Карина Гусельникова
ВОЛОНТЕРИ
(оповідання)
Краматорськ на Донеччині - прифронтове місто, у якому завжди бурлило життя. У цьому місті жила сім'я лікарки та автослюсаря.
Ігор та Олена переїхали туди з околиць Донецька ще у 2014, і навіть не могли подумати, що їм знову прийдеться тікати від війни.
Жінка працювала терапевткою і мала велику повагу від земляків. Хоч і мала не дуже великий досвід роботи, проте вже врятувала не одне життя.
Віддаючись роботі, вона ніколи не забувала, що є також дружиною, і була прикладом для багатьох.
Але... Молоде подружжя дуже хотіло мати дітей, та все щось не вдавалось. І от ранок 24 лютого 2022 року все змінив назавжди...
Олена, яка прокидалась рано на роботу, почула вибухи... Та, зважаючи на те, що лінія фронту була не досить далеко від них, подумала, що ворог просто збільшив інтенсивність обстрілів.
Ігор навпаки відчував, що "щось не те", і не хотів, щоб вона йшла на роботу, наче відчував біду. Розійшовшись все ж таки кожен до себе на працю, обоє дізнались, що розпочаламь війна.
Прийнявши рішення не покидати рідне місто, подружжя почало волонтерити: Олена вдень працювала у лікарні, а ввечері робила корисні справи для ЗСУ. Ігор, в якого роботи стало менше, повсякчас намагався допомагати коханій.
Так тривало два тижні...
Одного ранку молода лікарка дізналася, що вагітна. Це було вагомим аргументом, щоб виїхати з міста, яке дуже обстрілювалось, до більш безпечного району. Ховатись у підвалах було небезпечно для здоров'я її та малюка. Зваживши всі "за" і "проти", зібравши речі у одну валізку, вирішила їхати.
Це важко собі уявити - люди тікали від війни вдруге... Вдруге все життя - у одну валізку.
Родина виїхала у невелике містечко на Черкащині, у орендовану квартиру. Олена та Ігор не знали, що буде далі: чи не прийдеться знову кудись тікати, чи безпечно буде тут їхньому малюку, і чи буде взагалі завтра.
Багато запитань, на які не було відповідей.
Ігор вирішив відкрити свою справу і з острахом планував майбутнє.
Олена влаштувалась працювати лікаркою й очікувала на народження сина.
Минали дні... Повітряні тривоги у регіоні лунали все частіше...
Страх і паніка охопили дівчину: їхати десь знову? Але ж куди? За кордон вона виїджати не хотіла... Залишитись тут?..
Та відповідь знайшлась, звідки й не чекали...
На чергову огляді у лікаря подружжю сказали, що на фоні стресу у майбутньої мами з'явились проблеми зі здоров'ям, і зайві навантаження (і тим більше - переїзд) їй зашкодять.
- Залишаємось, - сказала жінка. - Мабуть так вирішив наш син.
Майбутній тато теж чекав з нетерпінням на появу спадкоємця і намагався якомога більше допомагати армії.
Дізнавшись з новин, що у будинок, у якому жили молоді люди, влучила ворожа ракета, чоловік почав будувати будинок на Черкащині. Паралельно він розвивав бізнез та брав на роботу переселенців.
Ігор та Олена стали справжнім прикладом для багатьох. Не дивлячись на всі труднощі, вони усе подолали разом. А нагородою за це стала їхня довгоочікувана дитина - справжній подарунок долі, неймовірне щастя батьківства.
У житті все повертається бумерангом: навіть невеликі добрі справи вертаються великим добром.
Матеріали надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читаймо також на "Малій Сторінці":
Молода поетка Карина Гусельникова народилася в селі Байрак, що на Полтавщині. Цей квітучий край дарує авторці натхнення писати вірші віддавна... Але коли розпочалася війна почала писати, для того, щоб "заспокоїтися"... Читаймо, співпереживаймо, молімося за нашу перемогу.