На відео: Євген Дмитренко. Казка "Зайчик-хвалько та маленький чарівник".
Євген Дмитренко
ЗАЙЧИК-ХВАЛЬКО ТА МАЛЕНЬКИЙ ЧАРІВНИК
У старому лісі, жила собі зайчиха і було в неї вісім зайченят.
Перший був найсміливіший,
Другий зайчик найгарніший,
Третій був трішки ледащій,
А четвертий був найважчий,
П’ятий зайчик розум мав,
Шостий, пісеньки співав,
Зайчик номер сім — спалько,
Ну а восьмий був — хвалько.
От якось вибігли зайченята на галявину пограти, аж поки один із них не заблукав. А заблукав саме зайчик хвалько. Бігає він від травинки до травинки, від пеньочка до пеньочка, щось собі винюхує. Аж раптом, в кущах хтось як зарегоче, що хвалько від страху як під пригне, та як дасть дряпака звідтіля. Тікав він через кущі й високу траву, та так швидко, що навіть й не помітив як в однім чагарнику, зачепив маленького чарівника, який заплутався й думав, що ні коли не вибереться. Добіг зайчик до якоїсь ямки, та й сховався в ній. А маленький чарівник стоїть та й думає, куди ж подівся його рятівник, потрібно йому якось віддячити.
А зайчик ще посидів у схованці з хвилину, та й вискочив з ямки щоб домівку відшукати. Та раптом, із-за дерев вибіг сірий вовк й починав наздоганяти зайчика.
— Ось де ти! — мовив чарівник. — Так тебе ж потрібно рятувати!
Вовк майже наздогнав бідолаху і, мабуть, таки б з’їв, якби не чари його боржника. Плеснув маленький чарівник двічі в долоні й зайчик побіг, та так швидко, що вовк навіть наздогнати його не зміг. Впав сіроманець на живота, вивалив язика з пащі та й лежить. А зайчик прибіг на галявину, де гралася його родина, та й вихваляється:
— Хто із нас, браття, найшвидший?
Швидшого, мабуть, нема!
Я із нашим сірим вовком,
Щойно грався у квача.
Не втікав! Я просто біг,
Вовк мене наздоганяв,
Він лиш п’яти мої бачив,
Заморився, та й упав!
Вислухали його браття та, мабуть, ніхто не повірив, бо всі знали, що він хвалько.
Настав другий день. І знову зайчики на галявині. І знову зайчик хвалько заблукав. Стрибає з місця на місце та й мовляє сам собі:
— Ну заблукав! Ну що з того? Якщо я вчора від вовка втік, то мені нічого боятися!
Аж раптом, за деревом, щось як заричить та завищить, що хвалько навіть не задумуючись як дав драпака. Біжить, оглядається, а за ним ведмідь. Та такий величезний, такий страшний, що зайчик навіть уявити не міг такого ведмедя. І загнав він зайчика в глухий кут. Дивиться хвалько по сторонах, нікуди тікати. А неподалік, маленький чарівник проходив та й побачив, що зайчик знову вскочив у халепу. Плеснув двічі в долоні, і хвалько як підстрибнув, та як вдарив лапами ведмедя, що той аж впав. Не довго думаючи хвалько побіг до своєї галявини, поки той не підійнявся. Прибіг до братів, та й каже:
— Ну що мої любі браття?
Що ви скажете тепер?
Може я у тілі зайця,
Та в душі немов орел!
В лісі я зустрів ведмедя,
Той хотів мене впіймати.
Я йому — не наривайся!
Йди до дому краще спати!
Знову за своє, подумали браття, знову цей хвалько говорить казна-що. Та й пішли всі до своєї нори.
Настала ніч і уся родина лягла спати, а хвальку ніяк не спиться, от і вирішив він вилізти з нори, на місяць подивиться, адже ніколи його ще не бачив. До того ж, чого в темряві боятись, коли є швидкість та сила. Та не встиг зайчик відійти від нори, як одразу ж заплутався в чагарниках. Йому здалося що на нього напало багато невідомих йому тварин. Хтось сіпав за вуха, хтось за хвіст. Злякався хвалько, та й закричав:
— Мамо. Браття. Рятуйте. Боляче. Боюся. Допоможіть.
На допомогу вибігла уся родина. Розплутали хвалька та й повернулися до нори. Хвалько плакав як ніколи, а браття сміялися з нього:
— Ну що брате, що з тобою?
Вранці ж ніби був героєм!
Де ж поділась твоя сила?
Може зникла, загубилась?
Як це так, такий сміливець,
Плакав ніби немовля!
Пам'ятаємо, ти ще вчора,
Все кричав "та я, та я"!
Ну а зараз, чому плачеш,
Чом не можеш дати раду?
Як навчився вихвалятись,
То навчись приймати правду!
Згодом, усі заснули, а хвалько цілу ніч не спав. Він не міг збагнути, чому вовка та ведмедя здолав, а чагарник злякався.
Настав ранок. Усі зайчики гралися на галявині, а хвалько із сумним обличчям пішов собі у невідомому напрямку. Коли на зустріч йому маленький чарівник. От і питає він у нього:
— Чому зажурився?
І той розповів йому що трапилось.
— Ех ти, хвалько хвалькович. Ти коли від вовка втікав, то врятував мене. Я також застряг в чагарнику. От за мій порятунок, вирішив віддячити тобі. То швидкість подарував, то силу. Ну а в ночі, ти був самим собою. Мене ж поряд не було. Ну нічого страшного в цім немає. Головне що ти живий. Тож, нехай це для тебе буде уроком. Головне щоб ти зрозумів про що йде мова. А щоб браття з тебе не сміялися, я тобі подарую силу і швидкість. От тільки використовуй її з розумом.
Повернувся хвалько до галявини, а браття йому:
— Ну що, брате, будиш вихвалятись?
А він їм у відповідь:
— Та звісно ж буду. Ви у мене найкращі браття. Найсильніші та найшвидші. Навіть не знаю, щоб я без вас робив.
Казку люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше казок Євгена Дмитренка на нашому сайті:
Одного разу Євген написав казку для двох своїх синів, в якій вони стали головними героями. Авторові (а головне — дітям) казка сподобалася... Так і розпочався його творчий шлях. Читаймо та слухаймо цікаві казочки Євгена Дмитренка.