Публікації за тегом: Казки

"Бух! Бубух! Ти-диць! Курррл-пам! Загадкові звуки порушили безмовну тишу будинку. Здавалося, що могло відбуватися о другій годині ночі у кімнаті невеличкого будинку? Але ж щось таки відбувалося. Щось таємне та непередбачуване. Щось цілком дивне та неочікуване. І хто б міг подумати, що там насправді коїлося? Хоча тут і думати не потрібно. Бо ж ніхто і не сумнівається в тому, що Тахталь та Ибут знову пакостили. Але цього разу вони не їли, не грабували та не зламували холодильник. Зовсім ні. Бо ж цього разу вони щось шукали. Точніше не щось, а когось. І якщо бути точним, то не шукали, а полювали. Як справжні мисливці. Як природжені хижаки. А полювали вони на комара. На одного маленького комара, який вкусив Тахталя за хвіст, а Ибута за спину. Та ще й двічі. Тож тепер ці двоє дуже і дуже злі на цього непроханого гостя..." (Євген Дмитренко)

 

""Пррррр! Пр-пр-пррр! Прррр-ррр-рр!" Ці звуки можуть здаватися зовсім не тим, про що можна було б одразу подумати. Насправді ж ці звуки видає хом'як. Точніше, не сам хом'як, а повітряна кулька яку гризун намагався надути. Цю кульку він поцупив зі Спайкового дня народження, коли втікав від розлюченого натовпу. А от чому втікав та чому той натовп був розлюченим — зараз розповім..."

(Євген Дмитренко)

 

 

"У парку, біля школи, сиділа дівчинка. То була Осінь. Вона роздивлялася на розлогого клена і його листя поволі жовтіло. Потім дістала гребінець, і почала  розчісувати довгі руді кучері. І враз, подув свіжий, наповнений дощем вітер. — А чого це ти не в школі? Недобре прогулювати уроки, -—- почула вона поряд голос бабусі. — Он чуєш? Дзвоник! Біжи, якраз встигнеш. Школа була поруч. Дівчинка підхопилася..." (Ольга Зубер)

 

 

 

"У парку, біля школи, сиділа дівчинка. То була Осінь. Вона роздивлялася на розлогого клена і його листя поволі жовтіло. Потім дістала гребінець, і почала  розчісувати довгі руді кучері. І враз, подув свіжий, наповнений дощем вітер. — А чого це ти не в школі? Недобре прогулювати уроки, — почула вона поряд голос бабусі. — Он чуєш? Дзвоник! Біжи, якраз встигнеш. Школа була поруч. Дівчинка підхопилася. — І то правда! У шкільному дворі багато дерев. От діти зрадіють! — думала вона, стрибаючи стежкою..." (Ольга Зубер)

 

Маленька пригода двох друзів, Максимка та Миколки, та їхнього вірного песика Світлика несподівано перетворюється на небезпечну подорож. Звичайний ліс на околиці села виявляється чарівним місцем, яке благає про допомогу. Світло лісу згасає, а з глибокої темряви з'являється загадкова Тінь, яка прагне поглинути все живе. Щоб урятувати магічний світ, хлопчикам доведеться знайти три втрачені іскри. Але ці іскри ховаються не під камінням, а в їхніх власних серцях. Чи зможуть герої подолати свої найбільші страхи, коли навколо згасає останнє світло? Це зворушливе та захопливе казкове оповідання про те, що навіть найменший добрий вчинок здатний перемогти найбільшу темряву. Історія, яка нагадує: справжні пригоди ніколи не закінчуються, поки ми вміємо творити добро.

 

"Ох же ж і любило Лисеня квіти!  А ще метеликів, і думало, що то квіти, які навчилися літати. Воно обережно ходило поміж цвітиками, щоб ненароком не наступити і ніколи їх не зривало. Бо, помітило, що  від того, вони ставали тихі і сумні. Тому, лише обережно тулилося носиком у пахучі пелюстки. — Ой! – аж раптом підстрибнуло мале. Серед пахучої галявини цвіла квіточка-незнайомка. З білими промінчиками й золотим сонечком всередині..." (Ольга Зубер)

 

 

 

"Красуня Весна понад усе полюбляє пташині пісні. Щороку вона приходить на землю лише тоді, коли повітря наповнюється трепетним щебетом її крилатих друзів. Коли в небі з’являються граки, жайворонки, шпаки, дикі гуси й качки, а слідом за ними прилітають лелеки, журавлі, дрозди, ластівки, солов’ї та швидкокрилі стрижі — Весна радісно усміхається. І від тієї усмішки земля прокидається: на гілках народжуються ніжні бруньки, а квіти старанно розгортають свої пелюстки. Першою озивається верба — сріблястими пухнастими котиками. За нею берізки одягають золоті сережки й тихенько перешіптуються з вітром. А далі сади вибухають біло-рожевим цвітом, немов хмаринки спустилися на землю, і гомонять із працьовитими бджолами та джмелями." (Марія Дем'янюк)

 

"У зеленому лісі, під старим дубом, жила маленька Лапка зі своєю мамою. Щоранку матуся будила її лагідним голосом і ніжно гладила по пухнастій спинці. — Доброго ранку, моя зірочко, — казала вона. — Нехай твій день буде добрим!.." (Тетяна Прокоф’єва)

 

 

 

 

 

"Їх було п’ять. Так, п’ять вишуканих червоних дзвіночків – прикрас для новорічної ялинки, і лежали вони в яскравій коробці для іграшок. Поруч знаходився скляний будиночок зі снігом на крівлі, білочка з горішком, сріблястий самоварчик, гномик, зайчик і різнобарвні кульки, а ще довгі барвисті бурульки. Всі вони терпеливо чекали тієї радісної митті, коли напередодні Нового року Надійка з братиком дістануть їх з коробки та прикрашатимуть ялинку. Тоді іграшки будуть радісно гомоніти поміж собою на гілках і милуватися яскравим сяйвом гірлянд..." (Марія Дем'янюк)

 

 

"— Тук-тук, тук-тук! — почулося знадвору. — Що це стукає? — прокинулась Мишка. Зовсім не хотілося їй вилазили з теплого кубельця. Але, цікаво ж. Вона підхопилася й визирнула у віконце. — Ого! — скрикнула мала. Вона наспіх одягнулася й вискочила на вулицю. Надворі вовтузився Борсучок. — А що ти робиш? — Будиночок будую. — А для кого?  — Зима на носі. Мишка звела очі докупи й поглянула на свого носа. — У кого? — В усіх. — У мене немає. — Скоро буде. — То це для Зими будиночок? — То звісно. Прийде вона до лісу стомлена. От і буде їй де відпочити..." (Ольга Зубер)

 

 

Читаймо з дітками цікавезні нові казочки від Євгена Дмитренка:    

РОЗДІЛЕНЕ ЩАСТЯ
ТРИ ВОВКИ Й ХВОСТАТА РИБАЛКА
ДОРОГА ДОДОМУ
КОЖНОМУ СВОЄ
ЧЕРЕВИЧКИ ДЛЯ ЛИСИЧКИ

 

До збірка казок Валентини Турчин увійшли:

ПРОГУЛЯНКА ЛІСОВОЮ ГАЛЯВИНОЮ
НАСІННЯ НЕВІДОМОЇ РОСЛИНИ
КАЗКА ПРО КРОТА
КАЗКА ПРО КОШЕНЯ ТА КОРОТУНА
ВІТРИК ШУКАЄ ДРУЗІВ
СКРИПЕНЬ — МЕШКАНЕЦЬ ХОЛОДИЛЬНИКА
ГНОМИК
ЯК ПІВНИК З ЛЕЛЕКАМИ ПОДРУЖИВСЯ
ЇЖАЧОК-СОНЬКО

 

"Янгол провів оченятами зграю лебедів, які сховалися за пухнастою хмаринкою. Він сидів на квітковій галявині й уявляв, як вони летять над горами, лісами, долинами. Піднімаються високо-високо. Аж до зірок! І йому закортіло хоч на мить знову піднятися в небо. Пролетіти крізь снопи сонячних променів, пробігтися Чумацьким шляхом, а вночі погратися зорями, викладаючи з них сузір’я! Він змахнув рученятами, та йому вдалося лише підстрибнути. — Шкода, що в мене були лише одні крила! — засмутився він..." (Ольга Зубер) 

 

 

У цій пізнавальній казочці від  Євгена Дмитренка дізнаємося: 

01. Хто надкушує хмари?

02. Куди зникають зірки?

03. Як повернути дощик на небо?

04. Хто фарбує листочки?

05. Хто складає сніговий пазл?

 

 

"Ліхтарі згасали, а небо готувалося зустрічати новий день, фарбуючи обрій у рожевий. Місто перед світанком притихло, як буває завжди о цій порі. На Пейзажній Алеї — ані душі. Лише стиха перемовляються скульптури, яким перед людьми доводиться вдавати, що вони зовсім не живі. Інакше люди могли б дуже сильно злякатися. Якби, скажімо, Кішка-Сороконіжка раптом почухала лапкою за вухом або Зайчик позіхнув і знічев’я пострибав до своєї подруги Пташки, хто знає, чи не побігли б перехожі з вереском і лементом подалі від алеї. Хоча… останні роки мешканці міста живуть під звуки вибухів і сирен. То вже, певно, не злякалися б, якби Слоник жартома оббризкав їх водою..." (Аліса Коломієць)

 

"Ви коли небудь чули, як зітхає  закоханий пацюк? Ні? Скажу вам чесно, ви багато втратили. А от Макс, почувши дивні звуки, відірвався від роботи й ставши навкарачки, заглянув під ліжко. Бо саме звідти чулося оте зітхання. — Що сталося, Ельф? — спитав Макс у величезного сірого пацюка, що зарився з головою у горі шкарпеток і тяжко схлипував.  — Я закохався! — долинуло з-під ліжка.  — Ну, й дурень! — з пересердя вигукнув Макс. — Скільки тобі казати, справжнє кохання буває лише в романах!.." (Ольга Зубер)

 

 

 

"— Мурчику! — погукала бабуся ведмежа, що вовтузилося в снігу. Малий кілька разів перекинувся через голову й поспішив додому. — Я зліпив сніговика! — Молодець! Сідай вечеряти! — похвалила бабуся. Пустунчик залюбки вмостився за стіл. Зараз вони жили вдвох. — В нас із татком річниця весілля. І нам треба святкувати! — сказала мама і вони з татком попливли на крижині в романтичну подорож. Бабуся дуже любила онука та тільки те й робила, що його пестила. А що ще треба малому ведмежаті? Вдень він ласував смаколиками. А на ніч Бабуся читала йому казки, які полюбляла не менше за Мурчика. І після другої казки вже солодко спала. А в Мурчика був час помріяти. Він любив фантазувати перед сном..." (Ольга Зубер)

 

"Вітровій дуже сердився і від того дув щосили. Ще б пак! Адже якась польова ромашка виструнчилася посеред дороги! «І чому вона стовбичить тут, а не в полі. Ти глянь, як гордо стоїть! Провчу її! Нехай знає своє місце!», —  невдоволено подумав він. А далі, набравши повні щоки повітря, повіяв так, що гілочки на деревах збентежено затремтіли, а листя посипалося додолу. Коли Вітровій припинив дути, то обуренню його не було меж. Адже ця тендітна квіточка, яка, здавалося, уже схилилася, знову випрямилася і радісно гляділа на сонечко! «Поглянь, яка зухвала», — мовив він і почав дути ще сильніше. Від того птахи, що були на деревах, здійнялися і полетіли геть, а тваринки поховалися у свої нірки. Коли ж щоки Вітровія здулися, він зверхньо глянув на ромашку. «Ну як воно?», — збирався запитати, але від подиву на мить зупинився. Ніжна квіточка знову виструнчилася, ніби нічого й не було... (Марія Дем'янюк)

 

"Незабаром День народження Надійчиної матусі. Отож дівчинка була поміркованою і думала вона про дарунок для мами. «Хочу подарувати матінці щось особливе, щоби зігрівало її серденько та викликало усмішку на обличчі», — міркувала вона. Надійка одягнула курточку й пішла в садочок на ранкову прогулянку. Сонечко радо усміхалося їй, а яскраві весняні квіти наче віталися з нею. Надійка зупинилася біля грядки, де мама завжди вирощувала першоцвіти. Дівчинка дуже захоплювалася маминою любов’ю до квітів. Вона знала, яка це для неї радість  –  весняне квіткове різнобарв’я. Тут квітнули підсніжники, проліски, гіацинти та з’явилися перші нарциси. «Гарно як! – Думала Надійка. –  А ті жовті нарциси такі яскраві, наче ліхтарики, й освітлюють усю грядку»..." (Марія Дем'янюк)

 

"Засумував якось М'який Знак, не схотів вставати на роботу та залишився у ліжку. Розумна буква Ер побачила, що колеги немає в кабінеті і зробила до нього відеодзвінок: - Раночку доброго! Що сталося, друже? - Чому на всі літери є слова, а на м'який знак немає? Мабуть, я не дуже цінний робітник у компанії "Абетка", – резюмував М'який Знак. - Може й слів на м'який знак немає, але твоя роль у алфавіті не менш важлива, ніж інших літер. Без тебе наша мова не була б така м'яка, приємна та зрозуміла. Адже ти пом'якшуєш тверді літери. Без тебе осінь втратила б свою чарівність, рись стала б зерновою культурою, а радість була б зовсім нерадісною, – заперечила Ер..." (Ніна Колодяжна)