Євген Дмитренко
ЗАГАДКА ЧЕРВОНОГО НОСА
(казка)
Якось зустрілися ведмідь та кабан біля ставка. Привіталися та й майже розійшлися.
Як раптом, запитав кабан у ведмедя:
– Чому в тебе такий червоний ніс? Можливо за ніс тебе вжалила маленька бджола?
Все ж таки ця особливість дуже муляла кабану очі.
– Та ні, – мовив ведмідь, – маленька бджола мене не жалила!
Здивувався кабан. Бо ж дуже схоже було на те, що його бджола вжалила.
Цікаво стало йому, чого ж у ведмедя ніс червоний.
– А може ти хотів малювати, та випадково пензликом торкнувся свого носа?
Допитливість кабана не мала меж.
– Та який ще пензлик? Я жодного разу в житті не малював.
І знову здивувався кабан. Бо ж дуже схоже було на те, що той свого носа до фарби засунув.
Ще більш цікаво стало йому. Що ж з тим ведмедем трапилося, що у нього ніс червоний?
– То, можливо, через необачливість ти носом стукнувся об гілку? І від удару він почервонів?
– Та ні об яку гілку я не стукався! – розгубився ведмідь.
Кабан вже й не знав що казати, хотів навіть піти, але цікавість заважала.
– То що ж з тобою трапилося?
– Ех, зголоднів я вранці. Сильно зголоднів. А їсти не було нічого. От я й подався до вулика старого фермера. А там таке трапилося...
– Що трапилося, ведмедику-братику?
– Поліз я до бджіл та майже дістав того меду, як раптом, накинулася на мене бджола. А потім і ще одна. А потім, напевно, й увесь рій. І усі як один намагалися поцілити прямісінько в носа. Напевно, щоб я його не сунув у чужі справи.
Кабан уважно слухав, а ведмідь продовжив:
– Я почав втікати, але наступив на граблі. А потім на ще одні граблі. А потім знову на граблі, на які наступив спочатку. А вони мене по носі, який і так болів від бджіл, геп-геп-геп. То я й впав від цих ударів.
Кабан ніби й хвилювався за ведмедя, але десь всередині починав сміятися.
А ведмідь продовжив:
– А дід паркан фарбував та й залишив фарбу на землі. От я й впав носом прямісінько в ту фарбу. От мій ніс й почервонів.
Кабан, з ввічливості, стримав сміх. Та коли повернувся до своєї домівки довго ще сміявся з ведмедя.
А коли сміявся то впав й гепнувся носом об підлогу. Та так добряче гепнувся, що його ніс також почервонів.
– От тобі на! – засміявся кабан – Напевно, не варто сміятися з того, що може трапитися й з тобою!
Матеріали люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше казок Євгена Дмитренка на нашому сайті:
Одного разу Євген написав казку для двох своїх синів, в якій вони стали головними героями. Авторові (а головне — дітям) казка сподобалася... Так і розпочався його творчий шлях. Читаймо та слухаймо цікаві казочки Євгена Дмитренка.