"У далекій Країні Смарагдових Гір жила родина летючих драконів – мама, тато, донечка, синок та тітонька Пе́йслі. І нічим не була б примітною ця родина, якби не їх підліток – дракончик Мережко. Справжні парубоцькі забави, такі як: крилаті перегони, змагання з вогнедмухання та скелелазіння, не цікавили Мережка. Завжди задумливий та мовчазний дракон, одягнений в яскраві светрики та чудернацькі капелюшки, викликав здивовані погляди й шепіт, що він якийсь дивакуватий. У колі одноліток Мережку дійсно було не дуже цікаво. Змалечку він зачаровано спостерігав за магією тітоньчиних спиць, що з барвистих клубочків ниток створювали довгі, як змійки, шарфики, кофтинки з химерними візерунками та смугасті панчохи.На один з днів народження тітонька Пе́йслі подарувала Мережку маленьку дерев'яну скриньку. Коли дракон відчинив її, то побачив пару блискучих в'язальних спиць і схвильовано глянув на тітоньку..."
Ніна Колодяжна – провідний інженер з охорони праці, копірайтер та дитяча авторка. Після народження донечки до написання інструкцій для підприємства додала написання віршів. Деякі оселились на сторінках дитячих збірок, а деякі – в дитячих журналах “Пізнайко”, “Котя Малюк”, “Колобочок” та “Золоте левеня”. Маючи освіту – магістр економіки підприємства, прагну вдосконалювати майстерність і у віршуванні. Тому пройшла поглиблений курс Юлії Іваницької "Поезія і я" та взяла участь в декількох навчальних поетичних марафонах. Нині зацікавилася написанням казочок. Дуже люблю писати віршики-загадки. Завжди радію, коли моя творчість приносить позитивні емоції.
"— Скоро стемніє, — чмихнув Їжачок, виглядаючи у віконце. Він докинув у піч кілька ялинових гілочок, одягнув кожушок і дістав зі скриньки свічечку. Ви гадаєте, для чого Їжачкові свічечка? То аякже?! Вони ж з Мишкою домовилися, що хай там що, а щовечора, як стемніє, давати про себе знати вогником свічечки. А все тому, що Їжачок жив у лісі, а Мишка — аж ген за полем, у нірці під грушою, що в старому садку. Поки було тепло щодня вони ходили один до одного в гості. Та прийшла зима, замела стежки снігом. Ніяк не дійти крихітним лапкам засніженим полем. Тож і згодилися: якщо світиться вогник на узліссі, то в Їжачка все добре, знатиме Мишка. А якщо, світиться за полем, то все добре і в Мишки, знатиме Їжачок..." (Ольга Зубер)
— Дорогі діточки, хочу запитати вас, чи любите ви з батьками спостерігати за зорями? Мені, наприклад, дуже подобається увечері виглядати на небі першу зірочку, особливо на Різдво! А ще — Велику Ведмедицю, і дивитися, куди веде Чумацький Шлях... Колись у мене був добрий друг, який жив далеко. Та ми з ним домовилися за можливості щовечора шукати на небі очима Великого Ковша і згадувати про нашу дружбу. Одного літа ми їздили верхи на конях, отак і потоваришували. Як діти. А зорі — вони ж усе бачать, їм відома незліченна кількість таємниць! Вони так само світили і нашим пра-пра-пра-пра-пращурам, світитимуть і дітям, онукам, правнукам.... Предки дивилися на зорі, як і ми, і думали про щось своє, дріб’язкове чи вічне. Тож ця легенда — про таємничий Всесвіт і про зірки. Наше Сонечко — це також зірка, яка з’явилася дуже-дуже давно! Велика, світла і тепла. А тепер — слухайте..." (Галина Римар)
"Жив був хлопчик Пер. Він був дуже розумний. Хоч йому було 10 років, він знав що таке «Роболітодоктояк». Роболітодоктояк - це хімія минулого, раніше чарівники її використовували як попадання в минуле. Пер був дуже добрий. Тільки хтось підходить, він виливає на нього роболітодоктояк, щоб він подивився що було в минулому. Всі повертались в минуле на декілька хвилин. Навіть на тварин він лив це. Якось він полив зілля на білку, на неї воно не спрацювало, і вона стала як людина, все робила як людина, тільки вигляд мала як білка. Пер злякався, побіг додому. І потім несподівано захворів. Його хвороба була сильна від того, що він використовував забагато роболітодоктояку. Викликали лікаря, його забрали в лікарню. Хвороба була занадто сильна і буде дуже довго лікуватись, тому для Пера зробили квартиру у лікарні. Пройшов деякий час. На сьогодні Пер ще хворіє. Та білочка, яка стала як людина, бігала і раділа. Один раз вона збила з ніг одну дівчинку, яку звали Дора..." (Кіра Селіванова)
Проба пера: Кіра Селіванова (6 років). «Казка про морську свинку, собаку та пʼять морських поросят»
"Жили-були дід та баба, їли кашу. Була в них морська свинка. Був в них дім, але дерев’яний. Якось зламався в них дім, вони бігли, шукали собі новий дім. Вони так переживали, що забули морську свинку. Але саме в цей момент її не можна було забувати, тому що вона мала дуже-дуже скоро народити декількох малят! Коли вони поїхали, вона вже не могла терпіти, ось-ось вона мала народити п'ятьох маленьких поросят!.." (Кіра Селіванова)
"Якось трапилися Їжачкові на дорозі яблучко з грушкою. Зрадів він та й думає, що б з того першим скуштувати. — З’їм зразу яблучко! Ні… грушку! Ні… Таки яблучко! Геть заплутався Їжачок. Та, поміркувавши, надумав, як вирішити той клопіт. — Підкину їх височенько. Що перше впаде, те перше й з’їм! Зробив, як надумав. Першим впало яблучко. І тільки-но Їжачок хотів нахилитися, щоб його підняти, як тут – лусь! Грушка поцілила малого прямо в маківку!..." (Ольга Зубер)
"Хрипка придбала собі це наймення з того самого часу, як стала Поторочею. Мало хто знав її молодість, бо прийшла вона з чужої, далекої сторони. Сама ж вона була неговірка, як і всі Поторочі, й ніколи нічого не розповідала про себе. Та й не було кому щось розповідати, бо Поторочі живуть собі цілком окремо від іншої Невидимої Сили і майже не бачать інших створінь. Вони здебільшого сидять тихенько по старовинних руїнах, покинутих будинках, пожарищах, старих млинах та пустках. Ніхто до них не приходить, так само й вони ніколи не виходять поза межі свого житла. Живуть самітно, цілком одинокі й тільки по черзі з'являються під Івана Купала на Лису гору. Часом ще їх викликає до себе Біс, щоб дати наказ перебратися на нове сідло. Мовчки приймають вони ті накази й нечутно переходять до нового житла, де й лишаються до іншого наказу. Там вони справно виконують свою невелику повинність: не допускати живих створінь до життя в небезпечному помешканні..." (Василь Королів-Старий)
"Жив-був Зайчик. А що він, ого-го як, полюбляв капусту, його називали Капустяним Зайчиком. А дехто, навіть, — капустянкою. Та Вуханчик не ображався. Хай. Не до того йому. А ось, чи є де в світі капустяний ліс, було цікаво. Щоб замість шишок на ялинках капуста росла. І на дубах. Замість жолудів. І під кожним пеньочком, замість грибів. І вздовж лісового струмочка. Бо, з того яка користь? А з капусти — ще й яка! А ще мріяв Зайчик, як побудує капустяну хатинку, змайструє капустяне ліжечко й вкриється запашним листком. І спатиме солодко. І насняться йому, малому, капустяні сни. От, одного разу, швендяв він поміж хатами. Та й забіг на город до Бабусі..." (Ольга Зубер)
Ольга Зубер. «Як Їжачок з колючками посварився» (казочка-горошинка) — читати та слухати, відео
"Ох і розсердився ж Їжачок на ті колючки! На спинці не полежиш, погладити всі бояться! А як же йому хотілося таку кофтинку, як в білочки Зосі! Або шапочку з бумбончиком, як в борсучка Борі! Бо всім звірятам у лісі бабуся Ведмедиця вив’язала теплі речі на зиму. Всім, окрім Їжачка! Бо як же на ті голки якусь одежину надіти?! Отож, сидів він на пеньку, та й сердився. Аж пихтів. Ось, я зараз вас провчу, капосні колючки! – схопився було за голівку Їжачок..." (Ольга Зубер)
"— Хто-небудь, вимкніть цей будильник. Нічого без причини так рано мене будити. На жаль, пристрій ніхто не вимкнув і він продовжував дзеленчати. Тому, хом'як, протягнув лапку та вимкнув гучний прилад. Цей ручний годинник йому дістався від батька, який той колись знайшов його неподалік від своєї клітки. Знайшов і затягнув до клітки. Затягнув та сховав під ліжечком. А сховав для того, щоб ніхто інший не знайшов. Ніхто, окрім його сина, який зайняв клітку свого батька. З того часу, хом'як частенько користувався годинником. Та не для того, щоб рано прокидатися, а для того, щоб послухати цікавий дзенькіт який звучить, коли грає будильник. Та цього ранку він спрацював за призначенням. — Якщо він дзеленчить, то значить хтось виставив таку годину для підйому. — пробуркотів хом'як — А це означає, що повинна бути причина! Але яка? Не пам'ятаю! Агрибос (так, до речі, звали хом'яка), не поспішав підвестися з ліжка. Врешті решт, якщо він згадає причину, переосмислить її та визнає, що вона не така вже й важлива, то можна буде продовжити сон..." (Євген Дмитренко)
Еліна Заржицька. Твори для дітей
Еліна Іванівна Заржицька — письменниця, журналістка, громадська діячка, членкиня НСПУ та НСЖУ. Здобула освіту в Національному гірничому університеті, Дніпропетровському обласному інституті патентознавства. Членкиня журі Міжнародного фестивалю дитячого мистецтва "Чарівна книжка", Всеукраїнської літературної премії ім. Олександри Кравченко (Девіль), Всеукраїнського конкурсу творчої молоді "Літературна надія Дніпра 2013", обласного літературного конкурсу "Молода муза". Керівниця секції літератури для дітей та юнацтва "Джерело" при ДОО Національної спілки письменників України. Авторка та керівниця проекту "Аудіокнига "Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам" (2012) разом із Наталією Дев’ятко і Фіделем Сухоносом. Редакторка-упорядниця електронної книги – збірника творів дніпропетровських письменників – екологічної читанки для дітей "Наш кращий друг – природа" (2013). Переможниця міжрегіонального конкурсу "Письменники-малюкам" (1997, Одеса), нагороджена особливою відзнакою Журі Третього Всеукраїнського конкурсу сучасної радіоп’єси "Відродимо забутий жанр" (2010, Київ).
Ольга Зубер. «Як хом’ячок мишку шукав» — весела казка для малят (читати та слухати, відео)
"Якось надумали Хом’ячок з Мишкою в схованки погуляти. Ховатися випало Мишці. — Не підглядай! — Не буду! — Хом’ячок вмостився під ялинкою й заплющив очі. Мишка відбігла подалі й сховалася за грибочком. Ще й листочком зверху вкрилася. А Хом’ячок сидів-сидів із заплющеними очима, та й заснув..." (Ольга Зубер)
Читаймо цікаві твори для дітей від української письменниці Людмили Дорош, яка мешкає у Румунії та працює редакторкою журналу для українських дітей «Дзвоник»: «Як вітерець азбуку вивчав», «Вовкова вдячність», «Чому Оксанка любила зиму», «Погана звичка», «Несподіване відкриття», «Незабутній день», «Крізь шпаринку в світ казковий», «Наполювався», «Сільські пригоди Ліни», «Андрійко-обливальник», «Вербова гілка».
Галина Римар. Поезії війни
"Кланяюсь у Ноги Тобі, Боже,
І цілую Стопоньки Святі,
Вбережи, молю, мій рід від злого
і країну дорогу, весь світ!
Кожного захисника-солдата,
що за Правду б'ється, за своє!
Село кожне, місто українське,
кожен дім і всіх, хто там жиє!"(Галина Римар)
"Іноді малі діти кажуть мені, що я нагадую їм білочку. Маленькою дівчинкою я була настільки яскраво рудою, що бабуся, беручи мене до церкви, натягала на мене хустину, аби люди своїми поглядами не відволікали, хоча інші дівчата були без хусток. Я виросла і потемніла, потрохи починаю вже сивіти, хоча й досі люблю блукати по горах, лісом, луками, як це робила дитиною. Інколи й посеред міста Львова, біля якого мешкаю, хочу стрибати, бігати, та мушу себе стримувати, треба вдавати поважну тітоньку, тому мені на природі значно краще. Перший вірш написала десь у другому класі, от досі й пишу. Хоча мої власні діти самі вже виросли з дитинства." (Галина Мирослава)
"У вишневому садочку,
На високому горбочку
Стоїть хатка невеличка,
І маленьке зайченя
в цій домівці прожива.
Любить гратись та співати,
Новий день всім звеселяти.
Тато й мама його люблять,
Обіймають і голублять..."(Тетяна Прокоф’єва)
"Колись давно було на світі Мишаче Королівство. Жили в ньому Король з Королевою та їхня донька — Принцеса-мишка. Одного разу знайшла вона крихточку шоколаду. І, спробувавши його, тихенько запищала від щастя. І в ту ж мить, вирішила, що відтепер буде їсти зернята лише в шоколаді. Почувши таку новину, Король з Королевою аж за голови взялися. Принцеса ж оббігала всі придворні комори, а бажаних смаколиків так і не знайшла. Пшеничних, вівсяних, ячмінних зернят було, хоч купайся в них. І жодного шоколадного! Ох і розсердилася ж Принцеса! Вона зафирчала на Короля з Королевою, й в розпачі вибігла з палацу..." (Ольга Зубер)
Марія Романюк-Крижанівська. «Потічок» — твори для дітей (практичний посібник, розмальовка)
«Потічок» – це друга збірка творів Марії Романюк-Крижанівської. Світогляд людини, характер, манера поведінки формуються в дитячому віці, а особливо в початкових класах. Ця збірка є практичним посібником для використання під час уроків позакласного читання, уроків розвитку мовлення, виховних заходів, та для самостійного читання учнями. Діти з задоволенням читають твори, вивчають і декламують вірші напам’ять, та інсценізують казочки. Також учні початкових класів люблять малювати і розфарбовувати малюнки. Збірка дитячих творів «Потічок» спонукає дітей до самостійного читання, прищеплює любов до рідного слова, мотивує учнів до написання оповідань, казок, віршів, та видавництва власних книжок. Надихає дітей бути поетами письменниками, вчить творити і розвиває творчу особистість. Зміст книги виховує почуття доброти і милосердя, любові до природи і людини, сприяє вихованню бережного і турботливого ставлення до живої природи взагалі. Завдання вчителя і суспільства виховати, морально чисту і духовно сильну особистість, доброго громадянина і патріота своєї держави, гарного трудівника і людину. Збірка створена для широкого кола читачів: дітей, батьків, вчитетелів.
Марина Корж. Оповідання «Дивна дівчинка»
"У садочок прийшла дивна дівчинка. Тобто, спочатку ніхто не знав, що вона дивна. Спочатку вона зовсім звичайною здалася. Дівчинка та й дівчинка. Колготи, платтячко, два хвостики і ніс угору. Біляві хвостики і кирпатий ніс. Вихователька Світлана Іллівна сказала: – Це наша новенька, звуть її Таїсія. Тася або Тая. Ми з нею подружимося, і вона з нами теж. Правда, Тася? Новенька струснула хвостиками. Кивнула головою і задерла носика ще вище..." (Марина Корж)
