Публікації за тегом: Казки

Зміст другої частини книги Ігоря Калинця "Казки зі Львова":   ТАКЕ СОБІ Таке собі у мене на обіді Столик рококо Капчики і ваннух Повітряна кулька Молоток, що став поетом Снігобородьки

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Зміст третьої частини книги Ігоря Калинця "Казки зі Львова": ДУРНІ КАЗКИ Як намалювати Виглядька Дзуська та інші Фуркальце та інші Скрипцьо та Інші О-ля-ля та інші Парасольцьо та інші Соляник та інші Фон те та інші

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Зміст четвертої частини книги Ігоря Калинця "Казки зі Львова": МАЙЖЕ КАЗКИ Вуличний музика Повернення Діви Марії Червоні Маки Жайворонки з тіста Чарівна ручка Казкар і син Марка з Америки

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

"В одній країні королівна переплутала ніч з днем, а день із ніччю. Це було велике нещастя для всього королівства. Усі королівські проворні, перепрошую, придворні, навіть самі король і королева мусіли упень, перепрошую, удень спати, а вночі займатися державними стравами, перепрошую, справами. Як у палаці, так і по всій столиці, а як у столиці, так і по всьому королівстві люди увечері вставали, а вранці лягали. Вони майже не бачили сонця, а електрики в королівстві вже не вистачало. Треба було її заощаджувати і жити при свічках у напівтемряві. Діти плакали, бо не хотіли вночі бавитися, а тільки куняли..." (Ігор Калинець)

 

"В нашій казочці чудовій
позбирались всі герої,
позбирались всі герої
тільки добрі, а не злі,
щоб дівчатка і хлоп’ятка
тут могли розвеселитись
і нікого не боятись
і нічого не страшитись."

(слова і музика Галини Римар)
 

 

Інга Квітка – редактор, новинар, автор казок та творів для дітей. Народилася 22 жовтня 1986 року у місті Світловодськ Кіровоградської області. Закінчила Національний авіаційний університет за спеціальністю "психологія". Працює редактором стрічки новин, живе у Львові. Увесь свій вільний час пані Інга присвячує написанню дитячих казок.  Читаймо!!! ;))

"Одного разу прогулювалася Мишка лісом. Та й незчулася, як звечоріло. Зголодніла вона й думає: "Ось, зараз прибіжу додому, напечу млинчиків, та й поласую досхочу." Радісним підстрибом домчала Мишка до своєї хатинки. Заглянула в комірчину й знайшла там лише яєчко та дрібку борошна. "Ой! – засмутилася Мишка. – Цього не вистачить! І лісова крамниця вже зачинена. А млинчиків таки хочеться!" [...]  ...Посідали усі за стіл. Та й давай млинці наминати, варенням смакувати, чаєм запивати! Ох і смачні ж були млинці! Всі наїлися, Мишці гарненько подякували, й ще довго тішилися, яка ж то Мишка вправна господиня!" (Ольга Зубер)

 

Хто любить життя, природу планети, світ дітей, свою рідну земленьку, мовоньку предків, відчуває в собі Живий Дух Волі і Незрушність у прагненні робити світ кращим, кожну мить наповнює Ділом — у нас з Вами багато спільного. Тож не впадаймо в паніку, не розчаровуймось від негараздів, а якщо трішки втомлюємося - швидко відновлюймося й ростімо, адже можливості людини — без меж!! Вітаю, друзі, і рада бачити Вас у своїй Маленькій Творчій Майстерні вчителя початкових класів, української мови та літератури й зарубіжної літератури. Щиро — Галина Федорівна Римар.

 

 

"Сідайте, діти, круг мене, 
Умощуйтесь, будь-ласка, 
І вже за хвильку, що мине, 
Я розповім вам казку.
Якось під стріхою в селі 
Горобчик жив сіренький, 
Сидів з братами він в гнізді, 
Бо був іще маленький..."

(Світлана Пасенюк)

"Ганнуся поверталася додому трамваєм. Була пізня осіння пора, вікна запотіли і на них можна було пальчиком намалювати що завгодно. То й дівчинка не втрималася... Потім подумала - і домалювала людинці великі окуляри - вийшов досить пристойний Хлопчик, Хлопчик-Фіґурка. Виходячи з трамваю, Ганнуся почула: "Дівчинко, подай мені руку, бо сам не зійду: можу загубити окуляри." Ганнуся оглянулася: Хлопчик-Фіґурка (далі будемо його скорочено називати Ха-еФ, але не Ха-Фе, як часто хочеться літеру Ф назвати) стояв поруч - вікно було чисте. Йому справді було важко зійти по східцях. Ганнуся взяла його за руку, і вони опинилися на хіднику..." (Ігор Калинець)

 

Карколомні пригоди й чарівні перетворення, загадкові зникнення й несподівані з’яви, сміх, веселощі, сльози, розпач  —  все це химерно переплелося  в  іскрометних  і  вигадливих  повістях-казках Всеволода Нестайка:

В Країні Cонячних Зайчиків

Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків

В Країні Місячних Зайчиків

Незвичайні пригоди в лісовій школі

Пригоди журавлика

Пригоди близнят-козенят

Ковалі щастя, або новорічний детектив

"«А сон заховався!» — подумала Василинка і піднялася з ліжечка, щоб визирнути через вікно й порахувати зорі на небі. Коли дівчинка полічила їх тими числами, які були їй відомі, то почала вигадувати нові, яких ще ніхто не знав. «Квітканадцять», — тицяла вона пальчиком у віконце, — цукернадцять, шоколаднадцять, ляльконадцять», — і так далі, доки їй це заняття не набридло. Потім вона подалася до ліжечка, зручненько вмостилася, заплющила оченята і старанно намагалася заснути. На жаль, ці зусилля виявилися марними. «Де мій сон? — уже спантеличено думала дівчинка. — Мабуть, десь сховався. Отже, треба його відшукати». І вона розпочала пошуки. Під м’якою подушкою сну не було, під ковдрою теж, там була лише вона — Василинка..." (Марія Дем'янюк)

 

Зміст казкового серіалу "Незвичайні пригоди в лісовій школі" з книги "Казкові пригоди і таємниці":

Сонце серед ночі

Пригоди в Павутинії

Секрет Васі Кицина

Енелолик, Уфа і Жахоб’як​

Загадковий Яшка

Сонячний зайчик і сонячний вовк

Таємний агент Порча і козак Морозенко

Таємниці лісею "Кондор"

"Коли він нарешті проклюнувся і вистромив на білий світ свого довгого цікавого носа — сліпуче сонце сяяло з безхмарного неба, на старій вербі весело щебетало птаство, а лагідний ранковий вітрець про щось грайливо шепотів на вухо шурхотливому очерету.
І рідне болото здалося йому таким гарним, а життя навколо таким прекрасним, що він засміявся від нестримної радості. ​І ну витанцьовувати в гнізді, весело піднімаючи свої цибаті ноги. Та раптом почув сердитий скрипучий голос: "Ква! Ква! Кум! Чого це ти розкричався, голомозий!" Він обернувся. Недалеко від гнізда на лататті сиділа велика баньката жаба в золотих окулярах..." (Всеволод Нестайко)

"На околиці нашого села, якраз над річкою жила собі вдова Ганна. Чоловік її був добрий і славний козак Шуляк, та загинув у бою з татарами. Зосталася Ганна сама з маленькою дочкою Явдошкою. Тож люди на селі так і звали Ганну — Шулячкою. Лишилося у Ганни невеличке поле біля високої могили, пара воликів та, на згадку про чоловіка, коралове намисто, яке він привіз їй з далекого походу з Туреччини. Гарне намисто — дванадцять разків червоних коралів, ціни неміряної. Ганна була молода і вродлива, та ще й роботяща, але хіба багато жінка без чоловіка зробить? А орати-сіяти треба. Тяжко Ганні орати. Воли не слухаються, плуг важенний, леміш у землю не лізе, ноги за ріллю чіпляються. Помучилася так Ганна до ночі, та й уклалася спати з Явдошкою на возі..." (Сашко Лірник)

"Колись, вже давно, на великім болоті
Жили журавель і лисичка у згоді.
Жили. Не сварились, а навіть дружили 
І в гості один до одного ходили.
Ось, якось улітку, погожої днини
Лисичка чемненько мовля до пташини..."

(Світлана Пасенюк)

"Ох і славне чумацьке діло, та на всю Україну відоме! А чумаки – поважні і хазяйновиті люди. Всю зиму добре на печі вилежуються та боки гріють. І ні до чого їм ніякого діла немає – ні до хатньої, ні до польової роботи, хіба що до шинку. Але тільки-но весна настає та сонечко трошки землю підсушить – отут уже, чумаче, не дрімай та не ледачкуй! Ні дня і ні ночі не спочинуть чумаки: треба і воликів відгодувати, і ярма підтесати, і осі, і занози, і вози-мажі підрихтувати та шкурами напнути, та й дьогтю гарненько у мазниці поналивати. Бо відомо, що без дьогтю далеко не доїдеш – запищить-зарипить незмащена дубова вісь і трісне посеред степу. От тоді вже гаплик! Ставай, чумаче, мажу розпаковуй, та все добро на землю скидай, та воза підважуй голоблею, щоб вісь замінити". (Сашко Лірник)

"Колись давно жив собі у Сабадаші старий козак Мехтод. Так собі добре жив, заможно. Мав гарну хату на дві половини, пасіку, сяке-таке господарство, коника, корову – одне слово, хазяїн на всю губу. Жив він на околиці села – якраз ото, де дорога повертає попід Гандреєву вербу та на Охматів над самісіньким лісом.Добрий чоловік був Мехтод – жінку любив, коли-не-коли її слухав, до роботи не силував, а так, як сам працює з ранку до ночі, то й вона з ним.Народився у них синочок. Назвали його Семеном, а за кумів узяли Віника і дядька Тимухтея. Підріс Семенко, батько його козацьких звичаїв навчив, у школу віддав, а як уже в колодочки вбився, то під горщика обстриг і на Січ відправив – до Бузівського куреня, та звелів, щоб кошового слухав". (Сашко Лірник)

"Жив у нашому селі Сабадаші чоловік на ім’я Охота. І був у нього синочок, якого звали Гандрей. Хлопчина ріс розумний і меткий — все, бувало, сидить коло бандуриста чи лірника на майдані і слухає, що той оповідає про Байду, чи бідних невольників, або про Марусю Богуславку. А опісля на вигоні збере кругом себе дітей, та й переказує їм усе те, а ще й додасть від себе, щоб цікавіше було. Або назбирає всякого залізяччя під кузнею, паличок настругає ножем і все собі щось майструє. Та добре було б, аби щось путнє майстрував: чи то граблі, чи то терницю до конопель, чи хай навіть ложку — так ні! Все ото робить птахів якихось, вітрячки або коліщатка..." (Сашко Лірник)

"У селі Угловаті, на кутку Дячуківці над ставочком жив чоловік Яків Білоус. І була у нього доця Варочка. От якось зимою Яків захворів, та й помер. Лишилася Варочка сама.
Поки ще у Варочки пшоно було, то вона кулешик варила, а далі і те скінчилося. Пожаліли її сусіди – розказали попові, що сирота бідує. Прийшов піп до Варочки, подивився – хата пуста, порозлазилась, із хазяйства – самі миші по кутках бігають, із одежі – лише те, що на ній. Ні корови немає у Варочки, ні землі, тільки три явори ростуть на березі". (Сашко Лірник)