Галина Римар. Казка про Сонце і планети
"Дорогі діточки, хочу запитати вас, чи любите ви з батьками спостерігати за зорями? Мені, наприклад, дуже подобається увечері виглядати на небі першу зірочку, особливо на Різдво! А ще — Велику Ведмедицю, і дивитися, куди веде Чумацький Шлях... Колись у мене був добрий друг, який жив далеко. Та ми з ним домовилися за можливості щовечора шукати на небі очима Великого Ковша і згадувати про нашу дружбу. Одного літа ми їздили верхи на конях, отак і потоваришували. Як діти. А зорі — вони ж усе бачать, їм відома незліченна кількість таємниць! Вони так само світили і нашим пра-пра-пра-пра-пращурам, світитимуть і дітям, онукам, правнукам.... Предки дивилися на зорі, як і ми, і думали про щось своє, дріб’язкове чи вічне. Тож сьогоднішня казочка — про таємничий Всесвіт і про зірки. Наше Сонечко — це також зірка, яка з’явилася дуже-дуже давно! Велика, світла і тепла. А тепер — казка..." (Галина Римар)
"Якось одного разу запросила Мишка до себе в гості свого давнього друга польового Хом’ячка.
— Приходь, — каже, — напечу пирогів, поласуєш досхочу! Тільки-от принеси мені в дарунок букетик польових квітів, а то у нас в лісі таких нема!
— Добре! — погодився Хом’ячок.
Треба сказати, що Хом’ячок з Мишкою хоч і товаришували, та були геть різні. Мишка — метушлива, швидка, працьовита. А Хом’ячок — лінькуватий, повільний та ще й забудькуватий..." (Ольга Зубер)
"Маленька руденька лисичка одягнула свій улюблений капелюшок і побігла в ліс. Біжить по стежинці, пісеньку співає, радіє, а назустріч їй — Вовчик. — О, привіт, лисичко. — Привіт. — Боже, який в тебе красивий капелюшок. — Так, красивий, а ти що хочеш теж поносити? — То бери, мені не шкода, а ввечері повернеш — ну, за якийсь там маленький гостинчик. — Добре, — каже вовк. — Ти ж знаєш, де я живу. Підвечір вовчик повернув капелюшок і приніс лисичці м'ятки на чай. Лисичка все забрала, зраділа, а на ранок — знову до лісу..." (Юлія Хандожинська)
"Жив собі на світі жучок-добрячок. Маленький не примітний, але з великим серцем. Було у нього багато друзів, яких він частенько навідував та завжди старався їм допомогти. То колосочки в нірку для мишки польової піднесе. То диким бджолам знайде найкращу галявинку із квітами, щоб вони могли зібрати смачненький мед. Усе і скрізь наш жучок встигав, адже мав він вісім лапок та крильця міцні. Втомився летіти, то швидко-швидко біжить. Он який спритний був! Усі його любили за гарну вдачу і щире серце. Одного разу біг собі жучок у справах, аж раптом назустріч йому іде хом’ячок. — Привіт, Жучок, куди ж це ти так поспішаєш? — Привіт, друже, ось біжу у садочок — потрібно допомогти їжачку яблук на зиму назбирати. — Ех, пощастило їжаку! Хто б мені допоміг? А то я сам — маленький, а справ так багато, — нажалівся жучку хом’ячок..." (Юлія Хандожинська)
"Посеред густого лісу, в кущах, стояла собі пічка. Хто її там змайстрував — то не відомо, давно вже вона там була. І любив на ній вітер-чарівник відпочивати. Мріяла пічка дуже, щоб хтось хоч раз спік на ній млинців жирненьких, чи то картопельки посмажив, а може й пиріжків напік. Ось така у пічки мрія була. Одного разу, як завжди, вітерець відлежував бочок на пічці. Слухав її стару добру пісню. — Ох, вітерець, хоч би разок хто запалив вогника та борщу наварив! — Якби я хотів допомогти тобі, сестричко! Та, бач, немає в мене рук. Щоб тебе спершу почистити, а потім приготувати щось. Слухай, а можливо, давай когось із звірів попросимо! Он, дивись, як їх багато в лісі живе! — Ідея! — зраділа стара пічка і почала чекати, коли вже перший звір якийсь коло неї пробіжить. Аж раптом — біжіть лисичка..." (Юлія Хандожинська)
"Жила собі на світі маленька ряба курочка. Ходила вона по двору і клювала пшеничку, а при будь-якій нагоді любила похизуватися перед всіма. Усе вона знала краще всіх, і все вона вміла, і дуже вже їй хотілося, щоб усі в дворі її поважали. І от вона собі придумала таку річ. Прийшла до півника і каже: — Ти знаєш, я тут подумала і вирішила, що тепер я буду усіх будити зранку! Я — найрозумніша, і знаю краще за тебе, як це зробити! Ну дуже вже їй хотілося, щоб зранку усі прокинулись, а тут поперед сонечка курочка на паркані сидить. — А ти знаєш, яка це відповідальна робота? — запитав її півник. — Пхе, та що там знати? Вилізь собі на паркан та й кричи. — Що ж, — промовив півник, — завтра ти будеш усіх будити, домовились? А я відпочину..."" (Юлія Хандожинська)
"Сьогодні в лісі на великій галявині під старим дубом — таким високим, що аж ген затуляє пів галявини, — позбиралося чимало мешканців лісу. А зібрала їх усіх сова-мудра голова. Адже сьогодні перше вересня і перший урок. Вовк, кабан, їжачок, лисичка і мале зайченя дружно прибігли до старого дерева. Усі з новими портфелями, пишними бантиками, новими пеналами і шкільним приладдям сіли за парти по двоє. Поважна сова у великих окулярах широко відкривала рот, щоб уважніше її дослухалися, і окуляри раз за разом поправляла. Звірята сиділи тихо — так, що можна було почути, як муха летить. А ось маленькому зайченяті, тому, що сидів поруч із жабчиком на задній парті, ну ніяк вже не сиділося. Він і лапками перебирав, і очима наздоганяв хмаринки, і, немов пружинка, підстрибував на одному місці..." (Юлія Хандожинська)
"Якось маленькому хлопчикові Дарію подарували незвичайний доморобний солом’яний капелюх, хоча здогадатись про незвичайність було б важко — капелюх як капелюх. Мав він тулію заввишки два вказівних пальці й криси — два підмізинних пальці. Поля з боків по краях на пів мізинця вигинались вгору. Капелюх не змінював колір і не дуже вирізнявся з-поміж інших брилів. Але той, хто його одягав, ставав прозорий разом зі своїм одягом і взуттям, а от сам капелюх при тому не ховався - його завжди було видно. Тільки Дарій почув про таку властивість капелюха, так зрадів, що аж почав підскакувати. Перший спокійний вихід на вулицю в цьому капелюсі приніс Дарію самі лише роздратування — всі, хто проходив неподалік, починали тягнути руки за капелюхом. Дарій тільки те й робив, що втікав. Добре, що собаки запахи вловлюють, — хоч вони не переслідували, а так біда могла би статися. Наступного дня Дарій зробив другу спробу “вигуляти” свого капелюха..." (Галина Мирослава)
"Цей ельф був особливий, бо вмів розрізняти найтонші відтінки запахів. Він добре знав, що усмішка закоханих має запах троянди, поцілунок матусі пахне молоком, а прогулянка лісом – грибами й суницями. Добрі справи мають запах шоколаду та кориці. Гарні слова духмянять м’ятою і чабрецем. Ельф знав геть усе-усе про запахи і хотів, щоби світ мав запах медово-солодкий, яблуневе-запашний, грушево-ароматний…" (Марія Дем'янюк)
"Можливі види роботи над текстом:
1. Скласти простий план.
2. Віднайти споріднені слова. (Ящірка, ящіронька; травиця, травичка; крило, крильце; маленький, помаленьку; цвітуть, квітоньці; черв'як, черв'ячок; бережно, обережно; питає, запитав)..."
Дивіться далі у літературному блозі Галини Римар.
"Це було на наших землях, дітоньки, дуженько давно, у часи з тихими чистими водами, бо тоді брали воду з річок і пили, і ясними зорями. Коли люди землицю-годувальницю як матінку рідну шанували, зайвий раз її не турбували, нічим не травили, не палили, і ніколи на неї не плювали, тому жили в щасті й достатку... Іще з пуп'янка діточок навчали, що коли про святу земленьку пильно дбати, то вона у скрутний час і заступиться, й порятує..." (Галина Римар)
"Якось в річці Черемоші плили миші у калоші.
Ліва каже тій, що справа: – От забава, так забава.
Права каже тій, що зліва: – Я тобі ще не повіла
Одну дивную новину. То займе тобі хвилину.
Де це було, я не знаю: чи на тихому Дунаї,
Чи на Ворсклі, чи Дніпрі; але знаю: чималі
Вийшли з вод там дві рибини..."(Галина Мирослава)
"Увечері від весняної перевтоми на городику я не мала сил вигадувати казочку, тож дитина сказала:
- Добре, сьогодні казочку складатиму я!
Погладила маму по голові своїми добрими-добрими рученьками й стиха, загадково почала..."(Галина Римар - Поліна Придибайло)
Читайте цікаві казочки до Великодня, створені українською письменницею Марією Солтис-Смирновою: "Великодня казочка про Кролю", "Великодня казочка про Куця", "Кошик", "Пасочка", "Історія одного яйця. Казка до Великодня".
"Принцеса присіла на березі моря біля бронзової Андерсенової Русалоньки, створеної Едвардом Еріксеном, і задивилася у воду. Хвильки одна за одною неспішно линули до берега і заколисували її думки. Вона дуже сумує за отчим краєм, своїми рідними, бо такі незвичні інші традиції, мова... І тут їй стало спокійно. Згадалося, як казку про Русалоньку їй малій читала вдома, в Україні, мила матуся. Вона спілкується з ненею майже щодня й кілька разів на рік за можливості провідує її. Сьогодні вихідний, тож Іванна зі своїм чоловіком прилетіли зі Стокгольма, столиці Швеції, до Копенгаґена - столиці Данії (тут лише годинка льоту). У Габріеля задзвенів телефон, він чемно вибачився й відійшов поспілкуватися з кимось, а Іванна слухала звуки моря. Вона любить воду. І польоти..." (Галина Римар)
"А от справді. Хто може жити в підвалі? Ну, крім гномів, про котрих знають навіть самі маленькі діти. Правда дорослі вважають, що гномів не існує, але ж ми з вами знаємо, що це не так. Взяти хоча б нещодавню історію про молодшого гнома Йолу, що врятувала Русану й Данилка від злого птаха. А ще в підвалі цілком може оселитися павучок, або мишка випадково виявить у підвалі щось їстівне та вирішить залишитися ненадовго погостювати. Ну а вночі в підвал завжди забирається темрява. Така велика, що ледве поміщається в підвалі, і страшна, як тисяча найстрашніших страховиськ... Тому, я зовсім згодна з Русею, яка упевнена в тому, що люди придумали лампочку, бо їм було страшно ходити вночі до підвалу. А автомобіль люди придумали, бо їм набридло котити візок із продуктами з гіпермаркету додому через усе місто. А будильник придумали лишень для того, щоб можна було виправдовувати свої запізнення до школи чи на роботу. Адже так?" (Раїса Гончарова)
"Чи то в місті, чи в селі
Жили-були у теплі
У батьківській добрій хаті,
Невеличкій, небагатій,
Брат Іван, сестра Марічка,
Мов дві вишивані стрічки.
І усе було б як слід,
Якби раптом на обід
Не приплівся старий дід..."(Галина Мирослава)
Зміст другої частини "Казок на щодень" від Галини Римар:
Ігор Калинець, батько і дідусь, дуже любить маленьких діток і добре знає, як написати для них казочку, щоб була вона цікавою - аж заховлювало дух! Щоб могли хлопчики і дівчатка навчитися вимовляти складні слова, які прийшли до нас із інших мов, а також краще розуміти їх зміст. Та найголовніше, дітки мусять змалечку засвоювати багатство і різнобарв’я своєї рідної мови, найкращої в світі. І в цьому Вам, любі наші дітки, прислужаться чудові казочки Ігоря Калинця, майстерно мовлені, наповнені багатющим змістом і чарівними образами.
"Колись Альберт Ейнштейн сказав: «Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були ще розумніше, читайте їм більше казок». Пройшло майже століття. Чи змінилася ця думка? Та чому ж казки такі важливі і яка їхня роль? Так, мабуть, вже традиційно склалося, що дітям на ніч читають казки. А чи замислювалися ви навіщо? Щоб дитина заспокоїлася й заснула міцним сном? Вірно, але це далеко не все..." (Ольга Шкрьогал)
