Юлія Хандожинська
ПІВНИК
У одному дворі жив собі маленький півник. Той півник наче і не поганий був і друзів мав і маму слухав, і з татом-півнем щоранку кукурікати ходив. Одного дня вийшов він на вулицю погратися і надумав сходити у сусідній двір та й проситься у мами.
— Чому ж тобі Півнику у нашому дворі не грається? — питає його мама курочка. Он глянь, качури повиходили. Іди з ними по воду!
— Пхе, вони ж старі! Знову будуть теревенити про свої річки… Скучно-о-о!
— Добре, он глянь, курчатка коричневі повиходили! Зараз будуть бігати! Іди, сходи до них!
— Ще тільки я з малявками не водився, — незадоволено кукурікнув малий. — Ну пусти мене, хоч на трішки!
— Що ж, — зітхнула мама–курочка. — Іди! Тільки ж будь чемним!
А півник тільки цього і чекав: хоп через перелаз і вже по вулиці біжить! Біжить півник, біжить — он вже й видно сусідський двір… Аж раптом бачить — на вулиці хтось яблука на покривалі виставив. Мабуть, то на продаж. А, може, то сусідський їжак сушить сушку на зиму, хто ж то його знає? А яблука, а яблука які! І червонобокі, і сонечком налиті! А пахнуть як!
Зупинився півник та й думає: «Ану, підійду-но я ближче!»
Підійшов. «Ой, як пахне! Ану, спробую я одне, поки ніхто не бачить» — думає півник.
Підкрався тихенько, і… кусь яблуко!
«Ой, яка смакота!!! Цікаво, а чи всі яблука тут такі смачні, чи лише це одне?» — говорить сам із собою півник. І давай уже всі ті яблука куштувати. Геть усі понадкушував — ні одненьке не пропустив!
Задоволений і ситий півник геть і забув, що хотів в сусідній двір піти гратися… Вирішив, що завтра піде — куди ж той двір дінеться?
То ж не дивно, що наступного дня знову почав проситися півник до сусідського двору. І щойно отримав добро від мами — шмиг по сторонам, і давай через перелаз по знайомій дорозі, тільки головою повертає туди-сюди — чи ніхто не йде?
Добіг півник до знайомого місця, а там — тільки й душі радіти: знову скарби на покривалі! Та ще й які! Кавуни сьогодні у меню! Звісно, півник був би не півник, якби не понадкушував усі. І веселий, із підскоком, помчав додому назад.
Звичайно, наступного дня він знову відпросився у мами!
Прибіг він, дивиться — ну, їжак, ну господар! Оце вже постарався для півника! Ти бач, на покривалі пироги розклав! Одразу видно — на гостя дорогого чекають!
От півник — кусь пиріжок! Та великий шматок! Ой-бо!!! А пиріжок-то перцем натертий! Та як запече у півника в роті! І навіть запити немає чим! А тут на тобі — ще й їжак як вискочить! І різочку в руках вербову тримає! То від страху півник як підскочив і побіг!
Біжить півник — аж від того бігу розчервонілися в нього ноги, а від перцю гострого почервонів гребінець!
З того часу двору свого півник і не покидає.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"
(Юлія Хандожинська)