"Сьогодні в лісі на великій галявині під старим дубом — таким високим, що аж ген затуляє пів галявини, — позбиралося чимало мешканців лісу. А зібрала їх усіх сова-мудра голова. Адже сьогодні перше вересня і перший урок. Вовк, кабан, їжачок, лисичка і мале зайченя дружно прибігли до старого дерева. Усі з новими портфелями, пишними бантиками, новими пеналами і шкільним приладдям сіли за парти по двоє. Поважна сова у великих окулярах широко відкривала рот, щоб уважніше її дослухалися, і окуляри раз за разом поправляла. Звірята сиділи тихо — так, що можна було почути, як муха летить. А ось маленькому зайченяті, тому, що сидів поруч із жабчиком на задній парті, ну ніяк вже не сиділося. Він і лапками перебирав, і очима наздоганяв хмаринки, і, немов пружинка, підстрибував на одному місці..." (Юлія Хандожинська)
"Якось маленькому хлопчикові Дарію подарували незвичайний доморобний солом’яний капелюх, хоча здогадатись про незвичайність було б важко — капелюх як капелюх. Мав він тулію заввишки два вказівних пальці й криси — два підмізинних пальці. Поля з боків по краях на пів мізинця вигинались вгору. Капелюх не змінював колір і не дуже вирізнявся з-поміж інших брилів. Але той, хто його одягав, ставав прозорий разом зі своїм одягом і взуттям, а от сам капелюх при тому не ховався - його завжди було видно. Тільки Дарій почув про таку властивість капелюха, так зрадів, що аж почав підскакувати. Перший спокійний вихід на вулицю в цьому капелюсі приніс Дарію самі лише роздратування — всі, хто проходив неподалік, починали тягнути руки за капелюхом. Дарій тільки те й робив, що втікав. Добре, що собаки запахи вловлюють, — хоч вони не переслідували, а так біда могла би статися. Наступного дня Дарій зробив другу спробу “вигуляти” свого капелюха..." (Галина Мирослава)
"Цей ельф був особливий, бо вмів розрізняти найтонші відтінки запахів. Він добре знав, що усмішка закоханих має запах троянди, поцілунок матусі пахне молоком, а прогулянка лісом – грибами й суницями. Добрі справи мають запах шоколаду та кориці. Гарні слова духмянять м’ятою і чабрецем. Ельф знав геть усе-усе про запахи і хотів, щоби світ мав запах медово-солодкий, яблуневе-запашний, грушево-ароматний…" (Марія Дем'янюк)
"Можливі види роботи над текстом:
1. Скласти простий план.
2. Віднайти споріднені слова. (Ящірка, ящіронька; травиця, травичка; крило, крильце; маленький, помаленьку; цвітуть, квітоньці; черв'як, черв'ячок; бережно, обережно; питає, запитав)..."
Дивіться далі у літературному блозі Галини Римар.
"Це було на наших землях, дітоньки, дуженько давно, у часи з тихими чистими водами, бо тоді брали воду з річок і пили, і ясними зорями. Коли люди землицю-годувальницю як матінку рідну шанували, зайвий раз її не турбували, нічим не травили, не палили, і ніколи на неї не плювали, тому жили в щасті й достатку... Іще з пуп'янка діточок навчали, що коли про святу земленьку пильно дбати, то вона у скрутний час і заступиться, й порятує..." (Галина Римар)
"Якось в річці Черемоші плили миші у калоші.
Ліва каже тій, що справа: – От забава, так забава.
Права каже тій, що зліва: – Я тобі ще не повіла
Одну дивную новину. То займе тобі хвилину.
Де це було, я не знаю: чи на тихому Дунаї,
Чи на Ворсклі, чи Дніпрі; але знаю: чималі
Вийшли з вод там дві рибини..."(Галина Мирослава)
"Увечері від весняної перевтоми на городику я не мала сил вигадувати казочку, тож дитина сказала:
- Добре, сьогодні казочку складатиму я!
Погладила маму по голові своїми добрими-добрими рученьками й стиха, загадково почала..."(Галина Римар - Поліна Придибайло)
Читайте цікаві казочки до Великодня, створені українською письменницею Марією Солтис-Смирновою: "Великодня казочка про Кролю", "Великодня казочка про Куця", "Кошик", "Пасочка", "Історія одного яйця. Казка до Великодня".
"Принцеса присіла на березі моря біля бронзової Андерсенової Русалоньки, створеної Едвардом Еріксеном, і задивилася у воду. Хвильки одна за одною неспішно линули до берега і заколисували її думки. Вона дуже сумує за отчим краєм, своїми рідними, бо такі незвичні інші традиції, мова... І тут їй стало спокійно. Згадалося, як казку про Русалоньку їй малій читала вдома, в Україні, мила матуся. Вона спілкується з ненею майже щодня й кілька разів на рік за можливості провідує її. Сьогодні вихідний, тож Іванна зі своїм чоловіком прилетіли зі Стокгольма, столиці Швеції, до Копенгаґена - столиці Данії (тут лише годинка льоту). У Габріеля задзвенів телефон, він чемно вибачився й відійшов поспілкуватися з кимось, а Іванна слухала звуки моря. Вона любить воду. І польоти..." (Галина Римар)
"А от справді. Хто може жити в підвалі? Ну, крім гномів, про котрих знають навіть самі маленькі діти. Правда дорослі вважають, що гномів не існує, але ж ми з вами знаємо, що це не так. Взяти хоча б нещодавню історію про молодшого гнома Йолу, що врятувала Русану й Данилка від злого птаха. А ще в підвалі цілком може оселитися павучок, або мишка випадково виявить у підвалі щось їстівне та вирішить залишитися ненадовго погостювати. Ну а вночі в підвал завжди забирається темрява. Така велика, що ледве поміщається в підвалі, і страшна, як тисяча найстрашніших страховиськ... Тому, я зовсім згодна з Русею, яка упевнена в тому, що люди придумали лампочку, бо їм було страшно ходити вночі до підвалу. А автомобіль люди придумали, бо їм набридло котити візок із продуктами з гіпермаркету додому через усе місто. А будильник придумали лишень для того, щоб можна було виправдовувати свої запізнення до школи чи на роботу. Адже так?" (Раїса Гончарова)
"Чи то в місті, чи в селі
Жили-були у теплі
У батьківській добрій хаті,
Невеличкій, небагатій,
Брат Іван, сестра Марічка,
Мов дві вишивані стрічки.
І усе було б як слід,
Якби раптом на обід
Не приплівся старий дід..."(Галина Мирослава)
Зміст другої частини "Казок на щодень" від Галини Римар:
Ігор Калинець, батько і дідусь, дуже любить маленьких діток і добре знає, як написати для них казочку, щоб була вона цікавою - аж заховлювало дух! Щоб могли хлопчики і дівчатка навчитися вимовляти складні слова, які прийшли до нас із інших мов, а також краще розуміти їх зміст. Та найголовніше, дітки мусять змалечку засвоювати багатство і різнобарв’я своєї рідної мови, найкращої в світі. І в цьому Вам, любі наші дітки, прислужаться чудові казочки Ігоря Калинця, майстерно мовлені, наповнені багатющим змістом і чарівними образами.
"Колись Альберт Ейнштейн сказав: «Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були ще розумніше, читайте їм більше казок». Пройшло майже століття. Чи змінилася ця думка? Та чому ж казки такі важливі і яка їхня роль? Так, мабуть, вже традиційно склалося, що дітям на ніч читають казки. А чи замислювалися ви навіщо? Щоб дитина заспокоїлася й заснула міцним сном? Вірно, але це далеко не все..." (Ольга Шкрьогал)
Літературна сторінка Ігоря Січовика
"До нас журавлик прилітав,
Він гарні віршики читав
Про синє небо і весну,
Про Чорне море і Десну,
Про Україну – рідний край...
Ти ще раз, друже, прилітай!"(Ігор Січовик)
"Летіла якось через Полінчин садок одна пташечка. Та непроста! Чому? Просто вона вирізнялася з-поміж усіх інших пташечок, бо була вся веселкова - всіх-усіх кольорів! І чомусь раптом з неї впала пір'їнка. А, може, то птаха сама її скинула добрій дівчинці? Дитина була якраз в садочку, одразу її помітила й вигукнула: "Ой, яка гарненька пір'їночка, візьму її собі у колекцію!" Зайшла в дім, а там - сварка: її сестра і брат щось не поділили..." (Поліна Придибайло)
"Зустрілися якось у лісі Ведмедик і Мишка. І почав Ведмедик перед Мишкою вихвалятися: "Ось, дивись, який я! Кремезний, товстий, волохатий! Які в мене міцні й сильні лапи! А як зареву, всі навкруг розбігаються! Бо всі мене бояться! То це я ще не Ведмідь, а Ведмедик. То уяви, що буде, як я виросту! А ти оце що? Подивися на себе. Одні вуха та хвіст. А лапи! Ха-ха-ха! Хіба це лапи?! Сміх, та й годі! Яка з тебе користь?" Послухала Мишка Ведмедика, а тоді й каже:
"Велика користь. Ось цими малими лапами, я вже багато добра зробила!" №Ти? Багато добра зробила? Та хіба може добро робити той, кого й за березовим листком не видно?" – зареготався Ведмедик..." (Ольга Зубер)
У світі існує неймовірна кількість різноманітних свят. Є такі, яким вже не одне століття, а є ще зовсім «молоденькі». Одне із таких свят - День книгодарування. Що ж це за свято? Звідки воно з’явилося та коли? «Чому не існує такого особливого дня, коли всі можуть дарувати один одному книги?», - якось запитав маленький поціновувач свою матусю. Мама замислилася: «А й справді, чому? Треба виправляти ситуацію». Так і з’явився Міжнародний день книгодарування, який відзначають 14 лютого з 2012 року. Його авторкою виявилася матуся 3 дітей і засновниця популярного американського порталу дитячої книжки “Delightful Children’s Books” Еммі Бродмур. Багатьом людям така ідея сподобалася, і її підтримали. Тож за ці 8 років до його святкування приєдналося чимало країн світу. Україна також не залишилася осторонь...
Усі казки відомої української письменниці Марії Дем’янюк утверджують ідеали добра, справедливості, краси, дружби, взаємодопомоги у світі, дотичному до нашого. Закладені змалку, вони обов’язково зійдуть щедрим і добірним врожаєм у дитячих душах, які вірять у чудасію. Тим паче, коли вона ще й небесна. Казки для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку видано відповідно до Програми підтримки книговидання місцевих авторів та популяризації української книги у місті Хмельницький на 2018-2020 роки «Читай українською».
"Жила на світі чарівниця, яка перетворювала прості ножиці на чарівні. А сили у тих ножиць були такі: якщо поріжеш ними повітря, тоді на тому місці з'явиться портал туди, де потрібна допомога. І от одного дня чарівниця взяла прості ножиці у непростої дівчинки Емілії, яка була дуже доброю, хороброю і надзвичайно допитливою. Аж тут дівчинка дивиться - а її ножиць нема! Вона шукала їх по всьому дому, але так і не знайшла. Коли вийшла на подвір'я - а її ножиці лежать на столі, та вони чомусь стали трішки інакшими, ще й опинилися у срібній коробочці! Дівчинка взяла їх і внесла в дім. Як почала різати - а в повітрі з'явився портал, який затягнув Емілію..." (Поліна Придибайло)
