Про щастя та долю, про віру та мрії, про добро і зло — збірка філософської лірики від Наталії Грегуль

Наталія Грегуль 

МИТІ ЩАСТЯ

Блякне з часом все й тьмяніє,
Вицвітають фарби дня,
Пил все вкриє, вітер звіє 
Порох і кришталь буття.

Проминає все потроху,
Радість, смуток і журба,
Балувало щастя трохи,
Озирнулась — вже й нема.

Миті щастя швидкоплинні,
Пам'ять зберегла не всі,
Я була колись щаслива.
Шкода: роки вже не ті.

Я була така щаслива,
Обертом йшла голова,
Цю колекцію із щастя
Я збирала все життя.

Пригадаю всі моменти
Всі польоти уві сні,
Як раділо моє серце,
Птахом пурхало вгорі.

Посмішки, як подарунки,
Жарти, випадки смішні,
Ніжних почуттів гатунки
Найчистіші, запашні.

Відчуття тріумфу й шана,
Від підкорених вершин,
В нагороду — лиш наснага
Поклик серця, дзен судин.

Низкою щасливі миті,
Рідні люди — я і ти,
Заплелись любов'ю зшиті,
Щастям з'єднані роки.

Мого щастя голос тихий,
Він всередині звучить,
Ключ таємний, знак окличний,
Щоб всю правду говорить.
(26.07.2025)

* * *

ПОЧУТТЯ

Сад почуттів моїх бентежних
Плека розхристана душа,
Серед вітрів і злив шалених
То пада навзнак, то зліта.

Така вразлива, як метелик,
Така чутлива, як струна,
По вінця повний трунку келих,
Пьянку отруту п'є до дна.

Весною плаче і сміється,
Шепоче струменем бажань,
На друзки в повінь розіб'ється,
Пропаща котиться удаль.

В саду імла — гуляє вітер,
Квітучий сад цвіт не вберіг,
Пелюстками всю землю вкрито,
Безжальним килимом до ніг.

Гірка журба в відлунні мліє,
Глухо-німа бринить печаль,
Без берегів і без надії,
Блука душа — пужлива лань.

Сто раз в саду душа ридала,
Із крихт збирала знов себе,
Сліпу любов кляла, та знала, 
Що сад мій буде й не мине.

Моя любов як світ безмежна,
Як сонця спалах ув очах,
У мороці душа бентежна,
Шукала прихистку в словах.

В моїм саду слова — як зорі,
Ромашки в сотні сонць і сніг,
Любов мою прогірклу в горі,
Теплом долонь своїх зберіг.
(03.12.2025)

* * *

БАЖАННЯ

Чого б мені хотілось, найбільше із бажань,
Що уві сні наснилось в час мрій і сподівань?
Без розкоші й багатства я зможу обійтись,
Хотіла б я літати, щоб крила відросли.

Щоб попід хмари звитись, здійнятись легко ввись,
І в просторі безкраїм ширяти сміючись,
Щоб невагоме тіло пурхнуло у політ,
І щоб зі мною разом кружляв весь білий світ.

Над полем, понад лісом, понад дахами міст,
Вздовж звивистої річки, над морем хвиль у зріст.
Є ще одне бажання, воно — про майбуття,
Хотіла б я побачить літ через сто життя!

Цікаво, як все буде, поглянуть хоч би раз,
Чого досягнуть люди, що уподоба час.
Навчаться чи літати як птахи на Парнас,
Чи космос обживають, чи щасливіші нас?
(12.12.2025)

* * *

НОВЕ СТОРІЧЧЯ

Земне життя таке коротке,
Як спалах в вихорі століть,
Несуться ночі й дні достоту,
Допоки серце стукотить.

Серцебиття цього століття,
Карбує в пам'ять гігабайт,
Всі голоси, рядки й обличчя,
Все зберіга сторіччя сайт.

Наш цифровой портрет друкує,
Реально-віртуальний світ,
Ми мешканці земної кулі,
Кружляєм всесвітом сто літ.

Що збереже наше сторіччя,
Чи жде прорив у пізнання,
І відкриття: щоб щось значуще,
Безцінна річ для майбуття?

У двадцять першому сторіччі,
Створили Штучний Інтелект,
Душа та совість — теми вічні,
Живий Божественний проєкт!

Цей світ крихкий, з ним обережно!
Не треба гратися з вогнем,
Лише у мирі світ безмежний,
Ми не загубим, збережем.

Життя — це дар, це спалах зірки,
Хто знає це, ті не дадуть,
З орбіти злодіям планету,
У чорну діру повернуть.

Ми в світ прийшли щоб щось створити,
Цей поклик серця — вища суть,
Ті хто руйнують, труять й нищать, 
Спинись Земля — нехай зійдуть!

* * *

ДИТЯЧА МРІЯ

Присвячується моїй внучатій племінниці Олівії, яка живе за кордоном, і мріє побачити сніг. Якби не ця війна, її мрія б давно здійснилась.

У теплій країні де море і пальми,
Живе собі дівчинка в місті добра,
Малює будинок й веселку у небі,
Дитинство насправді — щаслива пора.

Всміхається сонцю, танцює, співає,
Цікавиться всім, гарно вчиться мала,
Смаглява морячка як сонечко сяє,
Для мами і тата — принцеса вона.

Цікаве дівчинсько, допитливе дуже ,
Як вперше почула про зиму і сніг,
Ураз засміялась й сказала рішуче: 
"Я хочу хоч раз подивитись на сніг!

Я хочу побачить, як сніг скрізь кружляє,
Як пада на землю, вкриває поріг,
Я мрію відчути, сніжинка як тане, 
На дотик долоньки, потрогати сніг".

Олівці тепер уявляється місто,
Засніжене, зимне, в нім горять ліхтарі,
Виблискує сніг на землі як  намисто,
Й сніжинки спадають за комір в пальті.

Те місто в країні, де зими бувають,
Де йдуть снігопади, такі як ві сні. 
Шкода в Україну літаки не літають,
Там небо закрите й країна в війні.

Олівко-сніжинко, вже не довго чекати,
Ця мрія здійсниться й тобі пощастить,
Засніженим містом будем разом гуляти,
І снігу радіти і сніжки ліпить.

Побачиш, мала, як узимку в нас гарно,
Зелені ялинки й кругом білий сніг,
Смішний сніговик привітає у парку,
Й на ковзанці з льоду кататись навчить.

З гори на санчатах ми будемо мчати,
За щічки пощипує хай морозець,
З вагону метро над Дніпром споглядати,
Рибалок на кризі, що йдуть навпростець.

Побачити сніг — яке щире бажання!
Так дівчинка мріє, так хоче вона! 
І падає сніг, сніг кружляє лапатий,
Все біло кругом, білосніжна зима.

* * *

СЛОВО

"Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди! …"
Тарас Григорович Шевченко.

Спочатку було Слово —
Начало всіх начал,
Слово — наука, логос,
Відкрило знань портал.

Слово просвіти — світло,
В житті дороговказ,
Як сонце Слово світить,
Б'є джерелом зі страз.

У Слові — мудрість вічна,
Правда життя і суть,
У Слові — код одвічний,
Любов щоб осягнуть.

В літОписах — безсмертні
Слова тисячоліть,
Промовисто відверті —
Шлях мудрості й прозрінь.

Вразливе Слово рідне,
У серці проросте,
Озветься і розквітне,
Бринітиме живе.

Народне Слово — пам'ять,
Що зберегла крізь час,
Із роду в рід наснагу,
Жагу життя для нас.

Зі Словом ввись злітає
Душа як вільний птах,
Й розраду відшукає,
Дух на семи вітрах.

У Слові стільки сили,
Що вистачить сто раз,
Із місця зрушить скелю,
Чи спопелити вчас.

Животворяще Слово —
З цілющих трав відвар,
Душевна річ — розмова,
Спасіння в морі чвар.

Як сильно Слово ранить, —
Гостріше за ножа,
Змія отруйна жалить
І в душу заповза.

Так, Слово здатне вбити,
Й зцілити водночас,
Вдихнуть бажання жити,
Чи смертю обірвать.

У Слові стільки волі,
Й енергії життя,
Що розступіться гори,
Як світ рожда дитя!

У Слові — Бог Всевишній,
Всепрощенна Любов,
Молитви Всесвіт пише
Словом з семи основ.
(20.12.2025)

* * *

ДОЛЯ

А долі конем не об'їдеш,
Судилося що — не минеш,
Начертані зверху дороги
Босоніж по стерні пройдеш.

Читай долю з ліній долоні
Їх як не старайсь — не зітреш,
Цю карту натальну ще в лоні,
Записував космос з небес.

Життя закодовані сенси,
У формулах, цифрах, словах,
Не вірю казкам екстрасенсів,
Фатальність моя — в відчуттях.

Невдачі, поразки й помилки
В житті неминучі, хоч плач,
Та важать як срібнії нитки,
Щоб долю як килим  зіткать.

Хоч знаками вишита доля —
Туманний нагадує шлях,
Напомацки йду боса й гола,
Крізь терни думок й поривань.

Веди мене, зірко щаслива,
Гори, моя зіронько, сяй,
О доле, жалій, незрадлива,
Мене в самоті не лишай.

Не дай обездоленій бути,
Постій, потривай, поцілуй,
Ласкавою будь, до минути,
Не зраджуй, не бий, не кепкуй.

Хай буде все так, як судилось,
Як зорі зійшлися в ту мить
На все у житті Божа милость —
Живу поки зірка горить.
(22.12.2025)

* * *

Я ВІРЮ...

Я не люблю зухвалого нахабства,
І хамства в людях також не люблю.
Буває фраза так зачепить хамська,
Що виверта навиворіт усю.

Я не виношу підлості й обману,
І всіх мастей цураюсь шахраїв,
Що надівають маску спозаранку,
Й піаряться заради баришів.

Не можу стерпіти ганебного шахрайства,
Коли морочать голови усім,
І брешуть вправно, ладні вкрасти,
Чи видурити у наївних копійки.

Нехай наївно — у добро все ж вірю,
У справедливість й правди торжество,
Що злодійська хитка стежина,
Веде на чисту воду все одно.

Я вірю, що людей порядних
На світі більше ніж брудних бариг,
Що люди зі здоровим глуздом
Здолати зможуть наглих і скупих.

Я мрію, щоб добро і правда
Перемогли вселенське зло,
Під сонцем місця — вдосталь, правда!
Щоб мир, і війн щоб не було!
(01.07.2025)