Карина Гусельникова. Вірші про кохання

Painting by Leonid Afremov

Painting by Leonid Afremov.

Карина Гусельникова

ЗАКОХАНА ДІВЧИНА

Закохана дівчина гуляє у парку,
в долонях тримає помаду й букет,
закоханій дівчині знов 18,
у неї є талія а-силует.

На ніжках — підбори, на сукні є квітка,
закоханій дівчині знов не до сну,
вона виглядає, мов радісна звістка,
він так закохався лиш в неї одну.

Вона — українка, в очах — вишиванка,
вона — українка й пишається цим,
козачка завзята, від роду є славна,
вона лиш згадає дідів-козаків.

Закохана дівчина мріє про диво,
живе із надії у завтрашній день,
закохана дівчина вдягне намисто
та як заспіває народних пісень.

Закоханий хлопець з каблучкою ранком
так ніжно обійме й шепоче "моя",
вона обіцяє: "Як буде нам тяжко,
посидим тихенько, бо ми є сім'я."

Закохана жінка гуляє у парку,
а поруч — онуки і дітвора...
Закоханій жінці — знов 18...
Як швидко пройшли безтурботні літа..

***
Вона була усміхнена й раділа,
ішла по вулиці,
від неї йшло тепло...
Вона сьогодні здійснила свою мрію,
сказала "Так!" коханому... мело...

А на подвір'ї сніг та буревії,
і місто засипає снігопад.
Вона ішла по вулиці й раділа,
бо він найкращий,
йому сказала "Так!"

Вона ішла закохана, так мило,
вона вже наречена,
такий крок, всередині мелеки,
мій милий, тебе люблю,
ти мій, лишився крок.

Вона ішла, назустріч ще йшли люди,
були незадоволені — зима...
А гарний настрій, милі, — не погода,
а щоб в душі засяяла весна.

* * *

КОХАЮ І ЧЕКАЮ...

Душа моя залишилась удома,
а серце з тобою, далеко.
Коли ти поруч зі мною
душа не болить,
становиться тепло.
Я до тебе, коханий, не знала,
як можна кохати,
я боліла другими, поки ти
геть іншим горів.
Я до тебе не знала,
як треба батьків шанувати,
та лиш поруч з тобою
так добре, душа не болить.
Я зізналась собі несподівано
й досить недавно —
лиш тебе я люблю і тобою живу,
та коли ти далеко — кожен день
мов неначе останній,
це не сон, це буденність,
реальність, люблю.
Я "спасибі" скажу за любов і за те,
що тримаєш нестерпний характер.
Я "спасибі" скажу за тепло
й за обійми вечірні незграбні.
Я "спасибі" скажу і за те,
що, коли на душі геть погано,
ти "кохаю" мені прошепнеш,
і пройдуть всі печалі.
Мене вибач — буваю нестерпна,
мій характер, мене ти пробач,
полюбив, мій коханий, ти стерво,
і стіною ти став, мов скала.
Я хвилююсь за тебе, так дуже
і прохання до тебе одне —
повертайся живим, небайдуже,
ми чекаєм тебе, де ти є.

* * *

ЛИСТ КОХАНОМУ

Мій коханий чоловік,
я пишу листа для тебе,
через що з тобою йшли —
про це знає тільки небо.

Говорили колись предки,
що один в полі не воїн,
одному в житті нелегко —
об'єдналися в нас долі.

Познайомились тоді,
коли листя опадало,
а що будемо подружжям —
ми з тобою ще не знали.

Довгі і тяжкі два роки
йшли з тобою до весілля,
Притирались, каже тато,
і проводили дозвілля.

Ми обоє пам'ятаєм,
як в один червневий день,
ти став татом, а я — мама,
сльози на очах в обох.

Схожий на тата, мамин характер,
посмішка щира, спільне тепло.
Тебе чекали, тебе жадали,
літо — найкраще, що в нас було.

Потім весілля, так ось буває,
син обіймає, ми їдемо в Рагс,
я — наречена, весільні обручки,
все навпаки, така сім'я в нас.

Двоє людей об'єдналися разом,
одна дорога, спільна мета.
Сім'я — це є труд, і знає тільки небо:
наше кохання буде крізь літа.

* * *

ТИ НІКОЛИ МЕНЕ НЕ КОХАВ...

Ти ніколи мене не кохав
і лиш марно ти тратив надії,
нас звело із тобою життя,
і у кожного були свої мрії.

"Полюблю" лиш безжально плекав,
а вночі тихо думав про іншу,
"Та я змушу себе, — все казав, —
всі ми у цьому світі є грішні."

Ти ніколи мене не кохав,
а я все відчувала — я сильна,
а коли ти мене пригорта,
моє тіло "скулило" і нило.

Нам дорогу цю доля стелила,
Бог тихенько з тобою вінчав,
а я думала, що помилилась:
ти від себе до мене тікав.

Ти ніколи мене не кохав,
а я, знаєш, кохала... раніше,
потім все відчувала я,
жаль, моя доля могла бути іншою.

Я в дитинстві на принца чекала,
потім думала про короля,
щоб приносив троянди й тюльпани,
і була там коханою я.

Подорослішала, і король
залишився у книзі малюнків,
а от принц обіймає — мій син...
це дарунок, народжений в муках...

Painting by Olha Darchuk.

Painting by Olha Darchuk.

ДІДУСЬ І БАБУСЯ

Закохана пара
дідусь і бабуся
гуляють по місту,
розмови ведуть.
Закохана пара
іде крізь століття —
ідуть, ігручи,
і онуків ведуть.
І так — років сорок...
Вони молоді,
веселі такі
і трішки завзяті,
не думали,
що перейдуть
крізь роки,
і планів у них було —
ні, не багато.
Дідусь і бабуся
із паличкою,
так погляд тримають,
немов перший раз.
Схиляю голівку —
ви так, такі милі,
пройшли крізь роки,
а запал той не згас.
Ви прикладом стали
для внуків й дітей,
і Ваше кохання
ніколи не згасне.
Дідусь і бабуся
живіть для людей,
бо разом це й є —
справжнісіньке щастя.

* * *

ВІН ЛЮБИВ...

Він любив її волосся,
її ніжнії вуста,
вона все на запитання
говорила — холоста.
Неодружена дівчина
і не має чоловіка,
обманула його тихо,
ну куди ж його подіти.

Дім, робота, все по колу,
а дітей не дав їм Бог,
так, я грішна, що ж робити,
це мій хрест, це мій урок.
Там моє життя є інше,
щось повинна, щось роблю,
а з тим,іншим, я — кохана,
його погляд я ловлю.

З ним я здобуваю спокій,
і з ним хочеться літать,
з ним короткі дуже ночі,
і не хочу зовсім спать.
Жінка в коханні дуже цвіте,
в жінки мов крила ростуть за спиною.

Жіночка мріє, що більш не бУде
бігати між почуттям й чоловіком.
В жінки є вибір, і вибір тягучий,
в жінки дорога й доля тяжка,
як зрозуміти, кого залишити,
в жінки дорога, дорога тяжка.

* * *

КОХАЮ... КОХАЛА...

Я кохаю дуже-дуже
й напевно варто говорить,
та коли холод в душі студить
моє серденько так гримить.

Я кохаю дуже-дуже
і кохаю вже давно —
ти мені не був байдужий,
розійшлися, мов в кіно.

Молода, іще наївна,
ти ж подумав, що дурна,
згадувала — було пізно,
в цьому лиш моя вина.

Я кохаю дуже-дуже,
і коли пишу вірші,
згадую тебе, мій друже,
як були ми молоді.

Безтурботність і минуле,
одним словом, молоді,
та пройшли вже юні роки
й іншими вже стали ми.

Діти наші підростають
й скоро будуть юними,
в нас залишиться лиш пам'ять,
як гуляли колись ми.

Я кохаю дуже-дуже
й нічого не повернеш,
та життя біжить невпинно,
і минуле наше — теж.

Я кохала дуже-дуже,
та пройшли уже роки,
ти лишився у минулім,
де були ми молоді.

* * *

ДІВЧИСЬКО

Наївне дівчисько ще геть молоде
повірило в дружбу і сильне кожання.
Наївне дівчисько не знало і те,
кохання буває єдине і раз.

Із мріями й мріять, з провиною в серці,
дівчисько чекало кохання життя,
замріялось й раптом прокинулась жінка,
а в неї доросле, доросле життя.

Ніхто не сказав й не спитав у свій час,
а треба було, щоб тільки тихенько,
щоб менше помилок й любов до життя,
щоб більше надій і більше мрійливо.

Дівчисько, ні, жінка, вже статна й сумна,
костюм діловий і погляд нейтральний.
Ця жінка своє прожила так життя,
з помилками та і не досить охайно..

І вдячна за те, що зробили таку,
емоції вдома, з людьми є привітна,
наївне дівчисько, любили таку,
а зараз є жінка, і жінка поважна.

* * *

ЛЮБОВ

Любов, ви кажете, мабуть,
та не кохання — знаю точно...
Я все задумуюсь чомусь,
навіщо ми, і де є правда.

Коханням точно не назвеш все те,
що відбулось раніше,
але в житті я — ні, не ас,
й думки були зовсім інші.

Надія, кажете, напевно,
та всі надї — забуття,
ми подорослішали точно
й будуємо друге життя.

Напевно, скажете — наївна...
Так-так, була та підросла,
а ображали досить сильно,
навчили — шана і хвала.

А помилки — були, звичайно...
А як в житті без помилок?
Робила боляче, я знаю,
та я усвоїла урок.

Спасибі, любі вороги,
і друзі — вам спасибі дуже!
Куди ж без вас? Якби не Ви,
не стала б я така байдужа...

* * *

МАДЕМУАЗЕЛЬ

Груба, ну, вибач, сильна —
мабуть,
хочу сказати — не в цьому суть.
Може вина,
так напевно, будь ласка,
дякую дуже тут ваша ласка.
Сильна сказали,
так, а чому, долю пізнала, так залишусь.
Може ще скажите
що незалежна, чесно
стараюсь
на все свій час, ну
а тепер
давай будем відверті,
ні ми не будем,на Ви зазвичай.
Думаю буде сонце і злива,
ні бо лунає вітер тепер,
ви пані робите щось неможливе,
дякую дуже,
я мадмуазель.
Принц залишився по той бік історій,
як же король,
блукає тепер,
я сама свій
генератор історій буду
краще
я
мадмуазель.

На відео: Blacha. Mademoiselle (prod. Raff J.R).

***
В блакитній сукні, яскравим містом,
підбори скромні, в душі — весна,
вона грайливо гуляла пізно,
як завжди горда, така й була.

Наївна, мила, писала вірші,
в вірші вкладала своє життя.
А попереду чекають злети і падіння,
маленька дівчина, велике майбуття.

Гуляла довго, в думках — кохання,
його обличчя, зійшла сльоза,
не плач, дівчино, кохання справжнє
тебе чекає, гірка вода.

Ще будуть злети, будуть і падіння,
ще буде радість, буде й біль,
ти пам'ятай, маленька,
він того не вартий,
тебе кохає справжній, цілий світ.

Вона гуляла, із слова в слово
писала пісню, а в ній вона,
вона гуляла та тихо й скромно
поклала в ноти всі почуття.

***
Їх йшло по парку двоє,
і мовчали,
до речі була кава несмачна,
він просто йшов,
вона його кохала,
він думав, холостяк
та час — вода.

В її думках виднілись уже діти,
весільна сукня,
наче у принцеси,
були її думки і його впертість,
що наче холостяк,
то так зручніше.

Були уже побачення
і пристрасть і різні,
дуже різні сприйняття,
та хлопчику навіщо ж ти навіщо,
крадеш у неї кращий рік життя.

Можливо нерішучість,
може ще щось,
а може скажеш,
що то не любов,
але дівчата перш за все
цінують чесність
й не люблять
дуже, хлопче, помилок.

***
Така любов буває раз в ніколи,
те почуття
що більш ніде нема,
коли за обрій
видно ясні гори,
а поцілунки більші, ніж смарагд.

Таку любов не сплутати
з другою,
зимовий вечір теплий
у обіймах,
коли тримаєшся
за його плечі
й кохаєш палко,
наче у тумані.

Таку любов ти більше
не зустрінеш,
а інший... буде,
буде та не той,
колись все зрозумієш,
та напевно,
на твоїй станції
прийшов другий вагон.

Така любов
назавжди буде з нами,
у нашій пам'яті
немов картинка з фільму,
в один із вечорів
в серпневий день натисниш play,
от тільки вже навіщо..

***
твій поцілунок —
солодкий демон,
а погляд зрілий,
та то не суть...
ти закохався,
я знаю, де ти,
люби так ніжно,
про все забудь...
твій поцілунок —
неначе ядом,
як заборона,
як щось друге,
як два світи
зустрілись небом,
для чого — хтозна,
та то пусте...
твій дотик скутий,
любов шалена,
чужий далекий,
в думках ти мій...
крізь сон почую,
що десь далеко
мене кохає
найкращий свій...
твій погляд душить,
всьому межа,
на кожен вчинок
є трішки часу,
твій холод стужить,
він замерза,
прийде тепло
й покаже сенс...
цьому коханню
є місце бути,
медовий погляд,
п'янкі вуста...
всьому свій час,
не мрій забути
той поцілунок —
солодкий яд...

* * *

Кожна із нас хоче бути беззахисна,
і в кожній тихій живе лютий звір,
кожна бажає, щоб був поруч лагідний,
а із війни повернувся живим.

В кожній пантері живе кошеня,
тільки його геть не видно за масками,
в нашому серці теж щось пророста,
віра в кохання чи розпач і ненависть.

Кожна, геть кожна мріє стати коханою,
й кожна не завжди відчуває кохання,
але воно у душі пророста,
хоч й заперечуєм,
бо в житті все налагоджено.

Ти за течією чи проти вирішуй,
слухати серце чи совість -
нехай, хвилини проходять,
миті ідуть не залишають
нам часу на помилку.

Кожна із нас хоче бути беззахисна,
бути із сильним, бути з своїм,
та кожна мудра колись зніме маски всі,
зробить свій вибір
й залишиться з ним.

Painting by Leonid Afremov.

Painting by Leonid Afremov.

Поезії люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Дивіться також на нашому сайті:

Карина Гусельникова. Вірші від душі...

Молода поетка Карина Гусельникова народилася в селі Байрак, що на Полтавщині. Цей квітучий край дарує авторці натхнення писати вірші віддавна... Але коли розпочалася війна почала писати, для того, щоб "заспокоїтися"... Читаймо, співпереживаймо, молімося за нашу перемогу...

Вірші про кохання та про любов

У добірці "Вірші про кохання" публікуємо поезію видатних українських і зарубіжних поетів різних епох: Роберта Бернса, Лесі Українки, Миколи Вінграновського, Павла Тичини, Олександра Олеся, Володимира Підпалого, Володимира Сосюри, Івана Коваленка, Ліни Костенко, Івана Франка, Василя Симоненка, Михайла Старицького, Івана Малковича, Миколи Вороного, Христі Алчевської, Миколи Томенка, Павла Грабовського, Григорія Воробкевича, Сергія Мартоса, Василя Щурата, Пантелеймона Куліша, Леоніда Талалая, Марії Дем'янюк та інших українських авторів.