Ніна Колодяжна
НІЧНИЙ ГІСТЬ КАРПАТСЬКОГО ЛІСУ
У час, коли сови поснули, а Павук Нерозплутович прокинувся та почав старанно плести свій черговий химерний витвір, лісовичок вибрався з кудлатої крони бука та потягнувся.
– Доброго раночку, мій чарівний карпатський ліс!
Дерева відповіли легким шелестінням:
– Нашшші шшшанування, хоронителю.
Зверху до дупла лісовичка скочила Пишнохвоста та простягнула йому філіжанку капучино зі смаком ліщини. Лісовичок втягнув носом-картоплинкою аромат бадьорості, замружив очі та смачно відсьорбнув пінку.
Зненацька стало чутно чиїсь крики та плач. Білочка стурбовано насторожила свої волохаті вушка. Лісовичок тицьнув Пишнохвостій філіжанку, риссю стрибнув з бука на конвалієвий килимок, та полетів, наче яструб, туди, звідки доносився гучний звук.
– Бооожечко їжачкооовий, що тепер роообити! – на присадибній ділянці то задирав лапки до неба, то хапався за серце, та репетував їжачок Невколисько. Його дбайливо доглянутий квітничок з рідкісними рододендронами, едельвейсами та шафранами було знищено. Здивовані лисичка, свинка та вовк мовчки спостерігали, бо не знали, як втішити місцевого ландшафтного дизайнера.
Лісовичок зі спритністю міцнолапого зайчика перестрибнув через розтрощену огорожу та почав вивчати довгі та ребристі сліди на землі квітника.
– Хіба в горах живуть слони? – вийшла з заціпеніння та запитала Лисичка Золотохутрівна.
– Ні, це не тваринки топтали, а якась техніка їздила, – резюмував лісовичок. – Треба обстежити місцевість.
І лісова громада відправилася на пошуки порушника спокою. Скоро вони побачили таку картину: під шурхіт водоспаду біля пухнастих лап ялини спав ведмедик та причмокував уві сні, а поруч з ним лежав догори дриґом квадроцикл. Коли мешканці лісу підійшли впритул, ведмедик прокинувся та запитав:
– Ой, лапи-косолапи, де я?
– Вітаємо в карпатському лісі. Ми не нашкодимо тобі. Але поясни, як ти сюди потрапив? – запитав лісовичок та простягнув долоню незнайомцю.
– Я Косолапко, – ведмедик сів та плеснув лапою по долоні лісовичка. – Втік з клітки готельного комплексу, де мене утримували задля розваги гостей. А я дуже хотів на волю – потрапити туди, де дерева вишикувалися в рядок, що проходив темною смужкою під величними горами. Щодня я спостерігав, як сонечко ховається за горами-охоронцями, а волошкове небо змінюється на оксамитове, та мріяв побачити те чарівне дійство не через ґрати.
– А як же тобі вдалося вибратися? – запитав розчулений Невколисько та витер фартушком зволожені оченята. Він майже пробачив ведмедику пошкоджені рослини.
– Робітник після прибирання в клітці забув замкнути її на ключ. От я тихенько вислизнув, осідлав квадроцикл та полетів соколом-сапсаном до заповітної смужки. До дерев я домчав миттю, потім довго їхав гірською дорогою. На галявину виїхав, коли сонечко вже вляглося спати, тому не міг розібрати, куди їду. А далі… Не пам'ятаю. – ведмедик потер ґулю на лобі, озирнувся навкруги та побачив зламану огорожу – результат своїх нічних перегонів. – Ох, лапи-косолапи! Здається, я комусь нашкодив, вибачте.
– Куди ж тебе поселити? Вільного барлогу в нас немає. – лісовик почухав потилицю та замислився.
– Барсучихівна переїхала до доньки, тепер її комфортабельна квартира-студія з видом на гірське озеро пустує. Чому б ведмедику не заселитися туди? – запропонувала кмітлива Золотохутрівна.
– Суперова ідея! Те житло поруч з іжачковим, якраз і у квітнику лад наведете. Що скажеш, Косолапко? – запитав лісовичок.
– Згоден, ґречно дякую! Та що ж робити з квадроциклом? Якщо його відремонтувати, я б міг стати водієм та бути корисним, – в очах ведмедика зажевріла надія, й він нетерпляче переступив з лапки на лапку.
– Мені нагально потрібен всюдихід швидкої допомоги, – заявила сімейна лікарка Свинка Нехворійтевна та виставила уперед копитце в дірявому рожевому кроксі. – Викликів багато, вісім пар взуття вже зносила, бігаючи по вибоїстим доріжкам до пацієнтів.
– Для такої важливої справи транспорт дійсно потрібен. Сподіваюсь, що майстер на всі лапи Вовк Незламайкович відремонтує квадроцикл та дасть декілька уроків водіння гірськими дорогами, щоб більше такого не трапилося, – фтицьнув пухлим пальцем в бік їжачкових втрат та підморгнув вовку лісовик.
Старенький та мудрий вовк кумедно посміхнувся напівбеззубою пащею, кивнув у знак згоди та поплескав Косолапка по плечу.
Ще не встигла дозріти чорниця, як нові рослинки у квітничку Невколиська прижилися та нестримно тягнулися до неба, а винахідливий Незламайкович відремонтував квадроцикл. Метикуватий Косолапко став умілим водієм лікарки та потоваришував з місцевими жителями.
Друзі частенько збиралися в лісовичка на посиденьки та пригощалися запашним трав'яним чаєм з диким медом. Іноді вони читали книгу дивовижних карпатських легенд. А потім щасливий ведмедик через величезне панорамне вікно затишної оселі спостерігав, як засинають озеро та смереки, а стомлене сонечко закривається від допитливих поглядів блискучою зоряною фіранкою.
Казку люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Ілюстрації до твору створено штучним інтелектом Microsoft.
Читаймо також на "Малій Сторінці":
Скарбничка віршованих та казкових цікавинок для української малечі від Ніни Колодяжної
Ніна Колодяжна – провідний інженер з охорони праці, копірайтер та дитяча авторка. Після народження донечки до написання інструкцій для підприємства додала написання віршів. Деякі оселились на сторінках дитячих збірок, а деякі – в дитячих журналах “Пізнайко”, “Котя Малюк”, “Колобочок” та “Золоте левеня”. Маючи освіту – магістр економіки підприємства, прагну вдосконалювати майстерність і у віршуванні. Тому пройшла поглиблений курс Юлії Іваницької "Поезія і я" та взяла участь в декількох навчальних поетичних марафонах. Нині зацікавилася написанням казочок. Дуже люблю писати віршики-загадки. Завжди радію, коли моя творчість приносить позитивні емоції.