|
|
Ольга Зубер Якби я була зіркою, Якби я була дощиком, Якби я була квіткою, Якби я була пташкою, А так, я просто дівчинка — |
|
|
|
НІЧ Царівна-ніч, чаклунка, не дріма, Красуня-ніч, панянка синьоока! Дрімають квіти у нічній росі,
* * *
СІЛА В КРІСЛО ПАНІ НІЧКА Сіла в крісло пані Нічка, А жаристії коралі, Файні зоряні пайєтки Іще трішки на каблучку,
* * *
РАНКАМИ РОЖЕВИМИ... Ранками рожевими Мріями-світанками Тихим плином радості У розквітлій задумі Жарами-стожарами
* * *
ВІТЕР Між трав шовкових заблудився вітер, Заплутався в обіймах польових, Розсипав пелюсток ранковий бісер, Сміявся у просторах степових. Хитав вишневу гілку на світанку, Легеньким подихом метелика збудив, Розвіяв крилами прозорими серпанки, Він їх іще з дитинства полюбив. Тоді, закутавшись у аромат жасмину, Він перехожих цілував в уста, Зніяковів, і ось через хвилину, Вже колихав сполохані жита. Та ось, розсердився узяв, на лихо, Котив каміння й розкидав гілля, Тоді стомився, ліг і ледве дихав, На барвами заквітчані поля. Як стала ніч – дивакуватий легіт, Петляв між хмар, ховався між зірок, Стомивсь й заснув, під ледве тихий шепіт, Ніким ще не придуманих казок. |
|
|
|
ОСІНЬ Осінь — загадкова гостя, Осінь любить малювати, |
|
Композитор — Генадій Рагулін. Співає Марія Касинець
("Студія естрадного вокалу", м. Полтава, 2020 р.).
|
|
ОСІНЬ Напустила осінь Золотими нитками Янтарем присипала Поскладала в кошика
* * *
ОСІННІ КВІТИ
Підкралась нишком, і зірвала цвіт, Осінні квіти – ви, мов та любов, І як туман постане, мов щитом, |
|
|
|
СВЯТО ПЕРШОГО ДЗВІНКА Сьогодні в нашій школі свято, Нас тут зібралось так багато! І першокласники малі, Й дорослі зовсім школярі. І музика звучить, лунає, Усіх зі святом Гімн вітає. Поважно вчителі ідуть, І нас в Країну Знань ведуть. Що ж за подія в нас така? Це – свято Першого дзвінка!
* * *
ДИВО-ШКОЛА На хмаринці, що над полем, Вчить читати й малювати, На хмарині-стадіоні, А веселка – то місточок, У тій школі дивина – Коли люди бачать сни, Вчаться в школі аж до ранку,
* * *
НЕ ЗАБУДУ Маленька кішечка сіренька, А двір такий пустий без тебе, Я завжди пам’ятати тебе буду,
* * *
ПАВУЧОК Був він справжній добрячок. Всіх любив і поважав, Зла нікому не бажав.
Веселинок і грайливок, Наплітав з них павутинок, І складав їх до торбинок.
Підкладав те диво в хати, Бо любив добро робити, Щоб не дарма в світі жити.
Вилітали із торбинки, І, до кого приторкались, Всі одразу усміхались.
Мов веселка, кольорові, Негаразди забувались, Всі щасливі прокидались.
Про що мріяли, збувалось. Тож, хто хоче веселинки, Плетіть диво-павутинки.
|
|
|
БІЛИЙ СЛОН Неначе казка, дивний сон: Виходить з лісу білий слон. Ступа поважно, величаво, Його ніхто не помічає. А я кричу: — Дивіться, слон! Ніхто не чує крик мій той. Кружляє вихром завірюха, Лоскочучи слонові вуха, А він іде велично й певно, Уважно дивиться на мене. Схиливши голову набік, Сніжинки струшує з повік. Ось, підійшов і зупинився. На мене хитро подивився. Потупцяв, вухами махнув Й до мене хобот простягнув. Дивлюсь, а в хоботі — пакунок. Беру. В пакунку — подарунок. Кричу: — Спасибі! — Та дарма. Слона ніде уже нема. І лише новорічний сніг Притрушує слоновий слід.
* * *
У ЛІСІ В лісі спало зайченятко, Мишенятко й білченятко, І, лише руда лисичка сіла й каже: — Щось не спиться! Одягнула вона капці Й закрутилася у танці, Наче вправна балеринка Жваво вигинає спинку. Танцювала до схочу, З’їла трішки калачу, Пиріжечок, ложку меду, Потім вкуталася пледом, Нумо книжечку читати, Малювати, вишивати. Намистинки нанизала, Хвацько пазлики складала. Потім глянула в віконце, А надворі сяє сонце! |
|
|
Мухи сплять, бджоли сплять, Джмелики хропуть, А маленькі ведмежата В подорож ідуть.
Де струмки дзюрчать, Весело ідуть малята Сонечко стрічать.
Ніби в школу йдуть – То вони смачні гостинці Сонечку несуть.
Там є іграшки й цукерки, Печиво, і мед, А від тітоньки Лисиці – Теплий файний плед.
Вийшли вони на узлісся – Сонечко ще спить, Вирішили ведмежата Трішки відпочить.
Полягали на травичці, Та й поснули вмить, Сонце встало, та й почало Крихіток будить.
Підкрадалось, лоскотало Вушка і носи, Гріло променем яскравим лапки і хвости.
Повставали ведмежата, Глядь – нема зірок! А до них сміється сонце Весело з хмарок! 2026
* * *
Ранесенько прокинусь я, Й погляну у віконечко, Швиденько мамі поможу, І посміхнусь до сонечка. Спішу комусь добро зробить – Не можна буть лінивою, Коли комусь допоможу, Стаю тоді щасливою! А он і білочка сидить На гілочці ялиновій, Навчу й її добро робить, Хай буде теж щасливою! |
|
. |
Ольга Зубер ПОЕЗІЇ ПРО КОХАННЯ ДАВАЙ ЗУСТРІНЕМОСЬ ВЕСНОЮ Давай зустрінемось весною, Коли від сонячних слідів Проллється тихою сльозою Пташиний спів серед садів.
У поцілунках, і у снах, Щоб ніжні пелюстки кохання Цвіли світанком на вустах.
Запалить вогники надій, Тоді, як бранка після втечі В неволі буду я твоїй.
* * *
МОЄ СЕРЦЕ КВІТУЄ ЛЮБОВ’Ю... Я прошу не поради – молитви, Щоб із нею постати до битви. Я підтримки прошу, а не жалю. Не розбити з любові скрижалі. Хоч я й сильна, бо жінка-мати, Не завадить мене обійняти. У цілунках скупати тіло, Щоб на крилах я полетіла. Я шукаю у серці любові, Щоб зібрати сльози в долоні. А корона моя – не із злата. В ній не має ні йоти карата. Вона з посмішки, ніжного слова, В ній веселка дзвінка, кольорова. Якщо в когось любов – то богема, То для мене – з зірок діадема. Як той місяць, що сяє у повні, Моє серце квітує любов’ю. Бо любов – то не символ-емблема, То весняної квітки поема. Вона – нічка безсонна в зітханні, У мовчанні, бажанні, згорянні. Вона – дотик до самого серця. Вона – неба блакитні озерця.
* * *
ТИ Ти – не мій, я не твоя, Ми як небо і земля. Я — Венера, а ти — Марс, Не для нас весільний марш.
Бачиш, догора зоря. Плачуть квіти весняні, Бо любов лише у сні.
Розірвались ланцюжки. Серце забува ім’я, Ти — не мій, я не твоя…
* * *
ЯК ПОЛЮБИШ... Як полюбиш, хлопче, Вона грає словом, Як захочеш, хлопче, Слова підбирати, Зате, як полюбить
ХІБА МОЖЕ ЗНАТИ ШІ Хіба може знати ШІ. Може шепіт, може крик,
* * *
СИДИТЬ ПТАШЕЧКА... Сидить пташечка на гілці, Ой, гойдайся, моя пташечко, Хай гойдає тебе вітер, Ой, гойдає вітер гілочку, Як полинеш, моя пташко, |
|
Слідами доброти пройти,
То не шукай даремно там,
Де їх не зможеш віднайти.
Немає їх ні в хаті, ні надворі,
Ні в шафі, ні в торбині, ні в коморі.
І не питай в зірок – вони не скажуть,
І шлях до доброти, тобі не вкажуть.
Якщо бува, захочеш ти,
Слідами доброти пройти,
То спершу, спробуй їх у серці
І у душі своїй знайти.
Бо як знайдеш, зненацька цю скарбницю,
То захлюпочеться у джерельці водиця,
І заспіває вітер у лісах,
А ясні зорі всіють тобі шлях!
Читайте також на "Малій Сторінці":
Цікаві дитячі казочки від Ольги Зубер
Ольга Зубер — молода поетка та казкарка з міста Переяслав-Хмельницький, що на Київщині. Має педагогічну освіту. Писати вірші почала ще в дитинстві, а от казочки — коли стала підростати маленька донечка. Дівчинка у мами — дуже цікава, тому казок для неї було все замало. От і почала пані Ольга вигадувати свої цікаві казкові історії, які з 2015 року почали друкувати дитячі періодичні видання: "Малятко", "Колобочок", "Мамине сонечко", "Котя", "Жирафа Рафа", "Ангелятко". Як і кожен автор, письменниця мріє про видання своєї книжечки...
У цьому розділі знайдете багато віршів для дітей, написаних українськими авторами. У першому розділі поезії сортовані за авторами, у другому – за темами. Тут ви знайдете: вірші про море, про Дніпро, про етику, про Тараса Шевченка, про Героїв Крут, про українську вишиванку та вишиті рушники, про літо, про весну, про рослини, вірші до Дня Соборності України, щедрівки для дітей, колядки для дітей, вірші до Різдва, вірші до Нового Року, вірші про осінь, про зиму, про дівчат, про абетку і літери, про війну, про ліс, про школу, про дітей, про тварин, птахів, комах та риб; козацькі вірші для дітей, вірші про Великдень, вірші до свята Святого Миколая, вірші про рідну мову, про Україну та про маму.