Публікації за тегом: Євген Дмитренко

Сортувати:    За датою    За назвою

Painting by Vilchyk Roman."Дерево. А за деревом дерево. А за деревом дерево. А за деревом паркан. За парканом стежечка, а за стежкою поріг. За порогом двері, що ведуть у дім. А у домі тому, брат разом із сестрою поспішають на подвір’я погратися першим грудневим снігом. — Давай швидше, а то поки одягнешся, то і сніг увесь розтане! — мовив Тарас. Поліна поспішала як могла та все одно не встигала за братом. Обоє чекали цього дня як ніби якогось свята й нарешті дочекалися. І хоч цієї ночі сніжних опадів було не так вже й багато, та на невеличкого сніговика повинно вистачити. А ще, якщо позбирати сніжок із верхівок різноманітних поверхонь, то можна буде й у сніжки пограти..." (Євген Дмитренко)

 

"— Хто-небудь, вимкніть цей будильник. Нічого без причини так рано мене будити. На жаль, пристрій ніхто не вимкнув і він продовжував дзеленчати. Тому, хом'як, протягнув лапку та вимкнув гучний прилад. Цей ручний годинник йому дістався від батька, який той колись знайшов його неподалік від своєї клітки. Знайшов і затягнув до клітки. Затягнув та сховав під ліжечком. А сховав для того, щоб ніхто інший не знайшов. Ніхто, окрім його сина, який зайняв клітку свого батька. З того часу, хом'як частенько користувався годинником. Та не для того, щоб рано прокидатися, а для того, щоб послухати цікавий дзенькіт який звучить, коли грає будильник. Та цього ранку він спрацював за призначенням. — Якщо він дзеленчить, то значить хтось виставив таку годину для підйому. — пробуркотів хом'як — А це означає, що повинна бути причина! Але яка? Не пам'ятаю! Агрибос (так, до речі, звали хом'яка), не поспішав підвестися з ліжка. Врешті решт, якщо він згадає причину, переосмислить її та визнає, що вона не така вже й важлива, то можна буде продовжити сон..." (Євген Дмитренко)

 

"У розкішному двоповерховому будиночку, вікна якого завжди були закриті шторами й відкривалися лише у повний місяць, а вхідні двері зачинялися на сім замків, жила собі одна графиня, Емма ван Пігінґтон. Стильна леді із дуже зависокою самооцінкою, яка отримала у спадок від батька цей будинок разом із титулом та великою кількістю коштовностей. Не дивлячись на свої пишні форми, Емма завжди намагалася виглядати красунею. Одягала тісний одяг, який дуже вдавлював її неслухняний живіт, взувала черевички на два розміри менше й все це прикрашала асиметричним каре з діагональним чубчиком. Їй було байдуже, якої думки про неї були незнайомі люди, адже вона завжди себе вважала найпрекраснішою на світі. Життєвим гаслом Емми, була фраза: «Гарної жінки не повинно бути мало!», тож, їжа для неї мала велике значення..." (Євген Дмитренко)

 

"Десь там, в країні хижих звірів та неприступних лісів, чи то в Африці, чи то в джунглях Амазонки, жило собі маленьке мишеня на ім’я Хрусь. Хоробрим було мишеня. Нічого не боялося. Принаймні, воно саме так вважало. А чи так це було, чи ні, ми дізнаємося, прочитавши про його пригоду, після якої, на щастя, усі лишилися живі та неушкоджені. Ну, майже всі! Одного сонячного дня мишеня Хрусь вирішив перевірити свою хоробрість. Тож, зібрався він з думками та й пішов світ за очі пригод шукати. Ходить Хрусь полями та лугами, коли дивиться, а під деревом ведмідь спочиває. Та такий здоровий, немов та гора. Та такий чорний, немов та смола. А зуби у нього — гострющі-гострющі! Тож, залізло мишеня до ведмежої пащі, та й розглядає ті зуби, перестрибуючи з одного на інший. Відчув ведмідь, що поки він спить, хтось в зубах його колупається. Прокинувся та й питає.." (Євген Дмитренко)

 

"У родині бурих ведмедів народився синочок. Тієї миті тато-ведмідь став, мабуть, найщасливішим ведмедем у всьому світі! Він поглядає на свого малюка й дивується. Йому лише декілька годин, а він вже так голосно вередує. — Татко поряд, синку! — промовляє ведмідь. Він бере малюка на руки й ніжно притискає до себе. Той заспокоюється й засинає. Йому один день. Він грається сосновою шишкою й необачно впускає її. Його очі наповнилися слізьми, щоки надулися, а носик засопів. — Татко поряд, синку! — промовляє ведмідь, віддаючи йому іграшку..."

(Євген Дмитренко)

 

 

"Жив собі дід Андрій, який дуже любив смачно попоїсти. Жив один, без дружини та дітей. Все життя його минуло, ніби одним подихом. Ніякої планети не відкрив, ніяким досягненням не гордився. Та що там досягнення, навіть дерев не саджав й хатини не будував. Нікому не допомагав, та й взагалі, ледачим був. А без тяжкої праці, розуму та наполегливості, їжі з неба не дістанеш. Тож, дід дуже сильно бідував, голодував та й, взагалі, збирався на почин. Та все ніяк не приходила смерть до нього. Набридло йому чекати невідомого, от і вирішив він щось змінити у своєму житті, а саме — одружитися..." (Євген Дмитренко)

 

"Час. Скільки б людей хотіло мати владу над часом. Скільки б вчинків вони хотіли змінити в минулому... Побачити майбутнє. Хто б не хотів на хвилинку зазирнути у майбутнє? Цікаво ж, що там на нас чекає! Та він суровий й нікому не дозволяє собою керувати. Адже час, це зернятко, яке впало на землю й згодом пусте коріння й перетвориться на рослину, яка у свою чергу дасть врожай, з якого посиплеться безліч зерен, які також стануть рослинами. Час, це дід, батько, син, де згодом син стане батьком, а той стане дідом і так до безкінечності. І цей володар все бачить і всіх знає. Він лікує, і водночас знищує. І як би ми не хотіли йому підкоритися, він підкорює нас й не збирається змінювати свою думку. І нікому не вдавалося його порушити. Нікому, окрім... Наш герой не просто так порушив його кордони, адже, якщо б час цього не хотів, то цього б і не сталося. А так, як це сталося, значить так йому було потрібно. Отже, годинник, що це?..." (Євген Дмитренко)

 

"Був собі лицар. Стандартний. Знаєте, такий казковий, мужній, безстрашний… (ще кільканадцять усім відомих чеснот) лицар. Блискучі лати, гострий меч, великий щит — повний набір. Що тут казати, його батько був лицарем, дід був лицарем, а прадід, кажуть, взагалі вбив справжнього грифона (трофейну голову якого, випадково загубили під час ремонту в одному з сімейних маєтків). Коротше ви зрозуміли, ну просто справжній архетип героїчного героя. І звали цього лицаря Луїш-Деян. З самого дитинства готували хлопця для подвигу. З самого-самого дитинства. Ще ходити не міг, а вже меча тягав за собою. З юних літ йому все торочили, вбивали в голову, що він має продовжити справу своїх предків й стати най-най-найкращим лицарем усіх часів. Кожного дня бубоніли: "Ти маєш бути сильним!", "Не маєш права на страх!", "Подвиг! От що тобі потрібно!"..." (Олександр Білогура та Євген Дмитренко)

 

"Повторюй за мною:
«Люблю маму й тата!»
Не бійся, повторюй,
хоч раз, а хоч й два!
І той, що з тобою,
хай також з любов'ю,
голосно каже
ці важливі слова!.."

(Євген Дмитренко)

 

"Якось равлик, черепаха та слимак вирішили позмагатися у швидкості. От і каже равлик:
– На змаганнях, під3мка, найважливіша річ, тому я покличу усю свою р1у! Щоби прийшли вболівати за мене матуся та татко, дідусь та бабуся, брати та сес3. А ще, у7 своїм друзям розповім. Та вони про100 с3батимуть від щастя!
– А я – каже черепаха – 1ак! Тож змагатися буду без під3мки.
– А слимаки, взагалі, майс3 у швидкості, і тому, їм під3мка не потрібна! Тут головне ві2га!
Насправді ж, що слимак, що черепаха не мали ні р1и, ні друзів...."

(Євген Дмитренко)

 

"Якось зібралися хижаки лісу разом, та й почали вихвалятися, хто з них най-най-небезпечніший у лісі.
– Я найбільший та найсильніший серед вас! – заричав ведмідь.
– А я найнебезпечнішу зграю маю! – завив вовк. – Ми разом й не таких ведмедів здолаємо!
– Куди там вашій силі та зграї до моїх хитрощів? – мовила лисичка. – Кого завгодно зможу перехитрити!
– Можливо, хитрість твоя й насправді чогось варта, та кмітливість зайця, тобі не перехитрити! – зауважив ведмідь.
Обурило це лисичку, от вона і мовила..." 

(Євген Дмитренко)

 

"... Мені от сон дивний наснився,
не спав я декілька годин.
Ніяк не можу я збагнути,
що краще, десять чи один?"

(Євген Дмитренко)

 

 

 

 

"Якось потрапив маленький їжачок до осіннього саду. Поглянув довкола, а на верхівках дерев червоніють яблука. Та такі гарні, такі смаковиті, що йому захотілося якесь яблучко зірвати. Тягнеться він, тягнеться, а дотягтися не може. «Потрібно вище!» – подумав їжак. А в цей час, неподалік, пробігало зайчисько. Побачив його колючий, та й мовляє.." (Євген Дмитренко)
 
 
 
 
 

Євген Дмитренко. Герой Порятун. Пожежа (віршована казка)"Як тільки лунає «Врятуйте! Рятуй!»
за справу береться герой — Порятун.
Він всім допоможе і всіх порятує —
про кожну біду — одразу почує!
Живе Порятун не тут і не там!
Живе десь далеко? Чи може он там
під ліжком, на дереві, чи може у снах?
Живе Порятун у дитячих думках!..."

(Євген Дмитренко)

 

Євген Дмитренко. Будинок без дверей. Казка "Якось бігла лисичка по лісі, коли бачить – будиночок стоїть. Та такий гарний, такий яскравий, що вирішила вона зайти й познайомитися. Підійшла вона ближче, дивиться, а дверей немає. Обійшла вона його зліва направо, а потім – справа наліво, а дверей так і не знайшла. Здивувало це її – от вона і побігла новиною з іншими звірами ділитися. Біжить-біжить, бачить, а на зустріч їй – вовк..." (Євген Дмитренко)

 

 

 

Painting by Marco Ortolan (1973, Argentine)"Темна-претемна ніч. Місто, як завжди, заплющило очі, вимкнувши світло у будинках. Тиша! І в ніякому разі не смій заважати цій тиші. Навіть, якщо тобі не спиться! Навіть, якщо цікавість долає страх, не смій підійматися, щоб зрозуміти, що то за скрипіння дверцят чи потаємне шкрябання під ліжком! Усі ці звуки є ознакою того, що він поряд. Але дуже сильно хвилюватися непотрібно, адже він, загалом, приходить в ніч, з четверга на п'ятницю. Тож, усі інші ночі, можна спати спокійно. Принаймні так вважала Марічка, та на жаль, вона помилилася. Цього разу він прийшов у саму неочікувану ніч, з неділі на понеділок. Мабуть, найтяжчу ніч тижня, адже вона є коридором між закінченням вихідних і початком навчання..." (Євген Дмитренко)

 

"Так сталося, що мене сховали між слів цієї казки. Та так добре сховали, що я й сам не можу себе знайти. Тому, пропоную тобі відшукати мене. І так, для початку, потрібно представитися. Я іграшка. Звичайна пожежна машинка. І в мене, як й в усіх інших іграшок, є ім'я. І звучить воно так — Ути-кути-тути-віу! Звісно ж, не я собі це ім'я обрав. Його мені подарував мій найкращий друг — Іван. До речі, я його улюблена іграшка. Ну що, юний читач, якщо ти не проти, то почнімо мене шукати..." (Євген Дмитренко)

 

 

 

 

"Якось сиділо два найкращих друга на галявині, та й цукерки їли з однієї торбинки. "О, полунична карамелька! Це ж моя улюблена цукерка!" — мовив зайчик смакуючи — "Я б з десяток таких з’їв!" Подивився на нього його найкращий друг — сіренький вовчок, та й сказав: "І куди б вони тобі влізли? Ти ж більше ніж п’ять не подужаєш!" Заплигало зайченя. Зачепили його слова товариша. "То ти погано мене знаєш, друже! Я й двадцять цукерок зможу з’їсти!.."" (Євген Дмитренко)

 

 

 

"Зібрався якось вовк до річки, риби половити. Прийшов, поглянув, а довкола — тиша. Дістав він вудку, наживив на гачок черв’ячка, закинув його у воду та й спостерігає за поплавком, спершись на стовбур акації, що росла на березі річки. Сидить й чекає. І хоч навколо дув легкий вітер, а кущі та віти дерев час від часу поволі хиталися, поплавок рибака ніби стояв на місці. Аж раптом, смик-смик. Зрадів вовк, підскочив та як смикнув вудку. Дивиться, а на гачку рак повис. Засмутився сіроманець й відпустив його назад до води. У цей час, прилетів грак. Примостився на гілці старого дерева, та й спостерігає за вовком..."  (Євген Дмитренко)

 

"У старому лісі, між високих хвойних дерев, знаходиться школа для звіряток. А у тій школі навчаються дітки усіляких тваринок: лисичок та вовків, зайчиків та хом’ячків, білочок та черепашок. І є в тій школі вчителі, які вчать писати та читати; є директор та завуч, коридори та класи, зошити та книги, уроки та перерви… та все-все-все інше, що є у звичайних школах. І от якось на уроці, запитав вчитель у першокласників, хто їхній найкращий друг, і всі вони одразу почали вигукувати..." (Євген  Дмитренко)

 

 


Всього:
26
Поточна сторінка: 1
1   2  
Наступна
В кінець
Топ-теми