Євген Дмитренко
ХИЖАЧКИ
Якось зібралися хижаки лісу разом, та й почали вихвалятися, хто з них най-най-небезпечніший у лісі.
– Я найбільший та найсильніший серед вас! – заричав ведмідь.
– А я найнебезпечнішу зграю маю! – завив вовк. – Ми разом й не таких ведмедів здолаємо!
– Куди там вашій силі та зграї до моїх хитрощів? – мовила лисичка. – Кого завгодно зможу перехитрити!
– Можливо, хитрість твоя й насправді чогось варта, та кмітливість зайця, тобі не перехитрити! – зауважив ведмідь.
Обурило це лисичку, от вона і мовила:
– Значить так тому і бути. Хто упіймає зайця, той і буде найнебезпечнішим!
Почув їхню розмову соловей, та й полетів новиною ділитися. Летить по лісу, та й щебече:
– Хижаки хочуть хитрістю та силою зайця упіймати!
А в цей час вухастий винюхував глибоку яму, яку мисливці вирили. Почув він про новину, та й мовляє:
– Е-ні, для того, щоб мене упіймати, не лише сила та хитрість потрібні. Тут іще талант потрібно мати!
Посміхнувся вухастий, та й поскакав на зустріч ворогам. Коли дивиться, йде ведмідь дерева гне, гілки ламає. А позаду вовк із лисичкою біжать.
Сховався зайчик за деревом, зірвав листочок лопуха, скрутив його в трубочку, та й почав говорити страшним голосом:
– Ей, ведмідь, скажи лисиці, хай лисиця вовку скаже, хай той вовк силу покаже!
Злякалися звірі, занепокоїлися, та й мовляють один одному:
– Чуєш, руда?! – каже ведмідь.
– Та звісно ж, чую! – відповіла лисичка.
– То вовку передай! – продовжив клишоногий.
– Так і я чую! – мовляє вовк, ховаючись за лисичкою.
– То сходи, подивися, хто там такий сміливий! – прошепотів ведмідь.
– Чому я? – запитав вовк піджавши хвоста.
– Так тебе ж кличуть! – в один голос мовили звірі.
Не мав вовк вибору, та й пішов один уперед. Побачив він зайця, та й погнався за ним. А зайчик підбіг до тієї ями, став з протилежної сторони, та й чекає на вовка.
Біжить сіроманець, не дивлячись під ноги, та як упаде в ту яму, як гепнеться, що аж в очах потемніло.
Повернувся вухастий до хижаків та й знову мовляє страшним голосом:
– Ей, руда, скажи ведмедю, хай ведмідь силу покаже й біля вовка в бою поляже!
Злякалися звірі, куди ж вовк подівся? Занепокоїлися, та діватися нікуди, адже найнебезпечнішими звірами у лісі були.
Тож, пішов ведмідь на голос, та й також потрапив до ями.
«Лишилося ще лисичку перехитрити» – подумав зайчик.
Зірвав він листочок лопуха, скрутив у трубочку та й тільки-но зібрався кликати лисичку, як соловей, йому посміхаючись:
– Не кричи! Втекла лисичка навіть не дочекавшись тебе!
Зрадів зайчик своїй перемозі та й пішов собі геть.
А вовк з ведмедем так і лишилися у ямі. Сидять та й чекають. От і запитує вовк у ведмедя:
– Як думаєш, довго нам ще лисичку чекати?
А той йому:
– Ні. Думаю, найближчим часом, заєць і її упіймає!
Казку люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше казок Євгена Дмитренка на нашому сайті:
Одного разу Євген написав казку для двох своїх синів, в якій вони стали головними героями. Авторові (а головне — дітям) казка сподобалася... Так і розпочався його творчий шлях. Читаймо та слухаймо цікаві казочки Євгена Дмитренка.