Карина Гусельникова. Оповідання та вірші — про Україну та родину, про війну та кохання

Молода поетка Карина Гусельникова народилася в селі Байрак, що на Полтавщині. Цей квітучий край дарує авторці натхнення писати вірші віддавна...
Але коли розпочалася війна почала писати, для того, щоб "заспокоїтися"... Свої переживання та думки авторка з юридичною освітою переносить у рядки на папері... Так, вірш "Тато" було написано, коли її чоловік їздив до Харкова (він працює водієм) під час сильних бомбувань.
Вірш про дівчинку Алісу з Маріуполя з'явився, коли прочитала новини про цю дівчинку, слідкувала за її долею і дуже за неї хвилювалася...
На щастя, дівчинку врятували і вона в безпеці, але доля її мами невідома...
Так народжуються нові твори молодої полтавчанки у такі нелегкі для країни та усіх українців часи...
Читаймо, співпереживаймо, молімося за нашу перемогу...

Карина Гусельникова

ЖИТТЯ

Минають роки непомітно і бігає мале дитя, 
ми рік за роком стаєм інші, мов та ріка, тече вода. 
До нас приходить інша мудрість, і мислення уже не те, 
не реагуємо на грубість, дорослі ми, життя несе. 

Колись давно, іще в дитинстві, ми всі хотіли кимось буть, 
пройшли роки й життя вже інше, дитинство нам не повернуть. 
Я пам'ятаю, у садочок мене татусь тихенько вів, 
пройшли роки, іду я разом з сином, а в серці — 
 спогад і щаслива мить. 

А може, ми згадаємо і школу, я пам'ятаю перший свій дзвінок, 
обличчя тата, я уже доросла, а потім — перший мій в житті урок. 
Життя несе, дорослішає син, із ним радію й смутку піддаюся. 
Зізнаюсь чесно, я  як у дитинстві із сином мультики ще іноді дивлюся. 

Життя іде, й обрала  я дорогу, на ній роблю я  безліч помилок, 
та це життя і я так вдячна Богу, що я живу, радію і творю.

ДОРОГА В ДИТИНСТВО

Дорога в дитинство простелена щастям 
і пахне обіймами маминих рук, 
там хліб свіжий й домом навіює радість, 
дорога в дитинство — як можна забуть?
Там пам'ять — колиска і першії кроки, 
там рідна домівка й дитинство пройшло. 
Там батько навчав нас цінить й цінувати, 
поваги до старших, робити добро, 
створити сім'ю і так палко кохати, 
татусеве слово — найбільше тепло. 
Схиляють голівку старенькі батьки, 
в них радість одна — лиш би бачити  внуків, 
в них мудрість, яку дають крізь віки, 
старенькі батьки, у них вся наука. 
Татусю, старієш ти й є сивина, 
та вдячна тобі буду завжди. 
Татусю,  твої і повчання й науку 
я пам'ятаю, татусю, повір. 
Ти завжди казав, що як буду доросла, 
я буду багато чого розуміть, 
та знаєш, татусю, за ночі недоспані 
я буду тебе любить. 
Дорога в дитинство — там все без турбот, 
дорога в дитинство — там тато чекає, 
дорога в дитинство — там був свій урок, 
навіяне домом, моє місце раю.

"Мій тато не повернеться додому... 
Він — ангел, і тепер — на небесах... 
Я вдячний Богу за такого тата!
Як жаль, що він тепер лиш у думках. 
Ніколи не візьме мене на руки 
І пісню він уже не заспіва. 
Я вдячний долі за такого тата! 
Як жаль, що він тепер лиш спогляда..."

(Карина Гусельникова)

"Мій Київ, рідний Київ, Україно, 
ти — серце наше, Львів — наша душа.
Тебе Дніпро рукою огорнуло, 
мій рідний Київ, дім мого тепла.
Одне з найстарших міст у світі,
в тобі є стільки слави і добра, 
що хватить огорнуть усю Європу
від ворогів ганебних й всього зла..."

(Карина Гусельникова)