Юлія Хандожинська
ВЕЛИКОДНЄ ДИВО
Мале село Рукав, що розкинулося у самісінькій низовині невеличких гір, вкритих лісами, красувалось білими хатинками. В одній із таких хатин проживала бабуся Катерина. І як же вона чекала, щоб до неї прийшла її онучка Іринка, яка жила з батьками, через дві хати від неї. Іринка з бабцею Катериною увесь ліс, як кажуть, і вздовж і впоперек перейшли. Влітку ходили збирали дрова і сухі гілки, що вітер наломив, а разом з цим – і грибів на юшку. І так – до самісінької осені, аж поки сніг не випав. Правда, Іринка і взимку не сиділа вдома. Взявши старі дитячі санки, у яких не було вже дві дощечки, мала тягла їх на найбільший горб, що поблизу лісу, і швидко, як сніжинка, злітала донизу. А сніги які були, Боже ж мій! Так понамітають за ніч, що й дорогу важко знайти... Та якось переживали зиму, хвалити Бога... Зима потроху відступала, ніби сама просилася втекти. Засіявшись, веселий промінець сонечка розтопив геть усі сніги й погнав через горби до річки галасливі струмки. Весняний день збільшувався і теплішав. А головне – усі люди готувалися до Великодня.
Бабця Катерина кожен день чепурила хату та своє подвір'ячко. А Іринка бігала за нею, як курча, і все розпитувала.
– А чому це так? А навіщо?
– Ну як навіщо, – пояснювала бабця. – Великдень скоро.
– Великдень? А це хто такий ? Чужий хлопчик ? А що він до нас має прийти та з нами жити, що ти так гарно прибрала все?
Бабуся усміхнулася, погладивши Іринку по голівці.
– Це не хлопчик і не дівчинка, а велике свято, яке спускається до нас на золотій сонячній нитці та заходить до кожного у двір.
Мала так заслухалася, аж рота відкрила.
– Свято заходить? А це як?
– Ось сідай біля мене, і я тобі розповім.
І бабуся намагалася як можна простіше пояснити малій важливість цього свята.
– То давай вже зараз будемо стрічати Великдень, у нас є смаколики! Може погукати? – щиро запропонувала мала.
– Кого погукати ? Все приходить з часом, прийде неділя – тоді і підемо стрічати Великдень.
– Я відчиню йому двері, можна? – запитала дівчинка.
Разом підемо його зустрічати.
– Куди? – здивувалася Іринка.
Встанемо раненько і підемо, щоб краще було видно на вулицю, де дерева не затуляють обрій.
– На вулицю? Бабусю це, як у казці! – і мала затупотіла ніжками від радості, як маленький зайчик, уже з нетерпінням чекаючи неділі.
Ранок був особливий. У повітрі затрималась нічна прохолода. Легенький вітерець шмигав між гілочок дерев, пахло вербою.
– Іринко, прокидайся, – ніжним голосом мовила бабуся. – Підемо до сонечка стрічати Великдень.
– Ой, – сонно потягнулася мала, але швидко вискочила з-під теплої ковдри.
В її допитливих оченятах було таке велике бажання, що ніжки, здавалось, бігли поперед неї, а в руках, наче велика шишка, красувався кошик із Паскою і червоними крашанками. Сірувате з блідо-рожевим відтінком небо гусло над невеличким селом. Здавалось, що там далеко воно спить на холодній землі. Та через деякий час обрій почав покірно підіймати брову, і з правого куточка від лісу легенькими кроками, ніби по східцях, викотилося сонечко. Його яскраво-жовта серединка була схожа на жовточок, яку обвивало ніжне мереживо. За мить на мереживі з'явилися то червоні, то зелені, то сині круглі кульки (схожі на крашанки, як здавалося Іринці). Заплівшись у віночок, вони обійняли сонечко, і кругом нього радісно повели свій хоровод. Потім кульки почали виштовхувати одна одну, ніби жонглери, щоразу при цьому збільшуватися і ставати яскравішими.
Сонечко, сонечко, а йди до мене похрестуватися – радісно щебетала мала і пристрибуючи в кожній руці тримала яйце, по черзі піднімаючи їх до неба, немов перестукуючись з крашанками на вогняному обідку. Сонечко піднялося вже так високо, ніби стало навшпиньки над обрієм і скидало свої золоті нитки вітаючись з людьми. Близько години Іринка з бабусею спостерігали, як умивається сонечко. Це – справжнє великоднє диво, яке можна побачити раз на рік, – з'являється лише на Великдень... Диво, яке пустило паросток у маленькому серці...
Казка люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Дивіться також на "Малій Сторінці":
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"
Пропонуємо до Свята Великодня вірші від Катерини Перелісної, Лесі Храпливої, Леоніда Полтави, Олекси Стефановича, Ігоря Січовика, Михайла Левицького, Леоніда Глібова, Романа Завадовича, Леоніда Глібова, Дмитра Чередниченка, Григорія Чупринки, Степана Жупаніна, Олександра Олеся та інших країнських авторів.