?
— Джуня.
— А я — Мишуня.
Вона посадила гостю біля комину й вкрила теплим пледом.
— Пригощайся! — посміхнулась Мишка й подала бджілці чашку теплого молока з медом.
— Дякую, — зігрілася Джуня, й розповіла про свою пригоду.
— Ха-ха-ха! — засміялася Мишуня. — Сніжинки, то ніякі не комахи! А крапельки замерзлої води!
— А де вони живуть? — бджілка випростала крильця.
— Не знаю…
— Ех! — похнюпилася Джуня.
— Вже пізно. Ходімо в кімнату, придумаємо, де тобі постелити.
Джуня зайшла в спальню й в захваті підстрибнула. На підвіконні дрімала фіалка.
— Не треба нічого придумувати! — скрикнула вона й миттю опинилася всередині квітки.
Мишуня посміхнулася.
Джуня одразу ж заснула. Серед зими спати в запашній квітці, то справжнісінька насолода!
А от мишці не спалося.
— А й справді, де живуть ті сніжинки? — крутилася у ліжечку вона. — Може, в полі, за річкою?... чи в покинутому гніздечку?... а може, й справді, в тому дуплі, на старій груші?
Нарешті, заснула й мишка. Настав ранок. Бджілка гарненько подякувала мишці за прихисток. А потім знову закуталась у плед, і мишка на санчатах повезла її додому. Дорогою їх наздогнав Вітрусь.
— Гей! Чекайте! — закричав він. — Я знаю, де живуть сніжинки!
— Де??? — хором спитали мишка з бджілкою.
— На сніговій хмаринці! Моя мама Буря саме полетіла за нею. Тож зовсім скоро буде завірюха!
— Завірюха?! — аж підстрибнула мишка й з усієї сили потягла санчата.
— А що таке завірюха? — висунула носа Джуня.
Та мишка не відповідала. Вона хотіла встигнути довезти комашку додому. Вітрусь вирішив допомогти і дмухав на санчата ззаду. Мишка так поспішала, що ВІтрусь ледве встигав за нею.
Аж ось і вулик.
— Дякую тобі, мишко!
За мить Джуня вже була вдома.
— Дзззззззз! — радісно забриніли бджоли.
Мишка й сама швиденько гайнула додому. І лише заскочила за поріг, як здійнялася хурделиця.
Джуня була така щаслива, що не могла всидіти на місці. Вона стрибала по вулику й розповідала бджілкам про свою пригоду. А ті дивувалися, слухаючи про засніжені доріжки, санчата, снігову хмарку і фіалку посеред зими.
Повлягалися спати аж пізно ввечері. І кожна бджілка про себе думала, як би було гарно мати таку фіалку і у них, у вулику, щоб спати в ній по черзі.
У своєму ліжечку солодко сопіла Джуня. І наснилося їй снігова хмаринка. І ніби падають з неї не сніжинки, а крихітні фіалки. Вони поволі вкривають дерева у садку, ось присипали стежинку, що веде до мишачої нірки. Вишневу гілочку, на якій любить гойдатися Вітрусь, і вулик, де тихесенько сплять бджілки в очікуванні весни…
Казка люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читайте також на "Малій Сторінці":
Цікаві дитячі казочки від Ольги Зубер
Ольга Зубер — молода поетка та казкарка з міста Переяслав-Хмельницький, що на Київщині. Має педагогічну освіту. Писати вірші почала ще в дитинстві, а от казочки — коли стала підростати маленька донечка. Дівчинка у мами — дуже цікава, тому казок для неї було все замало. От і почала пані Ольга вигадувати свої чудові казкові історії, які з 2015 року почали друкувати дитячі періодичні видання: "Малятко", "Колобочок", "Мамине сонечко", "Котя", "Жирафа Рафа", "Ангелятко". Як і кожен автор, письменниця мріє про видання своєї книги...
