Молода поетка Карина Гусельникова народилася в селі Байрак, що на Полтавщині. Цей квітучий край дарує авторці натхнення писати вірші віддавна...
Але коли розпочалася війна почала писати, для того, щоб "заспокоїтися"... Свої переживання та думки авторка з юридичною освітою переносить у рядки на папері... Так, вірш "Тато" було написано, коли її чоловік їздив до Харкова (він працює водієм) під час сильних бомбувань.
Вірш про дівчинку Алісу з Маріуполя з'явився, коли прочитала новини про цю дівчинку, слідкувала за її долею і дуже за неї хвилювалася...
На щастя, дівчинку врятували і вона в безпеці, але доля її мами невідома...
Так народжуються нові твори молодої полтавчанки у такі нелегкі для країни та усіх українців часи...
Читаймо, співпереживаймо, молімося за нашу перемогу...
Карина Гусельникова
ЖИТТЯ
Минають роки непомітно і бігає мале дитя,
ми рік за роком стаєм інші, мов та ріка, тече вода.
До нас приходить інша мудрість, і мислення уже не те,
не реагуємо на грубість, дорослі ми, життя несе.
Колись давно, іще в дитинстві, ми всі хотіли кимось буть,
пройшли роки й життя вже інше, дитинство нам не повернуть.
Я пам'ятаю, у садочок мене татусь тихенько вів,
пройшли роки, іду я разом з сином, а в серці —
спогад і щаслива мить.
А може, ми згадаємо і школу, я пам'ятаю перший свій дзвінок,
обличчя тата, я уже доросла, а потім — перший мій в житті урок.
Життя несе, дорослішає син, із ним радію й смутку піддаюся.
Зізнаюсь чесно, я як у дитинстві із сином мультики ще іноді дивлюся.
Життя іде, й обрала я дорогу, на ній роблю я безліч помилок,
та це життя і я так вдячна Богу, що я живу, радію і творю.
ДОРОГА В ДИТИНСТВО
Дорога в дитинство простелена щастям
і пахне обіймами маминих рук,
там хліб свіжий й домом навіює радість,
дорога в дитинство — як можна забуть?
Там пам'ять — колиска і першії кроки,
там рідна домівка й дитинство пройшло.
Там батько навчав нас цінить й цінувати,
поваги до старших, робити добро,
створити сім'ю і так палко кохати,
татусеве слово — найбільше тепло.
Схиляють голівку старенькі батьки,
в них радість одна — лиш би бачити внуків,
в них мудрість, яку дають крізь віки,
старенькі батьки, у них вся наука.
Татусю, старієш ти й є сивина,
та вдячна тобі буду завжди.
Татусю, твої і повчання й науку
я пам'ятаю, татусю, повір.
Ти завжди казав, що як буду доросла,
я буду багато чого розуміть,
та знаєш, татусю, за ночі недоспані
я буду тебе любить.
Дорога в дитинство — там все без турбот,
дорога в дитинство — там тато чекає,
дорога в дитинство — там був свій урок,
навіяне домом, моє місце раю.
"Мій тато не повернеться додому...
Він — ангел, і тепер — на небесах...
Я вдячний Богу за такого тата!
Як жаль, що він тепер лиш у думках.
Ніколи не візьме мене на руки
І пісню він уже не заспіва.
Я вдячний долі за такого тата!
Як жаль, що він тепер лиш спогляда..."(Карина Гусельникова)
"Мій Київ, рідний Київ, Україно,
ти — серце наше, Львів — наша душа.
Тебе Дніпро рукою огорнуло,
мій рідний Київ, дім мого тепла.
Одне з найстарших міст у світі,
в тобі є стільки слави і добра,
що хватить огорнуть усю Європу
від ворогів ганебних й всього зла..."(Карина Гусельникова)
"Закохана жінка гуляє у парку,
а поруч — онуки і дітвора...
Закоханій жінці — знов 18...
Як швидко пройшли безтурботні літа..."(Карина Гусельникова)
"Перший вірш я написала під співання солов'я,
перший крик дитя кричало, дякую, моя земля!
Українцями ми звемось, ними будемо завжди,
Дякую, країно-ненько, я пишаюсь, ти живи!"(Карина Гусельникова)
Реальні історії про людські долі в реаліях російського вторгнення в Україну...
Гарні вірші, крають серце. Продовжуй писати!