На відео: Ольга Лапушена. «Чарівне озеро» (казка) .
Ольга Лапушена
ЧАРІВНЕ ОЗЕРО
(казка)
На пташиному дворі завжди було весело й галасно. Тут були і курки з курчатами, і качки з каченятами, і величезний пихатий індик, і півень Красень, і собака Сірко, і кіт Мурко. Всі жили дружно і ніхто нікому не заважав. Кожного ранку курка Рудка радісно кудахкала, коли зносила яйце, курка Чуня поважно вигулювала курчат, собака Сірко голосно гавкав, привітно мотиляючи хвостиком. Індик нічого не робив, він був настільки пихатим, що постійно задирав голову догори і міг бачити лише блакить неба. Через це йому було важко ходити і він стояв у кутку двору, подалі від усіх.
Для качок з каченятами дід Андрій вкопав у землю величезне корито, в яке кожного ранку доливав чисту воду. У цьому кориті качки з каченятами із задоволенням плавали і пірнали. Дід Андрій виводив їх поплавати й на велике озеро край села, де вони їли ряску та ловили рибу, але і качкам, і каченятам понад усе подобалося саме домашнє корито. Подобалося корито і діткам качки Білявки. Вони весело гралися у ньому, бризкалися і пірнали «хто глибше». Але сама Білявка постійно мріяла про казкове озеро з прозорою блакитною водою. Про це диво Білявка колись почула від подружки Галини, дикої качки, що навесні прилітала до їхнього села, а восени відлітала в теплі краї. В тих теплих краях Галинка і побачила чарівне блакитне озеро.
Білявка не знала, де саме знаходяться ті теплі краї, і тому, одного сонячного ранку, наважилася піти на пошуки чарівного озера пішки. Вона покликала своїх каченят і вони пролізли крізь дірку в паркані на вулицю. Білявка не боялася і не поспішала, вона спокійно й повільно вела своїх каченят вздовж сільської дороги, гордо не звертаючи уваги на бібікання нервових автомобілів. Вони пройшли однією вулицею, потім другою, третьою, доки не побачили блакитний паркан. В паркані був невеличкий отвір, крізь який тільки що ледь-ледь проліз гладкий рудий кіт. Білявка обережно зазирнула крізь цей загадковий отвір і, не побачивши ніякої небезпеки, спочатку просунула крізь нього своїх каченят, а потім влізла і сама. За блакитним парканом був справжній ліс з деревами і кущами, квітами і зеленою травичкою. Білявка з каченятами йшли і йшли вперед, а ліс все не закінчувався і не закінчувався. Раптом вони побачили дивного чоловіка білого кольору, що нерухомо стояв біля кущів. Білявка з острахом підійшла до нього ближче, потім ще ближче, але чоловік зовсім не звернув на неї уваги. Тоді допитлива качка дзьобом легесенько штовхнула його у ногу – пролунав глухий звук.
– Ти напевно з каменю! Я чула від Галинки про таких, як ти, – здогадалася Білявка і вони пішли далі.
Наступною знахідкою стало кам’яне корито на довжелезній ніжці, що стояло трохи подалі від кам’яного чоловіка. З корита донизу текла вода й заповнювала ще одне корито, в якому плавали золоті рибки.
– І про кам’яне корито мені Галинка теж розповідала. Воно має назву фонтан. Ось і я його побачила, – зраділа Білявка.
Потім вони зустріли глиняні фігурки садових гномів, привіталися з ними і продовжили свою подорож.
Білявка з каченятами вже дуже втомилися. Каченята почали жалібно скиглити, що хочуть їстоньки, питоньки і спатоньки. І от, коли Білявка вже була готова повертати назад додому, вона побачила дивне блакитне сяйво, що виднілося з-за кущів. Мандрівники стрімголов побігли до нього. І за кущами, просто перед собою побачили чарівне озеро з сяючою на сонці прозорою блакитною водою. Ані Білявка, ані її дітки жодної хвилини не вагалися і одразу пірнули у блакить прозорої води. Мрія Білявки здійснилася – вона знайшла чарівне озеро! Вона по ньому плаває! Її дітки плавають поруч з нею! Качечка дуже раділа.
Згодом Білявці спало на думку, що її каченята, мабуть, вже по-справжньому захотіли їсти, та й сама вона теж зголодніла. Проте, у прозорій блакитній воді не було ані ряски, ані риби. Білявка вивела діток на кам’яний берег озера і роззирнулася. Поруч із берегом озера, на маленьких столиках вона угледіла якусь їжу. Але на смак ця їжа виявилася дуже незвичною: пухкий білий хліб миттєво танув у дзьобі, тверді солодкі хлібці були неймовірно смачними, маленькі горішки вже хтось почистив, а ось плоскі хрусткі хлібці виявилися занадто солоними – Білявці вони не сподобалися, проте каченята від них були у захваті.
«Ми потрапили до казкової країни!» – зраділа Білявка.
Аж раптом почулося:
– Василю! Ти подивись, що робиться! Знову сусідські качки поналазили до басейну! О Боже ж мій! Вони всі наїдки поз’їдали! – лунав сердитий жіночий голос. – Жени їх швидко з двору!
Білявка з каченятами щодуху побігли до лісу. Минули садових гномів, фонтан, білого кам’яного чоловіка, добігли до отвору в паркані й помчали вулицями додому. І лише тоді, коли вони опинилися на своєму дворі, серед своїх друзів, Білявка заспокоїлася. Вона з любов’ю подивилася на свій рідний двір, на своє рідненьке корито і вирішила, що ніяке чарівне блакитне озеро не зрівняється з рідною домівкою. Та все ж таки, їй було приємно, що її мрія здійснилася. Буде тепер, що Галинці розповісти!
«Ну а поки що я розповім про нашу пригоду своїм друзям» – вирішила Білявка.
– Сестри! Рудко! Чуньо! Красене! Сірко! Мурко! І ви, пане Індиче! Підходьте, я вам щось цікаве розповім!
Казка люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Ілюстрації Анатолія Лапушена.
Дивіться також на нашому сайті:
Ольга Лапушена – українська письменниця, поетеса, художниця.
Співзасновниця, головна редакторка і співаторка журналів: "Котя", "Малюк Котя".
Співзасновниця, редакторка і співавторка журналу "На крильцях Ангела".
Авторка книги "Чарівна країна марок".
Твори публікуються в дитячих журналах і шкільних підручниках.
Іноді твори публікуються за псевдонімом "Ольга Шипшина".
Чимало українських письменників творили казки. Серед них Іван Франко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших. Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу.
