Публікації за тегом: Казки

"На свій день народження Данилко, нарешті, одержав у подарунок бінокль. Справжній! Справжнісінький! Десятикратний. Чесно кажучи, бінокль Данилко замовляв ще на минуле Різдво. Але, як ми вже знаємо, вони з Русаною і батьками гостювали в Америці, у дідуся Василя, і Санта-Клаус тоді застряг у димарі каміна, тому й не зміг виконати замовлення Данилка. Так буває. Тим більше, що діти під час своєї поїздки на оленях не подумали про подарунки для себе та все, що було у великому мішку Санта Клауса, просто роздали іншим дітям. Але тепер бажання Данилка і бажання його батьків зійшлися в одній точці, і в його кімнаті з'явився новий мешканець у коричневому футлярі з тисненої шкіри та ще й з величезними блискучими очима ‒ лінзами..." (Раїса Гончарова)

 

"Якось після сніданку Русана підсіла в крісло ближче до Данилка, який розфарбовував кольоровими фломастерами картинки коміксу, і запитала: "А ти, Даню, хотів би, щоб у нас вдома з'явилася пташка, котра вміє розмовляти? Я не про того дурного папугу, котрий прикидався піратом, а просто пташка. Наприклад, шпак." "Мені цілком вистачає тебе, Русю, ‒ відповів Данилко, старанно замальовуючи сердечко на синій майці Супермена червоним фломастером. ‒ Якщо вас буде двоє, я втечу жити до бабусі Марії." "Але чому? Я ж не пташка. І невже я так багато балакаю?" "Уяви собі!" "Але ж я не можу просто сидіти, дивитися в стіну й мовчати. Ось ти в основному мовчиш, бо в тебе в голові думок мало. А в мене в голові постійно багато думок, і мені потрібно всіх їх проговорити, інакше вони образяться і не будуть приходити до мене в голову. І я буду схожа на тебе."" (Раїса Гончарова)

 

"Нарешті це відбулося! На задньому дворі будинку бабусі Богдани батько поставив великий круглий батут. Першого дня Даня з сестричкою, немов заведені, стрибали на батуті. Спочатку обережно, потім все сміливіше й сміливіше, а надвечір знесилені, але задоволені, ледве тягнучи втомлені ноги, Русана з Данилком ввалились у будинок й одразу ж присмокталися до пляшок з водою. "Як успіхи?" – запитала бабуся Богдана, поставивши на стіл велику тарілку зі своїми фірмовими пирогами з вишнями. "Думаю, якщо гарненько потренуватися, то можна дострибнути до вікна другого поверху," – Данилко помив руки й узяв пиріжок. – "Цікаво, а астронавти на таких самих батутах тренуються? Коли я виросту, буду астронавтом."" (Раїса Гончарова)

 

"Королівство, в якому жили ельфи й феї було у святковому настрої. А все тому, що на світ ось-ось мала з’явитися нова фея Зими. Бо нинішня фея Зими була вже в поважних літах і часто не справлялася зі своїми обов’язками. Та ще й стала геть забудькуватою. Через свою неуважність, вона забувала посипати доріжки снігом й робити чарівні візерунки на вікнах. А покривати льодом річки й робити завірюхи в неї не вистачало сили. Тому, останнім часом, зими в Королівстві були малосніжними й більше схожими на ранню весну, чи пізню осінь. Що неабияк засмучувало фей, які полюбляли взимку розважатися на ковзанах та санчатах. Тому всі зібралися посеред Чарівної галявини, де й мала народитися нова фея Зими, від якої всі очікували кучугури снігу, тріскучих морозів, та блискучих сніжинок на ялинках. Аж ось, по невидимих сходах з білої хмари спустилася Королева Фей. Всюди запанувала тиша..." (Ольга Зубер)

 

"Якось влітку Русана з Данилком та з іншими дітьми грали на задньому дворі будинку. Було тепло, світило сонечко, на квіти раз по раз сідали бджоли й товсті волохаті джмелі та інші комахи, щоб попити нектару. Високо в небі ластівки ловили комах, а місцеві качки на ставку біля парку вигулювали своїх маленьких і незграбних діточок. Русана з дівчатками, розташувавшись на газоні, бавилася ляльками, а Данилко з хлопчиком на ім'я Колюнчик чистили біля колонки свої велосипеди. Аж раптом несподівано подув холодний вітер, по небу поповзли темні свинцеві хмари, а ще за кілька хвилин посипав дрібний сніг. Не розуміючи що відбувається, дівчатка з вереском гайнули до будинку, а Данилко з Колюнчиком, вимкнувши воду в колонці, побігли зі своїми велосипедами до громадського гаража під будинком..." (Раїса Гончарова)

 

"...Зранку будинок Грицевичів перетворився на божевільню. Данилко бігав по кімнатах, виконуючи умови отримання Золотої Монети Бажань, слідом за братом бігала Руся, тягаючи за собою плюшевого ведмедика та страшненьку ляльку вуду з несправжніми голками, а за дівчинкою носився кіт В'юн, намагаючись відібрати у Русани ведмедя, на якому він зазвичай спав. І всі були зайняті справою. Кожен своєю. А ще за годину Данилко вискочив з будинку й поскакав на одній нозі по вулиці в напрямку Королівського палацу, тягнучи із собою кота В'юна, пристебнутого до ремінця, щохвилини озираючись на Русану, котра бігла за ним з ведмедиком і лялькою в руках. Магія почалася... І тут раптом виявилося, що Данилко в своєму бажанні отримати Золоту Монету Бажань далеко не самотній! Наближаючись до Королівського палацу, хлопчик помітив, що городян, котрі жваво стрибали на одній нозі, ставало все більше й більше!..." (Раїса Гончарова)

 

"На Різдво сімейство Грицевичів зібралось полетіти до дідуся Василя в Бостон, котрий зовсім недавно переїхав у новий будинок з прекрасним видом на океан, як сказала мама. Русану це не вразило, оскільки виявилось, що вона боїться літати. Чесно кажучи, вона ще жодного разу не літала на літаку, але тим не менше вже боялася. "А от скажи, ‒ бігала вона за мамою по будинку. ‒ А літаки падають?" "Ну, як тобі сказати, Русю, ‒ подумавши, відповіла мама. ‒ В поодиноких випадках. Падають." "Гаразд. А якщо цей поодинокий випадок трапиться з нами? Якщо ми розіб'ємося, я тоді не отримаю свої подарунки від Святого Миколая! Уявляєш, він зі своєю свитою сидить в нашому підвалі й чекає поки я засну, а мене немає. Я в літаку, а потім ‒ бац об землю! І доведеться мої подарунки віддавати комусь іншому. А це несправедливо..." (Раїса Гончарова)

 

"Прокинулась якось Маленька Веселочка і вийшла надвір. Розглянулась довкруг — гарно! Сніжок біленький за нічку усю земленьку вкрив! Чисто-чисто. І скільки простору! А вона далі як за річечку, за ось оцю річечку, що в долинці, й не ходила! І всі рідні при своїх клопотах... Сумно їй зробилося..."

(Галина Римар)

 

15 казочок від Раїси Гончарової — для розумних, допитливих, спостережливих дітей, готових допомогти не лише тому, хто поруч. Сподіваємося, що казочки обов'язково знайдуть свого читача навіть серед дорослих, бо всі ми колись були дітьми.

 

 

 

 

 

"У Марці було дві чарівні донечки — Олеся та Іванка. Олеся була менша, їй всього сім рочків, вона дуже схожа на маму. Таке ж біле личко, маленькі волошкові очі, мов вогники, завжди усміхалися, звеселяючи всіх навколо себе. Дівчинка завжди ходила слідом за мамою, в усьому їй допомагала, тягнулася до землі, помічала, як все з неї проростає, як довкола розцвітає. Іванка – старшенька, їй було дев’ять рочків. Та була більше схожа на батька. Мала грубіші риси обличчя, смагляву шкіру, чорні хитрі оченята. Полюбляла довше поспати і трохи лінувалася, до роботи бралася неохоче. Та мама любила обох донечок однаково, бо тільки мамине серце здатне любов ділити порівну. Чоловік Данило давно поїхав на заробітки, там і залишився. Важко було Марці з двома дівчатками, та діти допомагали їй по господарству..." (Юлія Хандожинська)

 

 

"Було це дуженько давно. Спершу людина приручила песика й гарно про нього дбала. Сама ще не поїсть, а його погодує. А пес за це вірно день і ніч служив господареві — старанно охороняв його сім'ю, дім, майно. І звик до людини. Тоді чоловік узяв до себе й кішку, щоби всіляких гризунів від житла відганяла. І от кішечка чи стереже вночі дім, а чи преспокійненько собі спить, зате як проголодається, то тихенько-ніжно підійде до господині, господаря чи діток і так в очі їм задивиться премило та ще й замуркоче, що вони одразу все покинуть, аби тільки її погладити та погодувати. Вся увага кішці, а про нього мов забули. Кинуть що-небудь чи плеснуть води в черепок — ото й усе..." (Галина Римар)

 

"В тиху нічку-новорічку
Божий Ангелок літав.
І дівчаткам, і хлоп'яткам
Сни спокійні дарував.
І зустрів маленьку Фею,
Що трудилась, як і він.
Фея казочки носила
Добрі-добрі в кожен дім.
І домовились летіти
Вони вдвох. Так веселіш!
Можна ще й погомоніти.
І зробити все хутчіш..."  (Галина Римар)

"Є у світі загадкове королівство — Королівство незвичайних доріг. І тих доріг у ньому безліч та таких різних: і коротких, і довгих, і заплутаних, заповідних, таємничих чи невідкритих. Мешкають у тім королівстві невтомні чарівні працівники. Звати їх нейроники. Схожі вони на кульки із променями-антенами. І день, і ніч працюють і тішаться щоразу, як вдається їм з’єднатись в ланцюжок і таким чином утворити нову стежку чи дорогу. А рухаються по тих дорогах крихітні сигналики. І якщо активні вони, і багато їх — міцно-міцно тримають ланцюжок чарівні працівники. А якщо пригасають сигналики чи взагалі зникають, то ледь тримається дорога, а то й зовсім обривається. Адже не знають чарівні працівники, куди ведуть стежинки-доріжки. Потрібні чи непотрібні дороги, то лише по сигналиках здогадуються..." (Олена Більчук)

"Є на світі дідусь Святий Миколай. Він дуже любить діточок. Якось дівчинка Люся захотіла його побачити, й вирішила не спати в ніч з 18 на 19 грудня ... Тієї чарівної ночі Люся прикинулася, що спить, а в той момент, коли Святий Миколай з'явився у кімнаті, Люся розкрила очі й промовила..." (Вікторія Лабунець)

"В однім прекраснім краї
ліси й гаї розкішні,
там ріки і озера
прозорі й чисті-чисті!
І птахам там привільно,
й звірятам любо жить..."

(Галина Римар)

«А минулого року Святий Миколай поклав мені під подушечку різочку. Так-так — різочку!, — пригадував Михайлик. — І коли раненько, щойно розплющивши очі, я зазирнув під подушечку, то ой як розчарувався. Почав згадувати, коли це я був неслухом. І згадав, як літечком відламав гілку зі смородинового куща, щоб зробити пахучий прутик. І як бігав з ним аж допоки дідусь не покликав мене й не почав говорити про те, що деревця та кущі відчувають біль так само як і люди. Мені було дуже соромно, але ж я нічого не міг заподіяти: як то кажуть — відламану гілку до дерева не прилаштуєш. Довго я засмучено розглядав таки не дуже приємний дарунок від Миколая, аж допоки в кімнату не зайшов дідусь. «Оце то подарунок, — сказав він, — мабуть, щось накоїв. Нумо разом пригадаємо»..." (Марія Дем'янюк)

 

"Добро крокувало стежкою в саду. Попереду побачило їжака з рум’яними яблуками на спині. Раптом одне скотилося на землю. Маленьке чудо намагалося знову нанизати яблучко на голочки, але це йому не вдавалося. Добро зупинилося та допомогло їжачку, бо знало: смачні яблука він несе для малечі, яка з нетерпінням чекає на нього..." (Людмила Кибалка)

"Є у нашій Україні
дуже дружная сім'я:
мама дбає-доглядає
тридцятьох і трьох малят!
Має клопотів доволі!
Її можна зрозуміть —
кожну крихітку-дитину
треба доброму навчить!"

(Галина Римар)

"Багато іграшок, мабуть,
Зібрав Дідусь малятам!
Він скоро вирушає в путь
На Новорічне свято.
Щоб вранці кожен з малюків
Під ялинковим віттям
Знайшов би те, чого хотів
Сильніш за все на світі!"
(Олег Гончаров)

"Новий рік не за горами, можливо комусь з керівників театральних груп, або ж класних керівників шкіл захочеться побачити на сцені нові п'єси, нових героїв. Тож, будь ласка, заходьте, знайомтесь, думайте, ставте, або ж просто гуртом читайте та дискутуйте..."

(Олег Гончаров)