Ольга Зубер. Збірка віршів для дітей та дорослих


 

 

Дитячі віршики про дівчат

 

 

    Ольга Зубер

 ПРОСТО ДІВЧИНКА

Якби я була зіркою, 
           то вогником свічі
зійшла б я понад гіркою
й світила б уночі.

Якби я була дощиком,  
        то на поля й сади
лила б я роси-крапельки,
змиваючи сліди.

Якби я була квіткою, 
        то вранці, на зорі
я б дивувала барвами
у росяній траві.

Якби я була пташкою, 
        то рано повесні
літала б попід сонечком
співаючи пісні.

А так, я просто дівчинка —
         маленька і смішна!
Та знайте: скоро виросту 
                 і буду чарівна!

 

 

 

 

 

 

 

 

НІЧ
                
Вже сутінками дихає земля,
Заснули в лузі маківки-жаринки,
Бешкетник вітер колиха гілля,
Закуталися зорі у хмаринки.

Царівна-ніч, чаклунка, не дріма,
Заворожила чарами своїми,
Накрила світ загадка-таїна,
Приспала крила бажаної мрії.

Красуня-ніч, панянка синьоока!
Як личить тобі зоряна вуаль!
Зірками дивишся на всіх звисока,
А місяць – то за магію медаль.

Дрімають квіти у нічній росі,
Ти в сонну тишу ліс вдягнула,
У всій цій зоряній красі,
Аби лиш совість не заснула. 
(2026)

 

* * *

 

СІЛА В КРІСЛО ПАНІ НІЧКА

Сіла в крісло пані Нічка,
Запалила тишком свічку,
Скриньку золоту взяла,
Зірочки перебира.
    
Хоче з золотих запасів
Взяти трішки на прикраси.
Срібні – хвацькі на браслет,
В ньому піде на балет.

А жаристії коралі,
Стануть за намисто кралі.
Ті, що з крихтами алмазу,
Пасуватимуть до джазу.

Файні зоряні пайєтки
Прикрашатимуть балетки.
Златі зірочки-перлинки,
То – на комір одежинки.

Іще трішки на каблучку,
Щоб прикрасити ще й ручку.
А дукачики-жаринки
Прикрашатимуть хмаринки.

 

* * *

 

РАНКАМИ РОЖЕВИМИ...

Ранками рожевими
Розцвіла весна,
Віями-пелюстками
Втішила серця.

Мріями-світанками
Манить в далині
Квітами-веснянками
Всміхається мені.

Тихим плином радості
Переддень доспів,
Стоголосий жайворон
Стомлений присів.

У розквітлій задумі
Мріє черемха,
У цілунках росяних
Соловей стиха.

Жарами-стожарами
Променить душа —
У квітучій вічності
Прихисток знайшла.

 

 

 

 

 

 

            ОСІНЬ

Осінь — загадкова гостя,        
Непомітно прийшла в гості.        
Там, де вже пройшла вона, —        
Золотом блищить трава,        
Там, де сіла відпочить,             
Уже дощик капотить.            

Осінь любить малювати,
Все навкруг вдягати в шати.
По Землі вона мандрує,
Що побачить — розмалює.
Осінь — аж на диво гарна,
Кольорова, різнобарвна!

 

 

На відео: "Осінь — загадкова гостя". Пісня на слова Ольги Зубер.
Композитор — Генадій Рагулін. Співає Марія Касинець 
("Студія естрадного вокалу", м. Полтава, 2020 р.).
 
 
 
 

 

ОСІНЬ

Напустила осінь
Диво-туману,
Кинула над річкою
Загадку-імлу.

Золотими нитками
Вишила гаї,
Крізь багряні коси
Всміхається мені.

Янтарем присипала
Стежки-манівці.
Змалювала похапцем
Фарби й олівці.

Поскладала в кошика
Пазли листяні,
Заплела у кучері
Стрічки золоті.

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

БІЛИЙ СЛОН

Неначе казка, дивний сон:

Виходить з лісу білий слон.

Ступа поважно, величаво,

Його ніхто не помічає.

А я кричу:

— Дивіться, слон!

Ніхто не чує крик мій той.

Кружляє вихром завірюха,

Лоскочучи слонові вуха,

А він іде велично й певно,

Уважно дивиться на мене.

Схиливши голову набік,

Сніжинки струшує з повік.

Ось, підійшов і зупинився.

На мене хитро подивився.

Потупцяв, вухами махнув

Й до мене хобот простягнув.

Дивлюсь, а в хоботі — пакунок.

Беру. В пакунку — подарунок.

Кричу: — Спасибі! — Та дарма.

Слона ніде уже нема.

І лише новорічний сніг

Притрушує слоновий слід.

 

 

 
 
Painting by Daaridna
 
 
 
 
 
 
 
 

.

Ольга Зубер

ПОЕЗІЇ ПРО КОХАННЯ

ДАВАЙ ЗУСТРІНЕМОСЬ ВЕСНОЮ

Давай зустрінемось весною,

Коли від сонячних слідів

Проллється тихою сльозою

Пташиний спів серед садів.


Давай зустрінемось у мріях,

У поцілунках, і у снах,

Щоб ніжні пелюстки кохання

Цвіли світанком на вустах.


Давай зустрінемось, як вечір

Запалить вогники надій,

Тоді, як бранка після втечі

В неволі буду я твоїй.

 

* * *

 

МОЄ СЕРЦЕ КВІТУЄ ЛЮБОВ’Ю...

Я прошу не поради – молитви,

Щоб із нею постати до битви.

Я підтримки прошу, а не жалю.

Не розбити з любові скрижалі.

Хоч я й сильна, бо жінка-мати,

Не завадить мене обійняти.

У цілунках скупати тіло,

Щоб на крилах я полетіла.

Я шукаю у серці любові,

Щоб зібрати сльози в долоні.

А корона моя – не із злата.

В ній не має ні йоти карата.

Вона з посмішки, ніжного слова,

В ній веселка дзвінка, кольорова.

Якщо в когось любов – то богема,

То для мене – з зірок діадема.

Як той місяць, що сяє у повні,

Моє серце квітує любов’ю.

Бо любов – то не символ-емблема,

То весняної квітки поема.

Вона – нічка безсонна в зітханні,

У мовчанні, бажанні, згорянні.

Вона – дотик до самого серця.

Вона – неба блакитні озерця.

 

* * *

 

ТИ

Ти – не мій, я не твоя,

Ми як небо і земля.

Я — Венера, а ти — Марс,

Не для нас весільний марш.


Ти — не мій, я не твоя,

Бачиш, догора зоря.

Плачуть квіти весняні,

Бо любов лише у сні.


В’януть мрії-пелюстки,

Розірвались ланцюжки.

Серце забува ім’я,

Ти — не мій, я не твоя…

 

* * *

 

ЯК ПОЛЮБИШ...

Як полюбиш, хлопче,
Дівчину-поетку,
Вип’єш через неї
Не одну таблетку.

Вона грає словом,
Як блискавка громом.
Як підуть розкати,
Ой, будеш тікати!
        
Вона пише вірші,
За вино п’янкіші.
За її цілунки,
Що буде ніжніше?

Як захочеш, хлопче,
Десь її зустріти,
Прийдеться в спільноті
«Поети» сидіти.

Слова підбирати,
Рими римувати,
Зі словечок, мов овечок
Катрени складати.

Зате, як полюбить
Тебе поетеса,
Оселиться в серці
Із казки принцеса.

 

 

 

 

ХІБА МОЖЕ ЗНАТИ ШІ

Хіба може знати ШІ.
Що у жінки на душі?
Може блискавка й гроза,
Може вже бринить сльоза.
        
Кажу правду, чи терплю,
Лиш жартую, чи люблю.
Може хочу, може ні,
Це відомо лиш мені.

Може шепіт, може крик,
До такого ШІ не звик.
То я бранка, то стрілець,
Де початок, там кінець.
    
Чи насправді я сміюсь?
Чи лише всього боюсь?
Коли я вже на межі,
Хіба може знати ШІ?

 

 
 
 
 
 
 
 
 

Ілюстрація Нікіти Тітова."Не забудем, пом’немо,
Батьку наш, Шевченко!
Пом’янемо та й підемо
Боронити Неньку!
І кацапів-недоумків
Випхнем з України!
Повернемо в нашу хату
Мову солов’їну!.."

(Ольга Зубер)

 

 

 

 

 
 

Читайте також на "Малій Сторінці":

Цікаві дитячі казочки від Ольги Зубер

Ольга Зубер — молода поетка та казкарка з міста Переяслав, що на Київщині.Ольга Зубер — молода поетка та казкарка з міста Переяслав-Хмельницький, що на Київщині. Має педагогічну освіту. Писати вірші почала ще в дитинстві, а от казочки коли стала підростати маленька донечка. Дівчинка у мами дуже цікава, тому казок для неї було все замало. От і почала пані Ольга вигадувати свої цікаві казкові історії, які з 2015 року почали друкувати дитячі періодичні видання: "Малятко", "Колобочок", "Мамине сонечко", "Котя", "Жирафа Рафа", "Ангелятко". Як і кожен автор, письменниця мріє про видання своєї книжечки... 

 

 

 

 

вірші для дітейУ цьому розділі знайдете багато віршів для дітей, написаних українськими авторами. У першому розділі поезії сортовані за авторами, у другому – за темами. Тут ви знайдете: вірші про море, про Дніпро, про етику, про Тараса Шевченка, про Героїв Крут, про українську вишиванку та вишиті рушники, про літо, про весну, про рослини, вірші до Дня Соборності України, щедрівки для дітей, колядки для дітей, вірші до Різдва, вірші до Нового Року, вірші про осінь, про зиму, про дівчат, про абетку і літери, про війну, про ліс, про школу, про дітей, про тварин, птахів, комах та риб; козацькі вірші для дітей, вірші про Великдень, вірші до свята Святого Миколая, вірші про рідну мову, про Україну та про маму.


Останні коментарі до сторінки
«Ольга Зубер. Збірка віршів для дітей та дорослих»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми