На відео: свою казочку "Зелений огірочок" розповідає авторка, Юлія Хандожинська.
Юлія Хандожинська
ЗЕЛЕНИЙ ОГІРОЧОК
(казка)
Лежав собі на сонечку маленький зелений огірочок. Ніжився він у променях, грів свою зелену спинку, аж раптом світло затулила йому тінь від листка старого хрону.
— Гей, хрончику, забери свій листочок, будь ласочка! Мені не вистачає сонечка, — жалібно пропищав малий огірочок.
— А хто це там говорить? — пробурмотів старий.
— Це я, огірочок! Осьдечки я!
— Я що, сліпий? Усе зелене — і нічого, і нікого я там не бачу, а тому не буду забирати свого листя, — буркнув хрін і навіть не ворухнувся.
— Що ж робити? — подумав малий. — От, якби я був червоний, то мене відразу було б помітно! Потрібно діяти!
І пішов він по городу… Аж раптом бачить грядочку із спілими червоними помідорами.
— А ну посуньтесь, шановні помідорчики! Тепер і я буду тут лежати і боки вигрівати, бо дуже вже мені треба стати червоним!
Ліг огірочок посеред грядки і лежить. Годину лежить, другу лежить, аж набридло вже йому та й питає він у сусіднього помідора:
— Як я Вам, шановний пане помідоре? Вже червоний?
— Ні, — відповідає той.
— Як це так? Мабуть, у вас тут місце не правильне… І сонечко світить якось не так… Піду я далі, — промовив огірочок голосно, щоб всі-всі помідори його почули, і помандрував на пару грядочок далі…
Дивиться огірочок, а там — редиска рожева соковита росте.
— Ну, теж нічого, якщо не червоним, то буду хоча б рожевим...
Прийшов, вмостився посеред редиски і лежить. Пів дня там огірочок пробув, але як був зеленим, так і залишився таким. Тоді він вирішив, що точно щось не так і з редискою, і пішов знову далі.
За цілий день він і біля квасолі, і в картоплі, і біля малинки — всюди побував, а результату — нуль. Втомився вже огірочок мандрувати і вирішив повернутися додому.
Прийшов, ліг, аж раптом чує знайомий голос хрону:
— Гей ти, а ну геть звідси, це місце зеленого огірочка!
— Та це ж я!
— А я що, сліпий? Огірочок був зелений, а ти якийсь жовтий!
Довго пояснював огірочок хрону, чому так сталося…
З того часу огірочки, які довго подорожують городом і не знають свого місця, жовтіють…
Казка люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Дивіться також на "Малій Сторінці":
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"
(Юлія Хандожинська)