Юлія Хандожинська. Казка "Сніжна шубка" — читати та слухати

На відео: Юлія Хандожинська. "Сніжна шубка" (казка для малят). Розповідає — авторка.

Юлія Хандожинська

СНІЖНА ШУБКА

(казка)

— Цього року, напевно, буде багато снігу, — бурмотіла мала Софійка, дивлячись через вікно. 

Рудоволоса дівчинка з веснянками на носику, які прикрашали її, довго не могла заспокоїтися, вона вже так близько притулилася до вікна, що могла видавити скло. Все роздивлялася на сніг, який летів, як ніби хтось сипав його з відра, зачепившись то за дерево, то за паркан.

— І ще летить, і ще летить! — раз по раз повторяла дівчинка.

— Ти що, сніг рахуєш? – посміхаючись, запитала онуку бабуся.

— Ні, я з ним розмовляю! У нас є свій секрет. Бабусю, ти тільки подивися, як гарно. Він своїми маленькими лапками до всього чіпляється, він якийсь казковий, а можливо  чарівник?

— Можливо, — погодилася бабуся.

— Ура! Придумала! Я хочу з ним зустрітися! Він мені теж подарує білу шубку — таку м’якеньку-м’якеньку, пухнасту, як он на тій гілочці, що нахилилася до горбочка! А, можливо, і ще кращу! Бабусю, я вже одягаюся, сніг мене чекає, я з ним домовилася!

 — А зі мною ти домовилася? — запитала  бабуся.

— З тобою — ні! Але ж ти — своя, а сніг — чужий! А раптом я не встигну?

— Зима тільки починається, знаєш скільки ще снігу буде? Ще ого-го, які намети намете!

В хаті запахло смаженими дерунами з часником, і тільки кішка Булка на них звертала увагу, плутаючись у бабусі під ногами, заглядаючи в очі і деколи своїм ніжним «няв» випрошуючи собі  обід.

— Софійко, а деруни зі сметаною я для кого смажу? Для Булки?

— Бабусю, я вже не встигаю! Ти розумієш? Деруни зачекають, а сніг втече!

 Бабуся похитала тільки головою — ось так завжди…

 Відчувши образу бабусі,  дівчинка швидко повернулася до столу, схопила  декілька дерунів, гарячими засунула в кишеню і побігла надвір маленькими пальчиками ловити сніг. Сніжна курява, ніби навмисне зачіпала малу, густим намистом сідаючи на  шапку та шубку, то здіймалась вгору, мов рій  непосидючих білих мух.  Далеке «у-у-уууу» прилітало разом із вітром, розпорошуючи  всюди сніг.

— Ура, ура! — вигукувала Софійка і  підстрибувала, як зайчик. Вона так  захопилася снігом, що не відчула, як її одяг з ніг до голови став  увесь білим.  Білий комочок біг, падав, радів, аж поки не посковзнувся з невеличкого горбочка і не з’їхав на шубці  донизу.

— Овва… яка в мене біла шуба! Це ж така, яку я хотіла. А я і не помітила, що сніг мені такий дарунок зробив! Піду, покажу бабусі, похвалюся.

Турботлива бабуся дивилася через вікно на щасливу внучку. І тут зненацька:

— Бабусю, бабусю, я ж казала, що мені білу шубку подарує сніг! — швидко відкриваючи двері, голосно  кричала мала.  — Подивися, яка я красуня! А ти казала «зачекай», а сніг міг обійти наш двір і якійсь іншій дівчинці  подарувати цей подарунок! Я тепер буду її одягати кожен день аж до самого літа! Бабуся стояла серед хати і тільки  усміхалася, дивлячись, як  маленькі ниточки снігу перетворювалися на  водяні краплинки.

— Ой, деруни! Не знявши рукавички, дівчинка засунула руку в кишеню і дістала зім’ятий  млинець…Один за одним смаколики потрапили до Софійчиного ротика…

— Смачні, бабусю, деруни! Дуже смачні!

Сніг на шубі поступово розтавав, і  біла  шуба  міняла колір на чорну. Не звертаючи на це уваги, мала раділа і  шубі, і дерунам.

А головне — бабуся не сердилась, адже вона так її любить!