Публікації за тегом: Казки

Сортувати:    За датою    За назвою

Ольга Лапушена. Хитрий Ведмедик. Казка для малят (читати та слухати, відео). Ілюстрація Костянтина Лапушена."Живуть у темному-темному лісі два найліпших друга: Ведмедик і Зайчик. Якось вранці Ведмедик вирішив піти порибалити. Взяв він вудку, кошик і пішов до озера, заздалегідь мріючи про смачну смажену рибку. Дорога проходила повз хатинку Зайця.
– Зайти до Зайця, чи не зайти? – вагався Ведмедик.
В цей час Заєць вийшов зі своєї хатинки і помітив Ведмедика.
– Привіт, Ведмедику! – голосно привітався Зайчик.
– Привіт, Зайчику, – тихо відповів йому Ведмедик.
– Ти порибалити зібрався?
– Та, от захотілося смаженої рибки на обід!
– Яка чудова ідея! – зрадів Зайчик. – Будь ласка, візьми мене з собою! Ведмедик замислився: «Ось візьму я його з собою. Сяде він поруч на бережку і почне мою рибку виловлювати. Це ж мені тоді рибки не вистачить». (Ольга Лапушена)

 

"Десь там, в країні хижих звірів та неприступних лісів, чи то в Африці, чи то в джунглях Амазонки, жило собі маленьке мишеня на ім’я Хрусь. Хоробрим було мишеня. Нічого не боялося. Принаймні, воно саме так вважало. А чи так це було, чи ні, ми дізнаємося, прочитавши про його пригоду, після якої, на щастя, усі лишилися живі та неушкоджені. Ну, майже всі! Одного сонячного дня мишеня Хрусь вирішив перевірити свою хоробрість. Тож, зібрався він з думками та й пішов світ за очі пригод шукати. Ходить Хрусь полями та лугами, коли дивиться, а під деревом ведмідь спочиває. Та такий здоровий, немов та гора. Та такий чорний, немов та смола. А зуби у нього — гострющі-гострющі! Тож, залізло мишеня до ведмежої пащі, та й розглядає ті зуби, перестрибуючи з одного на інший. Відчув ведмідь, що поки він спить, хтось в зубах його колупається. Прокинувся та й питає.." (Євген Дмитренко)

 

"Зоряними очима дивилося Небо на Землю. Великими, розумними очима дивилася Ясочка на зоряний небосхил. − Зорі! Які ж ви красиві! Мабуть, немає в світі нічого красивішого, ніж вишите зірковим візерунком небо! – захоплено шепотіла вона. У верхівках дерев сонний вітер наспівував колискову. Неподалік спала річка, перекочуючи своїм диханням ледь помітні хвильки. Насолоджуючись покровом ночі, носились веселі кажани. Ясочка не спала. Навіть і не думала спати. Не зводячи очей, вона дивилась на яскраву блимаючи зірку, що виглядала з-за густого листя старого дуба. І в її очах була радість і захоплення, біль і смуток. Радість – від зіркового неба. Смуток – від залізної огорожі, яка відділяла її від зоряного обрію. Ясочці тут було тісно і незручно. Вона вже виросла і хотіла на волю. Часто вона закривала очі і уявляла собі, що мчить по безмежному полю, відчуваючи запах свіжого вітру, а згори її шлях освітлює всіяний зорями велетенський, безмежний небосхил..."  (Ольга Зубер)

 

"У родині бурих ведмедів народився синочок. Тієї миті тато-ведмідь став, мабуть, найщасливішим ведмедем у всьому світі! Він поглядає на свого малюка й дивується. Йому лише декілька годин, а він вже так голосно вередує. — Татко поряд, синку! — промовляє ведмідь. Він бере малюка на руки й ніжно притискає до себе. Той заспокоюється й засинає. Йому один день. Він грається сосновою шишкою й необачно впускає її. Його очі наповнилися слізьми, щоки надулися, а носик засопів. — Татко поряд, синку! — промовляє ведмідь, віддаючи йому іграшку..."

(Євген Дмитренко)

 

 

"Жив собі дід Андрій, який дуже любив смачно попоїсти. Жив один, без дружини та дітей. Все життя його минуло, ніби одним подихом. Ніякої планети не відкрив, ніяким досягненням не гордився. Та що там досягнення, навіть дерев не саджав й хатини не будував. Нікому не допомагав, та й взагалі, ледачим був. А без тяжкої праці, розуму та наполегливості, їжі з неба не дістанеш. Тож, дід дуже сильно бідував, голодував та й, взагалі, збирався на почин. Та все ніяк не приходила смерть до нього. Набридло йому чекати невідомого, от і вирішив він щось змінити у своєму житті, а саме — одружитися..." (Євген Дмитренко)

 

"— Цього року, напевно, буде багато снігу, — бурмотіла мала Софійка, дивлячись через вікно. Рудоволоса дівчинка з веснянками на носику, які прикрашали її, довго не могла заспокоїтися, вона вже так близько притулилася до вікна, що могла видавити скло. Все роздивлялася на сніг, який летів, як ніби хтось сипав його з відра, зачепившись то за дерево, то за паркан. — І ще летить, і ще летить! — раз по раз повторяла дівчинка. — Ти що, сніг рахуєш? – посміхаючись, запитала онуку бабуся. — Ні, я з ним розмовляю! У нас є свій секрет. Бабусю, ти тільки подивися, як гарно. Він своїми маленькими лапками до всього чіпляється, він якийсь казковий, а можливо  чарівник? — Можливо, — погодилася бабуся. — Ура! Придумала! Я хочу з ним зустрітися! Він мені теж подарує білу шубку — таку м’якеньку-м’якеньку, пухнасту, як он на тій гілочці, що нахилилася до горбочка! А, можливо, і ще кращу! Бабусю, я вже одягаюся, сніг мене чекає, я з ним домовилася!.." (Юлія Хандожинська)

 

Румунські класики – дітям. Йон Крянґе П’ять хлібин. Казка для школярів. Переклад з румунської Івана Кушнірика. Дзвоник — журнал для українських дітей Румунії."Якось улітку мандрували собі двоє знайомих. В одного з них у торбі було три хлібини, у другого дві. Через якийсь час вони зголодніли й присіли у затінку плакучої верби, коло криниці з журавлем, вийняли кожен свій буханець і почали разом обідати, щоб було охочіше й смачніше. Аж тут підходить ще один мандрівник. Зупинився коло них, привітався і просить, щоб його почастували, бо він дуже зголоднів, а з собою нічого не має, та й купити ніде. — Сідайте, добродію, пообідаємо разом, — кажуть йому подорожні, — бо, слава богу, де обідає двоє, там вистачить і для третього. Третій мандрівник був такий голодний, що не став чекати, щоб його довго припрошували, а сів коло них і почав разом з ними наминати сухий хліб та холодною криничною водою запивати, бо ніякого іншого питва у них не було. І їли вони доти, доки з'їли всі п’ять хлібин, як за себе кинули..." (Йон Крянґе)

 

"Горобчик Ців-ців жив з мамою і татком у гніздечку під стріхою старої повітки. Коли він трохи підріс, йому дозволили виглядати з теплої хатки і дивитися, що робиться на подвір'ї. А там було дуже цікаво. Повагом, перевалюючись з ноги на ногу, ходили качки. Ґелґав сірий гусак. Великий сірий індик часто сердився на всіх, надимався, розпускав крила і непривітно булькотів. Тоді все птаство намагалося триматися від нього якнайдалі. Навіть песик Шарко залазив у свою будку і звідти поглядав крадькома: подався індик на другий край двору чи ще ходить поблизу? Ців-ців також боявся грізного птаха..." (Аделя Григорук)

 
 

Румунські класики – дітям. Йоан Славіч. Загадковий плід. Казка для дітей. Переклад з румунської — Міхаела Гербіл та Людмила Дорош. Дзвоник — журнал для українських дітей Румунії"Жив-був собі цар, а в дворі цього царя росло дерево настільки високе, що його верхівки ніхто й не бачив. Це дерево цвіло і плодоносило щороку, але ні цар, ні його придворні, ні будь-який інший землянин не бачили ніколи його плоду. Отже там, у висоті, куди не сягає людське око, хтось не лишав їх опадати на землю, а вчасно збирав. Цар же лише хотів дізнатися, що за плоди родить те дерево, тож оголосив по всьому своєму царстві, що той, хто вилізе на нього і зможе розказати, які той має плоди, одружиться на одній із його доньок, яку сам собі вибере. З’їхалися всілякі бояри, королевичі, навіть хлопці-молодці, але жоден із них не зміг вилізти на дерево. А при царському дворі жив зарозумілий хлопець, який похвалився своїй матері, що він зможе вилізти. От він і попросив її піти до царя й передати тому, що він це зробить. Цар не повірив цьому та й покликав Данчу до себе..." (Йоан Славіч)

 

"Були колись два брати, які жили у свого батька у мирі й злагоді. Старший орав землю,а менший – вівчарив. Коли батько помер, господарем у хаті залишився старший, а молодший працював уполях та лугах, у всьому слухаючись свогобрата, і навідувався додому дуже рідко. Старший не працював, а проводив час, бенкетуючи з друзями та утримуючи гарних коней,а ще мисливських собак та соколів, як пан.Незважаючи на це, вони все більше багатіли. Старший брат одружився, тоді як молодший брат і далі залишивсяпарубком і лише на великі свята приходив додому.Одного разу, приїхавши на свято в село, його перестріли кілька заздрісних селян, які хотіли посіяти між братами розбрат..." (Йоан Славіч)

 

«‒ Цвінь-цвірінь! Цвінь-цвірінь! Подивіться, падає сніг! Настала зима! Два горобці весело стрибають по гілці ялинки. Під ялинкою ‒ хатинка зайчика Біле Хутро. ‒ Настала зима?! – тріпоче зайчик у віконце вухами. – Яке диво! Незабаром наш ліс одягнеться у мантію кольору мого хутра. Я знаю, чому зима вибирає саме цей колір. ‒ Чому? ‒ запитують горобці. ‒ Бо зима мене дуже любить. Більше за інших тварин. ‒ У тебе немає й крихти скромності! ‒ розсердилися горобці. – Ти хвалько. Між іншим, бабуся Зима носила білий кожух задовго до того, як ви, зайчики, з’явилися на світі! І якщо хочеш знати ‒ Зима любить усіх нас! Усіх!..» (Емілія Плуґару)

 

 

"Жила колись лисиця і була вона хитрою, як і всі лисиці. Цілу ніч вона пробігала у пошуках їжі, але ніде її не знайшла. На світанні лисиця вийшла на край дороги і лягла під кущем, роздумуючи нам тим, що б його зробити, аби знайти щось поїсти. Лежачи, витягнувши морду на передні лапи, лисиці запахло рибою. Тоді вона трохи підняла голову і, дивлячись униз уздовж дороги, побачила воза, запряженого волами. – Добре! – подумала лисиця. – Ось їжа, яку я чекала. І зразу ж вийшла з-за куща й простяглася посеред дороги, немов мертва. Коли віз під’їхав до лисиці, її побачив селянин, який управляв возом. Подумавши, що вона насправді мертва, він гукнув волам..." (Йон Крянґе)

 

"Жила собі на світі мишка. І  дуже  вона себе полюбляла. Їй дуже подобалося, коли мама купувала їй нові речі, і їй хотілося, щоб так було  щодня. Бувало, відкриє зранку шафу і починає перебирати: "І це мені до лиця, і те мені до лиця! Боже, яка ж вже я красуня," — нахвалює себе мишка у дзеркало. Та все їй мало й мало… Дивиться і надивитися на себе не може…" (Юлія Хандожинська)

 

 

 

"Вовк багато чого зробив у своєму житті: ловив всіляких тварин та їв їх. Не нехтував і людьми. Він багато накоїв... І всі боялися його. Але настає час, коли молодість покидає тебе. Зуби випадають, погляд затуманюється, ноги ніби тремтять. Не можеш їсти абищо. А в лісі, дорогі мої, не так, як між людьми, немає кому допомогти тобі на старість, у нужді. І в ті часи, коли настає старість, ніяке м’ясо вже не добре для ослаблених зубів, окрім м’яса зайця. От вовк, такий же зарозумілий, яким ми його знаємо, пішов до царя лісу, до ведмедя. Ведмідь був теж старий. І йому б не завадило м’якенького м’яса..." (Александру Мітру)

 

"Для дівчинки Дори сьогодні було справжнє свято — вона нарешті піде у школу, в підготовчий клас. Прощавай, садочок, малюки, виховательки, пісочниця та кубики! Тепер Дора матиме більш цікаві заняття, тепер вона — відповідальна, тому що вже доросла. Їй шість років. Перший день був сповненим хвилювання, бо що ж не кажіть, а таки раз у житті йдеш уперше у школу. А там стільки всього невідомого! Дора була трішки неспокійна. Та й не тільки вона. Інші хлопчики й дівчатка з її класу теж були трішки збудженими, сором'язливими. Та через декілька днів діти вже освоїлися зі своїм новим життям, своїми новими колегами, і на перервах збиралися докупи й спілкувалися. Кожному хотілося бути цікавим, вразити чимось інших..." (Людмила Дорош)

 

Дзвоник — журнал для українських дітей Румунії (видається Союзом Українців Румунії)Читаймо та слухаймо на нашому сайті твори румунських класиків для дітей у перекладі українською мовою, опубліковані у новій цікавій рубриці журналу «Дзвоник», що видається Союзом Українців України.

 

 

 

 

 

 

"В одній ведмежій родині було троє ведмежат.  Двоє слухняних, а третє — не дуже. Звали їх Тік, Так і Ток. Неслухняного ведмежатка звали Ток. Жили вони собі в лісі, гралися,  полюбляли  солодкі ягоди і, звичайно, мед. Одного разу, коли ведмежата пішли до лісу збирати ягоди, Ток вірішив, що він самостійно може шукати ласощі, і пішов на ту стежечку, яку забороняла мама, до вуликів. Вибіг Ток на галявинку, а там вулики стоять — які хочеш — і сині, і червоні, і жовті. «Це до них бджілки медок свій несуть, — подумав Ток, — виберу я собі найбільшого вулика та наїмся меду досхочу!» Була це обідня пора, і всі бджілки саме працювали, тож вулики були порожні. Заліз Ток у вулик. Ой же хороше йому там, ой смачно! А наївся так — ген он пузо до носа тирчить..." (Юлія Хандожинська)

 

Сірий африканський папуга"Папуга Рейнер летів погратися з Тамриком, котик Тамрик з ним не дружив, проте Рейнер любив збиткуватися над Тамриком..."

(Катерина Михалевич)

 

 

 

 

 

"Жив собі руденький котик  Няв. Любив котик поніжитися на сонечку і спинку погріти, а ще любив смачно поїсти. Подобалася йому рибка свіженька, і м'яско, та найбільше любив Нявчик сметанку. Звісно, вона йому нечасто перепадала, бо потрібно було мишку зловити або курчат малих стерегти. А от Нявчику це було лінь. Тож лежав він собі і грів бочок, аж бачить -  іде бичок Тимофій та так радісно вибрикує, що вже ж щось та й той бичок знає. "Гей, бичок, а куди це ти ідеш?" — поцікавився котик. "Жарко мені, поспішаю до мами  корови молочка попити." "Тобто, як це? Ти ось так прийдеш і вже тобі свіженьке молочко просто так?"  від здивування округлив очі кіт..." (Юлія Хандожинська)

 

Читаймо та слухаймо разом з нашими малючками цікаві казочки від Юлії Хандожинської: 

"Ведмежа"

"Великоднє диво"

"Гордовита курочка" 

"Зайчик – довгі вушка" 

"Жабка"

"Зелений огірочок"

"Калиточка"

"Колядники"

"Лінивий котик"

"Маківка" 

"Мале Лоша"  

"Маленька сіра мишка" 

"Овечка Пхинька"

"Опеньки"

"Осінній листочок"

"Петрушка – сонна мушка" 

"Півник" 

"Пікавка"  

"Пір'ячко"

"Пічка"

"Пузатий чайник"

"Рибка-пліткарка" 

"Розкішний хвостик"

"Світлячок"

"Сніжна шубка" 

"Співучий соловей" 

"Хитренька лисичка"

"Цукерки" 

"Яєчко"

 


Всього:
927
На початок
Попередня
Поточна сторінка: 6
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Великдень (Пасха)    Зірка Мензатюк    Всеволод Нестайко    Микола Трублаїні    Ярослав Стельмах    Емма Андієвська    Петро Гулак-Артемовський     Галина Малик    Софія Майданська    Леся Українка    Олена Пчілка    Василь Сухомлинський    Богдан Лепкий    Наталя Забіла    Михайло Коцюбинський    Катерина Перелісна    Книжковий огляд   
Топ-теми