Галина Римар. "Казочки на щодень" – друга частина збірки (з книги "Полінчині казки"), читати та слухати, відео

 

Галина Римар

ПОЛІНЧИНІ  КАЗКИ

 

"Ці казочки складаю я Поліні, 
читайте й ви, і всі ростіть щасливі!"

 

 

 

 

КАЗОЧКИ НА ЩОДЕНЬ

(частина друга)

 

 

 

 

 

 

На відео: Галина Римар. Легенда «Про Ясеня-красеня, що всім серцем любив земленьку рідную», частина 1 (читає авторка).

 

На відео: Галина Римар. Легенда «Про Ясеня-красеня, що всім серцем любив земленьку рідную», частина 2 (читає авторка).

 

 

 

 

 

ЛЕГЕНДА ПРО ЯСЕНЯ-КРАСЕНЯ, ЩО ВСІМ СЕРЦЕМ ЛЮБИВ ЗЕМЛЕНЬКУ РІДНУЮ

Це було на наших землях, дітоньки, дуженько давно, у часи з тихими чистими водами, бо тоді брали воду з річок і пили, і ясними зорями. Коли люди землицю-годувальницю як матінку рідну шанували, зайвий раз її не турбували, нічим не травили, не палили, і ніколи на неї не плювали, тому жили в щасті й достатку...

Іще з пуп'янка діточок навчали, що коли про святу земленьку пильно дбати, то вона у скрутний час і заступиться, й порятує...

Аж знайшлися вороги заздренні. Й замислили у наших людей землю плодючу відібрати, а русинів-землелюбів у рабів своїх перетворити!

А в одному волинському селі та й жив стрункий і сильний легінь-красень зі світлим чолом, щирою вдачею і добрим серцем. Та й ім'я мав ясне і світле - Ясень. А що був народжений весною, то добрі люди його ще й тепло Яруньком звали.

І полюбилася доброму Ярунькові гарна й роботяща дівчина, вже й засватав її, а така була привітлива й мила, що день і ніч би на неї глядів - і не наглядишся. Та треба було батькам підсобляти і для майбутньої сім'ї оселю зводити. Тож він цілісінький день працює, а з першою зіронькою лаштується й до коханої через ліс-пагорки летить-поспішає...

От ішов він раз, а вечір був теплим, тихим, місячним, добре стежечку видно. Як одійшов трохи від села, що вже лаштувалося до сну, наблизився до лісу і піднявся стежиною по горі, так, що якраз йому все як на долоні видко: і село, і ліс, а його - ні. Аж у хащах засвітився світлячок. Інший, може, й обминув би це диво, та Ярунько зійшов убік і присів під деревом в гущавині помилуватися живим вогником.

Як скоро почув чиєсь притишене шванькання. Якісь незнайомці з чужинською мовою по згірку кралися іншою стежкою до його села. І їх було багато...

Все зрозумів юнак.

"Зненацька на потомлений люд наскочити хочеш?! Маскуєшся, лиходію!!" - гнівно подумав він.

Та й нечутно сарною вискочив ще трохи вище по пагорку, тоді вибрався на міцне високе дерево з густою кроною (а йому ж кожен камінчик, рослиночка й гіллячка тут рідні), вийняв з полотняної торбини свою саморобну сопілочку, з якою ніколи не розлучався, приклав її до вуст - і полилася пісня іволги! Ну справжнісінький тобі птах.

Почули люди в селі пісню та й здивувалися:

- Вивільга? Вночі?

- Дивина, ця птиця у серпні ще відлітає!..

А Ясень тоді як запищить кішкою! Чисто іволга!

- Та то ж Ярунько!

- Петре, чого б це він бавився?

- Завжди до нареченої мчить.

- Тут щось не те...

- Увага! Жінок з дітьми - у сховок, у підземелля! Чоловіки - за зброю - і в засідки! - вмить скерував старійшина.

Зібралися всі. Хутко дітей і жінок у підземелля замасковані під кущами й деревами провели. Матері закутали сонних малюків у теплі ковдри, кожухи, до грудей приклали і сховалися, принишкли.

Чоловіки з парубками за палиці міцні перевірені та за рогачі, списи, луки вхопилися і групками розбіглися в засади - круг ущелини, в яку ворог сунув.

Аж ось лиха хмара в яму зайшла, злорадно руки потирає...

А коли останній чорт з горба зліз, як сипоне ж по них град стріл зусібіч! А тоді каміння велике покотилося!

І стало тихо.

Прийшов Ярунько, а його вітають, дякують: "Не бачити б нам світу милого і воленьки красної, якби не ти, наш дорогий рятівниче Ясеню!"

І скоро Ясень добудував хатину, і весілля справили.

І народилося в молодят багато діточок, таких, як і їх батьки, працьовитих, волелюбних, мужніх і красивих.

А там і внуків-правнуків сивий і щасливий дідуньо Ярунько на колінах бавив, сопілки їм майстрував, кобзи, ліри, торбани, і грати вчив! А бабусенька пісень діток народних навчала і з ними у свята й по вечорах любо співала.

Довго топтав ряст Яруньо. Багато доброго встиг зробити. До нього за порадою-розрадою звідусіль ішли дорослі й діточки.

А як не стало майстра, то все село його проводжало. І саме небо схилилося в шанобі до доброї душі, що довго сонцем світ зігрівала...

А весною на могилці Ясеня само зросло струнке й преміцне дерево - світлокоре, з гарною кроною і птицями-співаницями, цвітом-китицями, а плодами - золотими дощинками. Його люди й назвали ясенем.

З насіннячка дерева скоро розрісся цілий світлий ясеневий ліс!

Бруньки у рослин чорні, як брови Ясеня. Дерева світлолюбні, як його душа, швидко ростуть - тягнуться до сонця.

Коли хто має біль у серці - іде в лісок, сідає під найстарішим ясенем і слухає гомін-шум листячка. І знаходить вирішення своїх проблем.

Ясенів ніколи не рубали. То вважалося тяжким гріхом - як зі світу звести Добру душу.

Лише з нижніх гілок ясена, обрізаних бережно, щоб не пошкодити дерево, майстрували коромисла, дитячі іграшки, а з ширших - гарний посуд.

Воїни ж із віття стругали міцні бойові списи, луки й стріли для захисту своєї землі.

А відвар жменьки свіжого листя загоював захисникам рани!

Отака бувальщина про доброго, світлого Ясеня.

(05.05.2020 р.)

 

 

 

 

 

 

 

Дарунок Добрих Феєчок

 

Якось улітку в затишному парку гралися двоє дівчаток. І помітили на лавочці якийсь предмет, а поряд з ним — аркуш з охайним каліграфічним написом: "Можеш узяти, це — подарунок".
То була проста ручка до дверей. Старша дівчинка першою вхопила її, роздивилася з усіх боків та й каже:
— Така некрасива... — і простягла подружці: — Бери собі!
— Дякую! — чемно мовила менша і поспішила додому показати знайдене своїм рідним — бабусі, мамі, татку, братику і двом сестричкам.
Татусь зустрів її першим і радо мовив:
- Як же це славно й доречно! У нас якраз сьогодні зламалася ручка на вхідних дверях, і я мудрую, що б таке вигадати — думав уже з поліна стругати. Та іншої роботи пребагато! Цікаво, хто ж поклав подарунка? І як же йому віддячити?
- Не знаю, татусю...
І тато з радістю приладнав ручку до стареньких дверей.
Аж повернувся з роботи брат малої дівчинки, дуже втомлений, і думає: "Як повечеряю — було б славно прийняти душ і відпочити на м' якому диванчику", — та й узявся за ручку.
Зайшов у дім, а там на кухні — стіл з усілякими смачними наїдками, ще й у кришталевих вазах — свіжі овочі та фрукти! І душова кімната звідкілясь узялася!
Тож він як помився й повечеряв, увійшов до своєї кімнатки, а там — новесенький зручний диванчик!
Сестрички ж мріяли про невеличкого млинка, щоб зерно молоти і все-усе смачненьке готувати. І про нову велику книжкову шафу, а ще — про килимки, шпалери, затишні люстри...
Аж бачать — новесенький млинок!
Одразу намололи пухкого борошенця й напекли смачних тістечок, навіть полуничками прикрасили. І пригостили домашніх, а ще добрій сусідці — старенькій бабуні — гостинчика занесли. Вони завжди про неї дбають.
Мама дівчинки й бабуся прийшли з городика, вони думали якраз про дітей і бажали їм усього доброго. Як взялися за нову ручку — одразу все й здійснилося!!
Наступного дня завітала подружка покликати малечу гратися. Побачила зміни (а родина досі жила скромно) та й питається:
— Де це ви усе таке красиве дістали?
Дівчинка й повідала.
Побігла гостя додому і розказала своїм, що побачила. І про чарівну ручку також.
Вони ж давай її лаяти:
— Тупа роззява!
— Як можна було таке добро проґавити?!
Тож старша дівчина скоро повернулася та й каже до меншої:
— Давай уже я собі цю ручку заберу! Я ж її першою узяла!
— Як хочеш, — щиро відказала малеча.
Дівчина за ручку тільки вхопилася, щоб вирвати, а та її наче вогнем обпекла! То й пішла вона ні з чим.
А бабусенька меншій дитині пояснила: "Доброму, внученько, сам Бог помагає, усе щедро дає. А заздрісному і грубому — ні. Яке коріння — таке й насіння..."
(15.06.2020 р.)

 

 

 

 

 

Ілюстрація Лізи Тимошенко.

 

 

Про ромашкових феєчок і ...

 

– Щирі вітання! О, пробачте, будь ласка, що відриваємо Вас, пане! – гукнули разом дві чарівні феєчки на льоту до незнайомця, що клопітливо збирав дрібнесенький полиновий пилочок у незвичайну золоту торбиночку.

– Вітаю! – обернувся той і щиро-привітно-тепло усміхнувся.

– Ваша усмішка, добрий пане, робить цей гожий деньок ще кращим! А як Вас зовуть, дозвольте запитати?

Незнайомець чемно схилив свою зелену голівоньку: 

– Полиновий король.

І тут з'явилася Світла Королева усіх добрих фей і мовила:

– Вітаю, друзі! Якраз сьогодні я мала познайомити вас, мої милі феєчки і Добрий королю! – і обернулася до славних феєчок, а тоді до короля: – ТВОРЕЦЬ  вирішив, що на світі з'явилося занадто багато зла, яке чинить велике лихо – нищить Всесвітню Гармоню й Лад, тому створив нам у поміч милого пана Полинового короля, а також його підданих – добрих принців усіх на світі Рослинок. Ви познайомитеся з ними сьогодні!

– Оце так радість! – дружно вигукнули маленькі феї одна до одної. – А ми вже й познайомилися! І ми так цьому раді! – відповіли вони Королеві.

– То Ви, пане, – повернулися малі до короля, – Добрий король? Маєте таке чудове, але трішки задовге  ім'я! Чи дозволите називати Вас коротко – Добрий король, Добри і к – Добрик?!

Королева усміхнено-поважно глянула на Полинового королика. 

А він сором'язливо відповів:

– Я теж дуже радий нашому знайомству!.. Добрик – це так гарно, просто чудово! Дякую! Буду щасливим мати таке скорочене ім'я!

– Ну що ж, тепер – до справ, друзі? – ввічливо нагадала усім Добра Королева.

Феєчки і Добрик кивнули їй на знак згоди.

І Добрик повернувся до збирання чарівного пилочку. Для чого він його збирає? Ви дізнаєтеся, друзі, трішечки згодом.

А дві Ромашкові феєчки зібралися летіли на ділову розмову до сестричок – Мальвичкових фей. (Далі ви теж зрозумієте, чому).

– Хвильку, будь ласка, Ромашкові феєчки, зачекайте! – гукнув Добрик. І малі зупинилися.

Король швидко підлетів, уклонився і простяг подружкам дві красиві парасольки:

– Скоро дощик! Це вам знадобиться! 

Феєчки взяли подаруночки, щиро подякували і щасливі полетіли.

Добрик теж запрацював швидко-швидко!

– Потрібно буде вигадати Подаруночка і Добрикові! Це будуть... нові премилі чарівні Крильця! По дорозі назад занесемо! – проговорили вони разом.

(Феєчки знають, про що думають їх сестрички. Бо читають думки. Стільки інформації! Та вони не перетомлюються, бо усе роблять з Радістю!)

– Як це мило-мило-мило! – бадьоро заспівали разом добрі-предобрі феєчки і в захваті заплескали у свої крихітні долоньки.

Це справді дивовижно мило! Правда, діти?

Хоч і Добрик, і феєчки можуть самі створити для себе усі необхідні добрі чарівні речі, та все ж як приємно знати, що про тебе хтось піклується!!!

 

 

 

 

 

 

Про дівчинку Марійку та феєчок

 

Марієчці сумно, тужно, аж боляче! Їй так на душі гірко!

Пішла вона в садочок, присіла під яблунькою і заридала. Її маленькі плечики безсило здригалися від хлипань. Як їй незатишно й важко!

Десь недалеко загриміло. Вона зіщулилася, та залишалася сидіти. Хай блискає, хай гримить! В її душі давно гроза...

І тут з квіточок мальви вилетіли малесенькі феєчки. Милі й добрі, у своїх легеньких суконьках, ще й з парасолями! Дитина втерла очка, подивилася на маленьких подружок, розкрила праву долоньку, щоб вони присіли, а зверху прикрила іншою – від негоди, і уважно роздивилася їх гарні платтячка з волошечками, між якими дріботіли ромашечки, й усміхнулася.

– Ми – Ромашкові феї! – привітно промовили крихітки разом, ледь схиливши голівки. – Наші одежинки з ромашечками. То наш фей-швець постарався! – відповідали феї на думки дівчини. –  Ми провідували наших сестричок феєчок Мальвиночок!

І феєчки змахнули своїми чарівними смичками, які миттєво дістали невідомо звідки, – і всі хмари враз позникли, натомість сонечко засяяло вгорі, а разом – і в душі дівчинки!

– А хочеш, ми познайомимо тебе, Марієчко, з нашими сестричками? 

Дитина кивнула. Звісно, хоче!

– Мальвичкові феєчки зараз дуже стомлені, відпочивають. Не будемо їх турбувати. У них ще сьогодні багато клопотів...

І пішли вони городиком дівчини.

Ось перед дитиною – грядка кукурудзи. А там! Біля кожного стебла клопочуться феєчки з різнобарвними чубчиками у вишуканих одежках кольору кукурудзяного листя!

А вона їх ніколи не зустрічала. Може тому, що не часто ходить сюди.

– Це наші добрі Кукурудзяні феї! – представили їх маленькі. –  Вони радяться з лялечками, якого кольору волоссячко їм дати!

І Кукурудзяні феї чемненько усміхнулися і вклонилися дитинці та й далі повернулися до своїх важлвих справ.

– Як славно! – із захватом мовила малеча... – А ці феї? – запитала про інших працелюбних крихіток.

– Це Помідорні... Огіркові... Горохові наші піклувальнички!

Феєчки мило й щиро усміхалися до дитини, і їй було з ними так казково-чудово!

Так ішли вони далі садочком, квітничком. І феєчки з радістю знайомили малечу зі своєю славною ріднею:

– Бузкові, Фіалкові, Флоксові, Трояндові, Лілейні, Малинові, Вишневі, Полуничково-суничкові, Смородинно-порічковіі, Ожинні, Шовковичні, Яблунево-грушеві, Сливово-вишневі... 

– Які ж ви всі файні!! –  дитина геть забула про біль.

 

 

Ілюстрація Лізи Тимошенко.

 

Порада фейок

– Коли будеш чимось стурбована, Марієчко, підходь до квітки, кущика чи дерева, навіть до травинки– і розповідай про все. Не тримай у собі! Якщо феєчок у той час там не буде, рослинки про все їм повідають. А ми всі разом знайдемо вихід і допоможемо! Гаразд?
– Гаразд! – щасливо-розчулено усміхнулася дівчинка.

Феєчковий оркестр

– А хочеш послухати наших музикантів?

Марієчка ствердно кивнула.

– Але як?!

– Феєчки, чия зміна дбати про рослинок була вчора, цілий день відпочиватимуть – гратимуть у нашому Затишному Палаці. Заняття Музикою – то для них найкращий відпочинок!!

– Дуже хочу в Палац! У ваших сестричок репетиція? Чи ж я не заважатиму? – затурбувалася Марійка.

– Все добре! Тобі зрадіють, бо ти – світла й добра!! А ми граємо без репетицій! Просто феї відчувають настрій миті планети, Всесвіту і знають, як її прикрасити, які нотки взяти. І ніколи не роблять помилочок, вони уважні одна до одної і старанні.

 

І тут дівчатко опинилося в презатишному садку! 

Безліч чарівних крихіток їй вклонилися – і полилася така ніжна Музика Гармонії, Добра, Щирості, Любові до Всесвіту, до кожної травиночки, квітоньки, дитини...

Дитинка опинилася в м'якому кріслі й задрімала. 

Вона бачила квіти, багато квітів, безмежне барвисте квіткове поле, де літало безліч різних метеликів. І бігла стежинкою, легко-легко, з підстрибом, і була така щаслива-щаслива!

А коли дівчинка прокинулася, побачила свою кімнату й усміхнених рідних людей поряд. (А то Мальвочкові феї про затишок у домі подбали!!!)

Якщо колись вам, добрі друзі, буде тяжко, закрийте на мить очка і пригадайте Марійку й наших маленьких феєчок і їх казковий оркестр.

Сядьте зручненько, зажмурте очка і відпочиньте – й усе владнається.

Бо наш Всесвіт – Добрий. Він любить нас, і вилікує кожного, хто прагне добра! Я це точно знаю!))

Про Полинового короля і його принців розповім вам, маленькі, далі!!

 

 

 

 

 

 

 

Про Добрика

 

Ранньою весною господиня взялася полоти свої Полунички. А їх у неї ой багато!
Аж бачить — біля Абрикосок зріс молодий Полин. Пахучий, хороший!

А вона дуже любить Рослини. Тож вирішила залишити його на грядці.

От росте собі Полиночок та й росте.
Коли довго нема дощику, господарка поливає всі Рослинки і про нього теж не забуває.

А це прийшла пора славному Полиночку й зацвітати. Та ще ж якими квітами — світлими, сонячними, аж золотими! Яка  радість господиньці! 
(А вона ще ж не відає, що на цій Рослині вже поселився справжнісінький-пресправжнісінький Полиновий король. І не простий, а король усіх на світі Рослинок!)

Полиновий король про все знає, усе чує. 
У що одягнений, запитуєте?
На ньому поверх срібно-зеленого костюма зі штанців і гольфа — легенький, але міцний зелененький жупан — довгий, з величезними і глибокими кишенями!

Що в кишенях?
У тих кишенях лежить Чарівний пилок, Чарівне кругле люстерко... і ще багато всіляких потрібних йому речей. 
А головне, що там є плащик-невидимка.
Для чого?
Полиновий король (а його феєчки називають Добрим королем або скорочено — Добриком) і вдень, і вночі вартує порядок на планеті, а особливо у цьому обійсті.

Якось лукаві сусіди підкрадалися до дому, щоби вчинити зло, то він миттю накинув свого плаща-невидимку, піднявся над підступними і посипав на їхні голови Чарівним Полиновим пилком!
Ті отямилися й подалися присоромлені геть.

А ще у нього є Чарівні навушнички, через які чутно думки рослин, тварин і, звісно, людей на всій планеті! І Чарівний екранчик, з якого видно усі рослини і все-усе на світі! Та й Добрик володіє надчуттям!
Тому йому про все й відомо.

От який Полиновий король!

А як поверталася дитина з феєчками з городика, малі примітили Добрика, який так радів, що його Полин зацвітає золотими квітами і можна поновити запаси Чарівного пилочку, що стрибав, задоволений, з гілочки на гілочку, наче безтурботний м'ячик, та ще й весело наспівував:

— Коли 
ніхто 
ніде 
не чинить 
зла,
щасливий я, 
який 
щасливий я!

А коли побачив гостей, то зрадів іще більше, аж зашарівся.
— Наші вітання предоброму Полиновому королю! — гукнули разом феєчки. А за ними й маленька Марієчка:
— І моє вітання Вам!
І говорили вони про все на світі. І Марієчці так з ними затишно й любо!!!

А одного осіннього дня, коли Ромашкові феєчки з Марієчкою провідали Капустяних і Морквяних фей і вже прямували стежинкою назад, Добрик відчув, що у Марійки змерзли рученята і поглядом сказав щось феєчкам.
Тоді малі насипали в її долоньки пилОчку, який у них завжди-завжди з собою, і дівчинці враз стало тепло-тепло!

Дитина поцікавилася у друзів:
— Добрику, феєчки, а Вам не холодно вночі чи коли вітер і морози?
Королик усміхнувся і заспокоїв малечу:

— О ні, дитинко, не хвилюйся! Бачиш: Полиновий пилочок може зігріти нас, тому ми ніколи не хворіємо! Коли хтось із твоїх близьких захворіє, просто поклич нас і ми їх вилікуємо!
— Дуже Вам дякую! — зраділа дитинка.
Тоді дівчинка побачила на екранчику в ручках Добрика Лавандового принца, який садив зламані кимось стеблинки його улюбленої Лаванди, і запитала:
— Пане Добрику, а як почувають себе усі наші добрі принци?

А принци почули і привітно озвалися:
— Щиро дякуємо! Усе гаразд, не турбуйся, серденько! Щастя тобі, родині і всій нашій неповторній планеті!

Правда, затишно й тепло малечі з Такими Друзями!?
А як чудово, що тепер у кожної Рослинки на планеті є такі справжні, турботливі Захисники!!

Дійсно, 
любов 
творить 
Дива!

 

 

 

 

 

 

 

Про Дівчинку і Пташечку

 

Цієї весни на лісовій галявці затишно і славно. Правда, буває, Вітрюган-нечема розіграється, то міцні Дуби вмить приструнять його й додому відправлять - і знову стає спокійно.
Добре Квітонькам унизу.
То Світле Сонечко загляне-замилується на їхню тиху вроду. То Хмаринка зросить. А уночі ясні Зіроньки їм світять-підморгують - вітаються. Отак і живуть, неспішно і мирно...
Аж ось якось залетіла до них Пташинка. Сіла на гілку молодого Дубочка, та мало не впала, така слабка, ледве подих перевела й тихесенько мовить:
- Квітоньки-серденька, може, хоч Ви мені чим підсобите: підкажіть, будь ласка, як вилікувати хворих? - питає Пташинка, - Бо я вже геть крильця збила, та ніяк не знайду ради...
- Що сталося, Пташечко, кажи зрозуміліше, маленька.
- Не знаю, друзі, ніхто не знає... Дівчинка плаче. Бо її Бабусенька дуже захворіла - лікарі в масках і комбінезонах її забрали. І нікому не дозволяють провідувати. І з дому радять не виходити... Щоб не заразитися. Бо багато хворих на планеті... Малеча в такому відчаї... А я так хочу їй допомогти! Та не знаю, не відаю, як... Родина ж цієї дитини мене від вірної гибелі врятувала... Я маю їм підсобити! Коли й Ви не знаєте - мушу летіти далі, ще шукати ради-поради...
- Куди тобі вже летіти - впадеш, ще й, на горе, розіб'єшся. Не зводь себе. Ось випий живлючого нектару й лягай на м'який килимок моху, хоча б трішки подрімай! А ми щось придумаємо. - пообіцяли Квіти.
І Птаха ледь притулилася голівонькою до моху, як враз і заснула.
А Квіти й Дерева покликали Лісовика. І от що він сказав:
- Ох, друзі, скільки лиха-біди натворили люди на нашій планеті! Ось і в цьому лісі - найкращі дерева позрізали-познищили... Й не каються!
То невідворотнє - кара за діяння. І цар Водяник так вважає, і Повітряник... Люди самі себе і нас убивають. Матінка-планета дуже довго терпіла... Люди винаходять нові види зброї... руйнують усі Земні оболонки... Вони чинять злочини. Порушили гармонію.... Все - ніколи не відновити.
- Та чи винні в цьому діти? Може, ми передамо Пташинкою вісточку - і малі зростуть більш свідомими?
- Діти продовжать справи старших... Хіба тільки... Що ж, я запитаю на найближчій Планетній Високій Раді, чи щось можна вдіяти. Бувайте!

 

ІІ частинка

А Пташка спала непробудно аж три доби! Добре, що ночі не були морозяними!
І прокинулася якраз тоді, коли Лісовик приніс чарівний порошок для Бабуні Дівчинки. Дістав він його далеко в горах. В одного Дідуся.
Пташечка полетіла просто до Бабусі - залетіла у відчинену кватирку - і дала їй ліки. Й Бабусенька відразу одужала!!
А той порошок врятував ще багатьох добрих людей...
Якою щасливою стала Дівчинка! Відтепер в її селі Пташечку бережуть. І про всю природу дбають...
А Дівчинка записала відеозвернення до всіх людей і розповіла, чому ми маємо жити скромно й не чинити своїй планеті - нашому спільному дому - лиха. Сподіваємося, до дитини дослухаються! :)
(15-16.03.2020 р.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На лісовій галявці

 

На лісовій галявці навесні Сонечко прогріло землицю і прокинулися Пролісок і Підсніжник, а трішки згодом - і Сон-трава.
Чемненько привіталися.
- Мені снився сніг, - поділився Підсніжник, - він говорив мені: "Спи, спи, я тебе зігрію".
- А мені мріялося небо - блакитне-блакитне... - сказав Пролісок.
- А мені, друзі, хтось співав ніжну-ніжну Колискову, - звістила Сон-трава.
Аж тут щось як задзвенить:
- Дзень-дзень-дзень...
- Вітаємо тебе, запашна квітонько! - гукнули їй Пролісок, Підсніжник і Сон-трава.
- Я така рада вас бачити! - мовила-проспівала вишукана Конвалія.

(12.03.2020 р.)

 

 

 

 

 

 

 

Про Дзвіночки і Троянду

 

В одному затишному садочку росли Троянда і Дзвіночки.

Дзвіночки були блакитними, милими, а ще дуже добрими. Все задивлялися в Небо, милувалися його голубизною й скромно опускали голівки додолу. Вони просто раділи життю й щиро несли йому світло й добро.

Троянда ж зросла високою і зверхньою, а ще - надміру самозакоханою, егоїстичною. Бо завжди бажала виглядати кращою від усіх, навіть від рідної сестри, що росла поруч. Якщо та ставала кращою, вона ладна була і її роздерти... (Вона б і Дзвіночків понищила, та вони були далеко)

І тому з кожного, хто наближався до неї, намагалася хоч щось для себе взяти. Коли підходили люди, то так красувалася, заманювала їх підійти поближче! А тоді несподівано й безжально колола своїми гострими колючками до крові - це, бачте, додавало їй молодості й сили...

От одного ранку господарі збиралися на день народження до друзів. Прийшли в сад і зрізали троянду. А її гострі шипи позривали. І не стало на світі жорстокої.

А Дзвіночки живуть і донині...

(05.07.2020)

 

 

 

 

На відео: "Казочка про Дощик і мишенятко Крап".
Написала і озвучила Галина Римар.
Намалювала Катерина Кученко.

 

 

Ілюстрація Лізи Тимошенко.

 

 

КАЗОЧКА ПРО ДОЩИК І МИШЕНЯТКО КРАП

 

Крап-крап. Крап-крап-крап!

— Матусю, що це? Хтось до нас у гості завітав і стукає у двері? — підходить до матусі геть сонне Мишенятко, потираючи очка, які ще зовсім не хочуть розплющуватися.

Мама-мишка відривається від плити і мовить:

— То, синку, Дощик.

— А хто він такий? Він добрий?

— Добрий, дуже добрий.

— А розкажи про нього, будь ласка!

Матуся закутує синочка в теплу візерунчасту ковдру, прочиняє двері на вулицю, всідається з малим на ослінчику і починає:

— Дощик, синку, — він добрий. І щедрий. Бо дає життя. Квітам, травиці, деревам, несе радість усім, хто живе на нашій затишній планеті.

— Матусю, он який барвистий і пречудовий місточок угорі! Можна, я трішечки пробіжуся по ньому? — зривається малюк.

— То Веселка, синочку! Вона дуже ніжна, по ній не бігають, тільки подумки загадують бажання!

— А я вже й загадав!

— От і розумничок! А тепер ходімо снідати буряковим борщиком і картопляними пампушками з часничком, овочі для яких зростила наша щедра землиця з допомогою Сонечка і Дощику. Веселонько, заходь до нас!

— Дякую, поспішаю! Іншим разом — обов'язково!!!

 

 

 

 

 

На відео: «Про надзвичайно обдаровану Рибку».
Казку написала та озвучила Галина Римар.
Малюнки Вікторії Марчук.

 

 

Ілюстрації до казки — Вікторії Марчук.

 

КАЗКА ПРО НАДЗВИЧАЙНО ОБДАРОВАНУ РИБКУ

(ілюстрації Вікторії Марчук)

І

Принцеса присіла на березі моря біля бронзової Андерсенової Русалоньки, створеної Едвардом Еріксеном, і задивилася у воду. Хвильки одна за одною неспішно линули до берега і заколисували її думки.

Вона дуже сумує за отчим краєм, своїми рідними, бо такі незвичні інші традиції, мова... І тут їй стало спокійно. Згадалося, як казку про Русалоньку їй малій читала вдома, в Україні, мила матуся. Вона спілкується з ненею майже щодня й кілька разів на рік за можливості провідує її.

Сьогодні вихідний, тож Іванна зі своїм чоловіком прилетіли зі Стокгольма, столиці Швеції, до Копенгаґена - столиці Данії (тут лише годинка льоту).

У Габріеля задзвенів телефон, він чемно вибачився й відійшов поспілкуватися з кимось, а Іванна слухала звуки моря. Вона любить воду. І польоти...

ІІ

Того ж дня у Балтійському морі на світ з'явилася маленька Рибка і попливла з цікавістю вивчати весь світ.

(Через рік вона стане ось такою:

 

Її родове ім'я — Синець звичайний.

 

Маленька плавала і знайомилася з усім світом, з іншими рибками.
А була такою кумедною, жвавою й верткою, що нею просто не можна було не милуватися!

Риби першими представлялися їй:
- Вітаю, малесенька! Радий бачити тебе у нашому Водному Царстві! Я — Сарган звичайний.

 

 

- Калкан великий, радий знайомству!
- Калкан гладенький, вельми приємно!

- Я - Глось, мила юна панночко...

- Вітаю, я Бабець малоротий! - припливла близько до маленької невеличка рибинка. Хочеш - я проведу тебе трішки, поки більші камінчики не закінчаться - бо я між них маскуюся.
- Це дуже люб'язно з Вашого боку, шановна пані! - відповіла Рибка.
- У нашої малої інтелігентність і чуття гармонії й міри в крові! - шепнула рибина своїй подружці, що повільно пропливала повз них і за всім уважно спостерігала.

- Я - Риба-меч, малечо! Коли хто ображатиме - клич! - почулося здаля.
- Дякую, пане! - гукнула Рибка.

 

 

- Не вір лукавому! - попередила Рибку попутниця. - ...Ну що ж, щасливої тобі подорожі, маленька, я далі не пливу!
- Ґречно Вам дякую!

Віддалік пролунав безпорадний зойк жертви Риби-меча. Та Рибка вже попливла і того не почула.

А маленькі Колючка триголкова й Колючка дев'ятиголкова лиш кивнули їй та й шмигнули вниз, подалі від Меч-рибини.

А наша мала пливла й пливла далі.

І побачила рибу, яка заривалася в пісок.
- Здоров, малюня, я - Дракончик великий, - прошепотіла та. - Запливай якось, потеревенимо!
Рибка відчула лицемірний холод у словах цієї особини, та й її очі про все самі сказали. І мала попливла без зупинки далі.  

- А Ви хто? - запитала трохи згодом Рибка у химерної рибини.
Я - Рогатка чотирирога, будьмо знайомі! - озвалася та.

- Дуже приємно! - мовила Рибка.

 

 

Скоро між водоростей ще почулися голоси:
- А мене звуть Лисун малий.
- А я - Лисун звичайний, радий знайомству!
А за ними:
- Я - Солія, теж звичайна.

- Ой, ой, звичайна! - насмішкувато втрутився звичайний Лисун, - Теж мені, звичайна. - І мовив до Рибки:
- У риб очі по два боки - а у неї справа!

Рибка придивилася - то так дійсно. Та нічого не сказала. Тільки ввічливо попрощалася з рибиною:
- Бувайте, пані Соліє! Якось зустрінемося!

А Лисун показав Рибці на дно:
- Дивися тут уважно! Он, наприклад, - Морська лисиця в піску замаскувалася - та, що з родини ромбових скатів. Вагою - до 4 кг! Зверху несподівано може й інша така швидко напасти - рот у них знизу! А низ у лисиць, щоб знала, білий. Їх мальок з першого дня уже має довжину 12 см!..

 

- Дякую за попередження! Це дуже люб'язно з Вашого боку.

    І Рибка вже вела себе дещо обережніше.
    
    І побачила, як із-за водоростей на неї спрямувала погляд якась довга, як мотузок, істота!    

І тут за Рибкою погналася ця тридцятисантиметрова довгоноса риба-Голка або морська Голка-Трубкорот, що любить плавати на невеликій глибині біля берегів чи русел рік. А маленька петляла, петляла між рослинами - і таки зуміла відірвалася від неї!

 

 

А коли оглянулася, то побачила, як людська рука вихопила з води ту тварину.

Мала скоро припливла на мілину і почула чиїсь голоси на березі. Повернулася й побачила красивих молодих людей. Потім чоловік відійшов. Дівчина задивилася в небо, кудись вдалечінь, тоді неголосно почала наспівувати Шевченкової на музику Кирила Стеценка:

 

                                                                    

ІІІ

А Рибка підпливла ближче до дівчини і привітно захлюпала до неї плавничками, ніби про щось хотіла їй сказати. Іванночка опустила руку до Рибки, і та довірливо запливла у її теплу долоньку.

День був хмарним. Але тут раптом Сонечко кинуло їм свої теплі щедрі промінчики й зігріло.
- Рибонько, я не розумію, про що ти намагаєшся мені сказати...
І тут з плеча бронзової Русалоньки злетіли дві проворні феєчки, які теж заслухалися співом вродливиці, та й підлетіли до них.
- Рибка мріє навчитися говорити твоєю мовою, - пояснили вони.
- Он що! Дуже вдячна вам, малесенькі, за підмогу! Як славно!..  - здивувалася Принцеса.
- Ну що ж, спробую тебе чомусь навчити, - мовила вона до Рибки і назвала їй усі 33 літери алфавіту своєї мови.
- Рибка каже, що це багато! Та вона готова працювати, але переймається, як бути ближче до тебе, Іванночко, - переклали думку Рибки феї.  
- Чи це можливо? Адже Рибам потрібна воля і водний простір... А ми скоро повертаємося у Швецію...
І феєчки вигадали:
- То ми допоможемо просто перемістити Рибку в інший кінець моря, ближче до тебе.
- Ти згодна, маленька? - запитали вони у Рибки по-риб'ячому.
І Рибка погодилася.
- Рибка рада побачити більше світу! - пояснили Іванні феї. - Ну, бувайте, нам пора, ми поспішаємо! - та й полетіли.
А Рибка вже чекала на Іванну. (Феєчки ж про все знають. Як і про те, де любить бувати Принцеса біля моря)

Час летів...
Іванночка приходила до моря, коли мала вільну хвильку. І Рибка щодня на неї чекала.
Принцеса ж була терплячою учителькою...

Минуло кілька місяців - і Рибка гарно заговорила, вона дійсно виявилася дуже сумлінною ученицею!

 

Хто б міг лише подумати, що через півроку вона вже почне співати! Та й для репертуару вибере наші народні пісні!

І скоро про співучу Рибку дізнався увесь світ!

Усі дивувалися:
- Ну коли навіть заморська Рибка полюбила Українську Мову, то ця Мова дійсно неймовірно прекрасна, вона надзвичайна, особлива! - говорили.

Іванну з Рибкою запросили до Києва й створили їм добрі умови для проживання й занять творчістю.

 

 

Молоді українські вчені сконструювали для Рибки унікального акваріума з мікрофоном. Аби їй зручно було мандрувати світом з концертами. І в одному своєму інтерв'ю Рибка передбачила, що скоро Україна стане багатою і процвітаючою.
А світ дуже зацікавився вивченням милозвучної, мелодійної Української Мови.

Іванночка знайшла у Вікіпедії про свою здібну й працелюбну ученицю Рибоньку ось що: "Синець звичайний (Ballerus ballerus) — риба родини коропових. Довжина до 30 см (іноді більше), вага до 1 кг (найчастіше 200 — 300 г). Поширений у річках і великих озерах басейнів Балтійського, Каспійського, Чорного й Азовського морів... В Україні малочисельний."

Дива ж дійсно бувають!

 

 

 

 

 

Про лисицю, їжачка та сірого зайчика

(за мотивами української народної казки)

 

В одному лісі працьовитий зайчик збудував собі гарну й міцну хатинку. Він був дуже дбайливим господарем, і все у нього мало своє місце.
От якось уранці він підмів хатинку, застелив свіжу, чисто випрану постіль та половички й вийшов надвір зірвати кілька квіточок у букетик на стіл. А хатинки не замкнув.
Примітила це лисичка, хитра, ледачої вдачі. Та й проскочила в зайчикову хатку. Закрила двері на засув і сидить.
Прийшов зайчик додому, до хатки - а двері не відчиняються. Смикав, смикав - замкнені.
А лисиця до нього:
- Не відчиню, іди геть! Моя тепер хатка!
- А де ж я житиму?
- А мені те байдуже!..
Що ж робити бідоласі? Сів неподалік під деревом та й плаче.
Коли це йде ведмідь, питає:
- Чому, зайчику, так плачеш? Яке горенько тебе спіткало?
- Та ось вийшов надвір по квіточки, а лисиця в мій дім пробралася і закрилася. Сама в ньому хоче жити...
- Е, зайчику, лисиця хитра... І мстива. Не допоможу я тобі. - Та й почвалав собі.
Коли це вовк мандрує. Теж у зайчика питає, чого він так плаче. А як про лисицю почув, мовив:
- Тут така справа, лисиця... Розумієш, не хочу з нею зв’язуватися.
І пішов собі.
Журиться зайчик, вже тільки гірко хлипає. А тут і повечоріло, а йому ночувати ніде...
Аж ось їжачок додому чимчикує, поспішає, аж сопе. Помітив зайчика, підійшов:
- Що сталося, куцохвостику? Може, я зараджу твоєму гореньку?
- Ой ні, добрий їжаче, ніхто вже мені не допоможе.
- Та що ж сталося?
- Підступна лисиця в мене хатку відібрала. Не знаю, де жити буду...
- А ходім-но до мене.
І завів у свою хатинку, постелив постіль:
- Лягай, друже, спати і ні про що не турбуйся.
Зайчик був таким стомленим, що відразу в теплі й заснув.
А їжачок зібрав на раду всю свою чималеньку рідню. Ще й не розвиднілось, як уся його родина біля зайчикової хатки тихенько зібралася. Їжаки принесли з собою свіжої трави, свої голки нею гарно замаскували та й перед порогом зайчикової хатки один біля одного залягли.
Ось і ранок настав. Лисиця прокинулася, перед дзеркалом красується та все собою милується, яка-то вона мудра, в чужій хатці тепер господиня! А сама навіть ліжко після сну не прибрала! Обережно голову надвір вистромила: на всі боки глядь-глядь - ага, нема зайця! От і добре! Як треба!
Потягнулася, рада-радісінька, очі від сну потирає, та тільки за поріг крок ступила - як заверещить!!! З місця на місце перескакує, нічого не розуміє: тут коле, там коле, і там коле... Сюди-туди, туди-сюди - що за колючки якісь? З місця на місце стрибає.
- Ой!!! - репетує з болю. - Як коле!
Та з ляку як пострибала, то й досі ще її в лісі не бачили. І з лісу зникла.
А їжачок прийшов до зайчика та й каже:
- Доброго ранку, друже зайчику! Уже нічого не бійся - йди і господарюй у своїй хатинці. Нема зажерливої, далеко втекла.
Як же зрадів зайчик! Подякував. Та прибрав гарненько після нечупари свою оселю й запросив їжачків на святковий обід.
Вони й досі живуть дружно, один одного завжди виручають і підтримують.

 

 

 

 

 

 

 

Казочка-п’єса про бджілку Таню та її друзів

 

Пасічник біля вулика в масці трудиться. До нього підходять дівчинка й хлопчик.

- Дідусю, добридень!
- Й вам доброго дня!
- Над чим ви сьогодні мудруєте, га?
- Для малих трудівників я готую дім новий.
- В чому ж, діду, тут секрет?
- Буде скоро, дітки, мед!

До нового вулика прилітає бджілка Таня, обдивляється й мовить до інших бджілок:

- Ой, який чудесний дім! Поселімось, друзі, в нім.

Діти коментують те, що бачать:

- Бджілка швидко залітає, щось в горщечок наливає.
- А за нею дружно інші носять, носять без упину запахущу речовину.
- Де ж вони її беруть? Як вони її зовуть?

Представляють бджілку:

- Це - маленька бджілка Таня. (бджілка кланяється)
Завжди вмита, чепурна, до роботи беручка.
Змалку мамі помагала - і хороша бджілка стала.

Бджілка:

- Час не гаю я дарма. З ранечку і до темна
з квітів я нектар беру і у вулик свій несу.
З нього бджілки зроблять мед.
Отакий він, наш секрет.
Трошки меду - для малят, наших діток-бджоленят.
Лишимо й на зиму, щоб всі бджілки їли.
І дідусю для малят - дівчаточок і хлоп’ят,
щоби силу мали, міцними зростали.

Діти:

- Ой спасибі, бджілко мила, за розмову і за діло.
- Квіти ми не будем рвати, їх ми будем доглядати.

Дідусь підходить:

- Квіти - це краса чарівна, це нектар, пилок безцінний.
Бджілки нам, крім меду, ще дають, як треба,
і прополіс лікувальний, й віск добротний, натуральний.

(Дає мисочку)

- Ось і мед від бджілок вам і подяка за турботу.

Діти, скуштувавши:

- Ой спасибі, ну й смачний!

Разом діти і бджілки:

- Добре в світі як усім!

Дідусь:

- От і казочці кінець. А хто слухав - молодець.

Діти разом:

- Вам казочка, а нам - меду вазочка.

 

 

 

 

 

На відео: Галина Римар. "Казочка про Пандочку" (читає авторка).

 

 

 

 

ПРО ПАНДОЧКУ

 

В одному китайському бамбуковому лісі з'явилася на світ маленька Пандочка. Вона була такою крихіткою! І постійно мерзла. Тож матуся порадилася з татком і знайшла для доні теплу і м'яку піжамку з намальованими пандочками, і весь час оберігала дитинчатко, носила в передніх лапах, годувала і гріла. А дитина їла, спала, їла, спала, їла, спала — і росла!

І їй придбали новУ, більшу піжамку з пандочками.

Маленька її одягла — і далі їла, спала, їла, спала, їла, спала — і росла!

Коли й та піжамка стала замалою, купили іншу.

І вже через три місяці дитинка навчилася ходити.

А в п'ять — гризти листя і молоді пагони бамбука. Вона їла, спала, їла, спала, їла, спала - і росла!

І їй знадобилася нова піжама!

Тому справили більшу. З пандочками.

Маленька їла бамбук і спала, їла бамбук — і спала, їла бамбук — і спала... І підросла.

І тоді мама знову захотіла відшукати піжаму з пандочками, але такої більше не було, тому вона сама пошила доні піжаму з мавпочками!

Коли Панда одягла обновку й пішла прогулятися лісом, мавпочки задивилися на візерунок і запросили її до себе гратися.

Мама Пандочки дуже здивувалася — її дитина стала такою жвавою, що подумала:

— Ех, слід було відразу знайти піжамку з мавпочками — і дитина була б енергійною, як мавпочки!

 

Садімо й оберігаймо дерева, квіти, кущі, ліси!

 

 

 

 

 

             

На відео: казочка Галини Римар "Про маленьку прудку ящіроньку".

 

 

             

 

Галина Римар

ПРО МАЛЕНЬКУ ПРУДКУ ЯЩІРОНЬКУ

(казка)

  

Ящірка уважно оглянула гніздечко в нірці — там все як слід: тепло, сухо і чисто. Адже саме сьогодні на світ мають з'явитися її перші дитинчата! Яка це радість! І відповідальність!

"Маю негайно пошукати чогось смачненького для маляток! І відразу привчати їх до виживання-полювання!" — намислила вона й помчала надвір.

І скоро притягла черв'ячка. Та й подумала: "Восьмеро малят — певно, цього їм буде замало..."

Тож щодуху подалася з хатки ще надибати корму. Дуженько поспішала, аби не проґавити щасливої, довгоочікуваної миті появи її маленьких дітоньок.

Поки мами не було, пролупилася перша ящіронька — прорвала шкіряну плівку яєчка, виглянула — і помітила малого черв'ячка. Наблизилася до нього та й питає:

— Вітаю! А ти хто?

А він:

— Черв'як!

— А я ж хто?

— Ти — ящірка.

Черв'ячок ще був маленьким, але вже встиг трішки познайомитися з життям, і ящірка була маленькою. От вони й подружилися.

— А який цей світ? — запитав первісток.

— Я трішки бачив... — одказав черв'як. Тоді про щось на хвилечку замислився і радо повідомив:

— Там така земля після дощику! М'яка, пухкесенька! А на ній, а на ній зростає дуже смачна травичка!

— Покажи мені це! — загорівся малюк.

— Не можу, бо не маю таких жвавих ніжок, як у тебе!

— А давай я тобі допоможу!

Бережно підняла ящірка черв'ячка і винесла на ранкове сонечко. Зрадів черв'ячок, роздивляється:

— Ось дивися: кульбабки цвітуть. А оця травичка молоденька — дуже смачненька й солоденька — скуштуй!

Ящіронька гризнула:

— Так, смачно! Дуже смачно!!

— А отут я живу, приходь до мене, покличеш — і я помаленьку вилізу! — показав черв'ячок на маленький отвір у землиці й поповз додому.

— Згода! — гукнула ящіронька й повернулася у свою хатинку.

Аж тут і мама примчала. І принесла метелика. Побачила синочка й дуже зраділа. Черв'ячка нема, отже, поїв маленький. Та й знову за харчем побігла.

Ящіронька підійшла до метелика та й питає:

— А ти хто?

— Я — метелик. Звуся Білан Жилкуватий.

— У тебе крила? — запитав малюк і уважно оглянув себе. — А у мене чомусь немає!

— Ну то й що! Зате у тебе є такі моторні ніжки!

— А як це воно — літати?..

— Ходімо надвір — покажу!

Ящіронька обережно взяла метелика й винесла на вулицю.

Метелик розправив і підняв одне крило:

— Ось праве крильце.

Потім підняв і друге:

— А ось ліве крильце! Я їх піднімаю і одночасно змахую! Піднімаю-опускаю...

І жваво затріпотів ними, політав над другом трішки по колу, тоді присів на квітоньці білої конюшинки і показав на капустяну грядку:

— Он там — моя улюблена місцина. Як засумуєш — поклич мене — і ми пограємося!

— Добре, бувай, друже! — мовила ящірка.

І метелик полетів у своїх справах, а ящіронька заскочила до своєї нірки.

Мама знову прибігла і принесла коника-стрибунця. Бачить — нема метелика.

"Молодчина дитинка, — думає, — швидко ростиме, бо гарно їсть!"

Та й поспішила знову шукати їжу.

А мала ящірка потоваришувала і з коником. Вони так весело награлися на травиці! Коник так високо стрибає! А найбільше сподобався ящіроньці новий друг тим, що вміє премило награвати ніжні мелодії! І вона, вражена дивом, довго й незрушно сиділа і слухала. Потім подякувала за таку радість!

Тваринки розпрощалися і домовилися разом гратися.

Поки не було матусі, ящіронька зустріла появу своїх братиків і сестричок. Вивела їх надвір і познайомила з черв'ячком, і метеликом, і талановитим коником-стрибунцем. І вони вволю награлися зі славними друзями й досхочу наласувалися соковитою й запашною травицею!

Коли повернулася перевтомлена матуся, ще й без настрою — бо вже не мала сил і нічого не вполювала, дітки в захваті, навперебій розповіли їй про веселу гру з прекрасними друзями. І про те, яка смачнюща травиця біля їхньої хатинки!

Мама зраділа за своїх дружних малят. І їй нічого не лишалося, як теж перейти на харчування травицею.

І люди, у яких у ягіднику живуть ці ящірки, подружилися з тваринками. Люди знають, що планета не тільки для них, і оберігають родину!

Ось так.

 

 

 

 

На відео: казочка про сивого бичка.
Написала і читає Галина Римар.
Малюнок Катерини Кученко.

 

 

 

 

КАЗКА ПРО СИВОГО БИЧКА

 

Казати вам казочку про СИВОГО БИЧКА?

Ну, слухайте...

 

Жили собі дід та баба. От назбирали вони грошей повну шапку, то й посилає баба діда на торговицю купити корову.

Ходить дід, вибирає. Аж побачив бичечка — маленького, сіренького та худого, а той такими очима на нього дивиться!

Купив дід бичечка. А що бичок був кволенький, дід з себе кожуха знімає, худібку загортає — та й додому десять верст несе. Хоч сам мерзне, та думає: удома — добра річ — попоїм — і на піч. Приходить.

А баба свариться:

— Пошли дурня по раки, то він жаб наловить! Хоч би теличку взяв — корівка б виросла. А що з цього бичка буде?! От, дурний і в Києві не купить розуму!

— Якось воно буде, — каже дід.

І став свого бичечка пасти, гарно доглядати, як малу дитину, у травах купати, хлівця дбайливо утепляти...

Росте бичечок, поправився, аж на літо виросла в нього... золота шерсть.

Каже баба:

— Що ж тепер робити?

Дід постриг бичечка. Через тиждень знову шерсть виросла. Дід щотижня стриже. І назбиралося тієї шерсті ціла кімната.

Баба міркує — користі з неї?

Та й давай шерстю плиту, піч топити. Топить, топить. А як взялася попіл вибирати — аж там — зливки золота!

— Діду, і де ж ти в мене такий розумний взявся! Та ж ми за це золото й тисячу корівок купити можемо! — радіє.

І збудували вони у селі своєму на горбі гарную церквицю із куполами золотими та дзвонами чарівно-переливчастими!

Люди до церкви у свято йдуть та й рідною мовою Бога славлять!

І дороги поремонтували. А садок який посадили! А в ньому і черешні, й вишні, і яблуні, й груші, і абрикоси, і персики, і горіхи, й шовковиця.... А полуниць насадили — цілий лан! І льону насіяли! Справжній Бір Щастя!

Радіють люди в селі, діда й бабу шанують, і дітям у приклад ставлять.

А дід бичечка годує-доглядає і стриже!

І збудували таку школу!

То скоро в те село стали звідусіль люди з’їжджатися — і тепер це не село, а місто — з заводами, фабриками. І люди порозумнішали — господарями на своїй землі стали. У чарку не заглядають, а про своїх діток, землицю, село дбають. Тому й живуть заможно. Хто дбає — той і має!

(12.03.2020 р.)

 

 

 

 

На відео: Галина Римар. "Казочка про мале горобеня" (читає авторка).

 

 

 

 

КАЗОЧКА ПРО МАЛЕ ГОРОБЕНЯ

Маленькому горобчику було безпечно й затишно у гніздечку, захованому між густого зеленого листячка, де він з'явився на світ і спокійно підростав.

Аж одного ранку малюк побачив, як почало рідшати листя, і захвилювався. Його улюблене зелене листячко жовтіло, сохло й опадало на землю! І він полетів лісом.

Зустрів білочку, яка збиралася нести стиглого волоського горіха до своєї хатки, чемно мовив:

— Доброго дня, тітонько білко, вибачте, що турбую Вас, та мені дуже потрібна Ваша порада!

— Вітаю, горобчику! Розповідай, малюче, що сталося.

— Погляньте, кудись листячко зникає, і так холодно... Що ж це?

— А це просто осінь. А потім буде зима і білий холодний сніг укриє землю, тому я й збираю запаси на зиму.

Горобенятко й собі метнулося й ухопилося за горіха, щоб нести до своєї хатки, та плід виявився великим і важким, і у нього нічого не вийшло...

— О ні, горобчику, — усміхнулася вивірка, — для тебе і в морози знайдеться пожива: он ягоди горобини чи стиглої калини. У них багато вітамінів. А ще на стеблах лишиться смачне насіннячко різних трав...

Трохи заспокоївся птах, подякував за раду і полетів шукати, де росте калинонька, горобинка. Та й куштувати, на яких рослинах насіннячко смачніше.

Щасливої зими тобі, наш любий горобчику!

(07.10.2020)

 

 

 

 

 

 

 

Казочка-мініатюра

Про особливого листочка

 

Розмальовувала Осінь своїм ніжним пензликом листочки на деревах в оранжевий колір, аж тут ця фарба й закінчилася!

— Як же бути? — захвилювалася вона. — Адже листочок ніяк не може лишатися недофарбованим!

А тоді й вигадала домалювати його коричневим кольором.

Листочок зрадів, бо він вийшов особливим, ні на кого не схожим, і закружляв від радості в повітрі.

(07.10.2020)

 

 

 

 

 

 

Про доброго хлопчика і незвичайного листочка

 

Малий школярик після уроків чекав на батька, тож ходив біля школи та милувався осінніми листочками. Вони ж неймовірно красиві!

Аж угледів напрочуд гарного — жовтого, мов золотого! Та й підняв його. Тут звідкілясь узялася дивовижна птиця. Вона швидко літала туди-сюди, заглядала під усі кущі й дерева, напевно, щось шукала! Як помітила хлопчика, запитала в нього:

— Чи ти не бачив, малюче, мою пір'їнку десь отут поблизу?

Малюк показав пташечці знайдене диво.

Пташка зраділа, взяла свою річ і привітно защебетала:

— Яка ж я рада! Дуже дякую тобі! Адже без цієї пір'їнки я могла б загинути! Тому я хочу зробити тобі подарунок. Ти тільки скажи, чого бажаєш!

І дитина попрохала такого ж листочка, як її пір'ячко, тільки повністю золотого.

Повернувся малюк зі школи, аж його мама гукає:

— Синочку, лишень поглянь, що на твоєму столі з'явилося сьогодні! Листочок золотий!!! І звідкіля він, хто його поклав?

— А то мені, матусю, золота пташечка дала!!

І зажили вони відтоді заможно і щасливо.

Дбаймо про дерева, птахів і чекаймо на диво!!

(07.10.2020)

 

 

 

 

На відео: Галина Римар. Казка-легенда «Про Сонце і планети», частина 1 (читає авторка).

 

На відео: Галина Римар. Казка-легенда «Про Сонце і планети», частина 2 (читає авторка).

 

 

 

 

КАЗКА-ЛЕГЕНДА ПРО СОНЦЕ І ПЛАНЕТИ

 

— Дорогі діточки, хочу запитати вас, чи любите ви з батьками спостерігати за зорями? Мені, наприклад, дуже подобається увечері виглядати на небі першу зірочку, особливо на Різдво! А ще — Велику Ведмедицю, і дивитися, куди веде Чумацький Шлях... Колись у мене був добрий друг, який жив далеко. Та ми з ним домовилися за можливості щовечора шукати на небі очима Великого Ковша і згадувати про нашу дружбу. Одного літа ми їздили верхи на конях, отак і потоваришували. Як діти.
А зорі — вони ж усе бачать, їм відома незліченна кількість таємниць! Вони так само світили і нашим пра-пра-пра-пра-пращурам, світитимуть і дітям, онукам, правнукам.... Предки дивилися на зорі, як і ми, і думали про щось своє, дріб’язкове чи вічне.
Тож сьогоднішня казочка — про таємничий Всесвіт і про зірки. Наше Сонечко — це також зірка, яка з’явилася дуже-дуже давно! Велика, світла і тепла.

А тепер — казка.

 

І

Це було давно, навіть не просто давно, а дуже-дуже-дуже-предуже давно!
Коли у Сонечка був стомільйонний день народження (це одиничка і вісім нуликів), а нині Сонцю більше як чотири з половиною мільярди років (4 500000 000), матуся з любов’ю подарувала йому власноруч сплетеного надміцного золотого вінка, щоб дитина носила його як Оберіг від зла, і поцілувала синочка у щічку. А татусь мовив:
— Дитино дорога моя, ти вже знаєш життя. Ти став, Сонечку, старшим, хоч назавжди залишишся нашим малим сином. Ти маєш досвід, засвоїв істинні цінності, розумієш, що таке обов’язок. Тому дарую тобі справжні планети й довіряю повну опіку над ними. Відтепер вони обертатимуться навколо тебе. Тож дуже прошу: ніколи не забувай про свій Обов’язок — ревно дбай про малого Меркурія, палку Венеру, затишну Землю, про Марса, Сатурна, Урана, про Нептуна і маленького Плутона! Завжди стався до них з турботою й теплом.
Ми з матусею будемо навідувати тебе. Не осоромся. Світи та грій! Будь пильним і дбайливим! Ми тебе дуже любимо і віримо в тебе!
— Най береже тебе наша любов! — турботливо додала матуся.
Сказали і вмить перемістилися швидкольотом-думкою з нашої галактики під промовистою назвою Чумацький (Молочний) Шлях в іншу галактику до сестри Сонця, лиш натиснули на табло позначку місця прибуття з написом "HD186302, зоря класу G3 за 184 світлових роки".

 

ІІ

А Сонечко відразу ж стало до праці. Спочатку, правда, розгубилося — чи ж подужає? Та дуже скоро призвичаїлося, гарненько до всього пригледілося, все вивчило й уклало режим свого нового буття. І старанно дбало і дбає про свій світ.
Воно від початку любило спостерігати за планетами та їх супутниками, з великою цікавістю вивчало їх характери, поведінку і навіть примхи.
Та найбільше вподобало нашу Землю з супутником Місяцем. Для нього одне слово "Земля" з вуст батьків, які теж любили і люблять цю планету, навівало тепло й затишок.
Його ж батьки в усьому керувалися й керуються любов’ю і почуттям обов’язку, тож відповідальний син змалечку має тонке чуття гармонії, краси й уміє піклуватися про інших. І він попросив у тата якимось чином захистити Землю від метеоритів та інших небесних тіл, що можуть причинити їй зло.
І ось на один зі своїх наступних днів народження отримав у подарунок ще одну величезну планету до своєї Сонячної системи. Чи скажете, дітки, яку?
Юпітера. І відтоді він знаходиться між...
Ну от. Першою від Сонця є планета на літеру "ем" із трьох складів. Це... Меркурій. Другою, найгарячішою (бо перша планета має слабку щільність і пропускає крізь себе тепло променів Сонця) є Венера з достатньою щільністю, тому затримує тепло — на її поверхні може бути аж до 470 градусів вище нуля. А ще вона має свою примху, забаганку — забажала обертатися навпроти інших планет, щоб зустрічатися з усіма лице в лице! І Сонце не проти. Адже таке рішення його Венери.
А третя — наша з вами прекрасна Земля. Потім — невелика, менша від Землі — планета Марс, а далі — найбільший — Юпітер, що має потужну гравітацію — тобто силу тяжіння.
На Юпітері Творець задумав величезну червону пляму, де постійно штормить, а іншими словами — планета втягує через неї в себе усіляке космічне сміття.
Учений із Франції П’єр-Симон Лаплас помітив з допомогою спеціальних збільшувальних пристроїв комету, яка прямувала до нашої Землі, та раптово зникла — бо була затягнута силою гравітації Юпітера і взагалі щезла з Сонячної системи! Ось як!
За Юпітером слідують Сатурн (трішки менший від Юпітера) зі своїми знаменитими кільцями (вперше дослідженими через слабкий тоді ще телескоп Галілео Галілеєм у 1610 році, які він помилково назвав супутниками планети, та які насправді є єдиною смугастою плоскою системою в екваторіальній площині), Уран (пори року на якому тривають по 20 літ), замріяний синій Нептун (названий на честь давньоримського володаря океану). Нині людям відомі 14 супутників цієї планети і її 6 кілець. І врешті — маленький Плутон, якого назвали карликовою планетою (його відкрив Клайд Томбо зі США). Плутончик складається з каменю й льоду, він іще не розчистив собі як слід шлях-орбіту. Проте має 5 супутників, а зі своїм першим супутником Хароном рухається разом. Земля ж більша від Плутона десь у 170 разів.
А що таке Церера (Ceres), Еріда (Eris), Хаумеа (Haumea) і Макемаке (Makemake)? Ще 4 карликові планети Сонця.
Тож Юпітер знаходиться між Марсом — четвертою планетою від Сонця (сусідом Землі, що є третьою планетою) і Сатурном.

 

ІІІ

А Сонечко далі й далі мріяло вдосконалювати свою любу планету.
І скоро вся Земля увібралася в різнобарвний килим-віночок. Шовкова травиця, між якою розкидані чарівні квіти, а ще кущі, дерева — нижчі, середні й могутні, високі — по суші, а там рослини на поверхні води й навіть на дні водойм. І в кожної рослиноньки — своя особливість і неповторність — своєрідні пластинки листочків, а ще колір, форма, забарвлення пелюсток квітоньок... Усе — таке дивовижне й гармонійне!
— Як же не любити й не берегти нашу любу Землю! Як же нею можна не захоплюватися?! — в захваті щораз повторювала матуся Сонечка, коли гостювала у сина.
Іще більше полюбило Сонечко свою Землю. Та й випрохало в татуся-Творця ще чогось незвичайного й цікавого.
І з’явилися на планеті тварини — привітні пташечки, різнобарвні комахи, звірята, у воді — риби.
І зазвучали пташині славні хори в затишних лісах, гайочках, звеселіли береги озер, річеньок. До квітів прилітали пістряві комахи. Звірі стали лісами походжати, стрибати, кожен собі хатку знаходити. І ніхто нікого не ображав!
Й усміхнулася на радощах Земля!
Справжній світ гармонії та краси!
Так минали сотні-тисячі років. І Сонечко захотіло ще урізноманітнити, прикрасити планету. Й попрохало:
— Любий татусю, маю ще один задум: якби поселити на Землі розумних істот, які б самі могли творити та прикрашати нам на радість цю планету.
І прийшли люди на Землю...
...Чомусь Сонечко втратило свою яскравість і активність...
Що буде далі?

(07.06.2020) 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КАЗОЧКА ПРО РЕМЕЗА І ЧАРІВНУ КВІТОНЬКУ 

Літав якось улітку молодий Ремез навкруг та й задивився на килимок барвистих лугових квітів неподалік затишної річечки. 

А тут і справді красиво! 

Розквітли червонясті Коронарії й Конюшинки, виструнчився блакитноокий красень Цикорій.

А які Дзвіночки, ніжний Живокіст, жовтенький Дивосил! Дивувався птах. 

А Деревію скільки, якого ще Тисячолистиком і Серпорізом зовуть.

А он – милі пірамідки Іван-чаю,  а в долинці – Жовтець сонечком світить, поодаль же - мила й ніжна Веронічка, а ще далі – кущастий Звіробій... 

Як побачив ще одну квітоньку, вже не зміг відірвати очей.

Присів при воді на гілочку Калинову й завмер, зачарований.

Ця квіточка з білесенькими ніжними віями і жовтим очком вирізнялася з-поміж своїх сестричок. Замріяно дивилася в небо і нікого не помічала...

Запитав би: "Як зовуть вас, найчарівніша  принцесо?", та не наважиться Її навіть потурбувати. Лише споглядає, заворожений.

"Замріялася, мила! Про що ж твої думи, вродливице? Як би дізнатися? Усе б зробив, на край світу помчав, аби лиш Ти була щасливою!"

І з тих пір переселився Ремез із мішаного лісу, де раніше мешкав, на стару Вербицю, що біля луки, де живе Красуня. 

Тут і гніздечко звив, аби тільки завжди бачити і милуватися РОМАШКОЮ, яка з першого погляду і назавжди полонила його ніжне серце. 

(21.06.2021)

 

 

 

 

 

На відео: казочка Галини Римар "Про онученьку й бабусю, про пташок, машинку, про дружбу і подорожі" (читає авторка).

 

 

 

 

"Про онученьку й бабусю, про пташок, машинку, про дружбу і подорожі"

Прокинулась якось Маленька Веселочка і вийшла надвір. Розглянулась довкруг — гарно! Сніжок біленький за нічку усю земленьку вкрив! Чисто-чисто.

І скільки простору!

А вона далі як за річечку, за ось оцю річечку, що в долинці, й не ходила!

І всі рідні при своїх клопотах... Сумно їй зробилося.

— Пройдуся трішки, щось іще побачу! — так подумала. — І щоб ніхто не хвилювався, — я хутенько й назад.

Згадала про черевички-всюдиходи.

Озула їх і надумала, що без шарфиків їм, Веселочкам, виходити з дому не можна.

Тож дістала їх зі скрині, зав'язала охайно по порядочку, як годиться; вона пам'ятає: фіолетового, потім — синього, тоді голубенького, а далі — зеленого, жовтого, оранжевого і, нарешті, червоного.

І тепло-тепло їй стало. Не дивина, це ж для неї її улюблена бабуся зв'язала, в якої золоті руки.

Про це всі у світі знають. Бо бабуня як де йде, то усім дарує своє тепло — і всі усміхаються.

І завжди мріють її зустріти, бо з нею дуже-дуже тепло і затишно.

Рідні Веселочки дуже раненько встають до роботи. Думали, що їх малеча спатиме довше. Та й відлучились.

Але вона знає, як усі її люблять!

— Всюдиходи чарівні, несіть мене по землі, не спиняйтеся, не перечіпляйтеся і мене маленьку бережіть!

І понесли її черевички над землею, не торкаючись рівнин і горбочків, ямок і ярочків.

Мило, мило як навкруг!

Аж в долині за рікою побачила Веселонька куща барвистого! Із ґронцями червоними. А на нім — дві пташечки. Поклювали ягідок, притулилися одна до одної та й гріються.

Аж ось і Сонечко виглянуло.

Зраділи птиці на калині:

— Сонечку красне, світи, усю земленьку й нас звесели!

Почуло їх пісеньку Сонечко й усміхнулося.

А птиці ще краще заспівали.

Побачило Сонце Веселочку:

— Внученько-серденько, чом ти саменька і так далеко від дому зайшла?

— Просто, бабусенько, так захотілось побачити світу, який він чудовий...

— Добре, маленька, я нашим скажу, де ти є, тільки сама більш не йди, хоч всюдиходи дорогу додому й знайдуть, та усі все ж хвилюватимуться.

— Пташечки дрібненькі, пташечки миленькі, летіть із Веселкою, її охороняйте, для неї співайте.

А пташки й раді Світлому Сонечку підсобити.

І от вони втрьох вже мандрують по світу.

А як над лісом старезним летіли, то піснею ведмежатко мале розбудили.

— Мамо, матусенько, йдімо надвір, подивімося, хто там співає і мир звеселяє, ходімо ж бо, мамо! — ведмежа попрохало.

Узяла мама своє дитинча в обійми та й вийшла на хвильку надвір.

До Веселки й пташок усміхнулася і привіталася.

Потім хутенько понесла маляточко спати. Бо хоч йому й тепло, та стало маля позіхати.

Далі угледіли дивнеє щось, деркотливе, що по дорозі швиденько й невпинно летіло.

— Що це, — спитала Веселка у друзів, — таке?

— Автомобіль. В ньому їздять дорослі й маленькі люди.

Тут на обочину з'їхала диво-машинка. Діточки вийшли:

— Веселонька! Й пташечок двійко!

— Диво та й годі! — сказали дорослі. — Хто ж бачив, щоби Веселочки взимку з'являлись.

— Диво-дивина! Але ж зараз зима!

Тут і Веселочка друзів пташок пожаліла, швидко-прешвидко додому назад полетіла.

Вдома про все повіла своїй добрій родині та й пішла спатоньки, бо притомилася нині.

А їй матінка співала:

— Спи, дитинко, баю, бай. Дуже доброю зростай!

До весни красної спала Веселка і підросла, бо всміхалась у сні.

А їй треба сил ой багато, щоби нам радість усім дарувати...

(21.01.2021)

 

 

 

 

 

 

 

Казка в двері стукає до нас!
У дитинство завітати час.
Кожен має мрії чарівні,
збудеться задумане у житті!

 

КАЗОЧКА ПРО ДОЩИК І МИШЕНЯТКО КРАП 

Крап-крап. Крап-крап-крап! 

— Матусю, що це? Хтось до нас прийшов у гості і стукає у двері? — підійшло до матусі геть сонне Мишенятко, потираючи очка, які ще зовсім не хотіли розкриватися. 

Мама-мишка відірвалася від плити й мовила: 

— То, сину, Дощик. 

— А хто він такий? Він добрий? 

— Добрий, дуже добрий. 

— А розкажи про нього, будь ласка! 

Матуся закутала синочка в теплу візерунчасту ковдру, прочинила двері на вулицю, всілася з малим на ослінчику і почала: 

— Дощик, сину, — він добрий. І щедрий. Бо дає життя. Квітам, травиці, деревам, несе радість усім, хто живе на нашій затишній планеті.

— Матусю, он який барвистий і пречудовий місточок угорі! Можна, я трішки пробіжуся по ньому? — зірвався малюк.

— То Веселка, синочку! Вона дуже ніжна, по ній не бігають, тільки подумки загадують бажання! 

— А я вже загадав!

— От і розумничок! А тепер ходімо снідати буряковим борщиком і картопляними пампушками з часничком, овочі для яких зростила наша добра землиця з допомогою Сонечка й Дощику. Веселонько, заходь до нас!

— Дякую, поспішаю! Іншим разом — обов'язково!!!

 

 

 

 

 

ПРО ГНОМИКА І СВЯТОГО МИКОЛАЯ

 

 

 

 

 

 

 

 

КАЗКА ПРО ДОБРЕ СОНЕЧКО

 

 

 

 

 

НЕЗВИЧАЙНИЙ ПОДАРУНОК  СВЯТОГО МИКОЛАЯ​​

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДІТКАМ ПРО ХМАРИНКУ ТА ЇЇ ОНУКІВ ГРОМИКА І БЛИСКАВОЧКУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КАЗОЧКА ПРО ДРУЖНУ АБЕТКОВУ СІМ'Ю​

 

 

Збірка казок люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".