Лілія Гудзь
ВЕЛИКІ ПРИГОДИ МАЛЕНЬКОГО МИШЕНЯТИ
|
|
Зміст книги: Подарунок на Миколая |
|
АНОТАЦІЯ
Що може статися з малим мишеням, яке надміру допитливе, веселе й неабиякий непосида? Та будь-що! Воно може перетворитися на горобця або лева, може перемогти велетенського вужа, може спекти найбільшу у світі пасочку, з’їсти найбільше у світі морозиво, опинитися в мішку святого Миколая чи… втрапити в кавунову пастку!
Головне, в будь-якій ситуації не втрачати оптимізму, швидко реагувати і ставати трішечки мудрішим.
Мишеня Хрусь не може жити без пригод. Воно веселе, товариське, кмітливе, щедре й дуже хоробре. Воно має чудову родину і друзів, з якими росте, вчиться, мандрує, перемагає та знаходить радість у найпростіших речах. Як йому це вдається?
Розгортай цю чарівну книжку і дізнаєшся багато про казкові пригоди, секрети хоробрості й справжньої дружби!
Третя книга авторки захопить тебе з першого рядочка і не відпустить до останньої сторінки. А дивовижні ілюстрації та розмальовки знаної художниці Олени Завітайло зачарують красою і малих, і дорослих.
ПОДАРУНОК НА МИКОЛАЯ
Неподалік темного густого лісу в затишній нірці мешкали Мама Мишка, Тато Мишень та їхні двоє мишенят — Хрусь і Шумка. Надходив Новий рік, і малі бешкетники з нетерпінням чекали на смачні подарунки. А ще вони понад усе мріяли побачити святого Миколая і подякувати старенькому за іграшки та смаколики, які він приніс торік. Увечері мишенята, як завше, випили теплого молока, цьомкнули неньку в щічки й подріботіли у свої крихітні ліжечка. Шумка невдовзі солодко засопіла, натомість допитливий Хрусь ніяк не міг заснути. Він прислухався до кожного шереху і нюшив святкові аромати.
Мишеня із заплющеними очима могло знайти смачненький тортик або улюблене безе, а чи запашну печеню або шматочки сала та сиру. Хрусь спробував затулити носик лапкою, але настирливі запахи пробиралися під ковдру й солодко лоскотали дрібнесеньку кирпочку. Зрештою Хрусь підвівся з ліжечка. Він вибрався на підвіконня і заворожено лічив сніжинки, які кружляли й сяяли у святковому таночку. Аж раптом — що це?! Неподалік свого будиночка малий побачив великі глибокі сліди.
— Це він! Це сліди святого Миколая! — втішилося мишеня, затим стрибнуло у валянці й хутко прошмигнуло надвір. Пухнасті сніжинки поцілували його в носик, а морозець ущипнув за рожеві вушка.
— Бр-р-р, — стрепенувся хвостатик від холоду, але поспішив по великих слідах. За кілька хвилин Хрусь незчувся, як опинився посеред густого лісу. Біля ведмежого барлогу — мишеня не йняло віри очам! — святий Миколай нахилився, щоб дістати велику блискучу коробку з червоною стрічкою. Поки старенький тихенько опускав дарунок у димар, Хрусь прошмигнув до мішка і причаївся між різнобарвними згортками. О-о-о, скільки тут усілякої всячини! Іграшки, смаколики, прикраси, вогники, бантики й хлопавки… На кожному пакунку був особливий напис: «Найдобрішому», «Найсміливішому», «Найстараннішому», «Найчемнішому», «Наймудрішому», «Найсильнішому», «Найвеселішому»… Непосида обережно нишпорив поміж ними, шукаючи свій. Тим часом дідусь закинув мішок на плечі й потупцював далі. Біля оселі білочок старенький спинився та зазирнув у торбину.
— Малята-білченята весь рік були чемними і слухняними, — тішився вголос чудотворець, дістаючи пакунок із горішками. — Тепер нехай поласують руденькі!
— І я, і я був слухняним! — мало не прохопилося мишеня, але вчасно спинилося. Раптом згадало, що вибігло з нірки без маминого дозволу, й злякалося. Виявляється, воно не надто слухняне… І як тепер повернутися додому? Хрусь хотів вистрибнути з мішка, але тим часом святий Миколай дістався вовчого лігва. Носик-горошинка враз відчув небезпеку, і сіренький хвостик затремтів від страху.
— Так-так-так, — замислився дідусь. — Хто тут мешкає? Сміливці! Захисники лісу! Охоронці й санітари! Ви чудово захищали рідний ліс! Із Новим роком, сіроманці! Ось тримайте подарунок…
Що було в тій коробочці, Хрусь одразу здогадався. Його чутливий носик затремтів, як намистинка, коли дідусь діставав ароматні пиріжки. Мишеня вже добряче зголодніло, тож животик час від часу невдоволено бурчав. Лапки самі потягнулися до найближчої коробочки — й в одну мить малюк опинився у солодкому царстві. А впоравшись із цукерками, розімлів від задоволення та солодко задрімав.
Він так і не дізнався, хто в лісі найсильніший, наймудріший і найвеселіший, бо поки святий Миколай розносив подарунки, бешкетник бачив найсолодші цукеркові сни. Аж ось коробочка з мишеням затрусилася, заколихалася, і Хрусь розплющив оченята. Зовсім поряд він почув знайомі голоси, однак зі страху боявся поворухнутися.
— Синочку, любий, де ти? — плакала Мама Мишка, шукаючи малого неслуха. Вона обнишпорила всю нірку, зазирнула в кожен куточок, зрештою закуталася в теплу хустину й вибігла надвір. Засмучена Шумка поспішила за ненькою і відразу біля порога побачила два гарненькі пакуночки.
— Мамо, матусечко, поглянь, — Шумка потрясла першу коробочку — і з неї, немов м’ячик, випав наляканий Хрусь. У лапках він тримав велику цукерку, а гостренький писочок був замурзаний шоколадом.
— Братику?! — здивувалася Шумка. — Як ти тут опинився?
Хрусь заблимкав сонними оченятами, а потім широко всміхнувся.
— Шумко, Я БАЧИВ СВЯТОГО МИКОЛАЯ! Уявляєш?! Я сидів у нього в мішку… Я розносив подарунки… Я… — мишеня не доказало, бо раптом його за вушко добряче смикнула мамина лапка.
— Бешкетнику! — писнула ненька. — Ти хоч знаєш, як я хвилювалася? Тому, попри свято, мушу тебе покарати…
— Пробач, матусю! — похнюпився Хрусь і слухняно подріботів у нірку.
Мама, звичайно, повела неслуха в куток, але Хрусь почувався таким щасливим, що навіть не опирався. Він назавжди затямив, що надмірна цікавість може призвести до біди. Але коробочку з написом «Найдопитливішому» мишеня зберігає донині — як найбільший скарб.
МАНДАРИНОВЕ СВЯТО
У переддень Різдва Хрусь нудьгував на кухні. Сьогодні Мама Мишка й сестричка Шумка готували святкову вечерю, а малий Хрусь крадькома позирав на стіл і важко зітхав. Йому вже так хотілося скуштувати сирних канапочок, гризнути дрібочку бісквітного печива, похрумати льодяників або хоч ковтнути краплинку лимонаду. Але все те було заборонене. І чому, щоб смачно попоїсти, обов’язково потрібно чекати на свято? Чому не можна святкувати наїдженим? Малий не міг знайти відповідей на ці запитання, тож вирішив чимось розважитися. Він давно би вибіг із нірки й подражнив сусідського кота Вусика, проте мама суворо заборонила навіть носика показувати за двері.
— Визирнеш із хатини — опинишся в гострих пазурах! — лякала його ненька, погрожуючи кулачком.
Аж ось за дверима мишеня почуло галас і шарудіння. Хтось тупав, гупав, плескав у долоньки й голосно сміявся. Хрусь, обережно прочинивши дверцята, вистромив мордочку в щілину. В людському будинку сяяла пухнаста ялинка, миготіли вогники, пахло печивом і чимось таким сонячним, чого мишенятко зроду не внюхувало. Воно нашорошило вушка й подріботіло по м’якенькому килиму.
— Пр-р-ри-віт! — несподівано почулося над головою, і Хрусь аж сторопів. За спиною стояв дивовижний птах. Він був схожий на новорічну ялинку, кумедно вертів голівкою та допитливо розглядав маленького гостя. — Ти хто такий?
— Я Хрусь, — посміливішало мишеня. — Ми тут живемо з родиною, он там під шафкою.
— Цікаво, цікаво… — походжаючи туди-сюди, замислився пернатий. — Гадаю, тобі краще повернутися додому, щоб не потрапити на очі моїй господині чи забіяці Вусику. Інакше матимеш неприємності…
— Я знаю, — у мишеняти затремтів хвостик. — Але у вас так гарно, так затишно, так солодко пахне… Можна мені хоч хвильку помилуватися ялинкою?
— Гаразд, — погодився птах, — лишень будь обережним і пильним. Поки нікого немає, можу запропонувати тобі печиво чи насіння. Хочеш?
— О-о, я такий голодний! — зізнався Хрусь. — Від раночку нічого не їв!
— Смакуй на здоров’я, — застрибав пернатий. — До речі, мене звати Веселик. Я папуга з далеких спекотних країв, де білі піски, безкраї моря, солодкі фрукти і багато-багато сонця.
— Справді? А ялинки там є? А морози? А хурделиці?
— Ні, що ти, — завертів голівкою папужка. — Там зовсім інші дерева — тонкі, високі й дуже чубаті.
— Дивовижно! — засміялося мишеня. — Ніколи не бачив чубатих дерев!
За вікном здійнялася хурделиця. Нові друзі всілися на підвіконні та смачно обідали.
— А хочеш побігати по м’якому сніжку? — раптом запропонував Хрусь. — Це так весело!
— Ні-ні! — злякався Веселик. — Мої лапки бояться холоду! І крильця, і дзьобик… Я люблю сніг лише за вікном. Та й не випустять мене з кімнати. Спасибі господині, хоч у клітці не зачиняє…
— Ти не розумієш! Це ж різдвяний сніг! Він здійснює бажання! Не віриш? А даремно! Якщо спіймати на лапку кілька різдвяних сніжинок і хутко злизькати, то заповітна мрія обов’язково здійсниться! Чесно-чесно, я перевіряв! Зажди хвилинку…
Мишеня полізло по шторах, прошмигнуло крізь кватирку надвір і миттю опинилося у глибокій кучугурі. Воно щасливо застрибало в білій купелі, махаючи новому приятелеві. Потім набрало в жменьку білого дива й метнулося назад у кімнату.
— Тримай! — сяяв щасливий Хрусь. — Швиденько загадуй бажання, доки сніжинки не розтанули. Веселик дзьобнув кілька сніжинок і радісно затріпотів барвистими крильцями.
Аж ось мишеня почуло тихенькі кроки й щодуху кинулося до нірки.
— Зачекай! — спохопився папуга. — Я також маю для тебе подарунок. Птах дістав зі столу запашну помаранчеву кульку й покотив під шафку.
— Що це? — прошепотів Хрусь.
— Мандаринка, — запишався Веселик. — Це смаколик із мого рідного краю! Зі святом тебе!
Хрусь несміливо простягнув лапку й покотив ласощі в нірку. Він довго нюхав цю заморську дивовижу і зрештою вирішив, що так, мабуть, пахне сонечко.
Різдвяної ночі мишенятко бачило казкові сни. Воно мандрувало з Веселиком далекими краями, де Різдво пахне мандаринками та корицею. Сонечко гріло їм спинки, а звідусіль лунав щасливий радісний сміх…
СЮРПРИЗ ДЛЯ МАТУСІ
Теплого весняного дня Хрусь сидів у хатинці на дереві й дуже хвилювався. Завтра мамине свято, а він досі не знає, як її привітати!..
«Наша мама — найкраща у світі, — думало мишеня, — і подарунок для неї має бути також найкращим!».
— Шумко, Шумко! — погукав сестричку Хрусь. — А ходи-но сюди!
Маленька мишка поливала улюблені конвалії і тихенько наспівувала пісеньку.
— Радісно тобі! — буркнув Хрусь. — А мені — не зовсім!
— І чого б то? — засміялася Шумка з меншого братика, який завжди вигадував собі клопіт.
— Завтра ж у мами свято! — обурився Хрусь. — Хіба ти забула?
— Авжеж, ні! — примружилася сестричка. — Я вже намалювала для неньки прекрасний портрет! Хочеш, покажу?
Шумка схопила братика за лапку й нишком повела до кімнати. З-під ліжка вона дістала сувій паперу та шанобливо розгорнула.
— Гарно, правда ж? — запишалася мала художниця.
Хрусь поглянув і мало не розсміявся. Мама була схожа трішки на мишку, трішки на зайчика, а подекуди навіть на Тітоньку Сову.
— Непогано, — несміливо відповів Хрусь. — Але справжня мама значно краща…
— Ти не тямиш у мистецтві! — насупилася Шумка, згорнула малюнок і сховала в шафку.
— Може, й так, — засміявся Хрусь і побіг радитись до друзів.
— Колюсику, ти що подаруєш своїй мамі на свято? — запитало мишеня в їжачка.
— Я створив листівочку з листочків, — поділився секретом Колюсик. — Поглянь, яка гарна!
— Мила, — погодився Хрусь, а потайки подумав: «Але ж це просто листівочка…».
Тоді мишеня подріботіло в гості до білочки.
— Вірусю, ти чим привітаєш маму зі святом? — поцікавився.
— О-о-о, я зробила чарівну скриньку з горіхової шкаралупки. Неньці вона неодмінно сподобається! — засяяла руденька.
— Симпатична, — погодився Хрусь і тихенько прошепотів: — Та це ж лише скринька…
Що подарує равлик Лукась, мишеня знало наперед, але все-таки вирішило запитати.
— Я приготував для неньки особливий дарунок! — запевнив слимачок.
— Дай-но вгадаю, — покепкувало мишеня, — чи не першу полуничку знайшов у лісі?
— Як ти здогадався? — закліпав оченятами Лукась.
— Просто ми давно з тобою дружимо, — захихикав Хрусь.
— Не звичайну полуничку, а найчервонішу, найбільшу і…
— І найсолодшу, — перехопив Хрусь, і друзі голосно розсміялися.
Тим часом надходив вечір, а мишеня так і не вирішило, що подарувати мамі. Засмучене, воно брело поволеньки додому та мріяло знайти найбільший у світі скарб.
З хатини на ялинці визирнула Тітонька Сова. Вона ще ніколи не бачила мишеняти таким зажуреним. Перната спустилася на землю й запитала:
— Що сталося, малюче? Тобі чимось допомогти?
— Я не знаю, що подарувати мамі! — пропищав у розпачі Хрусь. — Я хотів би, щоби мій дарунок був найліпшим, найдорожчим і найкрасивішим у світі!
— Он воно що! — усміхнулася Тітонька Сова. — Але твоя мама вже має такий подарунок! І не один, а цілих два – тебе і твою сестричку! Й нічого кращого їй не треба…
— Справді? — збентежився Хрусь.
— Запевняю! — підморгнула мудра птаха. — До свята ж важливий не подарунок, а твоя увага. Ось почекай…
Сова сховалася в дуплі, а за мить винесла в горщику запашні дзвіночки.
— Ось візьми! Усі мами люблять квіти. Особливо подаровані з любов’ю…
Наступного ранку Хрусь і Шумка вітали неньку зі святом. Мама всміхалась, і мишенята цьому дуже раділи.
— Це так приємно — дарувати подарунки, — прошепотів сестричці Хрусь.
— А зроблені власноруч — удвічі приємніше! — підморгнула Шумка, і малеча міцно-міцно обійняла матусю.
CОНЯЧНА ПАСОЧКА
Чистий четвер у родині мишей розпочався як завжди. На світанку Мама Мишка викупала малюків і кожному дала завдання. Донечці Шумці — вимити до блиску вікна, синочкові Хрусеві — замести подвір’я та побілити саджанці. Родина мишок любила Великдень. Тож і двір, і оселя до свята були наче писанки.
Тим часом Мама Мишка дістала зі скрині стару кулінарну книгу й заходилася робити розчину на пасочку. То розгорталося чарівне дійство! В оселі мало бути тихо, на серці — спокійно, а в думках — світло й радісно. Ніхто з малюків не наважувався турбувати неньку, коли вона чаклувала над святковою випічкою. Пасочка Мами Мишки завжди була найсмачнішою, тож малеча з нетерпінням чекала свята.
— Якщо Божа ласка — хай вдається паска! — шепотіла молитву господиня. В тепле молоко вона поклала цукор і дріжджі, дрібочку солі, грудочку масла і ванілін. Замісивши тісто, Мама Мишка накрила його святковою хустиною і вийшла надвір.
— Любі мої, — звернулася вона до своєї малечі, — пильнуйте пасочку: не шуміть, не грюкайте… Я на хвильку до Тітоньки Хом’ячки — вона обіцяла горнятко родзинок, і миттю назад.
— Добре, матусю, ми будемо чемні, — запевнили малі, й аж самі повірили своїм обіцянкам.
Діти справді прагнули бути чемними, вони зовсім не мали наміру турбувати пасочку! Та ось, як на біду, Шумці захотілося водички, а Хрусь подріботів до нірки надіти кепочку.
Великоднє тісто підростало у великій мисці, пахло на всю оселю і тихенько пухкало. Мишенята обступили посудину, витягнули писочки й засмикали носами.
— Росте-е-е, — по-хазяйськи мовила Шумка і вмочила пальчик у розчину. — М-м-м, смачнюче-е-е! — облизавши граминку тіста, на мить зажмурилася, а братикова лапка враз опинилися в мисці.
— Цукру замало! — прицмокнув Хрусь.
— Угу, і дріжджів, мабуть! — погодилася Шумка й потяглася до шафки. — Хай пасочка росте великою-превеликою!
— Стривай! Стривай! — злякався Хрусь. — Але ж мама просила…
— Не бійся! Вона навіть не помітить! — заспокоїла Шумка, сипнувши в миску по жмені цукру і дріжджів.
— Ну, коли так… — Хрусь перемішав тісто й облизав ложку.
Зачувши мамині кроки, малі бешкетники повистрибували з хати і взялися до своїх справ. Мама Мишка принесла повне горнятко білих родзинок і сушених суниць. Вона пригостила діток кількома ягідками і сховала посудину під фартушок.
— Більше не можна, — помахала пальчиком. — Решта — на свято.
Мишенята смакували гостинчики й зиркали одне на одного з острахом, чекаючи, коли мама зайде до хати.
— Лишенько! — сплеснула на порозі мама. — О, святі великомиші! Пасочка тікає!
Ненька підхопила тісто й заходилася його місити. Вона підсипала борошно і вправно запрацювала лапками. Духмяне місиво пухкало й охкало, вилазило через край і росло на очах, що аж миска стала замала. Мама Мишка перемістила його у відерце. Вона ще раз перечитала рецепт, звірила всі інгредієнти та здивовано розвела лапками. Тіста вийшло неймовірно багато!
Воно ніяк не поміщалося у формочку.
А пасочка росла й росла і вже за якусь мить, наче добра подушка, показалася з відерця. Мама Мишка побігла в комірку та прикотила до кухні найбільшу дубову діжечку. Вона ще раз вимісила тісто й переклала його в нову посудину.
Мишенята тим часом принишкли за дверима й уважно спостерігали за маминим чародійством. Вони вже хотіли зізнатися, та сіренькі хвостики тремтіли від страху.
— Мамо, а де ж ми спечемо нашу пасочку? — обережно зайшла на кухню Шумка і зиркнула на піч. Вона була зовсім невеличка, а діжка з тістом — наче гора.
— Справді, — розгубилася Мама Мишка й затулила очі лапками. — Пробачте, любі… Мабуть, цього року в нас не вийде доброї пасочки. Я щось переплутала… Чи забула…
— Ні, матусю, ні, — похнюпився Хрусь, — це ми… Це все ми…
Пасочка ж іще підросла й визирнула з-під хустини. Вона точно втекла б із нірки й помандрувала би лісом! Та ось — гарячий весняний промінчик заглянув у віконце й обережно всівся на пухкеньке тісто. І диво! Воно спинилося, почало рум’яніти й пахнути на всю оселю.
Мишенята обхопили діжку та викотили її на сонечко.
До вечора пасочка спеклася.
Вона пахла на все подвір’я медом і святом, скликала гостей. І кожен, хто її куштував, казав, що ще ніколи не їв смачнішої.
КОЛЬОРОВЕ ЩАСТЯ МИШЕНЯТИ
Перший день літа в мишачій родині завжди був особливим. Цього дня маленький Хрусь святкував свій день народження. Мама Мишка готувала смачний суничний пиріг, а малий іменинник (як і годиться) надував кульки, чекав на подарунки та загадував бажання.
Цього року маленький Хрусь — дивина та й годі! — забув про свої уродини!
Рано-вранці він радісний застрибнув на кухню і голосно пропищав:
— Матусю, я бачив пречудовий сон! Уявляєш, мені снилося кольорове морозиво! Величезне — мало не до хмар! Я його їв і їв, а воно ставало дедалі більшим і більшим! Я весь замурзався шоколадом, але був такий щасливий!
— Іноді сни справджуються, — засміялася Мама Мишка й дістала з холодильника величезний кольоровий ріжок. Морозиво було схоже на барвисту пірамідку, з різними кульками і хрумкою вафелькою. — З днем народження, синку! Рости о-о-сь такий великий!
— Нехай твоє свято завжди буде кольоровим! — простягнув букет повітряних кульок Тато Мишень і жартома смикнув малюка за вушка сім разів.
— Щоб твої мрії завжди були солодкими, як цукерки, — усміхнулася сестричка Шумка, вручила братикові гостинці й цьомкнула в щічку.
Хрусь застрибав від щастя. Він учепився лапками у величезний ріжок і запищав від задоволення. Стільки смакоти — і все лише йому!
— Дякую, любі! А можна, я з’їм морозиво сам? — засоромився малий.
— Можна, якщо подужаєш, — засміявся тато.
Щасливий Хрусь вистрибнув надвір. Він почеберяв до найближчого струмочка, всівся на березі, вмочив босі лапки в теплий потічок і лизнув шоколадну кульку із самого верху. Морозиво було таким смачнючим, що малюк аж замружився від задоволення. Коли це позаду почув, як хтось тихенько шурхотить у траві. Мишеня озирнулося і злякалося. Їжачок Колюсик ніс додому велику в’язку сухого хмизу та голосно пихкав. Хрусь хотів сховатися за кущем, однак уже було пізно. Їжачок запримітив друга і швиденько подріботів назустріч.
— Яке гарнюнє морозиво! — засяяв Колюсик. — А можна й мені кульку?
Хрусь розгубився. Він ніколи не був жадібним, але морозиво — це таке солодке щастя, яке швидко зникає.
— Я не знаю… — зніяковіло мишеня. — У мене лиш одне морозиво…
— Якщо поділишся — буде два, — засміявся їжачок. — У тебе одне і в мене одне…
«А й справді!» — подумав Хрусь і поклав велику рожеву кульку їжачкові на листок подорожника. Колюсик умостився поряд і смачно заплямкав.
Коли це з-під широкого латаття вигулькнув равлик Лукась.
— Овва! Яка у вас смакота! — витягнувся слимачок. — Мені теж кортить скуштувати…
— Ходи почастую! — махнув лапкою Хрусь, простягнувши велику зелену кульку.
— Бачиш, яка магічна арифметика? — захихотів їжачок. — Тепер з одного морозива стало цілих три!
— І троє щасливих друзів! — погодився Хрусь, облизавши замурзаний писочок.
На жовтеньку кульку нагодилася білочка Вірочка, що саме бігла до лісової крамниці по гречане борошно.
— Ото солодке диво! — сплеснула лапками руденька, і краплинка морозива всілася на гостренький носик.
Блакитна кулька з ріжка випала Дядечкові Джмелю, який сховався від спеки в маковій чашечці.
— Холодне-е-е, — пробасував джміль і стрепенувся. — Але ж смачне-е-е…
Хрусь неймовірно тішився. Він був певний: його морозиво чарівне. Стільком друзям воно подарувало щастя!
Аж ось у лапках мишеняти зосталася єдина біла кулька.
— Ех… Остання… — похнюпився малюк.
— Ти забув про магічну арифметику! — нагадав Колюсик. — Поділи — і з одного стане два.
Мишеня задумалося. А потім чимдуж побігло додому та ще з порога голосно пропищало:
— Шумко, біжи їсти морозиво!
Сестричка глянула на дрібненьку кульку й здивувалася:
— Тобі не шкода останньої?
— Ні, — запевнив Хрусь і пояснив: — Морозиво — це щастя! А щастям треба ділитися!
Решту казок про мале мишеня читайте у збірці авторки «Великі пригоди маленького мишеняти».
Пишіть пані Лілії у повідомленні, що маєте бажання придбати книгу:
Матеріали люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читаймо також на "Малій Сторінці":
Казки письменниці Лілії Гудзь давно полюбилися маленьким читачам і публікувалися у багатьох Всеукраїнських виданнях: «Малюк Котя», «Золоте левеня», «Вечірня казка», «Колобочок», «Джміль», «Пізнайко». У вересні 2021 року видала свою першу збірку казок «Від росинки до сніжинки», котру авторка присвячує своїм малим синочкам – Мишкові та Сашкові, а також усім діткам і дорослим, хто родом із Країни Дитинства. Дебютна збірка казкарки стала лауреатом Всеукраїнської літературної премії «Перша ластівка» від НСПУ та отримала спецвідзнаку ГО «Творча еліта України».
.jpeg "казки")
Чимало українських письменників творили казки. Серед них Іван Франко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших. Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу.
